27 листопада 2017 року Справа № 917/1525/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючогоКролевець О.А. (доповідач у справі),
суддів:Євсікова О.О., Попікової О.В.,
розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Український бізнес банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Укрбізнесбанк"
на рішенняГосподарського суду Полтавської області від 15.02.2017
та постановуХарківського апеляційного господарського суду від 24.04.2017
у справі№917/1525/16 Господарського суду Полтавської області
за позовомПублічного акціонерного товариства "Український бізнес банк"
доПриватного підприємства "Антарекс"
про стягнення 1227795,29 грн.
за зустрічним позовомПриватного підприємства "Антарекс"
до Публічного акціонерного товариства "Український бізнес банк"
провизнання недійсним пункту 4.6 договору №11 від 07.11.2012
за участю представників сторін
від позивача:Герасимчук І.А.
від відповідача:не з'явився
Публічне акціонерне товариство "Український бізнес банк" звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовом до Приватного підприємства "Антарекс" про стягнення 1227795,29 грн. заборгованості за кредитним договором №11 від 07.11.2012, у тому числі 360191,09 грн. процентів за користування кредитом, 512777,72 грн. 44% річних згідно з п. 4.6 договору, 45000,00 грн. комісії, 290252,42 грн. пені, 19574,06 грн. штрафу.
Приватне підприємство "Антарекс" звернулось до Господарського суду Полтавської області з зустрічним позовом до Публічного акціонерного товариства "Український бізнес банк" про визнання недійсним п. 4.6 кредитного договору №11 від 07.11.2012.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 15.02.2017 (колегія суддів: Безрук Т.М., Білоусов С.М., Ореховська О.О.), яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24.04.2017 (колегія суддів: Гетьман Р.А., Россолов В.В., Хачатрян В.С.), первісний позов задоволено частково, стягнуто з позивача на користь відповідача 36091,09 грн. боргу з процентів за користування кредитом, 33073,08 грн. 3% річних, 37678,31 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом, 45000,00 грн. боргу з комісії, 6861,54 грн. пені за несвоєчасну сплату комісії, в іншій частині первісного позову відмовлено, у зустрічному позові відмовлено повністю.
Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, Публічне акціонерне товариство "Український бізнес банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Укрбізнесбанк" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог ПАТ "Укрбізнесбанк" та в частині задоволення 3% річних у розмірі 33073,08 грн., ухвалити нове рішення про задоволення вимог ПАТ "Укрбізнесбанк" у повному обсязі.
Учасники судового процесу згідно з приписами ст. 1114 ГПК України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач не скористався передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.
Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши згідно з ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, 07.11.2012 між ПАТ "Український бізнес банк" (банк) та ПП "Антарекс" (позичальник) укладений кредитний договір №11 (далі - Кредитний договір), за умовами якого банк зобов'язався надати позичальнику у тимчасове користування довгостроковий кредит у формі непоновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування у сумі 3000000,00 грн. на придбання комерційної нерухомості (адміністративно-складські приміщення) на строк з 07.11.2012 до 07.11.2017 зі сплатою 22% річних.
Додатковою угодою №1 до Кредитного договору сторони збільшили кредитний ліміт до 4000000,00 грн. зі сплатою 22% річних та узгодили графік повернення кредитних грошових коштів до 07.11.2017, який у подальшому змінений Додатковою угодою №2 до Кредитного договору.
Відповідно до п. 4.2 Кредитного договору позичальник зобов'язується не пізніше сьомого числа місяця, наступного за звітним, перераховувати суму процентів за користування кредитом на рахунок №3739600067950, МФО 334969. У разі якщо дата погашення процентів припадає на вихідний або святковий день, то платежі у погашення заборгованості повинні бути здійснені не пізніше наступного банківського дня. Проценти нараховуються за кожен календарний день за методом факт/360 тобто для розрахунку використовується фактична кількість днів у місяці, але умовно 360 днів у році (п. 1.1 Договору).
У ч. 2 п. 4.3 Кредитного договору сторони домовились, що позичальник зобов'язаний щомісячно, не пізніше сьомого числа місяця, наступного за звітним, сплачувати банку комісійну винагороду за супроводження кредитної заборгованості у сумі 3750,00 грн. без ПДВ.
