пр. Науки, 5, м. Харків, 61022, тел. (057) 702-00-72
е-mail: inbox@dna.arbitr.gov.ua
28.11.2017 справа № 905/1746/17
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: суддів:ОСОБА_1, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю представників сторін: від позивача: від відповідача: ОСОБА_4, довіреність №1640 від 16.03.2017р. ОСОБА_5, довіреність №02/12702 від 24.11.2017р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Укртелеком”, м.Київ
на рішення господарського суду Донецької області
від09.10.2017р. (повний текст підписано 13.10.2017р.)
у справі№ 905/1746/17 (суддя В.І. Матюхін)
за позовомПублічного акціонерного товариства “Укртелеком”, м.Київ
доУправління соціального захисту населення Приморського району Маріупольської міської ради, м.Маріуполь Донецької області
простягнення 77741,67грн.
Публічне акціонерне товариство “Укртелеком”, м.Київ, позивач, звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Управління соціального захисту населення Приморського району Маріупольської міської ради, м.Маріуполь Донецької області про стягнення заборгованості у розмірі 77741,67грн.
Рішенням господарського суду Донецької області від 09.10.2017р. (повний текст підписано 13.10.2017р.) у справі №905/1746/17 у задоволенні позовних вимог відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що заявлені до стягнення суми стосуються відшкодування витрат товариства по наданню телекомунікаційних послуг пільговим категоріям населення за рахунок субвенцій з Державного бюджету України, відшкодування яких укладеним між сторонами договором №121200-60/16 від 22.01.2016р., на який позивач посилається як на підставу своїх вимог, не передбачено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Публічне акціонерне товариство “Укртелеком” звернулося до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм процесуального та матеріального права, за наслідками неповного з'ясування обставин, які мають значення для справи.
Так, апелянт стверджує, що відповідно до п.1.1 предметом договору передбачено надання телекомунікаційних послуг всім пільговим категоріям населення, а не окремим категоріям населення, як зазначено судом першої інстанції, фінансування яких здійснюється за рахунок міського бюджету. При цьому скаржник наголошує, що судом не наведено порядок та підстави поділу категорій пільговиків за джерелом фінансування пільг (за рахунок міського бюджету та за рахунок субвенцій з Державного бюджету України).
Позивач разом з іншим звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що судом першої інстанції не досліджено належним чином обґрунтування позовних вимог та не надано їм оцінку. Так, апелянт зазначає, що відповідач зобов'язаний відшкодувати надані позивачем послуги навіть за відсутності укладеного договору, не враховуючи наявність чи відсутність бюджетного фінансування, на підставі норм законодавства, зокрема, Конституції України, Закону України «Про телекомунікації», Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», Порядку фінансування місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету тощо.
Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 06.11.2017р. прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено розгляд справи на 28.11.2017р.
У судовому засіданні 28.11.2017р. представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги з мотивів, що були в ній викладені. Представник відповідача проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив рішення господарського суду залишити без змін. Крім того, останній надав відзив на апеляційну скаргу, який судовою колегією розглянутий та долучений до матеріалів справи.
Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.
Відповідно до ст.81-1 ГПК України здійснено запис судового засідання за допомогою засобів технічної фіксації та складено протокол.
Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, відзив на неї, заслухавши представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила.
22.01.2016р. між Публічним акціонерним товариством “Укртелеком” (далі - постачальник) в особі Дніпровської філії Публічного акціонерного товариства “Укртелеком” та Управлінням соціального захисту населення Приморського району Маріупольської міської ради (далі - платник) укладений договір №12І200-60/16 про відшкодування витрат по наданню телекомунікаційних послуг пільговим категоріям населення у 2016р. (далі - договір).
Відповідно до п.1.1 предметом цього договору є відносини сторін щодо фінансування пільг, пов'язаних з наданням телекомунікаційних послуг пільговим категоріям населення.
Постачальник здійснює надання телекомунікаційних послуг (абонплата, встановлення телефонів, проведення додаткових робіт при позачерговому та пільговому встановленні квартирних телефонів, користування радіоточкою) громадянам, які мають відповідні пільги, а платник здійснює фінансування пільг за рахунок міського бюджету, згідно рішення сесії міської ради, проводить розрахунки за надані пільги в межах своїх кошторисних призначень (п.1.2).
