номер провадження справи 22/73/17
27.11.2017 Справа № 908/1846/17
Господарський суд Запорізької області у складі судді Ярешко О.В., при секретарі Лінчук А.В.
За участю представників:
представник позивача - ОСОБА_1, договір про надання правової допомоги № б/н від 26.05.2017 р.; ОСОБА_2 особисто, паспорт НОМЕР_1, виданий 24.04.1998 р.;
представник відповідача - Перцев Д.П., довіреність № 130 від 26.09.2017 р.
Розглянувши в судовому засіданні матеріали справи № 908/1846/17
за позовом: ОСОБА_2 (69093, АДРЕСА_1)
до відповідача: Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Дніпроенерго" (69006, м. Запоріжжя, вул. Добролюбова, 20)
про стягнення заборгованості по дивідендам
13.09.2017 р. до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Дніпроенерго" про стягнення заборгованості по нарахованим та несплаченим дивідендам за 1999-2000 роки.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 15.09.2017 р. позовна заява прийнята до розгляду суддею Ярешко О.В., порушено провадження по справі № 908/1846/17, присвоєно справі номер провадження 22/73/17, справу призначено до розгляду в засіданні на 05.10.2017 р., на підставі ст. 38 ГПК України у відповідача витребувані документи.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 05.10.2017 р. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено на 19.10.2017 р.
У судовому засіданні 19.10.2017 р. на підставі ст. 77 ГПК України була оголошена перерва до 09.11.2017 р.
Ухвалою суду від 09.11.2017 р. на підставі ст. 69 ГПК України, за клопотанням представника позивача, продовжено строк розгляду справи на 15 днів - до 28.11.2017 р., на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 22.11.2017 р.
У судовому засіданні 22.11.2017 р. на підставі ст. 77 ГПК України була оголошена перерва до 27.11.2017 р.
У судовому засіданні 27.11.2017 р. справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Відповідно до ст. 81-1 ГПК України, згідно з письмовим клопотанням відповідача, здійснювалося фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Позивач та його представник підтримали позовні вимоги, які мотивовані наступними обставинами. Позивач являвся акціонером ВАТ «Дніпроенерго» та володів його простими акціями. Загальними зборами акціонерів ВАТ «Дніпроенерго», правонаступником якого є відповідач, прийняті рішення про виплату дивідендів за результатами роботи товариства за 1999, 2000 р.р., що оформлені протоколами від 28.03.2000 р. № 1, від 27.03.2001 р. № 1. Однак, до теперішнього часу нараховані дивіденди позивачу не виплачені.
19.10.2017 р. від позивача надійшла письмова заява на виконання ухвал суду, в якій наведено розрахунок ціни позову, виходячи з тієї інформації, якою володіє ОСОБА_2: у 1999 році позивач володіла 599 шт. акцій ВАТ «Дніпроенерго». Як зазначено в листі відповідача від 09.06.2017 р. № 1/2017 за результатами роботи товариства у 1999 році було нараховано 28,25 грн. на 1 акцію. У зв'язку з цим заборгованість відповідача перед позивачем за 1999 рік складає 16921,75 грн. Заборгованість з урахуванням індексів інфляції складає 123825,98 грн. У 2000 році позивач володіла 520 шт. акцій ВАТ «Дніпроенерго». Як зазначено в листі відповідача від 09.06.2017 р. № 1/2017 за результатами роботи товариства у 2000 році було нараховано 7,0 грн. на 1 акцію. У зв'язку з цим заборгованість відповідача перед позивачем за 2000 рік складає 3640,00 грн. Заборгованість з урахуванням індексів інфляції складає 22719,14 грн. Всього заборгованість відповідача перед позивачем по невиплаченим дивідендам за 1999-2000 роки з урахуванням індексів інфляції - 146545,12 грн.
Як вбачається з долучених до вказаної заяви документів, позивач вручив відповідачу 05.10.2017 р. заяву про збільшення позовних вимог від 05.10.2017 р. Суду такої заяви позивач не надав, зазначивши в судовому засіданні, що заява про збільшення позовних вимог буде оформлена ним (позивачем) належним чином із доплатою суми судового збору.
