ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
28.11.2017Справа №910/21413/15
За позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»
До Публічного акціонерного товариства «Київський завод по виготовленню
технологічного обладнання для агропромислового
комплексу»
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача
Публічне акціонерне товариство «Авант-Банк»
Про стягнення 14 500 994,40 грн.
Головуючий суддя Ващенко Т.М.
Суддя Зеленіна Н.І.
Суддя Щербаков С.О.
Представники учасників судового процесу:
від позивача: Русскіна О.В. - по дов.
від відповідача Штемпелюк Ю.Б. - по дов.
від третьої особи: не з'явився
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до Публічного акціонерного товариства «Київський завод по виготовленню технологічного обладнання для агропромислового комплексу» про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором № 420 від 20.11.05. в розмірі 14 500 994,40 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.08.15. порушено провадження у справі № 910/21413/15; розгляд справи призначено на 10.09.15.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.15. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи було відкладено на 29.09.15.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.09.15. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи було відкладено на 07.10.15.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 07.10.15. у справі № 910/21413/15 призначено колегіальний розгляд справи.
Згідно протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 08.10.15., визначений склад колегії суддів для розгляду справи №910/21413/15: головуючий суддя - Ващенко Т.М., судді - Комарова О.С. та Мудрий С.М.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 09.10.15. вищевказаною колегією суддів справу прийнято до свого провадження та призначено її до розгляду на 19.11.15.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 19.11.15. залучено до участі у розгляді справи № 910/21413/15 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Публічне акціонерне товариство «Авант-Банк», та зупинено провадження у справі № 910/21413/15 до прийняття постанови Київським апеляційним господарським судом у справі № 910/21378/15, та набрання нею законної сили.
Розпорядженням № 05-23/1029 від 16.03.17. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, у зв'язку з перебуванням судді Комарової О.С. на лікарняному.
Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 16.03.17. справу № 910/21413/15 передано на розгляд колегії судді у наступному складі: головуючий суддя Ващенко Т.М., суддя Мудрий С.М., суддя Підченко Ю.О.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.17. поновлено провадження у справі 910/21413/15, вказаною вище колегією суду справу прийнято до свого провадження, та призначено її до розгляду на 06.04.17. о 14-10.
В судовому засіданні 06.04.17. на підставі ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України судом оголошено перерву до 23.05.17.
Розпорядженням № 05-23/1655 від 22.05.17. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, у зв'язку з перебуванням судді Підченко Ю.О. на навчанні.
Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 22.05.17. справу № 910/21413/15 передано на розгляд колегії судді у наступному складі: головуючий суддя Ващенко Т.М., суддя Мудрий С.М., суддя Комарова О.С.
Розпорядженням № 05-23/1656 від 22.05.17. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, у зв'язку з перебуванням судді Комарової О.С. на лікарняному.
Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 22.05.2017р. справу № 910/21413/15 передано на розгляд колегії судді у наступному складі: головуючий суддя Ващенко Т.М., суддя Мудрий С.М., суддя Князьков В.В.
Ухвалою від 25.05.2017р. колегією суддів у складі: головуючого судді Ващенко Т.М., судді Мудрого С.М., судді Князькова В.В. справу №910/21413/15 було прийнято до свого провадження та призначено її розгляд на 18.07.2017р.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.07.17. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи було відкладено на 22.08.17. о 12-00.
Судове засідання 22.08.17. не відбулося.
Розпорядженням № 05-23/2518 від 22.08.17. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, у зв'язку з перебуванням суддів Князькова В.В. та Мудрого С.М. у відпустці.
Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 22.08.17. справу № 910/21413/15 передано на розгляд колегії судді у наступному складі: головуючий суддя Ващенко Т.М., суддя Зеленіна Н.І., суддя Щербаков С.О.
Ухвалою від 23.08.2017. колегією суддів у складі: головуючого судді Ващенко Т.М., суддя Зеленіна Н.І., суддя Щербаков С.О. справу №910/21413/15 було прийнято до свого провадження та призначено її розгляд на 21.09.17.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.09.17. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи було відкладено на 19.10.17. о 11-30.
Судове засідання 19.10.17. не відбулося, у зв'язку з перебуванням судді Зеленіної Н.І. на лікарняному.
Ухвалою від 24.10.2017р. розгляд справи було призначено на 28.11.2017р.
01.11.2017р. відповідачем через відділ діловодства суду було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
У судовому засіданні 28.11.2017р. з приводу правової природи додаткових пояснень позивача, які було подано до суду 21.08.2017р., судом було зазначено наступне.
За приписами ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.
Проте, подані заявником письмові пояснення за своєю правовою природою не є заявою про зменшення позовних вимог, оскільки фактично зі змісту останньої у суду відсутні підстави достеменно вважати належним чином вираженою волю позивача до зменшення сум, які заявляються до стягнення з відповідача.
За висновками суду, означена заява є лише поясненнями з приводу актуального розрахунку заявлених до стягнення сум заборгованості.
Отже, з огляду на наведене, позовні вимоги розглядаються судом у розмірі, визначеному позивачем у прохальній частині позовної заяви.
У судовому засіданні 28.11.2017р. представником позивача було підтримано позовні вимоги.
Представником відповідача проти задоволення позовних вимог було надано заперечення.
