ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
22.11.2017№910/6235/16
За позовом Комунального підприємства по утриманню житлового господарства
Дніпровського району м. Києва
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фундамент»
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача
1. Публічне акціонерне товариство «Київенерго»
2. Приватне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал»
3. Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція»
про стягнення 15 943, 20 грн.
Суддя Літвінова М.Є.
Представники учасників судового процесу:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Воронюк Ю.П. за довіреністю № 15/01 від 24.01.2017;
від третьої особи-1: не з'явився;
від третьої особи-2: Довгалюк А.В. за довіреністю № 529 від 02.10.2017;
від третьої особи-3: не з'явився.
Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фундамент» (далі - відповідач) про стягнення 11 919,11 грн., з яких 6 984,95 грн. основного боргу, 4 138,15 грн. інфляційних втрат та 496,01 грн. 3% річних. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що на підставі укладених з тепло - та водопостачальними організаціями договорів приєднав до своєї мережі відповідача як субабонента та надавав йому послуги з холодного та гарячого водопостачання, а також холодної води на підігрів, а відповідач фактично споживав послуги, проте не здійснював їх оплату. У зв'язку з цим, позивач вирішив звернутись до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
Рішенням господарського суду міста Києва від 10.06.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2016, позов задоволено, стягнуто з ТОВ "Фундамент" на користь Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва 6 984,95 грн. основного боргу, 4 138,15 грн. інфляційних втрат та 496,01 грн. 3% річних.
Постановою Вищого господарського суду України від 27.06.2017 рішення господарського суду міста Києва від 10.06.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2016 у справі № 910/6235/16 скасовано; справу № 910/6235/16 передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Скасовуючи попередні судові рішення та направляючи справу на новий розгляд Вищий господарський суд України вказав про те, що ні апеляційним, ні місцевим господарськими судами не було з достовірністю з'ясовано, хто постачав відповідачу відповідні послуги у спірний період та які конкретно послуги постачались. З договору постачання теплової енергії та договору на послуги водопостачання та водовідведення, поданих позивачем не вбачається, що за цими договорами надавались послуги саме в займане відповідачем приміщення. В матеріалах справи відсутні додатки до договору постачання теплової енергії, зокрема перелік субабонентів та орендарів покупця. Судами не досліджувалося питання, чи укладав відповідач договори з ПАТ "Київенерго" та ПАТ "АК "Київводоканал", про що він стверджує в касаційній скарзі, та чи укладені договори стосувалися спірних послуг та спірного періоду. Не досліджувалось судами, чи надавались відповідачу послуги безпосередньо ПАТ "Київенерго" та ПАТ "АК "Київводоканал", чи виставлялись останніми рахунки на оплату послуг за заявлений період і чи здійснювалась відповідачем їх фактична оплата.
У зв'язку з цим, Вищий господарський суд зазначив, що при новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, дослідити наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, в тому числі наведені в касаційній скарзі, встановити, чи отримував відповідач послуги від позивача за спірний період; встановити наявність/відсутність у відповідача обов'язку з їх оплати; дослідити, які укладались відповідачем договори з ПАТ "Київенерго" та ПАТ "АК "Київводоканал" та чи здійснювалась за ними оплата; на підставі яких доказів мають відношення договори, укладені між позивачем та ТОВ "Євро-Реконструкція", до відповідача.
Розпорядженням Керівника апарату господарського суду міста Києва від 05.07.2017 №05-23/2004 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/6235/16. Внаслідок повторного автоматизованого розподілу справу № 910/6235/16 передано на розгляд судді Літвіновій М.Є.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.07.2017 суддею Літвіновою М.Є. прийнято справу № 910/6235/16 до свого провадження, її розгляд призначено на 20.07.2017 року.