09.11.2017 р. від позивача надійшов письмовий розрахунок суми нарахованих та невиплачених позивачу дивідендів ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго». У заяві зазначено, що оскільки у ОСОБА_2 відсутні кошти на оплату додаткового судового збору, просить стягнути з відповідача належні суми дивідендів без урахування індексів інфляції, про які зазначалося в заяві на виконання ухвал суду від 19.10.2017 р. Розрахунок суми нарахованих дивідендів ОСОБА_2 за результатами роботи ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго» за 1999-2000 роки наступний: 1999 рік: кількість акцій - 599 шт., дивіденди на 1 акцію - 28,25 грн., сума нарахованих дивідендів 599 шт.*28,25 грн. = 16921,75 грн., утриманий податок на доходи з фізичних осіб 5% - 846,09 грн., до виплати: 16921,75 грн. - 846,09 грн. = 16075,66 грн. 2000 рік: кількість акцій - 520 шт., дивіденди на 1 акцію - 28,25 грн., сума нарахованих дивідендів 520 шт.*7,0 грн. = 3640,00 грн., утриманий податок на доходи з фізичних осіб 5% - 182,00 грн., до виплати: 3640,00 грн. - 182,00 грн. = 3458,00 грн. Всього сума нарахованих та не виплачених ОСОБА_2 дивідендів за 1999-2000 роки складає 16075,66 грн. + 3458,00 грн. = 19533,66 грн.
Передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції.
Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.
Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК України ціну позову вказує позивач.
У прохальній частині позовної заяви позивач просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по нарахованим та несплаченим дивідендам за 1999-2000 роки. Зазначив, що на час складення позову у позивача відсутні відомості щодо існуючої заборгованості перед ОСОБА_2 (у зв'язку з чим буде заявлене відповідне клопотання до суду).
У п. 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 роз'яснено, що ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.
Враховуючи наведене, суд на підставі ст. 22 ГПК України прийняв до розгляду зазначений розрахунок позивача, в якому викладений докладний розрахунок сум нарахованих та не виплачених ОСОБА_2 дивідендів за 1999-2000 роки (ціна позову).
Відповідно, судом розглядаються позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по нарахованим та несплаченим дивідендам за 1999 рік у сумі 16075,66 грн., за 2000 рік - у сумі 3458,00 грн.
Відповідач проти позову заперечив, зазначивши в письмовому відзиві, який надійшов до суду 13.10.2017 р., наступне. Загальними зборами акціонерів (протокол № 1 від 28.03.2000 р.) прийнято рішення про виплату дивідендів в обсязі 110834 тис.грн., відповідно до Положення про порядок нарахування і виплати дивідендів ВАТ «Дніпроенерго», а загальними зборами товариства (протокол № 1 від 27.03.2001 р.) прийнято рішення про виплату дивідендів в обсязі 27480 тис.грн., відповідно до Положення про порядок нарахування і виплати дивідендів ВАТ «Дніпроенерго». Як вбачається з реєстру акціонерів станом на 20.04.2000 р. та реєстру акціонерів станом на 20.04.2001 р. позивач був власником 599 та 520 акцій товариства відповідно. На підставі вказаних рішень товариством нараховано у 2000 році на виплату дивідендів 110834 тис.грн., а у 2001 році - 27480 тис.грн., індексація або окреме нарахування позивачу дивідендів не здійснювалося. З моменту прийняття Загальними зборами акціонерів товариства даних рішень про виплату дивідендів за 1999-2000 роки, тобто протягом 17 років, позивач жодного разу не звертався до товариства для отримання належних йому за вказаний період дивідендів. Згідно з реєстром учасників зборів від 27.03.2001 р. та реєстром учасників зборів від 28.03.2000 р. позивач був присутній на відповідних загальних зборах акціонерів товариства, голосував з питань порядку денного, а тому достовірно знав, що йому належить право вимагати виплати дивідендів за підсумками діяльності товариства у 1999-2000 р.