Згідно з п.2.1.1 договору, постачальник зобов'язується надавати населенню обумовлені законодавством України пільги на оплату телекомунікаційних послуг відповідно до затверджених тарифів і в обсязі, передбаченим платником у кошторисі доходів та видатків на фінансування цих пільг.
Пунктом 2.1.2 договору передбачено, що постачальник зобов'язується щомісяця надавати у відділ персоніфікованого обліку пільговиків платника: до 25 числа місяця, що настає за звітним, на електронних носіях та на паперових носіях розрахунки щодо вартості послуг, наданих громадянам пільгових категорій у минулому місяці, згідно з формою “2-пільга”, встановленою п.10 постанови Кабінету Міністрів України від 29.01.2003р. №117 “Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги” (зі змінами); до 15 числа місяця, що йде за звітним, надавати платнику списки та розрахунки, необхідні для фінансування за рахунок місцевого бюджету; до 10 числа подавати платнику наряди на встановлення телефонів та списки інвалідів 1-ої та 2-ої груп, необхідні для фінансування за рахунок обласного бюджету; до 03-го числа місяця, другого за звітним, складати акти звіряння сум заборгованості по наданим телекомунікаційним послугам станом на 1 число місяця, що передує звітному.
Платник, згідно розділу 2.2 договору, зобов'язується: проводити розрахунки за надані телекомунікаційні послуги пільговій категорії населення, які внесені до Єдиного реєстру, та звіряти інформацію, що знаходиться в реєстрі, з інформацією, яка надходить від виконавця, а в разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не провадить розрахунків, що стосуються виявлених розбіжностей, до уточнення цієї інформації; на протязі п'яти днів здійснювати перерахування коштів, передбачених на фінансування пільг, які компенсують витрати виконавця щодо послуг зв'язку населенню, що мають право на пільги; передбачати кошторисом доходів та витрат кошти, які будуть спрямовані на фінансування пільг, що відповідатимуть витратам виконавця, в межах виділеного платнику фінансування за рахунок міського бюджету.
Відповідно до п.6.1 договору останній набуває чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2016р., а в частині проведення розрахунків за надані пільги - до повного виконання зобов'язань за цим договором.
Умови цього договору поширюються на відносини між сторонами, які виникли з 01.01.2016р. (п.6.2).
Виходячи зі змісту позовної заяви, на виконання умов договору №121200-60/16 від 22.01.2016р. та вимог чинного законодавства України, позивач в період з серпня 2016р. по грудень 2016р. надав послуги зв'язку на пільгових умовах на суму 77741,67грн.
Факт надання послуг та, відповідно, факт їх прийняття з боку відповідача, Управління соціального захисту населення Приморського району Маріупольської міської ради, підтверджуються актами звіряння заборгованості на загальну суму 77741,67грн., належним чином засвідчені копії яких містяться у матеріалах справи, та розрахунком видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг.
У зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань позивач звернувся до суду за захистом порушеного права.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.
Пунктами 1, 6 статті 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту тощо.
Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".
У відповідності до ст.19 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання визначаються виключно законами України.
Право окремих категорій громадян на пільги з оплати телекомунікаційних послуг встановлено Законом України від 22.10.1993р. №3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії соціального захисту”, Законом України від 28.02.1991р. №796-ХІІ “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, Законом України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, Законом України від 23.03.2000р. №1584-ІІІ “Про жертви нацистських переслідувань", Законом України від 26.04.2001р. №2402-ІІІ “Про охорону дитинства”, Законом України від 24.03.1998р. №203/98-ВР “Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист”.
Відповідно до ч.3 ст.63 Закону України “Про телекомунікації” телекомунікаційні послуги (послуги зв'язку) споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.
Згідно з п.63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012р. №295, визначено, що встановлені законами пільги з оплати послуг зв'язку надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред'явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.
Відповідно до вищенаведених законодавчих актів України надання телекомунікаційних послуг пільговій категорії громадян є обов'язком позивача. При цьому в силу положень Конституції України та законів України, якими встановлені пільги окремим категоріям громадян, держава взяла на себе обов'язок відшкодовувати витрати підприємств, що такі пільги надають.