В судовому засіданні 20.07.2017 року представником відповідача надані пояснення у справі, відповідно до змісту яких відповідач проти задоволення позову заперечує, оскільки до укладеного між позивачем та ТОВ «Євро-Реконструкція» Договору він ніякого відношення не має, оскільки послуги з теплової енергії у вигляді гарячої води не отримував та ніколи не укладав з позивачем Договір на отримання комунальних послуг. Також, відповідач вказує на те, що під час первісного розгляду спору не було взято до уваги Лист-Замовлення № 83/09 від 03.09.2013, згідно з яким відповідач повідомив позивача про те, що отримує платіжні вимоги - доручення на відшкодування витрат на холодну воду, гарячу воду, на підігрів холодної води, оскільки ТОВ «Фундамент» має прямий Договір № 08073/5-02 від 14.02.2008 з ПАТ «АК «Київводоканал» та Договір № 29403 від 28.03.2002 з АЕК «Київенерго», а гарячою водою взагалі не користується, оскільки має електронагрівачі. При цьому, відповідач вказує, що своєчасно сплачував кошти безпосередньо до ПАТ «АК Київводоканал» та АЕК «Київенерго», на підтвердження чого надав банківські виписки, та на підставі вищевказаних договорів і по сьогоднішній день сплачує щомісяця на рахунок ПАТ «АК «Київводоканал» та АЕК «Київенерго» відповідні платежі.
В судовому засіданні 20.07.2017 року, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 16.08.2017 року.
Представник позивача в судове засідання 16.08.2017 року не з'явився, проте через відділ діловодства господарського суду міста Києва подав додаткові документи для долучення до матеріалів справи та клопотання про відкладення розгляду справи.
Представник відповідача в судовому засіданні 16.08.2017 року подав клопотання про продовження строку розгляду спору у справі № 910/6235/16 на п'ятнадцять днів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.08.2017 в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк розгляду справи № 910/6235/16 на п'ятнадцять днів, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 13.09.2017 року.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.09.2017 на підставі статті 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Публічне акціонерне товариство "Київенерго", Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція", відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 02.10.2017 року.
22.09.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.
В судовому засіданні 02.10.2017 року представником третьої особи-3 були надані пояснення щодо заявлених позовних вимог, відповідно до змісту яких третя особа вважає доводи відповідача безпідставними, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту відключення відповідача від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води, тоді як підведення централізованого опалення та гарячого водопостачання до стояка в приміщення відповідача свідчить про надання послуг позивачем.
Представник третьої особи-1 в судовому засіданні 02.10.2017 року також надав пояснення щодо заявлених позовних вимог, в яких зазначив, що Між ПАТ «Київенерго» та ТОВ «Фундамент» у спірний період не існувало договірних відносин про надання послуг централізованого опалення та гарячого водопостачання, розрахунки не проводились.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.10.2017 на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 30.10.2017 року.
20.10.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником третьої особи-2 надані пояснення щодо заявлених позовних вимог, відповідно до змісту яких між ПАТ «АК «Київводоканал» та відповідачем було укладено Договір на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі № 08073/5-02 від 14.02.2008, на підставі якого відповідачу були надані послуги з водопостачання та водовідведення за адресою м. Київ. пр. Возз'єднання, 5б, у період з 01.12.2012 по 30.04.2014. Крім того, третя особа-2 зазначила, що оскільки тепловий пункт за вказаною адресою експлуатувався УЖГ Дніпровського району, нарахування за постачання холодної води на підігрів, що надавалась до вказаного теплового пункту виставлялись УЖГ Дніпровського району, до вказаних нарахувань також входили використані обсяги води на підігрів ТОВ «Фундамент».
30.10.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи та заяву про зміну підстави позову.
В судовому засіданні 30.10.2017 року суд відклав вирішення питання про прийняття вищевказаної заяви позивача до розгляду до встановлення фактичних обставин справи.
Представники третьої особи-1 та третьої особи-3 в судове засідання 30.10.2017 року не з'явились, про причину неявки суд не повідомили.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.10.2017 на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 13.11.2017 року.
В судовому засіданні 13.11.2017 року судом було розглянуто заяву позивача про зміну підстави позову та встановлено, що вона подана після початку розгляду спору по суті, що суперечить положенням статті 22 ГПК України.
Як на тому наголошено у п. 3.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Заяви про зміну предмета або підстави позову, які відповідають вимогам статей 54 і 57 ГПК, проте подані після початку розгляду господарським судом справи по суті, залишаються без розгляду і приєднуються до матеріалів справи, про що суд зазначає в описовій частині рішення, прийнятого по суті спору (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи).
За таких обставин, суд залишив подану позивачем заяву про зміну підстави позову без розгляду.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.11.2017 на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 22.11.2017 року.
