ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
27.11.2017Справа №910/18836/17
За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Граве Україна"
до Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Країна"
про стягнення страхового відшкодування в розмірі 36 711,46 грн.
Суддя Грєхова О.А.
Представники сторін:
від позивача: Каланча Ю.А., за довіреністю;
від відповідача: не з'явився.
На розгляд Господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Граве Україна" (далі - позивач) до Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Країна" (далі - відповідач) про стягнення страхового відшкодування в розмірі 36 711,46 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на підставі Договору добровільного страхування № 101018696 від 25.11.2014, внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди (надалі - ДТП) виплатив страхове відшкодування власнику автомобіля марки «Мазда», державний номерний знак НОМЕР_1, а тому позивачем відповідно до положень статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду, якою є відповідач у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2017 порушено провадження у справі № 910/18836/17, розгляд справи призначено на 27.11.2017.
09.11.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від МТСБУ надійшла витребувана судом інформація.
14.11.2017 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
24.11.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником відповідача булу подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи, у якому відповідачем було заявлено клопотання про відкладення розгляду справи та долучено до нього відзив на позовну заяву, у якому відповідач, заперечуючи проти позову, зазначає, що позивач всупереч положенням ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», не звертався протягом одного року з дати ДТП до відповідача із завою на виплату страхового відшкодування, з огляду на що підстави для задоволення позову відсутні. Крім того, позивачем додано до позову лише першу сторінку договору добровільного страхування ТЗ, на підставі якого здійснювалася виплата страхового відшкодування; позивач обґрунтовує позовні вимоги на підставі рахунку № 01124 від 24.02.2015, проте, відповідно до вимог Закону, відповідач відшкодовує оцінену шкоду (ст. 22) та вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу (ст. 29). Отже, позивач не надав належних доказів доведення розміру позовних вимог, що складає розмір страхового відшкодування, який відповідач розраховує та виплачує на підставі Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»; до наданого позивачем рахунку включено роботи, які не мають відношення до даної дорожньо-транспортної пригоди, а саме: заправка кондиціонера, дренаж заповнення системи охолодження.
У судове засідання 27.11.2017 представник позивача з'явився, подав документи для долучення до матеріалів справи, надав суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав.
Представник відповідача у судове засідання 27.11.2017 не з'явився, про час, дату та місце судового засідання був належним чином повідомлений, що підтверджується матеріалами справи.
Суд, розглянувши у судовому засіданні 17.11.2017 клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, відхилив його, з огляду на наступне.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Зазначені обставини та підстави оцінюються судом, який розглядає справу з метою реалізації наданого йому права на відкладення розгляду справи.
Неможливість бути присутнім в судовому засіданні представника відповідача не являється такими обставинами. При цьому, нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі, тому неможливість представника відповідача бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника судового процесу на участь у судовому засіданні.
Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, розгляд справи відкладався). Проте, будь-яких посилань на можливість надання нових доказів по справі відповідачем у своєму клопотанні не наведено.
При цьому, суд зазначає, що згідно із ч. 3 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Однак, відповідачем двічі заявлялось клопотання про відкладення розгляду з аналогічних підстав.
Також судом враховано, що у відповідності до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
Враховуючи вищенаведене, суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що неявка відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
На виконання вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол судового засідання, який долучено до матеріалів справи.
Відповідно до ст. 82 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
У судовому засіданні 27.11.2017 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,
25.11.2014 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Граве Україна" (далі - страховик, позивач) та ОСОБА_2 (далі - страхувальник) було укладено Договір добровільного страхування № 101018696 (далі - Договір добровільного страхування), предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом - автомобілем марки «Мазда», д.н.з. НОМЕР_1.
Договором визначено, що до страхових випадків відноситься зокрема ДТП, а вигодонабувачем є страхувальник.
Строк дії договору встановлено з 26.11.2014 по 25.11.2015 (п. 1.15 Договору добровільного страхування).