Таким чином, надання пільг ґрунтується на принципі відшкодування витрат підприємствам, які надають послуги пільговим категоріям громадян.
Відповідно до ст.5 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів. Місцевими бюджетами є бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети та бюджети місцевого самоврядування. Бюджетами місцевого самоврядування є бюджети територіальних громад сіл, їх об'єднань, селищ, міст (у тому числі районів у містах).
Згідно зі ст.22 БК України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головними розпорядниками бюджетних коштів відповідно до ст.22 БК України можуть бути виключно:
1) за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, - установи, уповноважені забезпечувати діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України в особі їх керівників; міністерства, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди та інші органи, безпосередньо визначені Конституцією України, в особі їх керівників, а також Національна академія наук України, Національна академія аграрних наук України, Національна академія медичних наук України, Національна академія педагогічних наук України, Національна академія правових наук України, Національна академія мистецтв України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників;
2) за бюджетними призначеннями, визначеними рішенням про бюджет Автономної Республіки Крим, - уповноважені юридичні особи (бюджетні установи), що забезпечують діяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, а також міністерства та інші органи влади Автономної Республіки Крим в особі їх керівників;
3) за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників. Якщо згідно із законом місцевою радою не створено виконавчий орган, функції головного розпорядника коштів відповідного місцевого бюджету виконує голова такої місцевої ради.
Відповідно до ст.23 БК України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет у порядку, визначеному цим кодексом.
Згідно із ст.51 БК України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.
Головний розпорядник бюджетних коштів отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань; затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством; розробляє проекти порядків використання коштів державного бюджету за бюджетними програмами, передбаченими частиною сьомою статті 20 цього Кодексу тощо.
У відповідності до статей 89, 102 БК України (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) видатки на державні програми соціального захисту (пільги окремим категоріям громадян) здійснюються з місцевих бюджетів та проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг з послуг зв'язку за рахунок субвенцій з державного бюджету визначено постановою Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002р. "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету", пунктом 3 якого передбачено, що головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (далі - головні розпорядники коштів).
Згідно з пунктом 2 вказаного Порядку (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) головні розпорядники коштів місцевих бюджетів ведуть персоніфікований облік отримувачів пільг за соціальною ознакою згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003р. №117 "Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги" житлових субсидій населенню, допомоги сім'ям з дітьми, малозабезпеченим сім'ям, інвалідам з дитинства, дітям-інвалідам, тимчасової державної допомоги дітям та допомоги по догляду за інвалідами I чи II групи внаслідок психічного розладу, а також здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.
При цьому, вказаним Порядком не передбачено обов'язковості укладення відповідного договору про відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян, адже зобов'язання сторін у даній справі виникають безпосередньо із Законів України і не залежать від бажання сторін.
Згідно з пунктом 10 положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, підприємства та організації, що надають послуги, щомісяця до 25 числа подають уповноваженому органу на паперових та електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці, згідно з формою "2-пільга".
Головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (далі - головні розпорядники коштів).
Таким чином, розпорядником коштів бюджетного фінансування зазначених соціальних пільг Приморського району Маріупольської міської ради є Управління соціального захисту населення Приморського району Маріупольської міської ради.
Згідно вимог ст.ст.525, 615 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
За приписом ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Як встановлено, позивачем складались акти звіряння заборгованості, окремо за рахунок міського бюджету та за рахунок субвенції з державного бюджету відповідно до ст.102 БК України.
Що стосується актів, на які посилається позивач щодо наявності заборгованості відповідача, то ці акти звіряння заборгованості складено по наданих пільгах за телекомунікаційні послуги відповідно до ст.102 БК України, які фінансуються за рахунок коштів субвенції з Державного бюджету.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарським судом Донецької області зазначено, що заявлені до стягнення суми стосуються відшкодування витрат позивача по наданню телекомунікаційних послуг пільговим категоріям населення за рахунок субвенцій з Державного бюджету України, відшкодування яких укладеним між сторонами договором №121200-60/16 від 22.01.2016р. не передбачено.
Проте, як зазначено вище, Порядком не передбачено обов'язковості укладення відповідного договору про відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян, адже зобов'язання сторін у даній справі виникають безпосередньо із Законів України і не залежать від бажання сторін.