Представник відповідача в судовому засіданні 22.11.2017 року проти задоволення позову заперечив.
Представник третьої особи-2 в судовому засіданні 22.11.2017 року надав пояснення щодо заявлених позовних вимог.
Представники позивача, третьої особи-1 та третьої особи-3 в судове засідання 22.11.2017 року не з'явились, про причину неявки суд не повідомили.
Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що неявка представників позивача, третьої особи-1 та третьої особи-2 не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені статті 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.
Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
В судовому засіданні 22.11.2017 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників відповідача та третьої особи-2, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва створене з метою забезпечення управління комунальним житловим фондом, ефективної експлуатації жилих і нежилих приміщень, будинків та споруд, іншого майна комунальної власності територіальної громади Дніпровського району м. Києва, задоволення потреб споживачів щодо надання їм житлово-комунальних послуг (п. 3.1 Статуту).
Згідно з п. 3.2.2. Статуту, предметом діяльності підприємства є, зокрема, забезпечення на підставі укладених договорів між споживачами, виробниками та виконавцями послуг з транспортування холодної, гарячої води, стоків та теплової енергії на опалення до споживачів по внутрішньо будинкових мережах та збір платежів від споживачів зазначених послуг на користь виконавців послуг згідно з договорами.
Відповідно до Розпорядження Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 01.08.2012 № 330, наказу Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва №388 від 20.09.2012, Інвентаризаційного опису житлового, нежитлового, приватизованого фонду житлових будинків та елементів зовнішнього благоустрою по ЖРЕО-417 позивачу передано на баланс будівлю № 5б по пр. Возз'єднання у місті Києві.
Судом встановлено, що відповідач - ТОВ "Фундамент" займає приміщення за адресою м. Київ. пр. Возз'єднання, 5б, що не заперечується сторонами.
01.10.2012 між Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва та Товариством з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція" було укладено договір на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води № 420002, відповідно до п. 1.1. якого енергопостачальна організація зобов'язується виробляти, систематично поставляти та передавати у власність покупцю, згідно переліку додатків 3 та 3а, теплову енергію у вигляді гарячої води у період з 01.10.2012 по 30.09.2013 у кількості 58740,319 Гкал, з максимальним тепловим навантаженням 27,450 Гкал/год, в т.ч. на потреби: опалення - 15,553 Гкал/год, гарячого водопостачання - 11,897 Гкал/год.
Згідно з Додатком № 3 до Договору на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води № 420002 від 01.10.2012, відповідач входить до переліку абонентів, які знаходяться на обслуговуванні позивача.
08.07.2003 між Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (надалі - абонент, позивач) та ВАТ "АК "Київводоканал" (надалі - постачальник) було укладено договір на послуги водопостачання та водовідведення № 02723/2-04, відповідно до п.1. якого, постачальник зобов'язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та водовідведення, а абонент зобов'язується розраховуватися за вищезазначені послуги згідно договору та Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 № 65.
Договір є безстроковим, діє на весь час надання послуг до моменту його розірвання і набуває чинності з моменту його підписання сторонами (п.7.1. Договору).
Додатком №3 до Договору № 02723/2-04 на послуги водопостачання та водовідведення, сторони погодили порядок проведення розрахунків по відшкодуванню житловим організаціям витрат, пов'язаних з нарахуванням, збором, обліком та розщепленням платежів населення за спожиті послуги з водопостачання та водовідведення.
За період з 01.12.2012 по 30.09.2014 позивачем надано відповідачеві комунальні послуги вартістю 6 984,95 грн. з них: з холодного водопостачання - 379,51 грн.; з гарячого водопостачання - 4 869,78 грн.; холодної води на підігрів 1 735,66 грн., що підтверджується розробками по групрахунках, особовими картками та розшифровками (табуляграмами) постачальних компаній на потреби центрального опалення та гарячого водопостачання за вказаний період (т. 1 а.с. 74-142, 143-146).
Також, в матеріалах справи наявні копії реєстрів щодо отримання відповідачем рахунків-фактур на оплату комунальних послуг.
10.10.2014 року було складено Акт про відключення відповідача від послуг гарячого водопостачання.
