Справа № 453/1549/16-ц
№ провадження 2/453/203/17
14.11.2017 року Сколівський районний суд Львівської області в складі: головуючого-судді Ясінського Ю.Є.
при секретарі Павкевич Н.Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сколе Львівської області в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон»» про захист прав споживача та стягнення коштів, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» та вказує, що 17 листопада 2016 між позивачем та ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» було укладено договір фінансового лізингу №004853 з додатками. Згідно додатку №3 до договору фінансового лізингу № 004853 від 17.11.2016 року, відповідач взяв на себе зобов'язання придбати предмет лізингу автомобіль Citroen Jumper VP. Повіривши переконанням відповідача за вказівкою останнього, позивачем був здійснений платіж в сумі 60000,00 грн. на рахунок ТОВ «Лізингова компанія «Еталон». Вважає, що вказаний договір фінансового лізингу № 004853 від 17.11.2016 року є недійсним, укладений з порушенням норм Законів України «Про захист прав споживачів», «Про фінансовий лізинг», Цивільного кодексу України. Положення договору не відповідають принципу добросовісності та рівності сторін у договорі, містять істотний дисбаланс прав та обов'язків сторін договору на шкоду споживачу, і є несправедливими, порушують вимоги чинного законодавства.
Просить стягнути з ТОВ Лізингова компанія «Еталон» на його користь сплачені грошові кошти за договором фінансового лізингу №004853 від 17.11.2016 у розмірі 60 000 гривень та судові витрати по справі.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав з підстав зазначених у позові. Просить позов задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з»явився, директором ОСОБА_2 «Лізингова компанія «Еталон» ОСОБА_3 подано заперечення за вх. № 798 від 28.02.2017 року, згідно якого важає позов безпідставним та необґрунтованим. Зазначає, що ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» здійснює свою діяльність згідно норм Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України і іншого законодавства щодо надання фінансового лізингу. Договір відповідає діючому законодавству України, тому при вирішенні спорів між сторонами повинні також застосовуватися положення Договору №004853 та додатків до нього, які є невід'ємними його частинами. Безпідставними є посилання позивача на норми Закону України «Про захист прав споживачів», «Про фінансовий лізинг» та Цивільного кодексу України. Позовні вимоги вважає необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Заслухавши пояснення позивача, вивчивши доводи заперечення, дослідивши та оцінивши докази, суд приходить до висновку, що позов слід задоволити з наступних підстав.
Встановлено, що 17 листопада 2016 року між ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» та ОСОБА_1 укладено договір фінансового лізингу №004853 з додатками №1, №2 та №3 до нього, предметом якого є автомобіль Citroen Jumper VP, вартістю 584 000 грн.
Згідно із ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
За частиною другою ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Виходячи з аналізу норм чинного законодавства, договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.
Відповідно до п. п. 4.3.5, 4.3.6 укладеного між сторонами договору, лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати договір за умови невиконання лізингоодержувачем умов цього договору, при цьому лізингодавець не зобов'язаний завчасно повідомляти лізиногоодержувача про розірвання цього договору, а також у випадку неможливості здійснити продаж та/або поставку предмета лізингу, який визначив лізингоодержувач, по причинам, які не залежать від лізингодавця. У такому випадку лізиногодавець повертає лізингоодержувачу кошти на умовах п. 12.1 цього договору.
Пунктом 12.12 договору передбачено, що у випадку розірвання договору лізингоодержувачем до підписання акта приймання-передачі предмета лізингу, лізингодавець повертає сплачені кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання у розмірі 20 % від сплаченої суми авансових платежів. В такому випадку комісія за організацію даного договору лізингоодержувачу не повертається.
За умовами договору, предмет лізингу передається у користування лізингоодержувачу протягом строку, який становить не більше 50 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця таких платежів: комісії за організацію, авансового платежу, комісії за передачу предмета лізингу, а також відшкодування платежів за реєстрацію та страхування предмета лізингу.
