Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"29" листопада 2017 р.Справа № 922/3163/17
Господарський суд Харківської області у складі:
головуючий суддя Хотенець П.В.
судді: Чистякова І.О. , Добреля Н.С.
при секретарі судового засідання Помпі К.І.
розглянувши справу
за позовом Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю "БРАТЕНИЦЬКЕ", с. Братениця, Богодухівського району
до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ГСМ", м. Харків
про визнання недійсним договору
за участю представників сторін:
позивача - Стеблинська М.В., дов. від 14.07.2017 року
відповідача - Смотров О.І., дов. від 22.06.2017 року
Розглядається позовна вимога про визнання недійсним договору підряду № 11/017 (на вирощування товарної сільськогосподарської продукції) від 11 січня 2017 року, укладеного між Сільськогосподарським Товариством з обмеженою відповідальністю "БРАТЕНИЦЬКЕ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРО-ГСМ".
Представник відповідача у судовому засіданні 22 листопада 2017 року та у наданому клопотанні просить суд припинити провадження у справі.
Представник позивача у судовому засіданні 22 листопада 2017 року проти клопотання відповідача про припинення провадження у справі заперечує.
У судовому засіданні 22 листопада 2017 року було вказано, що клопотання відповідача про припинення провадження у справі буде розглянуто у наступному судовому засіданні та оголошено перерву до 29 листопада 2017 року до 10 годин 30 хвилин.
29 листопада 2017 року судове засідання було продовжено у тому ж складі суду.
Представник відповідача у судовому засіданні та у наданому клопотанні просить суд припинити провадження у справі.
Представник позивача у судовому засіданні проти клопотання відповідача про припинення провадження у справі заперечує.
Розглянувши клопотання відповідача про припинення провадження у справі, колегією суддів встановлено наступне.
Між Сільськогосподарським Товариством з обмеженою відповідальністю "БРАТЕНИЦЬКЕ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРО-ГСМ" укладено третейську угоду у вигляді застереження в договорі підряду № 11/01/17 на вирощування товарної сільськогосподарської продукції від 11 січня 2017 року (пункт 7.3. договору), яка на думку відповідача повністю відповідає вимогам Закону України "Про третейські суди".
Відповідач в клопотанні вказує, що третейську угоду між Сільськогосподарським Товариством з обмеженою відповідальністю "БРАТЕНИЦЬКЕ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРО-ГСМ" укладено до порушення провадження у даній справі, на момент звернення з відповідним позовом вона є чинною та не визнавалася недійсною, Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРО-ГСМ" з посиланням на цю угоду наполягає на вирішенні спору саме третейським судом і заявляє відповідне клопотання, а також приймаючи до уваги, що наявність третейського застереження не обмежує позивача у праві на розгляд його справи в суді, а третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на зверенння до суду, господарський суд має припинити провадження по даній справі в силу пункту 5 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.
Колегія суддів не може прийняти до уваги посилання відповідача на неможливість розгляду справи у зв*язку з тим, що між сторонами в рамках договору підряду № 11/01/17 від 11 січня 2017 року укладено угоду про передачу спору на вирішення третейського суду, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України "Про третейські суди" спір може бути переданий на розгляд третейського суду за начвності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.
В рішенні Конституційного Суду України від 10 січня 2008 року № 1-рп/2008 у справі № 1-3/2008 (справа про завдання третейського суду) зазначено, що відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (стаття 12 Господарського процесуального кодексу), статття 6 Закону України "Про третейські суди". Гарантуючи право на судовий захист з боку держави, Конституція України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захистити свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частина 5 статті 55 Конституції України). Це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (частина 1 статті 12, статті 64 Конституцій України).
В частині 1 статті 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним кодексом.
При цьому, Закон України "Про судоустрій і статус суддів" передбачає виключно право, а не обов*язок сторін на звернення до цього суду. Окрім того, необхідна наявність волі обох сторін для виникнення у третейського суду підстав для розгляду спору по суті. При відсутності волі, в даному випадку, позивача, на звернення до третейського суду, чинне законодавства України жодним чином не позбавляє його права на звернення до господарського суду.
Згідно статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
У постанові Вищого господарського суду України від 12 грудня 2016 року по справі № 910/10260/16 зазначено, що у сторін існує виключно правова можливість, а не обов*язок звертатись до третейського суду. Для такого звернення необхідна наявність волі обох сторін, тобто наявність угоди про передачу саме даного спору на розгляд третейського суду. Лише за наявності волі обох сторін про розгляд спору третейським судом оформленої відповідним зверненням до суду, господарський суд зобов*язаний припинити провадження у справі.