24.02.2016 позивачем надіслано на адресу відповідача претензію-вимогу № 47-400 від 22.02.2016, в якій позивач просив відповідача в 7-ми денний термін з дня отримання претензії сплатити заборгованість за спожиті комунальній послуги, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача, в додатках до якої додав платіжну вимогу-доручення № 73/417 від 19.02.2016 на суму 6 984,95 грн., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
Проте, відповідачем означені вимоги позивача задоволені не були, заборгованість залишилась неоплаченою.
Зважаючи на те, що відповідач допустив порушення взятих на себе зобов'язань, позивач вирішив звернутись до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Статтею 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Частиною 3 статті 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що комунальні послуги надаються споживачам безперебійно.
Відповідно до вимог статті 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності, сплачують комунальні послуги за тарифами, які у встановленому законодавством порядку відшкодовують повну вартість їх надання та пропорційну частку витрат на утримання прибудинкової території.
Згідно з положеннями статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.
Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.
Пунктом 1 частини 1 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Згідно з положеннями статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
В силу приписів частини 3 статті 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
За таких обставин зобов'язання відповідача оплатити надані йому послуги виникає на підставі закону з узгоджених дій постачальника і споживача послуг.
Відповідно до статті 218 Цивільного кодексу України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
Недійсність договору з надання житлово-комунальних послуг у зв'язку з недодержанням юридичними особами письмової форми законом не встановлена, а тому виниклі між сторонами зобов'язання є дійсними і їх виконання повинне здійснюватися у відповідності до норм цивільного законодавства.
З огляду на викладене, незалежно від наявності оформленого з відповідачем в письмовій формі договору надання житлово-комунальних послуг, їх фактичне споживання останнім є підставою для виникнення відповідного обов'язку з оплати таких послуг згідно приписів законодавства.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25.11.2014 у справі №3-184гс14.
Статтею 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 затверджено Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - Правила). Дані Правила регулюють відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (далі - виконавець), і фізичною та юридичною особою, яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.
Згідно з п. 2 Правил централізоване водовідведення - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у відведенні стічних вод, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових централізованих систем водовідведення; централізоване постачання холодної та гарячої води - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у холодній та гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем холодного та гарячого водопостачання; централізоване опалення - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартири (будинку садибного типу), яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем теплопостачання.
Пунктом 18 Правил встановлено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.
Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з положеннями статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Так, як встановлено судом вище, за період з 01.12.2012 по 30.09.2014 позивачем було надано відповідачу комунальні послуги на суму 6 984, 95 грн., а саме послуги холодного водопостачання на суму 379, 51 грн., послуги гарячого водопостачання на суму 4 869, 78 грн. та холодної води на підігрів на суму 1 735, 66 грн.
Відповідач, у свою чергу, фактично споживав послуги, але не здійснював оплату за їх споживання.
Оскільки відповідач користувався послугами з гарячого водопостачання і центрального опалення, які надавалися в повному обсязі позивачем, то за аналогією частини 1 статті 8 Цивільного кодексу України, він зобов'язаний відшкодувати вартість отриманих послуг, що і є предметом позовної заяви.
Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджено факт отримання відповідачем послуг від позивача у спірний період та встановлено наявність у відповідача обов'язку з їх оплати.
При цьому, оскільки правову кваліфікацію матеріально-правової природи вимоги про стягнення коштів має дати саме суд, виходячи з обставин на які в обґрунтування вимог посилається позивач, визначення останнім в якості нормативних підстав позову норм ст.ст.1212-1214 ЦК України, не спростовує правомірності заявлених вимог відповідно до норм, що регулюють інститут виконання зобов'язань.
Таким чином, оскільки відповідач прийняв надані позивачем послуги, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю їх вартість, відповідний борг в сумі 6 984, 95 грн., який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.
Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 829, 31 грн. 3% річних та 8 128, 94 грн. інфляційних втрат, слід зазначити наступне.
Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. п. 3.1., 4.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 09.11.2016 у справі № 9/5014/969/2012(5/65/2011) за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
У пункті 3.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» вказано, що зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно з пунктом 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Так, відповідно до п. 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.
Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал,період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
В силу приписів п. 1.12. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Перевіривши надані позивачем розрахунок 3% річних в сумі 829, 31 грн. та інфляційних втрат в сумі 8 128, 31 грн., суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає чинному законодавству.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.
Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Надаючи правову оцінку доводам відповідача, в тому числі й тим, що викладені в касаційній скарзі, суд зазначає наступне.
Так, заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач зазначив, що Листом-Замовленням № 83/09 від 03.09.2013, він повідомив позивача про те, що отримує від позивача платіжні вимоги - доручення на відшкодування витрат на холодну воду, гарячу воду, на підігрів холодної води, оскільки ТОВ «Фундамент» має прямий Договір № 08073/5-02 від 14.02.2008 з ПАТ «АК «Київводоканал» та Договір № 29403 від 28.03.2002 з АЕК «Київенерго», а гарячою водою взагалі не користується, оскільки має електронагрівачі.
При цьому, як до касаційної скарги, так і під час нового розгляду справи відповідачем було надано Договір № 08073/5-02 від 14.02.2008 з ПАТ «АК «Київводоканал», Договір № 403 о/р 33-29403 від 28.03.2002 з ПАТ «Київенерго», які на думку відповідача свідчать про те, що він має прямі договори з означеними енергопостачальними організаціями.
Проте, вказані доводи суд вважає безпідставними та до уваги не приймає, виходячи з наступного.
Так, вищий господарський суд України у своїй постанові зазначив про те, що під час нового розгляду справи необхідно дослідити, які укладались відповідачем договори з ПАТ "Київенерго" та ПАТ "АК "Київводоканал" та чи здійснювалась за ними оплата; на підставі яких доказів мають відношення договори, укладені між позивачем та ТОВ "Єврореконструкція", до відповідача.
З метою дослідження питання чи укладав відповідач договори з ПАТ "Київенерго" та ПАТ "АК "Київводоканал", про що він стверджує в касаційній скарзі, та чи укладені договори стосувалися спірних послуг та спірного періоду, ухвалою господарського суду міста Києва від 13.09.2017 на підставі статті 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Публічне акціонерне товариство "Київенерго", Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро-Реконструкція".
Під час розгляду справи представником ТОВ «Євро-Реконструкція» були надані пояснення щодо заявлених позовних вимог, відповідно до змісту яких він вважає доводи відповідача безпідставними, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту відключення відповідача від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води, тоді як підведення централізованого опалення та гарячого водопостачання до стояка в приміщення відповідача свідчить про надання послуг позивачем.
Представник ПАТ «Київенерго» в судовому засіданні 02.10.2017 року також надав пояснення щодо заявлених позовних вимог, в яких зазначив, що Між ПАТ «Київенерго» та ТОВ «Фундамент» у спірний період не існувало договірних відносин про надання послуг централізованого опалення та гарячого водопостачання, розрахунки не проводились.
Надаючи правову оцінку листу відповідача № 83/09 від 03.09.2013, суд зазначає наступне.
Згідно з п. 24. Правил споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Пунктом 25 Правил визначено, що відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.
Відповідно до п. 26 Правил відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у разі, коли технічна можливість такого відключення передбачена затвердженою органом місцевого самоврядування відповідно до Закону України "Про теплопостачання" схемою теплопостачання, за умови забезпечення безперебійної роботи інженерного обладнання будинку та вжиття заходів щодо дотримання в суміжних приміщеннях вимог будівельних норм і правил з питань проектування житлових будинків, опалення, вентиляції, кондиціонування, будівельної теплотехніки; державних будівельних норм з питань складу, порядку розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва, а також норм проектування реконструкції та капітального ремонту в частині опалення.
Пунктом 2.1. Порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженого Наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України 22.11.2005 N 4 визначено, що для вирішення питання відключення житлового будинку (будинків) від мереж централізованого опалення його власник (власники) повинен (повинні) звернутися до Комісії з письмовою заявою про відключення від мереж ЦО і ГВП. У заяві про відключення від мереж ЦО і ГВП власник (власники) будинку зазначає причини відключення. До заяви додається копія протоколу загальних зборів мешканців будинку щодо створення ініціативної групи з вирішення питання відключення від мереж ЦО і ГВП та прийняття рішення про влаштування у будинку системи індивідуального або автономного опалення. Рішення про відключення будинку від системи централізованого опалення з улаштуванням індивідуального опалення повинно бути підтримане всіма власниками (уповноваженими особами власників) приміщень у житловому будинку.