р. Право пред'явити вимогу про виплату дивідендів у позивача виникло 29.03.2000 р. та 28.03.2001 р. відповідно, однак протягом 17 років позивач так і не звернувся до товариства з відповідною вимогою. Звертає увагу, що в переліку акціонерів, який у 2010 році був переданий депозитарній установі - ТОВ «Об'єднана реєстраційна компанія», позивач не значиться акціонером товариства, що свідчить про відчуження ним належних йому акцій та втрату статусу акціонера товариства. Відчужуючи свої акції позивач також повинен був потурбуватись щодо належних йому до сплати дивідендів за акціями, чого зроблено також не було. Просить застосувати строк позовної давності до вимог ОСОБА_2 щодо стягнення з відповідача дивідендів за 1999-2000 роки та відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Позивач надав письмове заперечення на застосування строків позовної давності та відзив відповідача. Зазначає, що акціонерне товариство не виплатило вже нараховані акціонеру дивіденди, але акціонерне товариство не отримало право власності на ці дивіденди, право власності залишилося в учасника. У даному випадку відбувається неправомірне користування акціонерним товариством чужим майном. Акціонер у будь-який час в незалежності від терміну невиплати дивідендів міг зажадати виплати дивідендів, оскільки сума дивідендів є власністю цього акціонера. Акціонерне товариство не є добросовісним набувачем, оскільки воно знає, кому і в якій сумі зобов'язано виплатити дивіденди. Будь-якої дати щодо виплати дивідендів у протоколах від 28.03.2000 р., від 27.03.2001 р. не значиться. Як пояснювалося на Загальних зборах акціонерів, на той час підприємство знаходилося в тяжкому фінансовому положенні, тому конкретну дату виплати дивідендів вирішили не зазначати, з надією сплатити заборгованість у разі покращення фінансового становища на підприємстві. Із судових засідань по аналогічній справі № 908/2776/16 було з'ясовано, що нараховані та невиплачені дивіденди за 1999-2000 роки підприємством не визнані як безспірна заборгованість та з неї не сплачений податок на прибуток. Вважає, що позивачем не пропущений строк позовної давності щодо стягнення з відповідача нарахованих за 1999, 2000 роки та невиплачених дивідендів.
17.11.2017 р. від відповідача надійшли додаткові письмові пояснення, відповідно до яких просить відмовити в задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропущенням позивачем трирічного строку позовної давності. Як зазначалося самим позивачем у судовому засіданні 09.11.2017 р., вона була працівником товариства та достовірно знала, що прийняті рішення та фактично розпочата виплата дивідендів, однак протягом 17 років жодних дій щодо отримання дивідендів не вчиняла. Товариством було розпочато виплату дивідендів за 1999-2000 р.р., що також визнавалось позивачем у судовому засіданні 09.11.2017 р. відповідно до п. 3.1 Положення про порядок нарахування і виплати дивідендів, датою початку виплати дивідендів та датою дивідендного обліку встановлюється 20 квітня року наступного за звітним. Тобто, товариство на підставі рішень Загальних зборів акціонерів зобов'язане було розпочати виплату дивідендів за 1999 рік 20.04.2000 р., а за 2000 рік - 20.04.2001 р. У зв'язку з цим у позивача виникло право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання з виплати дивідендів за 1999 рік - 21.04.2000 р., а за 2000 рік - 21.04.2001 р. Враховуючи, що фактів переривання та зупинення перебігу позовної давності не було, строк позовної давності щодо захисту вказаного права сплив через три роки від вказаних дат, тобто 22.04.2000 р. та 22.04.2001 р. відповідно.
27.11.2017 р. від позивача надійшло письмове клопотання про відшкодування судових витрат, відповідно до якого просить розглянути питання щодо розподілу судових витрат, а саме щодо компенсації відповідачем сплаченого судового збору та оплати послуг адвокату.
Зазначене клопотання прийнято судом до розгляду на підставі ст. 22 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення позивача, його представника та представника відповідача, суд
Відповідно до реєстру власників іменних цінних паперів станом на 20.04.2000 р. ОСОБА_2 (позивач) була власником 599 акцій Відкритого акціонерного товариства «Дніпроенерго».
Відповідно до реєстру власників іменних цінних паперів станом на 20.04.2001 р. ОСОБА_2 була власником 520 акцій Відкритого акціонерного товариства «Дніпроенерго».
Згідно нової редакції статуту ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго», Відкрите акціонерне товариство «Дніпроенерго» змінило найменування на Публічне акціонерне товариство «Дніпроенерго», яке було перейменоване у Публічне акціонерне товариство «ДТЕК Дніпроенерго» (скорочене найменування ПАТ «ДТЕК Дніпропенерго»).