Відповідно до статті 51 Закону України "Про третейські суди" рішення третейського суду є остаточним і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим Законом. Рішення третейського суду може бути оскаржене сторонами, третіми особами, а також особами, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки, у випадках, передбачених цим Законом, до компетентного суду відповідно до встановлених законом підвідомчості та підсудності справ. Рішення третейського суду може бути оскаржене та скасоване лише з таких підстав: справа, по якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону; рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди; третейську угоду визнано недійсною компетентним судом; склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам статей 16-19 цього Закону; третейський суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не брали участь у справі.
Отже вищевикладеною нормою Закону України "Про третейські суди" підстави оскарження рішення третейського суду зведено до порушення формальних процесуальних правил, і як наслідок позивач реально позбавлений права на оскарження рішення третейського суду.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про припинення провадження у справі та переходить до розгляду справи по суті.
Представник позивача у судовому засіданні підтримує заявлені позовні вимоги і просить їх задовольнити у повному обсязі.
Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши пояснення повноважних представників сторін, колегією суддів встановлено наступне.
11 січня 2017 року між Сільськогосподарським Товариством з обмеженою відповідальністю "БРАТЕНИЦЬКЕ" (позивачем, замовником) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРО-ГСМ" (відповідачем, підрядником) було укалдено договір підряду № 11/017 (на вирощування товарної сільськогосподарської продукції)
Відповідно до пункту 1.1. договору підряду № 11/017 (на вирощування товарної сільськогосподарської продукції) підрядник зобов*язується на свій ризик виконати роботи з вирощування сільськогосподарської продукції за завданням замовника, а замовник зобов*язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Згідно пункту 1.2. договору підряду від 11 січня 2017 року (на вирощування товарної сільськогосподарської продукції) види, обсяги та строк передачі замовнику сільськогосподарської продукції погоджуються сторонами у завданнях, які є невід*ємною частиною цього договору. Виходячи з особливостей і технології виконання сільськогосподарських робіт (удобрення, протруєння насіння, сівба, дискування та інші), замовник зобов*язується видати підряднику завдання на виконання робіт не пізніше 01 лютого року виконання робіт. З метою визначення способу розрахунків за виконані роботи в майбутньому, сторони можуть визначити в завданні фіксовану ціну сільськогосподарської продукції, яка смає бути вирощена підрядником в рамках цього договору.
Відповідно до пункту 2.1. договору підряду № 11/017 (на вирощування товарної сільськогосподарської продукції) підрядник зобов*язується виконати роботу, визначену цим договором, своїми засобами, з використанням власної або залученої сільськогосподарської техніки, придатної для виконання такого виду робіт, якщо інше не визначено домовленістю сторін. Замовник зобов*язується надати підряднику товарно-матеріальні цінності (посівний матеріал, добрива, дизельне пальне тощо) необхідні для виконання цього договору.
Згідно пункту 3.2. договору підряду від 11 січня 2017 року (на вирощування товарної сільськогосподарської продукції) результат робіт за цим договором, а саме сільськогосподарська продукція, має відповідати вимогам діючих стандартів, що висуваються сільськогосподарської, товарної продукції.
Відповідно до пункту 3.2. договору підряду № 11/017 (на вирощування товарної сільськогосподарської продукції) роботи з вирощування сільськогосподарської продукції, як охоплюється предметом цього договору, мають проводитися підрядником, які не завдають шкідливого впливу на стан земель та родючість ґрунтів.
Згідно пункту 4.1. договору підряду від 11 січня 2017 року (на вирощування товарної сільськогосподарської продукції) сторони домовилися, що ціна роботи за цим договором визначається у завданні, погодженому сторонами на відповідний календарний рік.
Відповідно до пункту 4.2. договору підряду № 11/017 (на вирощування товарної сільськогосподарської продукції) ціна роботи з виконання відповідного завдання замовника включає в себе всі витрати підрядника, з вирощування сільськогосподарської продукції та плату за виконані роботи.
Згідно пункту 4.3. договору підряду від 11 січня 2017 року (на вирощування товарної сільськогосподарської продукції) замовник зобов*язується сплатити підрядникові ціну робіт, визначену у відповідному завданні, протягом 5 (п*яти) календарних днів після отримання ним повідомлення підрядника про готовність до передання замовнику виконаних робіт (сількогосподарської продукції). Виконаний в цьому пункті строк виконання грошового зобов*язання поширюється і на сплату замовником підряднику сум, визначення згідно з пункту 4.6 цього договору.
Відповідно до пункту 5.1. договору підряду № 11/017 (на вирощування товарної сільськогосподарської продукції) даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 30 грудня 2010 року.
Позивач, звертаючись до господарського суду з даним позовом зазначив, що учасники Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю "БРАТЕНИЦЬКЕ" не приймали жодних рішень щодо укладення договору підряду та колишній директор Уткіна К.К. не повідомила учасників про укладення даного договору. Позивач зазначає, що договір підряду, має бути визнаний судом недійсним, оскільки він є таким, що не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним та внутрішня воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву.