Представник третьої особи у судове засідання 28.11.2017р. не з'явився, проте, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
З приводу неявки вказаного учасника судового процесу суд зазначає наступне.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. Аналогічними правами наділено у відповідності до ст.27 Господарського процесуального кодексу України третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
У ст.69 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)
Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Наразі, суд зауважує, що справа №910/21413/15 розглядається з 2015р., а отже, подальше відкладення розгляду спору може призвести до порушення прав та законних інтересів заявника.
За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, незважаючи на те, що представник третьої особи в процесі розгляду справи 28.11.2017р. не скористався всіма правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа підлягає розгляду за наявними у ній документами у судовому засіданні 28.11.2017р.
В судовому засіданні 28.11.2017р. на підставі приписів ст.ст.82-85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
В силу норм ч.2 ст.1069 Цивільного кодексу України права та обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 ст.345 Господарського кодексу України встановлено, що у кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
29 листопада 2005 року між Закритим акціонерним товариством «ТАС-Інвестбанк» (найменування якого змінено на Публічне акціонерне товариство «Сведбанк») (банк) та Публічним акціонерним товариством «Київський завод по виготовленню технологічного обладнання для агропромислового комплексу» (позичальник) було укладено кредитний договір №420, відповідно до п.п. 1.1, 1.2. якого банк відкриває позичальнику мультивалютну кредитну лінію, що відновлюється, згідно якої надає позичальнику кредит у доларах США таабо гривнях таабо Євро на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов'язується одержувати кошти кредиту, а також повернути кошти кредиту у строки, визначені у графіку встановлення та зменшення ліміту заборгованості за кредитною лінією (Додаток № 1 до Договору), сплатити проценти за користування ними та виконати інші обов'язки, передбачені договором. Загальний ліміт заборгованості а кредитною лінією 300 000,00 доларів США, що зменшується згідно з додатком № 1 до договору.
Пунктом 1.3 кредитного договору №420 від 29.11.2005р. визначено, що строк дії кредитної лінії з 29 листопада 2005 року по 30 квітня 2008 року.
Згідно п. 1.4. кредитного договору №420 від 29.11.2005р. процентна ставка за користування коштами кредиту становить: 19% річних за кредитом у гривнях; 15% річних за кредитом у доларах США, 15% за кредитом у ЄВРО.
Контрагентами до кредитного договору укладено додатковий договір №1 від 19.07.2007 року, згідно якого кредитний договір викладено в новій редакції, відповідно ї до якої продовжено строк дії кредитної лінії до 28.06.2009 року, змінено ліміт заборгованості за кредитною лінією на 6 515 000,00 грн.
24 червня 2008 року між сторонами було укладено додатковий договір № 3 до кредитного договору, згідно якого збільшено загальний ліміт заборгованості за кредитною лінією до 7 000 000,00 грн. Строк дії кредитної лінії продовжено до 09.06.2011 року включно.
Відповідно п. 4.1 кредитного договору кошти кредиту, одержані позичальником за договором, повертаються ним у валюті кредиту на рахунок для обліку наданого кредиту (підпункт 2.1.1.1 договору) з додержанням строків, визначених у графіку встановлення та зменшення ліміту заборгованості за кредитною лінією (додаток № 1 до договору).
Згідно з п. 3.1. кредитного договору розрахунок процентів за користування кредитом здійснюється за період з дати перерахування коштів траншу (траншів) кредиту позичальнику з рахунку для обліку наданого кредиту, відкритого за договором, до повного погашення заборгованості за траншем (траншами) кредиту на суму залишку непогашеної заборгованості за траншем (траншами) кредиту.
Пунктом 4.2 кредитного договору №420 від 29.11.2005р. позичальник щомісячно сплачує проценти за користування кредитом на рахунок банку (підпункт 2.1.1.2 Договору) у валюті кредиту у такі строки: не пізніше 05 числа кожного місяця за період з першої по останню дату попереднього місяця або разом з повним погашенням суми кредиту, якщо таке погашення відбудеться раніше 05 числа місяця.
За приписами ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, заставою.
Відповідно до ст.572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
За змістом ст.575 Цивільного кодексу України застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, є іпотекою.
Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Як свідчать матеріали справи, 19.07.2007 року між Закритим акціонерним товариством «ТАС-Інвестбанк» (іпотекодержатель) та Публічним акціонерним товариством «Київський завод по виготовленню технологічного обладнання для агропромислового комплексу» (іпотекодавець) укладено іпотечний договір №420\ІП-1 з майновим поручителем, посвідчений 19.07.2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С.М., зареєстрований в реєстрі за №3839.
Відповідно до п. 1.1 іпотечного договору №420\ІП-1 від 19.07.2007р. іпотекою згідно цього договору забезпечується виконання зобов'язань та вимог позичальника - Публічного акціонерного товариства «Київський завод по виготовленню технологічного обладнання для агропромислового комплексу», яке випливає з укладеного між ними кредитного договору № 420 від 29.11.2005 року - повернення грошових коштів в розмірі 6 515 000,00 грн., сплата процентів за користування кредитом згідно умов договору кредиту, сплата можливої неустойки, сплата комісій, з усіма змінами та доповненнями до нього.