Відповідач не заперечує факту надання позивачем телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян за період з серпня по грудень 2016р., не оспорює їх обсягу, підстав надання, а також розміру понесених витрат на надання послуг на пільгових умовах, проте зазначає, що субвенція з державного бюджету на відшкодування пільг за надані послуги зв'язку в 2016р. не передбачена Державним бюджетом України, договір про відшкодування витрат по наданню телекомунікаційних послуг пільговим категоріям населення у 2016р. за рахунок субвенцій з державного бюджету між сторонами по справі не укладався, що, на думку відповідача, виключає підстави для задоволення позовних вимог.
Відповідно до статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Частиною 1 статті 625 ЦК передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Законодавством не передбачена залежність розміру відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, чи випадки повного або часткового звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах, оскільки надання пільг певним категоріям населення відбувається не внаслідок власної недбалості, чи власного бажання, а у відповідності до вимог законів України.
Тобто, посилання відповідача на відсутність у нього зобов'язання з проведення розрахунків з позивачем внаслідок відсутності бюджетних коштів є безпідставними, оскільки на підставі частини другої статті 617 ЦК України, частини другої статті 218 ГК України та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005р. відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на 2016р., не виправдовує бездіяльність відповідача.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012р. N11/446.
У свою чергу, відповідно до правової позиції, сформованої Європейським судом з прав людини у рішенні по справі “Рисовський проти України” від 20.11.2011р. щодо принципу “належного урядування”, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
За таких обставин, враховуючи, що телекомунікаційні послуги на пільгових умовах позивачем надавались на виконання імперативних законодавчих приписів, виходячи з того, що відповідач (як уповноважений державою орган) в силу закону має відшкодувати спірні витрати позивачу за рахунок бюджетних коштів, приймаючи до уваги ті обставини, що відповідач такого відшкодування не здійснив, судова колегія дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства “Укртелеком” про стягнення з Управління соціального захисту населення Приморського району Маріупольської міської ради грошових коштів в сумі 77741,67грн.
Судовою колегією не приймаються до уваги додані відповідачем до відзиву на апеляційну скаргу постанови Вищого господарського суду України, оскільки останні стосуються іншого предмету спору, а саме, відшкодування вартості послуг з пільгового проїзду окремих категорій громадян залізничним транспортом загального користування.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства “Укртелеком” підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Донецької області від 09.10.2017р. (повний текст підписано 13.10.2017р.) у справі №905/1746/17 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Відповідно до ст.49 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст.43, 49, 99, 101, 102, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Укртелеком”, м.Київ на рішення господарського суду Донецької області від 09.10.2017р. (повний текст підписано 13.10.2017р.) у справі №905/1746/17 - задовольнити.
Рішення господарського суду Донецької області від 09.10.2017р. (повний текст підписано 13.10.2017р.) у справі №905/1746/17 - скасувати.
Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Публічного акціонерного товариства “Укртелеком”, м.Київ до Управління соціального захисту населення Приморського району Маріупольської міської ради, м.Маріуполь Донецької області про стягнення заборгованості в сумі 77741,67грн. - задовольнити.
Стягнути з Управління соціального захисту населення Приморського району Маріупольської міської ради (87517, Донецька обл., м.Маріуполь, пр.Адмірала Нахімова, б.86; код ЄДРПОУ 25987680) на користь Публічного акціонерного товариства “Укртелеком” (01601, м.Київ, бул.ОСОБА_6, б.18; код ЄДРПОУ 21560766) заборгованість у сумі 77741,67грн. та судовий збір за подання позовної заяви в сумі 1600,00грн.
Стягнути з Управління соціального захисту населення Приморського району Маріупольської міської ради (87517, Донецька обл., м.Маріуполь, пр.Адмірала Нахімова, б.86; код ЄДРПОУ 25987680) на користь Публічного акціонерного товариства “Укртелеком” (01601, м.Київ, бул.ОСОБА_6, б.18; код ЄДРПОУ 21560766) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1760,00грн.
Доручити господарському суду Донецької області видати відповідні накази.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий І.В. Зубченко
Судді: О.О. Радіонова
ОСОБА_3
Надруковано 7 прим.: 3 - позивачу; 1 - відповідачу; 1 - у справу; 1 - ДАГС; 1 - ГСДО