28.11.2017 року Справа № 904/7981/17
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Кузнецова В.О.,
суддів: Чус О.В., Науменка І.М.,
секретар судового засідання: Пінчук Є.С.,
за участю сторін:
від відповідача: Голіков Д.Д., представник, довіреність №96 від 29.08.2017 р.,
від третьої особи: Бутенко К.К., представник, довіреність №42 від 20.02.2017 р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.10.2017 р. у справі
за позовом відкритого акціонерного товариства "Завод Дніпропрес", м.Дніпро
до товариства з обмеженою відповідальністю "Регіон", м.Київ
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: публічне акціонерне товариство "Банк Кредит Дніпро"
про визнання недійсним договору поставки, застосування наслідків недійсності правочину
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 09.10.2017 у даній справі (суддя Євстигнеєва Н.М.) у задоволенні позову відмовлено.
Згадане рішення обґрунтовано посиланням на те, що відчуження майна, яке перебувало у заставі, відбулося без згоди заставодержателя, що є порушенням Закону України "Про заставу" та п. 2.1.1 договору застави, однак пропуск позовної давності позивачем є підставою для відмови в задоволенні позову.
Публічне акціонерне товариство "Банк Кредит Дніпро" у поданій апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
Скаржник зазначає, що заставне майно було реалізовано у процедурі розпорядження майном і на дату звернення і на дату визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури зазначене майно не обліковувалося на балансі ВАТ "Завод "Дніпропрес" та відповідно не могло бути включене ліквідатором до ліквідаційної маси.
На думку скаржника, ліквідатор Левченко В.В., який призначений ліквідатором вже у розпочатій ліквідаційній процедурі не знав та не міг знати про порушення прав як боржника, так і банку.
Таким чином, скаржник вважає, що ліквідатором пропущено строк позовної давності з поважних причин і рахуватися останній повинен з дати розгляду поданої банком скарги та виявлення ліквідатором усіх архівних документів щодо незаконного відчуження заставного майна боржника у процедурі розпорядження майном.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскільки оспорюваний договір було укладено та виконано у 2010 році, то строк позовної давності відповідно до ст.257 ЦК України сплинув.
28.11.2017 позивач не забезпечив у судове засідання явку повноважного представника, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Колегія суддів вважає, що неявка представника позивача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.
Заслухавши пояснення учасників судового процесу, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши відповідність оскаржуваного рішення нормам матеріального та процесуального права, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню враховуючи таке.
20.05.2010 на засіданні Наглядової ради відкритого акціонерного товариства "Завод Дніпропрес" прийнято рішення, оформлене протоколом №20, надати згоду та дозволити генеральному директору укласти договір купівлі-продажу великого токарного станка, який був в експлуатації, моделі 1А681, 1972 року випуску, інвентарний номер 051218, за ціною 6 400 000,00 грн., з урахуванням ПДВ, з товариством з обмеженою відповідальністю "Регіон".
10.07.2010 між відкритим акціонерним товариством "Завод "Дніпропрес" (постачальник) та товариством за обмеженою відповідальністю "Регіон" (покупець) укладено договір №158/юр, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити на умовах, викладених у договорі, товар, сортамент, кількість та ціна якого зазначені у протоколах погодження цін та/або специфікаціях, оформлених у вигляді додатків до договору, які є невід'ємними частинами.
Договір вступає в силу з дня його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2010, а в частині невиконаних зобов'язань до повного виконання кожною із сторін своїх зобов'язань по договору (п.10.1 договору).
Сторонами підписано Специфікацію №1 до договору. Вказаною специфікацією обумовлено поставку товару - Станок токарний 1А681, який був у використанні, зав.№3, 1972 року випуску, виробництва "КЗТС", м. Краматорськ у кількості 1 комплект на загальну суму 6 399 999,96 грн., у т.ч. ПДВ 1 066 666,66 грн.
