28 листопада 2017 року Справа № 910/5015/17
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого суддіШевчук С.Р. (доповідач)
суддівВладимиренко С.В., Демидової А.М.
розглянувши касаційну скаргуПриватного акціонерного товариства "Київський страховий дім"
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2017
у справі№ 910/5015/17 Господарського суду міста Києва
за позовомПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал страхування"
доПриватного акціонерного товариства "Київський страховий дім"
простягнення 45 495,97 грн
в судовому засіданні взяли участь представники:
- позивача: не з'явилися
- відповідача: Власенко Д.О., договір № 28-11/17КСД від 28.11.2017
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.05.2017 у справі № 910/5015/17 (суддя Плотницька Н.Б.) позов задоволено повністю, стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" на користь Приватного акціонерного Товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування" грошові кошти у розмірі 45 495,97 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 582,85 грн .
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2017 у справі № 910/5015/17 (у складі головуючого судді Дикунської С.Я., суддів Мальченка А.О., Жук Г.А.) апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2017 в частині розподілу судових витрат за подання позову скасовано частково, прийнято в цій частині нове рішення, викладено його резолютивну частину в наступній редакції: "Позов Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал страхування" до Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" про стягнення 45 495,97 грн задовольнити повністю. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" (04053, м. Київ, вул. Артема, буд. 37-41, ідентифікаційний код 25201716) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування" (03056, м. Київ, вул. Борщагівська, буд. 154, ідентифікаційний код 33908322) 45 495,97 грн страхового відшкодування та 1 600,00 грн судового збору за подання позову".
Не погоджуючись з прийнятими у даній справі судовими рішеннями, ПрАТ "Київський страховий дім" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 990, 993 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 27 Закону України "Про страхування", ст. 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів", ст.ст. 32-35, 82 Господарського процесуального кодексу України, просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2017 у справі № 910/5015/17 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Окрім того, ПрАТ "Київський страховий дім" заявлено клопотання про зупинення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2017 та постанови Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2017 у справі № 910/5015/17 до закінчення їх перегляду в порядку касації.
Розглянувши подане клопотання, колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне його відхилити з підстав необґрунтованості.
Позивач не скористався правом, наданим ст.1112 ГПК України, не надав відзив на касаційну скаргу, що в силу положень ст.1112 ГПК України не перешкоджає перегляду судових актів, що оскаржуються.
Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 14.08.2015 між ПрАТ "СК "Арсенал страхування" (позивачем, страховиком за договором) та ОСОБА_5 (страхувальником за договором) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №163/15-Т/М, за умовами якого застраховано майнові інтереси страхувальника, які не суперечать чинному законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням або розпорядженням транспортним засобом марки Land Rover Rengt Rover Sport, державний номер НОМЕР_1.
Згідно довідки про дорожньо-транспортну пригоду №90833937 29.04.2016 ОСОБА_6, керуючи автомобілем Hyundai Sonata, державний номер НОМЕР_2, порушив п. 10.1 Правил дорожнього руху, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем Land Rover, державний номер НОМЕР_3, що призвело до механічних пошкоджень транспортних засобів.
Постановою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 01.06.2016 у справі № 3/489/943/16 ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до звіту про оцінку вартості (розміру) збитку внаслідок пошкодження колісного транспортного засобу, наданого Фізичною особою-підприємцем Гаріповим Ренатом Феліксовичем (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 16779/14 від 05.08.2014, свідоцтво про реєстрацію в Державному реєстрі оцінювачів № 2496 від 25.03.2005, кваліфікаційне свідоцтво оцінювача № 2666 від 18.12.2004, свідоцтво про підвищення кваліфікації оцінювача № 640-ПК від 05.12.2014) вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Land Rover, державний номер НОМЕР_3, в результаті його пошкодження при ДТП, складає 45 578,37 грн.
Згідно рахунку-фактури № 3-00000054 від 04.05.2016, виставленого Фізичною особою-підприємцем Письмиченко Олегом Олександровичем, та акту виконаних робіт № 3-00000026 від 16.05.2016, підписаного між Фізичною особою-підприємцем Письмиченко Олегом Олександровичем та ОСОБА_5, фактична вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Land Rover, державний номер НОМЕР_3, складає 45 495, 97 грн.
