ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
27.11.2017Справа №910/19026/17
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дружба»
до Приватного підприємства «Рось»
про стягнення заборгованості в розмірі 225250,64 грн.
Суддя Грєхова О.А.
Представники сторін:
від позивача: Селецький О.А., за довіреністю;
від відповідача: не з'явився.
На розгляд Господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Дружба» (далі - позивач) до Приватного підприємства «Рось» (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 225250,64 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення норм законодавства України та укладеного між сторонами Договору на закупівлю сільськогосподарської продукції (сировини) № 1 від 01.01.2016 не здійснив оплату за поставлений позивачем товар, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість у розмірі 173 213,87 грн.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 3 771,82 грн., інфляційні втрати в розмірі 15 623,86 грн. та пеню у розмірі 32 641,09 грн.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 01.11.2017 порушено провадження у справі №910/19026/17 та призначено до розгляду на 27.11.2017.
Представник позивача у судове засідання 27.11.2017 з'явився, подав письмові пояснення, надав усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав.
Представник відповідача у судове засідання 27.11.2017 не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, про причини неявки у судове засідання суд не повідомив, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).
Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, беручи до уваги відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в матеріалах справи доказами.
На виконання вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол судового засідання, який долучено до матеріалів справи.
Відповідно до ст. 82 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
У судовому засіданні 27.11.2017 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,
01.01.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Дружба» (далі - постачальник, позивач) та Приватним підприємством «Рось» в особі Філії «Охтирський сиркомбінат» (далі - покупець, відповідач) укладено Договір на закупівлю сільськогосподарської продукції (сировини) № 1 (далі - Договір), відповідно до умов якого, продавець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, передати у власність покупцеві сільськогосподарську продукцію (сировину - молоко коров'яче) власного виробництва, що відповідає вимогам ДСТУ № 3662-97, далі - товар, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити такий товар.
Відповідно до пунктів 1.2 - 1.4 Договору місцем передачі товару від продавця покупцеві для подальшого транспортування до місцезнаходження виробничих потужностей (виробництва) покупця визначається місцезнаходженням продавця. Приймання продукції покупцем за кількістю і якістю здійснюється відповідно до вимог чинного законодавства України. Перехід права власності на товар від продавця до покупця здійснюється після повного фактичного закінчення процедури приймання товару за місцезнаходженням виробничих потужностей (виробництва) покупця, підписання всіх необхідних документів та наявності відмітки покупця про прийому товару на товарно-транспортній накладній.
За умовами пункту 2.1 Договору оплату за товар покупець проводить по договірним цінам, що визначаються у відповідному протоколі погодження ціни, який є невід'ємною частиною до даного Договору. Ціна на товар може змінюватись два рази на місяць. Сторона, яка ініціює зміну ціни на товар зобов'язана повідомити іншу сторону про зміну ціни не пізніше ніж за п'ять календарних днів до такої зміни цінними листом з описом вкладення або передати особисто представнику (працівнику) продавця (покупця) протокол погодження ціни під підпис. При такій передачі зазначається повне прізвище, ім'я та по-батькові особи, яка отримала протокол погодження ціни, її посада, дата та час отримання протоколу. Протокол погодження ціни повинен бути підписаний стороною, яка його отримала не пізніше п'яти робочих днів з моменту його отримання. У випадку, якщо у встановлений даним Договором термін стороною без будь-яких письмових пояснень не буде передано іншій стороні підписаний та скріплений печаткою протокол погодження ціни, такий протокол вважається прийнятим. Відмова продавця від підписання протоколу погодження ціни (в тому числі ненадання письмової відповіді та (або) пояснення) або порушення строку для підписання такого протоколу більш ніж на один робочий день, а також є підставою для дострокового розірвання даного Договору за ініціативою покупця.
Пунктом 2.5 Договору розрахунки за даним Договором здійснюються шляхом безготівкового розрахунку безпосередньо між сторонами. За домовленістю сторін може проводитись готівковий розрахунок та/або розрахунок векселем. Зміна форми розрахунку закріплюється сторонами у додатковій угоді, яка є невід'ємною частиною до даного Договору.
Згідно з п. 3.2.1 Договору покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених даним Договором, оплатити товар.
Строк даного Договору починає свій перебіг у момент визначений у п. 7.1 даного Договору, та діє до 31.12.2016, але у будь-якому випадку - до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань (п. 7.2 Договору).