За приписами статті 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Статтею 980 Цивільного кодексу України визначено, що предметом договору страхування можуть бути зокрема майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування).
Як встановлено в ст. 8 Закону України "Про страхування" страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
11.12.2014 о 07 год. 45 хв., в м. Києві на вул. Борщагівській, 1, ОСОБА_3, керуючи автомобілем марки «Сітроен», д.н.з. НОМЕР_2, під час зміни напрямку руху не переконався, що це буде безпечно, в наслідок чого сталося зіткнення з автомобілем «Мазда» д.н.з. НОМЕР_1, результаті зазначених дій вищевказані автомобілі зазнали технічні пошкодження.
Постановою Шевченківського районного суду м. Києві від 29.12.2014 у справі № 761/38063/14-п встановлено порушення ОСОБА_3 вимог Правил дорожнього руху України, визнано його винним у скоєнні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та притягнуто до відповідальності у вигляді штрафу.
Відповідно до Звіту про незалежну оцінку з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу № 2488 від 07.04.2015, вартість матеріального збитку завданого власнику автомобіля марки «Мазда» д.н.з. НОМЕР_1, в результаті його пошкодження при ДТП складає 41 660,56 грн.
Згідно з рахунком № 01124 від 24.02.2015, виставленим власнику застрахованого транспортного засобу СТО, ТОВ «Автоальянс Київ», вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «Мазда», д.н.з. НОМЕР_1, в результаті його пошкодження при ДТП складає 37 221,46 грн.
Статтею 988 Цивільного кодексу України визначено, що страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором. Дана норма кореспондується з п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про страхування".
Позивач з урахуванням умов Договору, склав страховий акт № СНТ/101018696/1 від 24.02.2015, згідно з яким пошкодження транспортного засобу автомобіля марки «Мазда», д.н.з. НОМЕР_3, внаслідок ДТП визнано страховим випадком та призначено до виплати страхове відшкодування в розмірі 37 221,46 грн.
На підставі складеного страхового акту № СНТ/101018696/1 від 24.02.2015 позивач, виконуючи свої зобов'язання за договором, сплатив суму страхового відшкодування в розмірі 37 221,46 грн. на рахунок СТО, ТОВ «Автоальянс Київ», що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № 52264 від 26.02.2015.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
За змістом положень ч. 1 ст. 355 Господарського кодексу України об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами.
Згідно зі ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.
Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування», відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника.
Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі №3-303гс15.
З урахуванням наведеного, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Граве України» виплативши страхове відшкодування страхувальнику за договором майнового страхування, отримало від останнього права кредитора до особи, відповідальної за завдану шкоду.
З матеріалів справи вбачається, що транспортний засіб - автомобіль марки «Сітроен», д.н.з. НОМЕР_2, яким спричинено ДТП, знаходився під керуванням ОСОБА_3
Доказів того, що ОСОБА_3 не мав права керування транспортним засобом автомобілем марки «Сітроен», д.н.з. НОМЕР_2, та притягувався до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП матеріали справи не містять, а тому, враховуючи положення статті 62 Конституції України, що закріплюють принцип презумпції невинуватості особи, суд дійшов висновку, що дана особа керувала вказаним транспортним засобом на законних підставах.
Згідно зі ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина ОСОБА_3 встановлена у судовому порядку, а тому шкода, заподіяна внаслідок експлуатації автомобіля марки «Сітроен», д.н.з. НОМЕР_2, відшкодовується ним як законним володільцем цього транспортного засобу.
З матеріалів справи вбачається, що цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «Сітроен», державний номерний знак НОМЕР_2, на момент скоєння вищезазначеної ДТП була застрахована у Публічному акціонерному товаристві "Страхова компанія "Країна" (далі - відповідач), згідно з Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/2920213.
За приписами п.п. 1.1, 1.4 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхувальниками є юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу, а особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.