Пунктом 5.10. Кредитного договору передбачено, що при порушенні строків погашення кредиту, нарахованих за ним процентів, комісій (п.п. 4.2, 4.3, 4.5) банк має право вимагати від позичальника за кожен день прострочення сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період за який сплачується пеня.
Згідно з п. 5.3 Кредитного договору банк має право вимагати від позичальника дострокового розірвання кредитного договору та/або дострокового погашення суми кредиту, процентів, комісії, неустойок та збитків у разі непогашення позичальником процентів та/або щомісячного внеску за кредитом згідно з графіком впродовж двох місяців. Про намір достроково розірвати кредитний договір та /або вимогу достроково погасити суми кредиту, процентів, комісій, неустойок та збитків, банк письмово повідомляє позичальника. Позичальник зобов'язаний впродовж 30 днів з моменту отримання письмової вимоги банку достроково повернути кредит, проценти, комісії, неустойку, передбачені даним Договором.
На виконання Кредитного договору банк відкрив позичальнику кредитний ліміт на суму 4000000,00 грн., яким позичальник скористався. Факт видачі кредиту підтверджується випискою з банківського рахунку позичальника. Однак позичальник у порушення договірних зобов'язань кредитні кошти повертав не своєчасно та не у повному обсязі, у зв'язку з чим у березні 2015 року ПАТ "Український бізнес банк" звернулось до Ленінського районного суду м. Полтави з позовом до ПП "Антарекс" та ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за Кредитним договором в сумі 3060557,63 грн., у тому числі заборгованість за кредитом - 2987511,90 грн.
Вказаний позов задоволено частково рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 26.07.2016 у справі №553/991/15-ц, яким стягнуто з ОСОБА_5 заборгованість за Кредитним договором станом на 10.07.2015 у сумі 1905998,69 грн. (у тому числі 1902248,69 грн. - заборгованість за кредитом), а в частині позовних вимог до ПП "Антарекс" провадження закрито.
Зазначене судове рішення набрало законної сили 26.07.2016 та наразі є виконаним, що підтверджується платіжними дорученням №1001539130 від 16.05.2016, №1001608476 від 03.08.2016, №1001608639 від 03.08.2016.
У зв'язку з викладеними обставинами ПАТ "Український бізнес банк" звернулось до господарського суду з позовом у даній справі про стягнення з ПП "Антарекс" заборгованості за Кредитним договором у сумі 1227795,29 грн., у тому числі: 360191,09 грн. боргу з процентів за користування кредитом за період з 07.11.2012 до 03.07.2016, 512777,72 грн. - 44% річних за період з 01.10.2014 до 03.07.2016, 45000,00 грн. боргу з комісії за період з 20.11.2012 до 08.07.2016, 290252,42 грн. пені, 19574,06 грн. штрафу.
При цьому позивач доводив, що згідно з п. 4.6 Кредитного договору у разі невиконання зобов'язань відповідно до п. 4.5 цього договору позичальник сплачує банку відсотки у розмірі 44% річних на суму простроченої заборгованості до моменту її погашення.
Однак ПП "Антарекс" заперечило проти вказаних вимог, заявивши зустрічний позов про визнання недійсним п. 4.6 Кредитного договору, а також клопотання про вихід за межі позовних вимог, в якому просить визнати недійсним п. 4.6 Кредитного договору як такого, що не відповідає вимогам закону, оскільки, за доводами ПП "Антарекс", сторони в цій частині не досягли згоди з усіх істотних умов щодо нарахування процентів річних, адже в наявному в нього оригінальному примірнику Кредитного договору п. 4.6 передбачає нарахування 3% річних.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, на підставі договорів чи інших правочинів.
Зокрема, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Положення наведеної норми кореспондуються зі ст. 193 ГК України.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Положеннями ч. 1 ст. 230, ч.ч. 4, 6 ст. 231 ГК України, ч. 3 ст. 549, ч. 1 ст. 612 ЦК України та ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено зобов'язання учасника господарських відносин сплатити штрафні санкції у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, зокрема, у вигляді пені, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, розмір яких, зазвичай, визначається обліковою ставкою Національного банку України та не може перевищувати подвійної облікової ставки, що діяла у відповідний період.