Проаналізувавши зміст договору, судом встановлено, що за невиконання своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу лізингодавець не несе відповідальності, а, навпаки, отримує вигоду - штраф за дострокове розірвання у розмірі 20 % від сплаченої суми авансових платежів та всю суму сплаченої комісії за організацію даного договору лізингоодержувачу (п. 12.12 договору).
Як вбачається зі змісту ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони одночасно, по-перше, порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві.
Несправедливими згідно із ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2-4); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).
Таким чином, дослідивши обставини справи, суд приходить до висновку про те, що оспорюваний договір фінансового лізингу містить несправедливі умови, зокрема, відповідно до п. п. 8.2.1, 8.2 договору перший лізинговий платіж складається, у тому числі, із комісійної винагороди лізингодавця за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладанням цього договору (комісія за організацію), розмір якої за договором № 004853 фінансового лізингу від 17.11.2016 року склав 60 000 грн..
Вказаний пункт договору порушує принцип добросовісності, оскільки комісійна винагорода лізингодавця у розмірі 10 % за організацію договору відповідно до змісту ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» не є лізинговим платежем, а фактично є платою за виготовлення тексту договору, є завищеною та не співмірною з виконаною роботою. Тобто такий платіж не є витратами лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу, та не відповідає вищенаведеним положенням вказаного Закону.
Окрім цього, розділом 12 спірного договору фінансового лізингу встановлена жорстка відповідальність споживача перед лізингодавцем за невиконання будь-яких умов договору і водночас відсутня така відповідальність лізингодавця перед споживачем.
Пунктами 12.1 - 12.12 договору стосовно лізингоодержувача встановлена відповідальність у вигляді сплати штрафних санкцій, можливості одностороннього розірвання договору лізингодавцем, відшкодування збитків, повернення предмета лізингу. Споживач же, у даному випадку, позбавлений можливості захистити свої права та інтереси у випадку порушення відповідачем умов договору.
Загальними засадами цивільного судочинства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність ( п. 6 ч. 1 ст. ЗЦК України).
Ст. 13 ЦК України передбачено заборону на вчинення дій, які б могли завдати шкоди іншій особі та зловживання правом.
Ст. 627 ЦК України передбачає, що відповідно дост. 6 ЦК України сторони є вільними у виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимогЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Відповідно до положень ч.ч. 1,2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Передбаченіст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»перелік умов договорів, які є несправедливими, кореспондуються з положеннями Директиви 93/13/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 05.04.1993 про несправедливі умови в споживчому договорі, яка включена до Плану виконання заходів з імплементації актів законодавства ЄС, затвердженого Мінекономрозвитку України, яким передбачена розробка проектів нормативно-правових актів з метою імплементації законодавства ЄС.
Згідно зі ст. 3 вказаної Директиви, умова договору, яка не була окремо погоджена, вважається несправедливою (нечесною), якщо на противагу вимоги про добросовісність вона створює значний дисбаланс у правах і обов'язках сторін договору на шкоду споживачу. Несправедливою умова може бути визнана лише в тому випадку, якщо вона не була окремо погоджена сторонами, причому не внаслідок того, що сторони не бажали цього, а з огляду на те, що споживач з об'єктивних причин не міг виразити свою волю щодо такої умови договору. Головною серед таких причин Директива називає наявність заздалегідь підготовленого контрагентом споживача проекту договору, в результаті чого останній був практично позбавлений можливості запропонувати внесення будь-яких змін до нього.
Включення відповідачем до договору фінансового лізингу зазначених вище умов суперечить ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка проголошує: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права». Отже, передбачені договором фінансового лізингу зобов'язання зі сплати не передбачених законом платежів та їх неповернення при розірванні договору прямим чином порушують статтю 1 Першого протоколу до Конвенції. Відповідно до ст. 26, ч. 1 ст. 27 Віденської Конвенції 1986 року «Про право міжнародних договорів»,ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»,ст. 10 ЦК Українита ст. 3 Закону України «Про захист прав споживачів»Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод та практика ЄСПЛ є частиною національного законодавства та застосовується судами при розгляді справ як джерело права.