Відповідно до п. 2.1 договору №420\ІП-1 від 19.07.2007р. предметом іпотеки є майновий комплекс, загальною площею 7 976,60 кв.м, який розташований у місті Києві по вул.Куренівській, 5\7, до складу майнового комплексу входить: виробничий корпус В-3 (літера В) площею 4591,90 кв.м.; виробничий корпус Г-1 (літера Г) площею 1707,80 кв.м; виробничий корпус Д-1 (літера Д) площею 1379,90 кв.м., що належить Іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі Свідоцтва про право власності на майновий комплекс (серія МК № 010005929) від 18.10.2002 року, видане Головним управлінням комунальної власності м. Києва на підставі Наказу про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна від 18.10.2002 року № 816В. Зазначене майно зареєстроване на праві власності за Іпотекодавцем Київським міським БТІ 23 жовтня 2002 року, про записано у реєстрову книгу № 14з-181 за реєстровим № 849-з.
Вартість предмету іпотеки за даними довідки-характеристики, наданої Київським міським БТІ 27 червня 2007 року за № 1257902 та № 1257895, складає 1 296 354,57 грн.
Балансова (залишкова) вартість предмету іпотеки за даними бухгалтерського обліку іпотекодавця складає станом на 19 липня 2007 року 1 296 354,57 грн..
Згідно п. 2.2 договору №420\ІП-1 від 19.07.2007р. загальна договірна (заставна) вартість предмету іпотеки за домовленістю сторін складає 10 267 841,78 грн., або еквівалент у гривнях за курсом НБУ (5,05 грн.=1 дол.США) - 2 035 018,13 грн..
Пунктом 4.1 іпотечного договору №420\ІП-1 від 19.07.2007р. визначено, що іпотекодержатель набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки у випадках, передбачених Законом України «Про іпотеку» та іпотечним договором, а також, якщо у момент настання строку виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором ці зобов'язання не будуть виконані, а саме: при несплаті або частковій несплаті в строк сум процентів за користування кредитом, таабо при повному або частковому неповерненні суми кредиту у встановлені строки відповідно до кредитного договору; таабо при несплаті або частковій несплаті в строк комісій, пені та (або) штрафів, а також в інших випадках невиконання умов Кредитного договору.
У п. 4.2, 4.2.1, 4.2.2 іпотечного договору вказано, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється за вибором іпотеко держателя одним ін. наступних способів: шляхом передачі іпотеко держателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку»; шляхом продажу іпотеко держателем від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст.38 Закону України «Про іпотеку».
Згідно п. 4.5 іпотечного договору №420\ІП-1 від 19.07.2007р., визначені сторонами способи позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки не перешкоджають іпотеко держателю: або запропонувати іпотекодавцю укласти та посвідчити нотаріально окремий договір про позасудове врегулювання, або застосувати інші способи звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема звернутися до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису чи до суду з позовною заявою про звернення стягнення на предмет іпотеки.
З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договори №420 від 29.11.2005р. та №420\ІП-1 від 19.07.2007р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у контрагентів за вказаними правочинами взаємних цивільних прав та обов'язків.
Наразі, судом прийнято до уваги, що Господарським судом міста Києва розглядалась справа №5011-19/13959-2012 за позовом Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» до Публічного акціонерного товариства «Київський завод по виготовленню технологічного обладнання для агропромислового комплексу» про звернення стягнення на предмет іпотеки, згідно Іпотечного договору № 420\ІП-1 від 19.07.2007 р.
Рішенням від 19.12.2012р. позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» було задоволено в повному обсязі: звернуто стягнення на предмет іпотеки, згідно іпотечного договору № 420\ІП-1 від 19.07.2007 р - майновий комплекс, загальною площею 7 976,60 кв.м, який розташований у місті Києві по вул.Куренівській, 5\7, до складу майнового комплексу входить: виробничий корпус В-3 (літера В) площею 4591,90 кв.м.; виробничий корпус Г-1 (літера Г) площею 1707,80 кв.м; виробничий корпус Д-1 (літера Д) площею 1379,90 кв.м. та належить на праві власності Публічному акціонерному товариству «Київський завод по виготовленню технологічного обладнання для агропромислового комплексу» шляхом надання Публічному акціонерному товариству «Сведбанк» з метою погашення заборгованості Публічного акціонерного товариства «Київський завод по виготовленню технологічного обладнання для агропромислового комплексу» за кредитним договором № 420 від 29.11.2005 року у загальному розмірі 7 511 081,76 грн., з яких: 5 850 000,00 грн. - заборгованість за кредитом; 1 179 193,84 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом; 481 887,92 грн. - пеня за несвоєчасну сплату кредиту та процентів перед ПАТ «Сведбанк»; визначено спосіб звернення стягнення та розподілено судові витрати.
Вказане рішення набуло законної сили 04.01.2013р.
30.06.2016р. Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» звернулось до Господарського суду міста Києва із заявою про заміну сторони виконавчого провадження.
Ухвалою від 07.10.2017р. вказану заяву задоволено.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 07.10.2015 у справі № 5011-19/13959-2012, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2015, замінено сторону виконавчого провадження Публічне акціонерне товариство «Омега» на Публічне акціонерне товариство «Дельта-Банк».