У специфікації зазначено. що відвантаження товару здійснюється партіями демонтованих вузлів та деталей автомобільним транспортом та залізничним транспортом. Покупець попередньо направляє постачальнику лист із зазначенням номенклатури демонтованих вузлів та деталей, які необхідно відвантажити залізничним транспортом та відвантажувальних реквізитів. Витрати з відвантаження постачальником вузлів та деталей товару залізничним транспортом відшкодовуються покупцем на р/р постачальника згідно виставлених рахунків та підтверджуючих документів (залізничних квитанцій). Умови оплати: 90% - попередня оплата, 10% протягом 10 банківських днів з дати поставки. Строки поставки - протягом 30 календарних днів з дати внесення 90% попередньої оплати.
На виконання умов договору відповідачем здійснено оплату товару за договором №158/юр, що підтверджується виписками по особовому рахунку: від 14.06.2010 на суму 753 000,00грн., від 14.06.2010 на суму 1 057 000,00грн., від 15.06.2010 на суму 266 000,00грн., від 15.06.2010 на суму 734 999,96грн., від 15.06.2010 на суму 2 949 000,00грн., від 14.09.2010 на суму 640 000,00грн.
Отже, спірний договір виконаний сторонами у повному обсязі у 2010 році.
12.04.2005 між закритим акціонерним товариством комерційним банком "Кредит-Дніпро" та відкритим акціонерним товариством "Завод Дніпропрес" укладено договір кредитної лінії №120405-Л відповідно до якого банк надав кредитну лінію у сумі еквівалентній 1 000 000,00 доларів США 00 центів за курсом НБУ.
З метою забезпечення повного і своєчасного виконання своїх зобов'язань за кредитним договором, між ЗАТ "Банк Кредит-Дніпро" та ВАТ "Завод Дніпропрес" укладено договір застави №111006-3 від 11.10.2006, відповідно до п.1.3 якого предметом застави, в тому числі, є станок токарний 1А681, який був в експлуатації, зав. №3 1972 р.в.
За п.2.1.1 договору застави заставодавець зобов'язується не передавати іншим особам, не відчужувати предмет застави (або будь-яку його частину) будь-якій тертій особі без попередньої письмової згоди заставодержателя на таке відчуження.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 30.12.2008 порушено провадження у справі №Б15/365-08 про банкрутство ВАТ "Завод Дніпропрес".
Постановою господарського суду Дніпропетровської області від12.07.2011 у справі №Б15/365-08 ВАТ "Завод Дніпропрес" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатора.
Позивач вважає, що у зв'язку із відчуженням майна за спірним договором нанесено шкоду підприємству банкруту та заставному кредитору, оскільки останній має першочергове право на кошти, що отримані від продажу майна, яке перебуває в заставі. Заставний кредитор не надавав згоди на продаж заставного майна, а також не отримував кошти від його продажу. Позивач вважає, що даний договір є нікчемним, а тому просить визнати його недійсним, що і є причиною спору.
Вирішуючи питання про наявність або відсутність підстав для задоволення позовних вимог, колегія суддів приймає до уваги наступне.
Статтю 203 ЦК України, встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. До таких умов відносяться: законність змісту правочину, наявність в особи, яка його вчиняє, необхідного обсягу цивільної дієздатності, вільне волевиявлення учасника правочину, відповідність форми вчинення правочину вимогам закону, певна спрямованість правочину.
За ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
У пункті 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. N11 „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Згідно ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 ЦК України).
Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 2 ст. 17 Закону України "Про заставу" та частиною 2 статті 586 Цивільного кодексу України визначено, що заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом.
У даному випадку, згоди заставодержателя на укладення договору купівлі-продажу отримано не було.
Таким чином, спірний договір було укладено з порушенням вимог чинного законодавства.
Відповідач звернувся до господарського суду із заявою, в якій просив застосувати позовну давність щодо заявлених позивачем вимог.
У поданому клопотанні позивач просить відновити процесуальний строк для подачі позовної заяви, оскільки ліквідатор дізнався про укладення договору №158/юр від 10.06.2010 лише після звернення ПАТ "Банк Кредит-Дніпро" у справі про банкрутство зі скаргою на дії ліквідатора, в якій зазначалося про проведення перевірки предмета застави та встановлення відсутності однієї із одиниць обладнання, а саме станка токарного 1А681, який був в експлуатації, зав. №3 1972 р.в. За результатами розгляду скарги у справі про банкрутство, судом зобов'язано ліквідатора подати позов до господарського суду.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
За п.1 ст. 32 Конвенції юрисдикція Європейського суду з прав людини поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції.