У листі Депозитарної установи ТОВ «Об'єднана реєстраційна компанія» від 28.09.2017 р. № 3410, на запит відповідача, зазначено про відсутність ОСОБА_2 в переліку акціонерів ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго» станом на дату передачі реєстру у 2010 році.
Позивач у судовому засіданні зазначила, що на теперішній час не є акціонером ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго» у зв'язку з відчуженням належних їй акцій, точної дати відчуження акцій позивач назвати не змогла.
Згідно з протоколом № 1 від 28.03.2000 р. Загальних зборів акціонерів Відкритого акціонерного товариства "Дніпроенерго", акціонерами було прийнято рішення про виплату дивідендів в обсязі 110834 тис.грн. відповідно до Положення про порядок нарахування і виплати дивідендів Відкритого акціонерного товариства "Дніпроенерго" за результатами роботи Товариства за 1999 рік.
Згідно з протоколом № 1 від 27.03.2001 р. Загальних зборів акціонерів Відкритого акціонерного товариства "Дніпроенерго", акціонерами було прийнято рішення про виплату дивідендів в обсязі 27480 тис.грн. відповідно до Положення про порядок нарахування і виплати дивідендів Відкритого акціонерного товариства "Дніпроенерго" за результатами роботи Товариства за 2000 рік.
Відповідно до Реєстрів учасників зборів ОСОБА_2 була присутньою на Загальних зборах акціонерів, які відбулися 28.03.2000 р. та 27.03.2001 р., що підтверджено позивачем у судовому засіданні.
У судовому засіданні ОСОБА_2 зазначила, що голосувала на вказаних Загальних зборах акціонерів, крім того, як працівник акціонерного товариства займалася документальною підготовкою до проведення Загальних зборів, та їй було достеменно відомо про прийняття рішень про виплату акціонерам дивідендів за результатами роботи товариства 1999-2000 р.р.
Згідно з листом відповідача від 09.06.2017 р. № 1/2017, наданого на запит адвоката позивача, у зв'язку з втратою оригіналу Положення про порядок нарахування і виплати дивідендів без можливості відновлення, ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго» не має можливості визначити затверджений розмір дивідендів на одну просту іменну акцію та вказати суми нарахованих дивідендів за 1999 та 2000 роки. Виходячи з фонду виплати дивідендів, визначену відповідними протоколами, ймовірно сума нарахованих дивідендів за результатами роботи ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго» у 1999 та 2000 роках складає: 1999 рік - 110834 тис.грн. фонд виплати дивідендів, дивіденди на одну акцію - 28,25 грн.; 2000 рік - 27480 тис.грн. фонд виплати дивідендів, дивіденди на одну акцію - 7,00 грн.
Стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по нарахованим і несплаченим дивідендам за 1999-2000 роки у загальній сумі 19533,66 грн., згідно з розрахунком позивача, який надійшов до суду 09.11.2017 р., було предметом судового розгляду в даній справі.
Позивач вважає, що його права як акціонера ВАТ «Дніпроенерго» щодо отримання дивідендів за результатами роботи товариства за 1999-2000 роки є порушеними і підлягають відновленню в судовому порядку.
Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
За змістом положень Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 25.02.2016 р. № 4 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних відносин» роз'яснено, що господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів. З огляду на зміни у законодавстві та поетапне набуття чинності окремими законодавчими актами України, господарським судам під час вирішення корпоративних спорів потрібно застосовувати норми матеріального та процесуального права за правилом їх дії у часі: норми матеріального права, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин; норми процесуального закону, чинні на час вчинення відповідних процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Відповідно до пункту 2 частини 1 ст. 116 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 88 Господарського кодексу України учасники господарського товариства мають право в порядку, встановленому установчим документом товариства та законом брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди).
Статтею 10 Закону України «Про господарські товариства» (у редакції, чинній на момент проведення Загальних зборів акціонерів) учасники товариства мають право брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів.
За приписами п. «д» ч. 5, ч. 6 ст. 41 Закону України «Про господарські товариства» повноваження щодо затвердження річних результатів діяльності акціонерного товариства, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів), визначення порядку покриття збитків належать до виключної компетенції загальних зборів і не можуть бути передані іншим органам товариства.