За вимогами ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Водночас згідно з положеннями ст.ст. 256-258 ЦК України встановлена загальна позовна давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тривалістю у три роки. Однак для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю; зокрема, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до положень ст.ст. 261, 266 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання; зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
У силу ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Однак якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Разом з тим визнання правочину недійсним передбачено ст. 215 ЦК України, згідно з ч. 3 якої якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, згідно з якими, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
При цьому недійсним може бути визнаний лише такий правочин, який був вчинений сторонами, але з порушенням встановлених законом вимог. Відтак не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено).
Згідно з положеннями ст.ст. 180, 181 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
Статтею 638 ЦК України також передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину (п. 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").
Так, п. 8.15 Кредитного договору передбачено, що цей договір підписаний сторонами в 3-х справжніх ідентичних примірниках, що мають однакову юридичну силу. Оглянувши оригінали наданих позивачем та відповідачем примірників Кредитного договору, а також завірену приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Медвєдєвою Валентиною Іванівною копію Кредитного договору, яка наявна в матеріалах нотаріальної справи з посвідчення договору іпотеки, укладеного між ПАТ "Український бізнес банк" та ПП "Антарекс" 07.11.2012, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Медвєдєвою Валентиною Іванівною та зареєстрованого в реєстрі за №2299, суд першої інстанції встановив, що п. 4.6 викладено в зазначених примірниках в різних редакціях: у наданому позивачем примірнику передбачена сплата позичальником відсотків у розмірі 44%, тоді як у двох інших примірниках передбачена сплата 3% річних.
Тобто сторони не досягли згоди щодо редакції п. 4.6 Кредитного договору в частині розміру процентів річних, що підлягають нарахуванню на суму простроченої заборгованості, а відтак вказаний пункт договору є неукладеним, у зв'язку з чим підстави для визнання його недійсним відсутні.
Звертаючись з касаційною скаргою, позивач з вказаним висновком судів не погодився, наголошуючи на тому, що сторони погодили текст та дійшли згоди щодо всіх умов Кредитного договору, зокрема, пункту 4.6. Однак вказані доводи суперечать викладеним вище обставинам, встановленим судом першої інстанції за наслідками огляду усіх примірників Кредитного договору.
При цьому викладені в касаційній скарзі посилання на вимогу №14.502/1062 від 13.02.2015, листи ПП "Антарекс" вих. №02/12 від 23.02.2015 та вих. №05/06 від 08.05.2015, виписки по рахунку ПП "Антарекс" за період з 07.11.2012 до 29.08.2016 вже були предметом розгляду в суді апеляційної інстанції, який відхилив зазначені докази як такі, що не підтверджують визнання відповідачем відсоткової ставки в розмірі 44% річних, адже не містять жодного посилання на розмір відсоткової ставки на прострочену заборгованість.
А в силу ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на викладене суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано відмовили у задоволенні зустрічного позову, а також відхилили клопотання ПП "Антарекс" про вихід за межі зустрічних позовних вимог та клопотання ПАТ "Український бізнес банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Укрбізнесбанк" про застосування позовної давності до вимог зустрічного позову.
Водночас з огляду на відсутність узгодження сторонами в Кредитному договорі іншого розміру процентів, ніж встановлений ст. 625 ЦК України, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про наявність у позивача права на стягнення з відповідача 3% річних у зв'язку з простроченням виконання ним грошового зобов'язання за Кредитним договором, які за період 01.10.2014 до 03.07.2016 становлять 33073,08 грн., а в іншій частині позовні вимоги щодо стягнення процентів річних відхилили.
Щодо решти позовних вимог суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши надані сторонами докази, встановили, що за період з 07.11.2012-03.07.2016 відповідач мав сплатити 2353821,75 грн. процентів за користування кредитом, але сплатив лише 1993630,66 грн., за період з 20.10.2012 до 08.07.2016 позивачем нараховано 208750,00 грн. комісії, з яких відповідачем сплачено лише 163750,00 грн. Вказані обставини не спростовані відповідачем під час розгляду справи, а відтак позовні вимоги в частині стягнення 360191,09 грн. боргу за процентами за користування кредитом, 45000,00 грн. зі сплати комісії обґрунтовано задоволені.
Разом з тим позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені та штрафу задоволені судами частково.