Страховим актом № 163\15-ТМ-3-1 від 12.05.2016 зазначену подію позивачем визнано страховим випадком та призначено до виплати страхове відшкодування в розмірі 45 495,97 грн на підставі розрахунку страхового відшкодування.
Частина перша статті 22 ЦК України встановлює, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно з частиною першою статті 990 ЦК України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).
Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України "Про страхування", здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Оскільки договором добровільного страхування наземного транспорту №163/15-Т/М від 14.08.2015 передбачено сплату страхового платежу частинами, частину страхового відшкодування в розмірі 20 520,00 грн позивачем зараховано в рахунок несплаченої частини страхової премії до договору.
Зобов'язання на підставі ст. 601 ЦК України припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін. Тобто зарахування зустрічних однорідних вимог являє собою односторонній правочин та має своїм наслідком припинення зобов'язань.
За приписами ч. 3 ст. 203 Господарського суду України (далі - ГК України) господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.
За змістом ст. 203 ГК України та ст.601 ЦК України зарахування можливе за наявності умов зустрічності та однорідності вимог, настання строків виконання зобов'язання, а також відсутності спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання тощо.
Відтак, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач, виконуючи свої зобов'язання за договором добровільного страхування наземного транспорту № 163/15-Т/М від 14.08.2015, на підставі страхового акту, заяви страхувальника про виплату страхового відшкодування виплатив своєму страхувальнику страхове відшкодування в розмірі 45 495,97 грн шляхом перерахування на рахунок Фізичної особи-підприємця Письмиченко Олега Олександровича грошових коштів в розмірі 24 975,97 грн згідно платіжного доручення №17912 від 16.05.2016 та шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог в розмірі 20 520,00 грн, які виникли до страхувальника по сплаті частини страхової премії за договором добровільного страхування наземного транспорту №163/15-Т/М від 14.08.2015, що підтверджується карткою субконто за 1-ше півріччя 2016.
Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Згідно з ч. 1 ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, заподіяну іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.
Положеннями ст.ст. 993 ЦК України та ст.27 Закону України "Про страхування" визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи..
Відповідно до положень Закону, сума страхового відшкодування обмежується встановленим лімітом відповідальності страховика та завжди зменшується на встановлений в договорі обов'язкового страхування розмір франшизи.
Як встановлено судами, відповідно до відомостей з Централізованої бази даних Моторного (транспортного) страхового бюро України, станом на дату ДТП, цивільна відповідальність власника транспортного засобу Hyundai Sonata, державний номер НОМЕР_2, була застрахована ПрАТ "Київський страховий дім" згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/9270789 з встановленим розміром страхової суми за шкоду заподіяну майну - 100 000,00 грн, франшизи - 0,00 (нуль) грн.
Вина особи, яка керувала автомобілем Hyundai Sonata, державний номер НОМЕР_2, під час ДТП, встановлена в судовому порядку.
Таким чином, до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування наземного транспорту № 163/15-Т/М від 14.08.2015 перейшло право вимоги до відповідача як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду.
Заперечуючи проти задоволення позову відповідач зазначає, що наданий позивачем рахунок-фактури не є належним доказом визначення вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля, розрахованого в порядку, встановленому приписами ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Відхиляючи даний довод відповідача, судом апеляційної інстанції зазначено наступне.
Так, спеціальним законом, який застосовується до спірних правовідносин, є Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", положеннями ст. ст. 22, 29 якого встановлено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи, а також витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Таким чином, з врахуванням наведених приписів Закону страховик (відповідач) за договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є особою відповідальною за завдані збитки. Водночас, на відміну від особи, яка завдала шкоду, обсяг відповідальності страховика за договором страхування відповідальності обмежений вимогами Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Відносини у сфері оцінки шкоди регулюються Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" та Постановою КМУ "Про затвердження Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна та майнових прав" № 1440 від 10.09.2003.
За приписами ч. 4 ст. 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. У випадках самостійного проведення оцінки майна органами державної влади та органами місцевого самоврядування складається акт оцінки майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлюються відповідно до ст. 12 цього Закону.
Проведення оцінки майна на підставі п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" є обов'язковим у випадках необхідності визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.
Механізм оцінки колісних транспортних засобів встановлюється Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (КТЗ), затвердженою Міністерством Юстиції України та Фондом державного майна України 24.11.2003 (далі - Методика).
Відповідно до п. 4.3 Методики за результатами оцінки оцінювач складає звіт про оцінку КТЗ, у якому зазначається інформація, передбачена п. 4.4. Методики.