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2015 у справі № 5011-19/13959-2012, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2015, у задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Авант-Банк» про заміну сторони виконавчого провадження відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 17.02.2016 року касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Авант-Банк» задоволено. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.10.2015 у справі № 5011-19/13959-2012 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2015 про заміну сторони виконавчого провадження - скасовано, а справу передано до суду першої інстанції на новий розгляд.
Постановою Вищого господарського суду України від 17.02.2016 року касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Авант-Банк» задоволено. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.10.2015 у справі № 5011-19/13959-2012 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2015 про відмову у заміні сторони виконавчого провадження - скасовано, а справу передано до суду першої інстанції на новий розгляд.
Ухвалою від 04.05.2017р. Господарського суду міста Києва Заяву Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про заміну сторони виконавчого провадження задоволено; замінено стягувача у виконавчому провадженні по виконанню наказу Господарського суду м. Києва №5011-19/13959-2012 Публічне акціонерне товариство «Омега Банк» на Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»; у задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Авант-Банк» про заміну сторони виконавчого провадження відмовлено.
Доказів оскарження у визначеному чинним законодавством України порядку та скасування вказаної ухвали матеріали справи не містять.
У межах розгляду вказаних заяв судом було встановлено, що 25.10.2013р. державним виконавцем відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби Головного управління юстиції в м. Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 40333008 на виконання наказу господарського суду міста Києва у справі №5011-19/13959-2012 від 04.01.2013р. про звернення стягнення на предмет іпотеки, згідно іпотечного договору № 420\ІП-1 від 19.07.2007 - майновий комплекс, загальною площею 7976,60 кв.м, який розташований у місті Києві по вул. Куренівській, 5/7, до складу майнового комплексу входить: виробничий корпус В-3 (літера В) площею 4591,90 кв.м.; виробничий корпус Г-1 (літера Г) площею 1707,80 кв.м; виробничий корпус Д-1 (літера Д) площею 1379,90 кв.м. та належить на праві власності Публічному акціонерному товариству «Київський завод по виготовленню технологічного обладнання для агропромислового комплексу» (код ЄДРПОУ 14307340, м. Київ, вул. Куренівська, 5/7, індекс 04073) шляхом надання Публічному акціонерному товариству «Сведбанк» з метою погашення заборгованості Публічного акціонерного товариства «Київський завод по виготовленню технологічного обладнання для агропромислового комплексу» за кредитним договором № 420 від 29.11.2005 року у загальному розмірі 7511081,76 грн. (сім мільйонів п'ятсот одинадцять тисяч вісімдесят одна) грн. 76 коп., з яких: 5850000,00 грн. грн.- заборгованість за кредитом; 1179193,84 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом; 481887,92 грн. - пеня за несвоєчасну сплату кредиту та процентів перед ПАТ «Сведбанк». Встановлено спосіб реалізації предмету іпотеки майнового комплексу, загальною площею 7976,60 кв.м, який розташований у місті Києві по вул. Куренівській, 5/7, до складу майнового комплексу входить: виробничий корпус В-3 (літера В) площею 4591,90 кв.м.; виробничий корпус Г-1 (літера Г) площею 1707,80 кв.м; виробничий корпус Д-1 (літера Д) площею 1379,90 кв.м. та належать на праві власності Публічному акціонерному товариству «Київський завод по виготовленню технологічного обладнання для агропромислового комплексу» на підставі Свідоцтва про право власності на майновий комплекс (серія МК № 010005929) від 18.10.2002 року, видане Головним управлінням комунальної власності м. Києва на підставі Наказу про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна від 18.10.2002 року № 816В, та зареєстроване на праві власності за Публічним акціонерним товариством «Київський завод по виготовленню технологічного обладнання для агропромислового комплексу» Київським міським БТІ 23 жовтня 2002 року, про що записано у реєстрову книгу № 14з-181 за реєстровим № 849-з., шляхом продажу на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, згідно експертного висновку суб'єкта оціночної діяльності.
14.08.2013р. між Публічним акціонерним товариством «Омега Банк» (продавець) та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (покупець) укладений договір про купівлю - продажу прав вимоги № 5.
Права вимоги, за умовами укладеного договору, означає всі права вимоги (як існуючі, так і майбутні, як наявні, так і умовні) Продавця у якості кредитора до позичальників за Кредитними договорами, а також всі права вимоги Продавця до Осіб, які надали забезпечення, за Договорами забезпечення, включаючи будь-які та всі права вимоги та засоби захисту прав, які доступні Продавцю, щодо виконання Позичальниками та/або Особами, які надали забезпечення, будь-яких своїх обов'язків за Кредитними договорами та Договорами забезпечення.
Судом було встановлено, що відповідно до п.2.1 вищезазначеного договору, продавець погоджується продати (відступити) права вимоги та передати їх покупцю, а покупець погоджується купити права вимоги, прийняти їх та сплатити загальну купівельну ціну.
Згідно з п. 2.3 договору №5 від 14.08.2013р. права вимоги за кредитами переходять від продавця до покупця та з урахуванням інших зобов'язань продавця та покупця, викладених у цьому договорі, зобов'язання продавця передати права вимоги за кредитами покупцеві є виконаним з моменту підписання продавцем та покупцем акту приймання - передачі прав вимоги.
У відповідності до п. 7.1 договір №5 від 14.08.2013р. набуває чинності у момент його підписання сторонами та нотаріального посвідчення і залишатиметься чинним до моменту виконання сторонами своїх обов'язків за ним у повному обсязі.