Як слідує з матеріалів справи, та підтверджено сторонами в судовому засіданні, Загальними зборами акціонерів ВАТ «Дніпроенерго», правонаступником якого є відповідач, що відбулись 28.03.2000 р. та 27.03.2001 р., прийнято рішення про виплату дивідендів у обсязі 110834 тис.грн. та в обсязі 27480 тис.грн. за 1999, 2000 роки відповідно.
Відповідно до ч. 1 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
Відповідно до ст. 37 вказаного Закону, статут акціонерного товариства, крім відомостей, вказаних у статті 4 цього Закону, повинен містити відомості про види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання зобов'язань по викупу акцій, строк та порядок виплати частки прибутку (дивідендів) один раз на рік за підсумками календарного року.
У пункті 7.3.2 статуту ВАТ «Дніпроенерго», затвердженого Загальними зборами (протокол № 1 від 24.03.1998 р.), редакція якого згідно з поясненнями сторін була чинною на момент проведення Загальних зборів акціонерів 28.03.2000 р. та 27.03.2001 р., визначено, що дивідендом є частина прибутку товариства, яка підлягає розподілу між акціонерами. Дивіденди на прості акції сплачуються акціонерам пропорційно до загальної кількості належних їм акцій. За рішенням Загальних зборів акціонерів дивіденди на прості акції можуть сплачуватися раз на рік шляхом перерахування коштів на рахунок акціонера або іншим чином за рішенням Загальних зборів. Порядок нарахування та виплати дивідендів на прості акції визначається відповідним положенням.
У протоколах Загальних зборів акціонерів ВАТ «Дніпроенерго» від 28.03.2000 р. та 27.03.2001 р. визначено про проведення виплати дивідендів за 1999, 2000 р.р. відповідно до Положення про порядок нарахування і виплати дивідендів ВАТ «Дніпроенерго».
Відповідач надав до матеріалів справи копію Положення про порядок нарахування і виплати дивідендів Відкритого акціонерного товариства «Дніпроенерго», затвердженого рішенням Спостережної ради ВАТ «Дніпроенерго» від 03.08.1998 р., яке за поясненням сторін, було чинним на момент проведення Загальних зборів акціонерів 28.03.2000 р. та 27.03.2001 р. Зазначив, що оригінал даного Положення у товариства не зберігся.
Наступне Положення було затверджено рішенням Загальних зборів акціонерів ВАТ «Дніпроенерго» від 26.03.2002 р., копія якого долучена до матеріалів справи.
Відповідно до Положення про порядок нарахування і виплати дивідендів Відкритого акціонерного товариства «Дніпроенерго», затвердженого рішенням Спостережної ради ВАТ «Дніпроенерго» від 03.08.1998 р., акціонер ВАТ «Дніпроенерго» має право на одержання частини прибутку товариства у вигляді дивіденду. Рішення про виплату дивідендів приймається Загальними зборами за поданням його Правління. Прийняття Загальними зборами рішення про виплату дивідендів означає, що дивіденди товариства об'явлені. Дивіденди акціонерам виплачуються за підсумками фінансового року.
Правління на підставі рішення Загальних зборів оголошує розмір дивідендів і дату початку їх виплати акціонерам, а також дату дивідендного обліку на умовах, визначених п. 3.8 цього Положення. Датою початку виплати дивідендів та датою дивідендного обліку встановлюється 20 квітня року, наступного за звітним (п. 3.1 Положення). Дата початку виплати дивідендів - це дата, починаючи з якої акціонери можуть одержувати дивіденди способом, який передбачений проспектом емісії акцій або рішенням Правління (п. 3.2 Положення).
Товариство починає виплату дивідендів з дати початку виплати дивідендів на підставі підготовлених відомостей виплати дивідендів, з урахуванням податків, передбачених чинним законодавством (п. 3.12 Положення).
Таким чином, враховуючи Положення про порядок нарахування і виплати дивідендів Відкритого акціонерного товариства «Дніпроенерго», відповідно до якого проводилася виплата дивідендів за 1999, 2000 роки, датою початку виплати дивідендів за 1999 рік є 20 квітня 2000 року, датою початку виплати дивідендів за 2000 рік є 20 квітня 2001 року.