Так, на думку позивача про недобросовісність свідчить той факт, що 30 березня 2017 року колишнім директором Уткіною К.К. (тобто після укладення нею ж оспорюваного договору підряду від 11 січня 2017 року) було укладено договір на надання поворотньої фінансової допомоги з Товариством з обмеженою відповідальністю "ВАЙТ ВУЛЬФ" (засновниками якого є Хачатарьян А.К.) і в забезпечення якого було укладено та нотаріально посвідчено договір застави врожаю пшениці ярової та ячменю ярового врожаю 2017 року.
Враховуючи викладене, позивач, з посиланням на статтю 234 Цивільного кодексу України, просить суд визнати недійсним договір підряду № 11/017 (на вирощування товарної сільськогосподарської продукції) від 11 січня 2017 року, укладений між Сільськогосподарським Товариством з обмеженою відповідальністю "БРАТЕНИЦЬКЕ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРО-ГСМ".
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставина, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною.
Судовий захист майнових інтересів осіб, названих у статті 1 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до пункту 3 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 20 Господарського кодексу України здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами про визнання правочину недійсним.
В Постанові пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними (із змінами і доповненнями)" зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
Вирішуючи по суті переданий на розгляд господарського суду спір про визнання недійсним договору, суд повинен з'ясувати, зокрема, підстави для визнання недійсним договору, оскільки недійсність правочину може наступати лише з певним порушенням закону.
При цьому, спір - це розбіжності або суперечності між суб'єктами правовідносин з питання факту або права.
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до частини 2 статті 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Згідно статтей 202, ст. 203, 205, 207 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 статті 626 ЦК України).
Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно пункту 4 частини 1 статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
При цьому, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).
Сутність свободи договору розкривається насамперед через співвідношення актів цивільного законодавства і договору: сторони мають право врегулювати ті відносини, які не визначені у положеннях актів цивільного законодавства, а також відступати від положень, що визначені цими актами, і самостійно врегулювати свої відносини, крім випадків, коли в актах законодавства міститься пряма заборона відступів від передбачених ними положень або якщо обов'язковість положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту чи суті відносин між сторонами.
Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплена презумпція правомірності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.
У відповідності до статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.
Згідно пункту 3.11. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29 травня 2013 року "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" фіктивний правочин (стаття 234 Цивільного кодексу України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.
З аналізу оспорюваного позивачем договору підряду за змістом, формою вбачається що він відповідає вимогам діючого законодавства та відбиває спільні взаємні наміри Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю "БРАТЕНИЦЬКЕ" та Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-ГСМ" на реальне настання наслідків, зумовлених договором підряду.
Також колегією суддів встановлено, що на підставі пункту 1.5. договору підряду договір виконувався сторонами, що підтверджується актами приймання-передачі від 11 січня 2017 року, які підписани сторонами та скпіплені печатками підприємств.
Посилання позивача, що, відповідно до статті 62 Закону України "Про господарські товариства", дирекція підзвітна загальним зборам учасників і організує виконання їх рішень; дирекція не вправі приймати рішення, обов'язкові для учасників товариства. Дирекція діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами, колегія суддів оцінює критично та відхиляє посилання позивача, як на ознаку фіктивності договору підряду необізнаність учасників Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю "БРАТЕНИЦЬКЕ" щодо існування договору підряду та не отримання директором позивача погодження від учасників вказаного товариства на вчинюваний правочин, оскільки позивачем не надано жодних доказів того, що статутом Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю "БРАТЕНИЦЬКЕ" передбачено отримання директором від засновників будь-яких погоджень на вчинюваний ним правочин, або обов'язковість прийняття учасниками вказаного товариства будь-яких попередніх рішень для укладення директором оспорюваного договору підряду.
Вирішуючи спори про визнання договорів недійсними, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання їх недійсними та настання відповідних наслідків, а саме відповідність змісту договору вимогам закону, моральним засадам суспільства, правоздатність сторін договору, у чому конкретно полягає неправомірність та інші обставини, що є істотними для правильного вирішення спору.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем, всупереч вимог вищевказаних норм права, не надано суду жодних доказів на підтвердження наявності обставин, які в силу вимог статті 234 Цивільного кодексу України, є такими, що роблять договір підряду фіктивним правочином, який необхідно визнати недійсним.
У відповідності до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об"єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Таким чином, колегія суддів вважає вимоги позивача необґрунтованими, не підтвердженими доданими до матеріалів справи доказами, та такими, що не підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат колегія суддів керується статтею 49 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даній справі покладається на позивача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 6, 8, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 22, 33-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,-
У задоволенні клопотання відповідача про припинення провадження у справі відмовити.
У позові відмовити повністю.
Повне рішення складено 01.12.2017 р.
Головуючий суддя Суддя Суддя П.В. Хотенець І.О. Чистякова Н.С. Добреля