Комісія розглядає надані документи лише за наявності затвердженої органом місцевого самоврядування в установленому порядку оптимізованої схеми перспективного розвитку систем теплопостачання населеного пункту та у відповідності до неї. Комісія, після вивчення наданих власником (власниками) документів, у місячний строк приймає рішення щодо відключення від мереж ЦО і ГВП, улаштування індивідуальної (автономної) системи теплопостачання та збір вихідних даних і технічних умов для виготовлення проектної документації. При цьому обов'язково враховуються технічні можливості існуючих мереж газопостачання, водопостачання та електропостачання даного населеного пункту або окремого мікрорайону щодо забезпечення живлення запропонованої власником (власниками) системи теплопостачання. комісією, у разі необхідності, можуть розглядатися питання збільшення потужностей та можуть розроблятися пропозиції щодо їх фінансування, а також заміни систем внутрішньоквартальних, а в деяких випадках і магістральних мереж газо-, водо-, теплопостачання. При позитивному рішенні Комісії заявнику надається перелік організацій, до яких слід звернутися для отримання технічних умов для розробки проекту індивідуального (автономного) теплопостачання і відокремлення від мереж ЦО і ГВП. (п. п. 2.2., 2.2.1. Порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженого Наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України 22.11.2005 N 4).
Згідно з п. п. 2.5, 2.6 Порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженого Наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України 22.11.2005 N 4, відключення приміщень від внутрішньобудинкових мереж ЦО і ГВП виконується монтажною організацією, яка реалізує проект, за участю представника власника житлового будинку або уповноваженої ним особи, представника виконавця послуг з ЦО і ГВП та власника, наймача (орендаря) квартири (нежитлового приміщення) або уповноваженої ними особи. Роботи з відключення будинку від мереж ЦО і ГВП виконуються у міжопалювальний період. По закінченні робіт складається акт про відключення будинку від мереж ЦО і ГВП (додаток 4) і в десятиденний термін подається заявником до Комісії на затвердження.
Проте, матеріали справи не містять жодних доказів, в тому числі копії відповідної проектної документації, які б засвідчували факт відключення відповідача він послуг ЦО та ГВП, а лист відповідача № 83/09 від 03.09.2013 сам по собі не свідчить про відмову від прийняття наданих позивачем послуг.
Оцінивши вказані вище пояснення представника ПАТ «АК «Київводоканал» та дослідивши укладений між ним та відповідачем Договір № 08073/5-02 від 14.02.2008, суд дійшов висновку, що його наявність, з урахуванням об'єкту водопостачання та виду наданих послуг, не спростовує зазначених вище висновків щодо наявності у відповідача з обов'язку з оплати цих послуг за спірний період саме позивачу.
Наданий відповідачем Договір № 403 о/р 33-29403 від 28.03.2002 з ПАТ «Київенерго», також судом до уваги не приймається, оскільки предметом даного Договору є надання послуг з електропостачання, тоді як заявлені позовні вимоги стосуються надання послуг з холодного водопостачання, гарячого водопостачання та холодної води на підігрів.
З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що відповідачем всупереч статті 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено той факт, що ним були укладені прямі договори з ПАТ «Київенерго» та ПАТ «АК «Київводоканал», які б стосувалися спірних послуг та спірного періоду, а також не надано належних доказів на підтвердження відмови він наданих позивачем послуг у спірний період.
Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно зі статтею 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
У відповідності до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем, у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.
Згідно з п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено обґрунтованість заявлених позовних вимог, вони підлягають задоволенню з урахуванням наведеного.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фундамент» (02121, місто Київ, вулиця Колекторна, будинок 1-Д; код ЄДРПОУ 19130159) на користь Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (02002, місто Київ, вулиця Челябінська, будинок 9-Г; код ЄДРПОУ 03366612) 6 984 (шість тисяч дев'ятсот вісімдесят чотири) грн. 95 коп. основного боргу, 8 128 (вісім тисяч сто двадцять вісім) грн. 94 коп. інфляційних втрат, 829 (вісімсот двадцять дев'ять) грн. 31 коп. 3% річних та 1 378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 27.11.2017.
Суддя М.Є. Літвінова