Зокрема, стосовно вимог про стягнення передбаченого п. 5.4 Кредитного договору штрафу в розмірі 19574,06 грн. суди виходили з того, що вимога про дострокове погашення кредиту заявлена позивачем у позовній заяві від 06.03.2015 (отриманій відповідачем 16.04.2015), а відтак відповідач згідно з п. 5.3 Кредитного договору зобов'язаний був до 16.05.2015 достроково повернути кредит, проценти, комісії, неустойку, передбачені договором, а відтак спеціальний строк позовної давності щодо цієї вимоги закінчився 16.05.2016, тоді як позовну заяву в даній справі подано 26.09.2016. Отже, суди обґрунтовано відмовили в задоволенні вказаної позовної вимоги як такої, що заявлена поза межами позовної давності, про застосування якої заявив відповідач.
Водночас суди встановили правомірність нарахування позивачем пені за прострочення сплати комісії за період з 28.02.2016 до 28.08.2016 в сумі 6861,54 грн.
Нарахування ж пені в сумі 153429,24 грн. за прострочення повернення кредиту за період з 28.02.2016 до 02.08.2016 здійснено всупереч вимогам ч. 6 ст. 232 ГК України поза межами шестимісячного строку від дня, коли зобов'язання мало бути виконане - 16.05.2015, у зв'язку з чим вказана сума не підлягає стягненню з відповідача.
Також позивач не дотримався вимог наведеної норми при нарахуванні 129961,64 грн. пені за простроченими процентами за період з 28.02.2016 до 28.08.2016 не з дати виникнення зобов'язання з оплати процентів за кожний місяць, а сукупно на загальну суму боргу, до якої безпідставно включено суми 44% річних, нараховані відповідно до ст. 625 ЦК України і п. 4.6 Кредитного договору, які не є грошовим зобов'язанням в розумінні положень ст. 549 ЦК України.
Здійснивши перерахунок пені, враховуючи заявлений у позові період її нарахування, строки сплати процентів згідно з п. 4.2 Кредитного договору, вимоги ч. 6 ст. 232 ГК України та межі позовної давності, суди першої та апеляційної інстанцій встановили обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення пені за простроченими процентами лише на суму 37678,31 грн. В іншій частині позовні вимоги щодо стягнення пені за простроченими процентами в розмірі 92283,33 грн. задоволенню не підлягають.
Відповідач під час розгляду справи судами не спростував правомірність задоволення позовних вимог про стягнення з нього 36091,09 грн. боргу з процентів за користування кредитом, 33073,08 грн. 3% річних, 37678,31 грн. пені за несвоєчасну оплату процентів за користування кредитом, 45000,00 грн. боргу з комісії, 6861,54 грн. пені за несвоєчасну сплату комісії.
Натомість позивач, звертаючись з касаційною скаргою, зазначає про наявність поважних причин пропуску позовної давності, які полягають в особливостях здійснення процедури ліквідації, яку в ПАТ "Укрбізнесбанк" запроваджено з 24.04.2015. Однак під час розгляду справи судом першої інстанції позивач не доводив наявність певних конкретних обставин, які перешкоджали йому звернутись до господарського суду з відповідними позовним вимогами в межах встановленого законом строку позовної давності, тоді як згідно вимогами ст.ст. 101, 1117 ГПК України додаткові докази приймаються судом апеляційної інстанції, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього, а касаційна інстанція взагалі не наділена правом встановлювати обставини, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Отже, скаржником не доведено порушення або неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій певних норм матеріального чи процесуального права щодо обставин, встановлених ним під час розгляду справи. А доводи скаржника по суті зводиться до переоцінки судом касаційної інстанції наданих сторонами доказів та встановлення інших обставин, ніж встановлені судами першої та апеляційної інстанції, що не входить до визначених ст. 1117 ГПК України меж перегляду справи в касаційній інстанції.
Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарських судів, колегія суддів дійшла висновку, що судами в порядку ст.ст. 43, 84, 101, 105 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи в їх сукупності, досліджено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази, належним чином проаналізовано права та обов'язки сторін, враховано положення ст.ст. 32, 33, 34 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Український бізнес банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Укрбізнесбанк" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Полтавської області від 15.02.2017 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.04.2017 у справі №917/1525/16 залишити без змін.
Головуючий суддя О.Кролевець
Судді О.Євсіков
О.Попікова