Відповідно до п. 7.4 Договору, у разі якщо жодна з сторін не заявить про свій намір розірвати або змінити Договорі за 30 календарних днів до його закінчення, Договір вважається пролонгованим на той же термін на тих же умовах.
Додатком № 1 до Договору сторонами викладено Протокол на погодження вільних відпускних цін на закупівлю молока згідно ДСТУ 3662-97.
Як зазначає позивач, ТОВ «Дружба» поставлено ПП «Рось» товар згідно видаткових накладних № 42 від 31.01.2017 на суму 189 378,85 грн. та № 55 від 01.02.2017 на суму 11 064,26 грн., однак ПП «Рось» не виконано свої договірні зобов'язання щодо здійснення оплати за Договором за поставлений товар, в зв'язку з чим, позивач вимушений був звернутись до суду з даним позовом.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно п. 1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Судом встановлено, що позивачем було здійснено поставку відповідачу товару на загальну суму 200 443,11 грн., згідно видаткових накладних № 42 від 31.01.2017 на суму 189 378,85 грн. та № 55 від 01.02.2017 на суму 11 064,26 грн., які підписані сторонами без заперечень та зауважень.
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору щодо поставки визначеного товару.
При цьому, як вбачається з складеного та підписаного між сторонами Акту звірки взаєморозрахунків станом на 01.03.2017, неоплаченим станом на 01.03.2017 залишався товар на суму 173 213,87 грн.
Доказів на підтвердження оплати товару на суму 173 213,87 грн. матеріали справи не містять.
Як вбачається з умов Договору, він не містить строків оплати поставленого товару, разом з тим, в силу вимог ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» від 17.07.2012 р. N 01-06/928/2012, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.
Згідно з п. 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.
При цьому, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 21.04.2011 р. у справі № 9/252-10 та від 28.02.2012 р. у справі № 5002-8/481-2011
Отже, відповідач, згідно з приписами чинного законодавства України, зобов'язаний оплатити поставлений товар одразу після прийняття товару та підписання видаткових накладних на цей товар.
Таким чином, відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань за Договором, оплату поставленого товару у повному обсязі не здійснив, у зв'язку з чим, за відповідачем обліковується заборгованість по вищевказаних видаткових накладних у розмірі 173 213,87 грн.
Пунктом 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт поставки позивачем відповідачу узгодженого товару та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині своєчасної та повної оплати отриманого товару підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 173 213,87 грн.
Позивач також просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 32 641,09 грн., 3 % річних в розмірі 3 771,82 грн. та інфляційні втрати в розмірі 15 623,86 грн.
Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.
За умовами пункту 4.2 Договору за несвоєчасне, понад встановлений даним Договором строк, проведення розрахунків за прийняти товар, продавець вправі вимагати від покупця сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в сумі 32 641,09 грн. судом встановлено, що позивачем не враховано приписи. 6 ст. 232 ГК України, а відтак судом встановлено, що з відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі 22 801,63 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У п. 1.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» роз'яснено, що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).
Пунктами 3.1 та 3.2 Постанови визначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Відповідно до п. 4.1 Постанови сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
За результатом перевірки наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат та 3% річних, судом встановлено, що він є арифметично вірним, а відтак стягненню з відповідача підлягають 3% річних в розмірі 3 771,82 грн. та інфляційні втрати в розмірі 15 623,86 грн.
Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Зокрема, в силу вимог ст. ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 43, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного підприємства «Рось» (01010, м. Київ, вулиця Івана Мазепи, будинок 10; ідентифікаційний код: 32191954) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дружба» (38500, Полтавська обл., Диканський район, село Петро-Давидівка; ідентифікаційний код: 03772039) заборгованість в розмірі 173 213 (сто сімдесят три тисячі двісті тринадцять) грн. 87 коп., пеню в розмірі 22 801 (двадцять дві тисячі вісімсот одна) грн. 63 коп., 3 % річних в розмірі 3 771 (три тисячі сімсот сімдесят одна) грн. 82 коп., інфляційні втрати в розмірі 15 623 (п'ятнадцять тисяч шістсот двадцять три) грн. 86 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 243 (три тисячі двісті сорок три) грн. 61 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено: 28.11.2017.
Суддя О.А. Грєхова