Європейський суд з прав людини наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").
У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Відповідно ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно зі ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3 ст. 267 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
У спірних відносинах початок перебігу позовної давності визначається з 10.06.2010 (дата укладення договору), а отже з цієї дати позивач мав право звернутися з позовом до суду до закінчення позовної давності до 10.06.2013 включно.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про те, що позивач звернувся до господарського суду з пропуском позовної давності.
Водночас, за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку із спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (п.2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29 травня 2013 року № 10).
Згідно п.2.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29 травня 2013 року №10 якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку із спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).
Позивач звернувся до господарського суду із даним позовом з пропуском позовної давності, що є підставою для відмови в задоволенні позову.
При цьому, господарським судом вірно прийнято до уваги, що порушення при укладенні договору дійсно були, оскільки відбулося відчуження майна, яке перебувало у заставі, без згоди заставодержателя, що є порушенням Закону України "Про заставу" та п. 2.1.1 договору застави.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України у справі за N 6-17цс17 порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання скаржника про те, що ліквідатором пропущено строк позовної давності з поважних причин і рахуватися останній повинен з дати розгляду поданої банком скарги у справі про банкрутство.
Так, провадження у справі про банкрутство ВАТ "Завод Дніпропрес" порушено у 2008 році, постанова про визнання боржника банкрутом прийнята 12.07.2011, ПАТ "Банк Кредит-Дніпро" є кредитором ВАТ "Завод "Дніпропрес" (ухвала про затвердження вимог кредиторів від 24.06.2011).
Колегія суддів вважає, що ліквідатор ВАТ "Завод "Дніпропрес" не був позбавлений можливості дізнатися про наявність спірного заставного майна та своєчасно звернутися до суду за захистом порушених прав.
Призначення ліквідатора або його заміна новим не є підставою для поновлення строку позовної давності.
Враховуючи викладене, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції та не визнаються судом такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
За до п.4 ч.2 ст.2 Закону України "Про судовий збір" за подання апеляційної скарги на рішення суду; апеляційних скарг у справі про банкрутство; заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами справляється судовий збір у розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при подання позовної заяви, іншої заяви і скарги.
При поданні даної позовної заяви ставка судового збору становила 3 200,00 грн.
Отже, за подання даної апеляційної скарги заявник повинен був сплатити судовий збір у розмірі 3520,00 грн.
Сплачена скаржником сума судового збору за подання апеляційної скарги є меншою від встановленого розміру. Недоплата становить 1 760,00 грн.
Пунктом 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 N 7 «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» роз'яснено, що у випадках коли передбачені у пунктах 2 і 3 частини першої статті 97 ГПК підстави повернення апеляційної скарги виявлені судом апеляційної інстанції після прийняття апеляційної скарги, суд витребує від особи, яка подала скаргу, докази надсилання її копії іншій стороні (сторонам) та сплати судового збору у встановленому порядку і розмірі. У разі неподання доказів надсилання копії апеляційної скарги іншій стороні (сторонам) скарга залишається без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК. У випадку несплати судового збору у встановленому законом розмірі суд стягує недоплачену суму збору за результатами апеляційного провадження.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" недоплачену суму судового збору за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 99, 101-103,105 ГПК України, суд, -
У задоволенні апеляційної скарги публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" відмовити.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.10.2017 р. у справі №904/7981/17 залишити без змін.
Стягнути з публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" в доход Державного бюджету України судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 760,00 грн.
Доручити господарському суду Дніпропетровської області видати відповідний наказ
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом 20 днів.
Постанова складена у повному обсязі 01.12.2017.
Головуючий суддя: В.О.Кузнецов
Суддя О.В. Чус
Суддя І.М.Науменко