Відповідно до додатку №1 до договору купівлі-продажу прав вимоги № 5 від 14.08.2013, право вимоги по кредитному договору № 420 від 29.11.2005 між Публічним акціонерним товариством «Омега Банк» та Відкритим акціонерним товариством «ТОДАК» («Київський завод по виготовленню технологічного обладнання для агропромислового комплексу») перейшло до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (витяг з додатку №1 до договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 14.08.2013р., акт приймання-передачі прав вимоги до договору купівлі-продажу прав вимоги №5 від 14.08.2013 року).
Таким чином, судом встановлено, що Публічне акціонерне товариство «Омега Банк» як первісний кредитор відступило (передало) Публічному акціонерному товариству «Дельта Банк» новому кредитору право вимагати від боржника Відкритого акціонерного товариства «ТОДАК» («Київський завод по виготовленню технологічного обладнання для агропромислового комплексу») виконання зобов'язання за наказом господарського суду міста Києва №5011-19/13959-2012 від 04.01.2013 року.
Судом встановлено, що 12.02.2015 року між Публічним акціонерним товариством «Авант-Банк» (заставодержатель) та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (заставодавець) укладений договір застави майнових прав, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М., зареєстрований в реєстрі №236, відповідно до п.1.1. якого предметом застави за цим договором є майнові права за кредитними договорами, що укладені між заставодавцем і юридичними особами, зокрема, кредитний договір №420 від 29.11.2005р. між Закритим акціонерним товариством «Тас-Інвестбанк», правонаступником всіх прав та обов'язків якого за кредитними договорами є заставодавець за цим договором, та Відкрите акціонерне товариство «ТОДАК» («Київський завод по виготовленню технологічного обладнання для агропромислового комплексу»).
Рішенням Господарського суду м. Києва від 02.06.2016р. по справі №910/1208/16, яке залишено без змін постановою від 20.09.2016р. Київського апеляційного господарського суду від визнано недійсним договір застави майнових прав від 12.02.2015р., укладений Публічним акціонерним товариством «Авант-Банк» і Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук Зоєю Миколаївною та зареєстрований в реєстрі за № 236. У вказаному рішенні судом встановлено, що на момент укладення оспорюваного правочину діяльність позивача була обмежена НБУ, а укладення, договору застави не було погоджено з куратором Губенко С.М., що суперечить нормам чинного законодавства.
Наразі, суд зазначає, статтею 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено підстави звільнення від доказування. Зокрема, господарським процесуальним законодавством визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Аналогічну позицію щодо преюдиціальної дії рішень суду наведено у п.2.6 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».
Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Наведеної позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 30.01.2013р. по справі №5020-660/2012 та від 06.03.2014р. по справі №910/11595/13.
Не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір. Наведеної позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 30.01.2013р. по справі №5020-660/2012, від 06.03.2014р. по справі №910/11595/13, від 23.02.2016р. по справі №910/16120/14.
Отже, судові рішення по справі №5011-19/13959-2012 та №910/1208/16 мають преюдиціальне значення, а встановлені ними обставини повторного доведення не потребують.
Таким чином, з огляду на обставини, встановлені у судових рішеннях по наведених вище справах, суд дуд дійшов висновку щодо наявності у Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» права вимагати від боржника Відкритого акціонерного товариства «ТОДАК» («Київський завод по виготовленню технологічного обладнання для агропромислового комплексу») виконання зобов'язання за кредитним договором №420 від 29.11.2005р.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
За умовами п.2.2 кредитного договору №420 від 29.11.2005р. в редакції додаткового договору №1 від 19.07.2007р. кредит надається за письмовим зверненням позичальника в межах строку дії кредитної лінії або кількома частинами (траншами) після укладання договір забезпечення виконання зобов'язань.
Пунктом 1.3 кредитного договору №420 від 29.11.2005р. визначено, що строк дії кредитної лінії з 29 листопада 2005 року по 30 квітня 2008 року.
24 червня 2008 року між сторонами було укладено додатковий договір № 3 до кредитного договору, згідно якого збільшено загальний ліміт заборгованості за кредитною лінією до 7 000 000,00 грн. Строк дії кредитної лінії продовжено до 09.06.2011 року включно.
Як зазначалось вище, Господарським судом міста Києва було розглянуто справу №5011-19/13959-2012 за позовом Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» до Публічного акціонерного товариства «Київський завод по виготовленню технологічного обладнання для агропромислового комплексу» про звернення стягнення на предмет іпотеки, згідно іпотечного договору №420\ІП-1 від 19.07.2007р.
Рішенням від 19.12.2012р. Господарського суду міста Києва позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» задоволено.
На виконання рішення від 19.12.2012р. Господарського суду міста Києва по справі №5011-19/13959-2012, ке набрало законної сили з 04.01.2013р., було видано наказ від 04.01.2013р.
Судом зауважувалось, що статтею 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено підстави звільнення від доказування. Зокрема, господарським процесуальним законодавством визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
В межах справи №5011-19/13959-2012 судом було встановлено, що станом на 04.07.2012 року заборгованість позичальника за кредитним договором №420 від 29.11.2005р. з повернення кредитних коштів становила 5 850 000 грн.