Згідно ст.ст.5,21, ч. 8 ст.18, ч. 9 ст.15 Закону України «Про захист прав споживачів» держава забезпечує споживачам захист їх прав; захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом; нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача; під час розгляду вимог споживача про відшкодування збитків, завданих недостовірною або неповною інформацією про продукцію чи недобросовісною рекламою,необхідно виходити із припущення, що у споживача немає спеціальних знань про властивості та характеристики продукції, яку він придбаває.
Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» якщо положення договору визнано несправедливими, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі, коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача договір може бути визнаним недійсним у цілому.
Відповідно до ч.1 ст.203, ст.215 ЦК України зміст правочину не може суперечитиЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; додержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені, зокрема, ч.1 ст. 203 ЦК України - є підставою недійсності цього правочину.
Визнання недійсними несправедливих умов договору, а також невизначеність у договорі предмету лізингу у передбачених законом обсягах зумовлює і зміну інших, взаємопов'язаних з ними положень договору, так як за договірними умовами сплата комісії за організацію прямо пов'язана із наданням предмету лізингу у користування, який, у свою чергу не є визначеним та, відповідно прав та обов'язків, відповідальності сторін, пов'язаних із таким користуванням, умов поставки, передачі, страхування тощо. Водночас, за договором, без сплати комісії за організацію, предмет лізингу не надається, а за відсутності індивідуального визначення предмету лізингу - фактично відсутній предмет договору, щодо якого у сторін виникають права та обов'язки. За таких обставин, відповідно до положень ч. 6 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», ч.1 ст. 203, ч. 3 ст. 215 ЦК України, спірний договір підлягає визнанню недійсним в цілому.
Відповідно до п.7 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9, розяснено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.
Стаття 216 ЦК Українивизначає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У цьому разі кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. На виконання договору, позивачем було сплачено на користь відповідача 60 000,00 грн., а тому ці кошти підлягають стягненню з відповідача на його користь.
Судом встановлено, що договір фінансового лізингу №004853 від 17.11.2016 року, укладений між сторонами, одна з яких є фізичною особою, нотаріально посвідчено не було.
Правові позиції з цього приводу висловлені у постановах Верховного Суду України від 16.12.2015 року в справі №6-2766цс15, від 11.05.2016 року в справі №6-65цс16, від 08.06.2016 року у справі № 6-330цс16, з яких слідує, що договір фінансового лізингу, укладений з фізичною особою, предметом якого є транспортний засіб, підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.
У зв'язку з наведеним, суд вважає вимоги позивача законними та обґрунтованими, доведеними та підтвердженими належними доказами в ході судового розгляду обставини про те, що договір фінансового лізингу від 17 листопада 2016 року містить істотний дисбаланс прав та обов'язків сторін, причому в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені в Законі України «Про фінансовий лізинг» та положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, і одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства. Суд також враховує, що оскаржуваний договір укладений без дотримання в момент вчинення правочину вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, що тягне за собою визнання такого договору недійсним.
У відповідності до ст. 88 ЦПК України, з відповідача ОСОБА_2 «Лізингова компанія «Еталон» на користь позивача ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати по справі у розмірі сплаченого позивачем при зверненні до суду судового збору, який, у даному випадку, складає 600 гривень.
Керуючись ст.ст. ст. ст. 10-11, 61, 62, 64, 79, 88, 209, 212- 215, 218 ЦПК України суд-,
Позов задоволити.
Визнати недійсним Договір фінансового лізингу №004853 від 17.11.2016 року укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» та ОСОБА_1.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» в користь ОСОБА_1 60 000 (шістдесят тисяч) гривень матеріальних збитків.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» на користь ОСОБА_1 600 (шістсот) гривень сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до апеляційного суду Львівської області через Сколівський районний суд Львівської області апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення або десяти днів з дня отримання копії цього рішення особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час його проголошення.
Суддя Сколівського районного
суду Львівської області ОСОБА_4