Отже, оскільки ОСОБА_3 експлуатував автомобіль марки «Сітроен», д.н.з. НОМЕР_2, на законних підставах, що встановлено вище, то відповідальність за шкоду, заподіяну майну внаслідок експлуатації цього автомобіля була застрахована відповідачем.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
За умовами п. 12.1 ст. 12 вказаного Закону страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Полісом №АІ/2920213 передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну становить 50000,00 грн., франшиза - 510 грн.
За таких обставин, враховуючи розмір права зворотної вимоги, який перейшов до позивача (37 221,46 грн.); визначені полісом №АІ/2920213 розміри лімітів відповідальності (50 000,00 грн.) та франшизи (510 грн.), суд дійшов висновку, що відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу витрати в розмірі 36 711,46 грн.
Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
В силу вимог ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначає про відсутність підстав для виплати позивачу страхового відшкодування у зв'язку з тим, що позивач не звертався до нього із заявою про виплату страхового відшкодування протягом одного року від дати ДТП.
Так, відповідно до п. 37.1.4 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
Однак, наведена норма матеріального права регулює порядок страхового відшкодування у правовідносинах між потерпілим (або особою, яка має право на отримання відшкодування) і страховиком, які відбуваються до заміни кредитора.
Враховуючи викладене, до нового кредитора, Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна», обов'язок подачі заяви та інших документів протягом одного року з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди не перейшов і не міг перейти, оскільки для останнього відповідач у справі, Приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія", не є страховиком у розумінні наведеної норми, а є особою, відповідальною за завдані збитки в порядку ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування».
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач отримав право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не був зобов'язаний взагалі звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування, та може реалізувати своє право шляхом подачі позову до суду.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 04.11.2014 у справі № 3-165гс14.
Більш того, у постанові від 15.04.2015 у справі № 3-49гс15 Верховний Суд України зазначив, що норма п. 37.1.4 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування власників наземних транспортних засобів» визначає можливість відмови страховика у виплаті страхового відшкодування страхувальнику в разі неподання заяви про страхове відшкодування впродовж встановлених строків, і не містить підстав для відмови у задоволенні вимоги страховика, який виплатив страхове відшкодування згідно з договором майнового страхування, до особи, відповідальної за завдані збитки, про відшкодування виплачених ним фактичних сум у межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Таким чином, заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, щодо відмови у задоволенні позову у зв'язку з тим, що позивач, в порушення положень п. 37.1.4 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», не звернувся до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування протягом одного року з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди, є необґрунтованими.
Аналогічних висновків дійшов Вищий господарський суд України у постанові від 06.11.2017 у справі № 910/24047/16.
Неспроможними є також посилання відповідача на відсутність в матеріалах справи договору добровільного страхування ТЗ, на підставі якого здійснювалася виплата страхового відшкодування та звіту про незалежну оцінку з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, оскільки ці документи були долучені позивачем до матеріалів справи 14.11.2017 та 27.11.2017.
Щодо посилання відповідача, що до наданого позивачем рахунку включено роботи, які не мають відношення до даної дорожньо-транспортної пригоди, а саме: заправка кондиціонера, дренаж заповнення системи охолодження, суд зазначає, що роботи, наведені у рахунку № 01124 від 24.02.2015, знаходяться у причинно-наслідковому зв'язку з тими пошкодженнями автомобіля «Мазда», державний номер НОМЕР_1, які зазначені у довідці ДАІ, складеній РУ ГУ МВС України за обставинами ДТП.
Таким чином, відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку відшкодувати заявлену до стягнення шкоду.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. 43, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Країна" (04176, м. Київ, вулиця Електриків, будинок 29-А; ідентифікаційний код: 20842474) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Граве Україна" (03150, м. Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок 65; ідентифікаційний код: 19243047) страхове відшкодування в розмірі 36 711 (тридцять шість тисяч сімсот одинадцять) грн. 46 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп.
3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 01.12.2017.
Суддя О.А. Грєхова