При цьому, наявність у відповідача заборгованості за кредитним договором №420 від 29.11.2005р. у вказаному вище розмірі підтверджується банківською випискою з позичкового рахунку Публічного акціонерного товариства «Київський завод по виготовленню технологічного обладнання для агропромислового комплексу».
Доказів погашення позичальником суми вказаної заборгованості за тілом кредиту станом на момент вирішення спору по суті матеріали справи не містять, як і не містять доказів виконання судового рішення по справі №5011-19/13959-2012.
За таких обставин, виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту в сумі 5 850 000 грн.
Статтею 1056-1 Цивільного кодексу України передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Згідно п.1.4 договору №420 від 29.11.2005р. в редакції додаткового договору №1 від 19.07.2007р. процентна ставка за користування коштами кредиту складає 18% річних за кредитом гривні, 15% річних за кредитом у доларах США, 15% річних за кредитом в ЄВРО.
За умовами п.3.2 договору №420 від 29.11.2005р. в редакції додаткового договору №1 від 19.07.2007р. розрахунок процентів за заборгованістю здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування траншем (траншами) кредиту, виходячи із фактичної кількості днів в місяці та у році, тобто методом «факт/факт». До періоду розрахунку процентів включається день надання і не включається день повернення кредиту.
Позичальник щомісячно сплачує оплату процентів за користування кредитом на рахунок банку у валюті кредиту не пізніше 5 числа кожного місяця за період з першої по останню дату попереднього місяця або разом з повним погашенням суми кредиту, якщо таке погашення відбувається раніше п'ятого числа місяця (п.4.2 договору №420 від 29.11.2005р.).
Як вбачається з матеріалів справи, за весь час користування кредитним коштами, банком нараховувались проценти.
Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розмінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, Публічним акціонерним товариством «Київський завод по виготовленню технологічного обладнання для агропромислового комплексу» свої обов'язки за договором №420 від 29.11.2005р. належним чином виконано не було, проценти за користування кредитними коштами у визначеному вказаним правочином розмірі не сплачено, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість в розмірі 4385811,03 грн.
Одночасно, судом також прийнято до уваги, що обставини наявності у відповідача заборгованості за кредитним договором зі сплати процентів станом на 04.07.2012 року в сумі 1 179 193,84 грн. були встановлені у рішенні від 19.12.2012р. Господарського суду міста Києва по справі №5011-19/13959-2012.
Здійснивши перевірку наведеного заявником розрахунку суми заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом, суд дійшов висновку, що останній є арифметично вірним.
Доказів погашення відповідачем заборгованості з оплати процентів за користування кредитом за вказаними правочином матеріли справи не містять.
Отже, виходячи з наведеного вище, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до Публічного акціонерного товариства «Київський завод по виготовленню технологічного обладнання для агропромислового комплексу» в частині стягнення процентів за користування кредитними коштами.
Одночасно, як вказувалось вище, під час розгляду справи відповідачем було подано заяву про застосування строків позовної давності.
Проте, за висновками суду, строк позовної давності щодо вимог про стягнення основного боргу та заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом не сплив з наступних підстав.
Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з положеннями ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п.2.1 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» за змістом ч.2 ст.9 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених ст.175 Господарського кодексу України.
При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3 та 4 ст.267 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п.2.1 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.
За приписами п.2.2 зазначеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України за змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Аналогічна позиція міститься також в постанові від 12.06.2007р. Верховного Суду України у справі №П-9/161-16/165.
Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.
Відповідно до п.4.2 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.
Як вказувалось вище, 24 червня 2008 року між сторонами було укладено додатковий договір № 3 до кредитного договору, згідно якого збільшено загальний ліміт заборгованості за кредитною лінією до 7 000 000,00 грн. Строк дії кредитної лінії продовжено по 09.06.2011 року включно.
Позичальник щомісячно сплачує оплату процентів за користування кредитом на рахунок банку у валюті кредиту не пізніше 5 числа кожного місяця за період з першої по останню дату попереднього місяця або разом з повним погашенням суми кредиту, якщо таке погашення відбувається раніше п'ятого числа місяця (п.4.2 договору №420 від 29.11.2005р.).
Наразі, судом прийнято до уваги, що у додатковій угоді №3 від 24.06.2008р. до договору №420 від 29.11.2005р. вказано про домовленість сторін щодо викладення у додатку №1 до додаткової угоди графіку зменшення кредитного ліміту.
З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, ухвалами від 23.08.2017р., від 21.09.2017р. судом було зобов'язано сторін надати додаток №1 до договору №420 від 29.11.2005р. в редакції додаткової угоди №3 від 24.06.2008р.
Відповідно до ст.1291 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
За приписами ст.4-5, ст.115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України.
Проте, всупереч наведених вище правових норм, учасниками судового процесу витребуваних судом документів не надано, поважності причини невиконання вимог ухвали суду не наведено.
Наразі, суд звертає увагу на те, що відповідно п.2.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч.1 ст.38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Отже, виходячи з наявних в матеріалах справи документів, суд дійшов висновку, що строк позовної давності з вимогами про стягнення заборгованості по тілу кредиту почав свій перебіг 10.06.2011р., виходячи з кінцевого строку користування кредитом, що визначений додатковою угодою №3 від 24.06.2008р. до спірного кредитного договору.