Пунктами 4.3.1, 4.3.2 статуту ВАТ «Дніпроенерго» визначено право акціонерів - власників простих акцій товариства, брати участь у розподілі прибутку товариства та отримувати дивіденди; отримувати інформацію про діяльність товариства.
У судовому засіданні 05.10.2017 р. позивач (ОСОБА_2) надала усні пояснення, зазначивши, що вона як заступник начальника планово-економічного відділу ВАТ «Дніпроенерго» готувала деякі документи для проведення Загальних зборів товариства 28.03.2000 р. та 27.03.2001 р. та була присутньою на даних зборах, приймала участь у голосуванні. Їй було відомо про рішення акціонерів стосовно виплати дивідендів за 1999, 2000 роки. Частково, зокрема, керівництву ВАТ «Дніпроенерго», які були акціонерами, акціонерам - юридичним особам дивіденди виплачувалися. Зазначила, що ще в ті роки можна було звертатися до суду щодо стягнення дивідендів, однак, вона цього не робила через зневіру. Вирішила звернутися до суду після того, як дізналася, що інший акціонер звернувся до суду, та йому було присуджено стягнення дивідендів за ті ж роки.
У судовому засіданні 27.11.2017 р. представник позивача зазначила, що строки початку виплати дивідендів у протоколах Загальних зборів акціонерів від 28.03.2000 р., 27.03.2001 р. не встановлені, мається лише посилання на Положення про порядок нарахування і виплати дивідендів ВАТ «Дніпроенерго». Однак позивач такого Положення не мала та, відповідно, не знала коли настає строк виплати дивідендів.
Відповідно до ст.ст. 526, 525 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
У пунктах 17, 35 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" розяснено, що рішення, прийняті загальними зборами учасників товариства, зумовлюють настання правових наслідків, спрямованих на регулювання господарських відносин, і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Господарські суди вправі приймати рішення щодо виплати акціонеру (учаснику) частки прибутку (дивідендів) лише у разі невиплати господарським товариством дивідендів на підставі рішення загальних зборів або їх виплати в меншому розмірі, ніж передбачено відповідним рішенням.
Усі власники простих акцій мають рівні права на отримання дивідендів, якщо загальними зборами акціонерів прийнято рішення про спрямування прибутку (частини прибутку) на їх виплату. При цьому прибуток (частина прибутку) розподіляється між усіма акціонерами пропорційно кількості належних їм акцій (постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 25.02.2016 р. № 4).
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.
Згідно ст. 261 ЦК України перебіг строку позовної давності починається з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права або про особу, яка порушила його право.
Відповідно до п. 1.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» за змістом ч. 2 ст. 9 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених ст. 175 Господарського кодексу України.
При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч. 3 та 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.
Згідно п. 2.2 зазначеної постанови Пленуму, за змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.
Відповідачем доказів оплати позивачу дивідендів за 1999, 2000 роки суду не надано. Таким чином, відповідачем порушені права позивача на отримання частини прибутку (дивідендів) товариства, рішення про виплату якої приймалося в той час, коли позивач був акціонером товариства. У листі від 09.06.2017 р. № 1/2017 відповідач зазначив, що дивіденди на одну акцію за 1999 рік складають 28,25 грн., за 2000 рік - 7,00 грн.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 16.11.2016 р. по справі № 6-2469цс16, Європейським судом з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошено, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»). Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Слід зазначити, що позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права, що випливає із загального правила про обов'язковість доведення стороною тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно ст. 4 статуту ВАТ «Дніпроенерго», яка кореспондується зі ст. 10 Закону України «Про господарські товариства», учасник (акціонер) товариства має право брати участь у розподілі прибутку товариства та отримувати дивіденди.
Враховуючи наявні в матеріалах справи докази суд дійшов висновку, що позивач, як рівноправний учасник акціонерного товариства, був обізнаний із наданими йому законодавством та статутом правами на отримання частини прибутків (дивідендів) товариства.
Доказів відмови позивачу у виплаті нарахованих за 1999, 2000 роки дивідендів матеріали справи не містять. Позивач зазначила, що до 2017 року не зверталася до відповідача з заявою про виплату дивідендів. Тяжке фінансове становище товариства-відповідача, яке послугувало мотивом невиплати позивачу дивідендів, за його (позивача) твердженням, судом до уваги в якості доказу, не приймається, оскільки суперечить приписам ст. 34 ГПК України.
