61022, м. Харків, пр. Науки, 5, телефон 096-068-16-02
30.11.2017 Справа № 905/2090/17
Господарський суд Донецької області у складі судді Левшиної Я.О., при секретарі судового засідання Конько В.В., розглянув у відкритому судовому засіданні заяву Комунального підприємства “Служба єдиного замовника” Авдіївської міської ради №01-09/928 від 17.11.2017 про відстрочку виконання рішення від 04.10.2017 у справі 905/2090/17
за позовом: Приватного акціонерного товариства “Авдіївський коксохімічний завод”, м. Авдіївка, Донецька область
до відповідача: Комунального підприємства “Служба єдиного замовника Авдіївської міської ради, м. Авдіївка, Донецька область
про: стягнення заборгованості у розмірі 615837,10грн.
За участю представників сторін:
від позивача (стягувача) - не з'явився.
від заявника (відповідача) - ОСОБА_1 за довіреністю №01-09/698 від 27.09.2017, ОСОБА_2 за довіреністю №01-09/698 від 27.09.2017;
Господарським судом Донецької області розглядалась справа за позовом Приватного акціонерного товариства “Авдіївський коксохімічний завод”, м. Авдіївка, Донецька область звернулось до Комунального підприємства “Служба єдиного замовника Авдіївської міської ради, м. Авдіївка, Донецька область про стягнення заборгованості у розмірі 615837,10грн.
Рішенням господарського суду Донецької області від 28.09.2017 у справі №905/2090/17 позов Приватного акціонерного товариства “Авдіївський коксохімічний завод”, м. Авдіївка, Донецька область до Комунального підприємства “Служба єдиного замовника Авдіївської міської ради, м. Авдіївка, Донецька область про стягнення заборгованості у розмірі 615837,10грн задоволено у повному обсязі.
На виконання рішення був виданий відповідний наказ.
21.11.2017 на адресу суду надійшла заява Комунального підприємства “Служба єдиного замовника” Авдіївської міської ради №01-09/928 від 17.11.2017 про відстрочку виконання рішення від 28.09.2017 у справі 905/2090/17, в якій заявник просив відстрочити виконання рішення господарського суду Донецької області від 28.09.2017 строком на три роки до 27.09.2020.
Ухвалою від 21.11.2017 заяву прийнято до розгляду.
В обґрунтування наданої заяви боржник посилається на скрутне фінансове становище, наявність заборгованості споживачів послуг заявника з оплати за надані ним послуги, наявність великої кількості боргових зобов'язань перед іншими кредиторами, проведення АТО.
Представник позивача (стягвача) в судове засідання 30.11.2017 не з'явився. 27.11.2017 на електронну адресу суду надійшли заперечення на заяву №01-09/928 від 17.11.2017.
Представники заявника (відповідача) в судове засідання 30.11.2017 з'явились, просили задовольнити заяву.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд вважає, що заява відповідача не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ч.2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, п. 1 ч.3 ст. 129 Конституції України суд управнений здійснювати повноваження виключно на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
Відповідно до ст. 121 Господарського процесуального кодексу за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони виконавчого провадження або за власною ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.
За змістом наведеної норми, відстрочення є правом, а не обов'язком суду, яке, до того ж, реалізується у будь-який час від набрання рішенням законної сили та до його фактичного повного виконання, але виключно у виняткових випадках та за наявністю підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Відповідно до п. 7.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 9 “Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України” підставою для відстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Отже, виходячи із наведеного, законодавець у будь-якому випадку пов'язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
Між тим, принципова можливість застосування відстрочення відносно виконання рішення у справі № 905/2090/17 не може бути ототожнена із винятковими обставинами, що утруднюють чи унеможливлюють виконання рішення, а наведені відповідачем аргументи такими обставинами кваліфіковані бути не можуть.
Відповідно до приписів статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року №475/97-ВР). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.
Пункт 1 ст. 6 §1 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом.
Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява №60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду".
У зв'язку з тим, що відстрочення та розстрочення подовжує період відновлення порушеного права стягувача, при їх наданні, суди в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду, повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.
Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути оправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.
Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі оправданої затримки виконання рішення суду залежить, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру що визначено судом.
Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки та розстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.
Із підстав, умов та меж надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" (заява №6962/02) зазначено, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені у Параграфі 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Згідно із ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" за №1402-VIII від 02.06.2016, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування їх посадовими особами та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Крім того, при зверненні до суду із заявою про відстрочку виконання ріщення строком на 3 роки до 27.09.2020, заявник не надав доказів на підтвердження обставин викладених у заяві та можливості виконати рішення суду саме у заявлений термін.
Приймаючи до уваги викладене вище, а також - тривалість невиконання грошових зобов'язань перед позивачем, їх поточний стан, ненадання належних у розумінні ст.ст. 34, 36 Господарського процесуального кодексу України доказів існування виняткових обставин, які утруднюють виконання рішення, суд відмовляє у задоволенні заяви про відстрочення виконання рішення, враховуючи також і необхідність дотримання майнових інтересів позивача у світлі інфляційних процесів в економіці.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 86, 121 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні заяви Комунального підприємства “Служба єдиного замовника” Авдіївської міської ради №01-09/928 від 17.11.2017 про відстрочку виконання рішення від 04.10.2017 у справі 905/2090/17 відмовити.
2. Ухвала набирає законної сили 30.11.2017 та може бути оскаржена через Господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом 5-ти днів з дня її винесення.
Суддя Я.О. Левшина