Одночасно, строк позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості з процентів за користування кредитом починався за кожним місяцем, у наступний день після настання строку оплати процентів за кожний окремий розрахунковий період.
Статтю 264 Цивільного кодексу України визначено випадки, в яких перебіг позовної давності переривається.
Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття «позовна» вказує на форму захисту - шляхом пред'явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред'явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту).
Питання про об'єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії «право на позов у матеріальному сенсі» (право на захист) у контексті її співвідношення із суб'єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин.
Набуття права на захист, для здійснення якого встановлено позовну давність, завжди пов'язане з порушенням суб'єктивного матеріального цивільного права.
Суб'єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне.
Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.
Оскільки метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, можна зробити висновок, що об'єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб'єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.
Як вказувалось вище, Господарським судом міста Києва розглядалась справа №5011-19/13959-2012 за позовом Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» до Публічного акціонерного товариства «Київський завод по виготовленню технологічного обладнання для агропромислового комплексу» про звернення стягнення на предмет іпотеки, згідно Іпотечного договору № 420\ІП-1 від 19.07.2007 р.
За даними автоматизованої системи «Діловодство спеціалізованого суду» позов у справі №5011-19/13959-2012 було подано 09.10.2012р.
Отже, виходячи з вимог чинного законодавства, суд дійшов висновку, що 09.10.2012р., кредитором фактично було реалізовано своє право на судовий захист свого порушеного права. При цьому, у даному випаду правова природа спірних правовідносин як то забезпечення основного зобов'язання іпотекою надає кредитору (позивачу) право самостійно обирати спосіб захисту своїх порушених прав, як то стягнення заборгованості чи звернення стягнення на предмет забезпечувального зобов'язання.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що у даному випадку строк позовної давності з вимогами про стягнення процентів за користування кредитом та заборгованості по тілу кредиту перервався 09.10.2012р. та почав свій перебіг заново.
До того ж, у даному випадку суд не приймає посилання відповідача на постанову Верховного Суду України від 11.10.2017р. по справі №6-1674цс17, оскільки остання прийнята за наслідками вирішення спору з відмінних від спірних у межах розглядуваної справи відносин.
При цьому, в контексті наведеного суд звертає увагу, що у постанові по справі №6-1674цс17 фактично мала ситуація, коли подання позову про звернення стягнення на предмет іпотеки мало місце у 2015р., тоді як позов про стягнення заборгованості подано у 2010р., тобто, більш ніж 3 роки (загальний строк позовної давності). Суд зауважує, що перервано може бути лише той строк, який не сплив.
Як вбачається з відбитку печатки штампу реєстрації вхідної кореспонденції канцелярії Господарського суду міста Києва позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом 18.08.2015р. , а отже, в межах трирічного строку позовної давності.
Виходячи з вище викладеного, з огляду на безпідставність тверджень відповідача щодо пропущення позивачем строків позовної давності за вимогами про стягнення боргу по тілу кредиту та з процентів за користування кредитом, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до Публічного акціонерного товариства «Київський завод по виготовленню технологічного обладнання для агропромислового комплексу» в частині стягнення основного боргу в сумі 5 850 000 грн. та процентів за користування кредитом в розмірі 4 385 811,03 грн.
Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення вимог позивача до відповідача про стягнення пені за простроченим кредитом в сумі 1579980,82 грн., пені за простроченими процентами в розмірі 1107933,50 грн., 3% річних за простроченим кредитом в сумі 87990,41 грн., 3% річних за простроченими процентами в сумі 61339,82 грн. та штрафу в розмірі 1427938,82 грн. При цьому, господарський суд виходить з наступного:
Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
У ч.2 ст. 549 Цивільного кодексу України зазначено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.
У ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст.3 вказаного нормативно-правового акту).
За умовами п.6.2.1 договору №420 від 29.11.2005р. в редакції додаткової угоди №1 від 19.07.2007р. у разі порушення строків повернення кредиту у гривні, позичальник на вимогу банку (додатково до процентів за користування кредитом) за кожен день прострочення платежів пеню, в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період, за який стягується пеня.
З огляду на порушення відповідачем строків повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом, позивачем за період з 19.01.2015р. по 20.07.2015р. було нараховано пеню на основний борг в сумі 1 579 980,82 грн. та за порушення строків сплати процентів за період з 19.01.2015р. по 20.07.2015р. в сумі 1107933,50 грн.
Здійснивши перевірку наведеного заявником розрахунку, суд дійшов висновку, що останній є необґрунтованим. При цьому, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п.2.6 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Зміст укладеного між сторонами правочину та зазначення про нарахування пені за кожен день прострочення, за висновками суду, не свідчить про наявність у сторін волі щодо погодження відмінного, ніж визначено ст.232 Господарського кодексу України, строку нарахування неустойки. При цьому, судом враховано, що нормою ст.252 Цивільного кодексу України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Умовами договору №420 від 29.11.2005р. передбаченим чинним цивільним законодавством України способом іншого строку нарахування неустойки не визначено.
Проте, наведених присів чинного законодавства позивачем при нарахуванні неустойки враховано не було.
Як вказувалось вище, 24 червня 2008 року між сторонами було укладено додатковий договір №3 до кредитного договору, якою строк дії кредитної лінії продовжено по 09.06.2011 року включно.