Дата виплати дивідендів встановлена Положенням про порядок нарахування і виплати дивідендів ВАТ «Дніпроенерго» - 20 квітня року, наступного за звітним. Тобто, з 21.04.2000 р. (стосовно дивідендів за 1999 рік) та з 21.04.2001 р. (стосовно дивідендів за 2000 рік) почав свій перебіг строк позовної давності.
Посилання представника позивача, що позивач не мала даного Положення, судом до уваги не приймається, оскільки законодавством та статутом ВАТ «Дніпроенерго» визначено право акціонера отримувати інформацію про діяльність товариства, ознайомлюватися з документами, пов'язаними з порядком денним Загальних зборів.
Позивач у судовому засіданні зазначила, що за отриманням дивідендів до відповідача не зверталася, їй було відомо про нарахування їй, як акціонеру, дивідендів, на Загальних зборах, де було вирішено питання стосовно виплати дивідендів, була присутньою.
Із заявою про виплату дивідендів позивач звернулася до відповідача 02.10.2017 р., під час розгляду спору в суді.
Доводи позивача про те, що в протоколах Загальних зборів акціонерів ВАТ «Дніпроенерго» від 28.03.2000 р., від 27.03.2001 р. не встановлено дати виплати дивідендів, а відтак виплата дивідендів має проводитися після звернення акціонера, судом до уваги не приймаються як необґрунтовані.
Представник позивача в судовому засіданні 27.11.2017 р. зазначив, що відповідно до п. 3.8 Положення про порядок нарахування і виплати дивідендів ВАТ «Дніпроенерго» правління розміщує в засобах масової інформації повідомлення про виплату дивідендів з вказівкою розміру і дат початку виплати та дивідендного обліку. Зазначене повідомлення друкується у двотижневий термін після закінчення Загальних зборів в місцевій пресі за місцезнаходженням товариства та в одному з офіційних друкованих видань Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України чи Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Таке повідомлення позивачу невідомо, відтак, на думку позивача, строк виплати дивідендів не був встановлений.
Своє посилання на відсутність публікації представник позивача не підтвердив жодними доказами, як наслідок, суд розцінює його як припущення сторони. Клопотань про витребування доказів у порядку ст. 38 ГПК України представник позивача, позивач не заявили. Суд зауважує, що доступ до друкованих видань є загальнодоступним.
Судом також не приймаються до уваги вказані доводи позивача, оскільки наявність/відсутність вказаної публікації не змінює дати початку виплати дивідендів, встановленої Положенням про порядок нарахування і виплати дивідендів ВАТ «Дніпроенерго» - 20 квітня року, наступного за звітним.
24.09.2009 р. набрав чинності Закон України від 17.09.2008 р. № 514-VI «Про акціонерні товариства». Статтею 30 вказаного Закону встановлено, що виплата дивідендів здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку в обсязі, встановленому рішенням загальних зборів акціонерного товариства, у строк не пізніше шести місяців після закінчення звітного року.
Суд враховує, що після набрання чинності вказаним Законом, яким встановлено строк виплати дивідендів, позивач також не звертався до відповідача щодо виплати йому дивідендів.
Посилання позивача на справу № 908/2776/16 суд розцінює як необґрунтоване, оскільки обставини, встановлені судом у даній справі, не мають преюдиціального значення.
Із матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду з даним позовом 12.09.2017 р., згідно зі штемпелем на поштовому конверті, в якому надійшла до суду позовна заява.
За таких обставин суд дійшов висновку, що строк позовної давності за позовними вимогами про стягнення дивідендів за 1999, 2000 роки в загальній сумі 19533,66 грн. фактично сплив.
Таким чином, враховуючи наведене у сукупності, суд дійшов висновку що позовні вимоги ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Дніпроенерго» підлягають залишенню без задоволення з огляду на пропуск строку позовної давності.
Відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України судові витрати за позовом покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись 22, 33, 35, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Дніпроенерго" про стягнення заборгованості по нарахованим та несплаченим дивідендам за 1999-2000 роки відмовити в повному обсязі.
Повне рішення складено 01 грудня 2017 року.
Суддя О.В. Ярешко
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів із дня оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання повного рішення.