Положеннями ч.1 ст.12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлено, що звіт про оцінку майна є документом, який містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.
Виходячи з системного аналізу приписів Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" № 2658-ІІІ від 12.07.2001 (зі змінами та доповненнями) та Постанови КМУ "Про затвердження Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна та майнових прав" № 1440 від 10.09.2003, документом, який би підтверджував належним чином оцінений розмір реальної вартості втраченого майна, є саме Звіт суб'єкта оціночної діяльності про визначення вартості матеріального збитку, заподіяного власнику транспортного засобу в результаті його пошкодження в ДТП, і який є обов'язковим у випадках необхідності визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.
Таким чином, наданий позивачем до матеріалів справи звіт про оцінку вартості (розміру) збитку внаслідок пошкодження колісного транспортного засобу, відповідно до якого вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Land Rover, державний номер Е7774АХ, в результаті його пошкодження при ДТП, складає 45 578,37 грн, є належним доказом щодо визначення вартості відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (тобто матеріальний збиток), який на підставі ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" підлягає відшкодуванню особою, відповідальною за шкоду, заподіяну винуватцем ДТП.
При цьому, позивачем заявлено до стягнення з відповідача фактичну вартість відновлювального ремонту транспортного засобу Land Rover, державний номер НОМЕР_3, яка згідно рахунку-фактури складає 45 495,97 грн та є меншою ніж визначена згідно звіту вартість матеріального збитку (45 578, 37 грн).
Оскільки цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу марки Hyundai Sonata, державний номер НОМЕР_2, була застрахована ПрАТ "Київський страховий дім" за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/9270789, за приписами Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов'язок щодо відшкодування збитку (розрахованого у визначеному законодавством порядку), завданого внаслідок ДТП водієм транспортного засобу Hyundai Sonata, державний номер НОМЕР_2, власнику автотранспортного засобу марки Land Rover, державний номер НОМЕР_3, покладається на відповідача.
Також, відповідач посилається на недотримання позивачем вимог Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", зокрема, положень ст. 35 цього Закону щодо звернення до відповідача із заявою про страхове відшкодування, яка є підставою для його виплати.
Відповідно до п. 35.1 ст. 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування.
За приписами п. 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що 22.07.2016 позивач звернувся до відповідача з претензією про відшкодування збитків з долученням копій всіх необхідних документів (отримана відповідачем 25.07.2016), яка залишена без задоволення, а отже дане твердження відповідача є необґрунтованим.
Окрім цього, положеннями ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 ЦК України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Згадані приписи закону не містять вказівок щодо обов'язку позивача звертатись до відповідача з вимогою про отримання від нього суми виплаченого страхового відшкодування, проте встановлюють перехід до нього права вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Таким чином, позивач, як страховик за договором КАСКО, отримує право вимоги потерпілої особи після виплати їй страхового відшкодування й не зобов'язаний звертатися з вимогою виплати матеріального відшкодування безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, відповідно позивач може реалізувати своє право шляхом подачі позову до суду.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 28.08.2012 № 3-38гс12.
На підставі викладеного вище, враховуючи, що судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач, виконуючи свої зобов'язання за договором добровільного страхування наземного транспорту № 163/15-Т/М від 14.08.2015, на підставі страхового акту, заяви страхувальника про виплату страхового відшкодування виплатив своєму страхувальнику страхове відшкодування в розмірі 45 495,97 грн, а отже до позивача, відповідно до норм чинного законодавства, перейшло право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позову.
Також, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції стосовно того, що у зв'язку із задоволенням позову в повному обсязі, витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 600,00 грн за подання позову на підставі ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача, як сторону, винну у виникненні спору внаслідок неправильних дій з виплати позивачу страхового відшкодування в порядку регресу.
Доводи викладені в касаційній скарзі не можуть слугувати підставою для скасування прийнятих судових актів, оскільки вже були належним чином спростовані судом апеляційної інстанції з посиланням на відповідні законодавчі приписи та обставини справи.
З огляду на викладене та враховуючи, що скаржник в силу ст. 33 ГПК України не довів в установленому законом порядку тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та оскільки в силу вимог ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових актів у справі № 910/5015/17.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2017 у справі № 910/5015/17 залишити без змін.
Головуючий суддя С.Р. Шевчук
С у д д я С.В. Владимиренко
С у д д я А.М. Демидова