Тобто, виходячи з наведеного, право на нарахування пені за порушення строків повернення кредиту виникло у позивача 10.06.2011р.
Отже, виходячи з того, що заявником заявлено пеню за період з 19.01.2015р. по 20.07.2015р., суд дійшов висновку, що в цій частині вимоги Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» підлягають залишенню без задоволення.
Одночасно, здійснивши власний перерахунок з урахуванням приписів ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є стягнення з відповідача пені за порушення строків сплати процентів в сумі 179 616,47 грн.
До того ж, як вказувалось вище, 19.07.2007 року між Закритим акціонерним товариством «ТАС-Інвестбанк» (іпотекодержатель) та Публічним акціонерним товариством «Київський завод по виготовленню технологічного обладнання для агропромислового комплексу» (іпотекодавець) укладено іпотечний договір №420\ІП-1 з майновим поручителем, посвідчений 19.07.2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С.М.., зареєстрований в реєстрі за №3839.
Відповідно до п. 1.1 іпотечного договору №420\ІП-1 від 19.07.2007р. іпотекою згідно цього договору забезпечується виконання зобов'язань та вимог позичальника - Публічного акціонерного товариства «Київський завод по виготовленню технологічного обладнання для агропромислового комплексу», яке випливає з укладеного між ними кредитного договору № 420 від 29.11.2005 року - повернення грошових коштів в розмірі 6 515 000,00 грн., сплата процентів за користування кредитом згідно умов договору кредиту, сплата можливої неустойки, сплата комісій, з усіма змінами та доповненнями до нього.
У п.3.2.4 іпотечного договору передбачено обов'язок іпотеко держателя страхувати предмет іпотеки, а також вказано, що протягом 10 календарних днів з дати укладання іпотечного договору іпотекодавець зобов'язаний надати іпотеко держателю докази на підтвердження виконання цього обов'язку.
За умовами п.5.2 вказаного договору іпотеки у разі прострочення виконання або неналежного виконання умов щодо страхування предметів іпотеки на строк понад двох місяців, іпотекодавець на вимогу банку сплачує штраф в розмірі 10% договірної вартості предмету іпотеки.
Як зазначалось вище, відповідачем було заявлено про застосування строків позовної давності.
Згідно з положеннями ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Європейським судом з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошено, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»). Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Аналогічну правову позицію підтримано Верховним Судом України у постанові від 16.11.2016р. по справі №6-2469цс16.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.258 зазначеного Кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.
Виходячи з умов іпотечного договору №420\ІП-1 від 19.07.2007р. та строків виконання іпотекодавцем обов'язку зі страхування предмету іпотеки, суд дійшов висновку, що право на стягнення з відповідача штрафу за невиконання обов'язку зі страхування предмета іпотеки виникло у позивача 01.10.2007р., тоді як відповідний позов було подано лише 18.08.2015р., тобто, вже після сливу строку позовної давності.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача штрафу в сумі 1 427 938,41 грн.
Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на порушення відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором №420 від 29.11.2005р., позивачем було нараховано за період з 19.01.2015р. по 20.07.2015р. 3% річних на тіло кредиту в сумі 87990,41 грн. та на проценти за користування кредитом в розмірі 63339,82 грн.
Здійснивши перевірку наведеного заявником розрахунку, суд дійшов висновку, що останній в частині нарахування 3% річних за порушення строків повернення кредиту є арифметично вірним, а вимоги в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Одночасно, виходячи з періоду нарахування 3% річних за порушення строків сплати процентів за користування кредитом, який визначено позивачем у заяві від 21.08.2017р., суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог в цій частині на 12093,24 грн.
При цьому, суд також зазначає, що строк позовної давності за вказаними вимогами позивачем пропущено не було.
За таких обставин, виходячи з вище викладеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позову Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до Публічного акціонерного товариства «Київський завод по виготовленню технологічного обладнання для агропромислового комплексу» про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором № 420 від 20.11.2005р.
Всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Згідно приписів ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір пропорційно розміру задоволених вимог, а саме в сумі 55511,73 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь Державного бюджету України.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Київський завод по виготовленню технологічного обладнання для агропромислового комплексу» (04073, м. Київ, вул. Куренівська, будинок 5/7, ЄДРПОУ 14307340) на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (01133, м. Київ, вул. Щорса, будинок 36-Б, ЄДРПОУ 34047020) заборгованість з повернення кредитних коштів в сумі 5 850 000 грн., заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом в розмірі 4 385 811,03 грн., пеню за порушення строків сплати процентів за користування кредитом в розмірі 179 616,47 грн., 3% річних за порушення строків повернення кредиту в сумі 87 990,41 грн., 3% річних за порушення строків сплати процентів в розмірі 12093,24 грн.
3. В задоволенні решти позову відмовити.
4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Київський завод по виготовленню технологічного обладнання для агропромислового комплексу» (04073, м. Київ, вул. Куренівська, будинок 5/7, ЄДРПОУ 14307340) на користь Державного бюджету України судовий збір в сумі 52 994,54 грн.
5. Після вступу рішення в законну силу видати накази.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 01.12.2017р.
Головуючий суддя Ващенко Т.М.
Суддя Зеленіна Н.І.
Суддя Щербаков С.О.