28 листопада 2017 року Справа № 904/10887/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - суддіГрека Б.М., - (доповідача у справі),
суддів :Вовка І.В., Могил С.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуКвартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпро
на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 21.06.17
у справі№904/10887/16
господарського судуміста Києва
за позовомКвартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпро
до1)Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький завод "Прогрес", 2)Міністерства оборони України
треті особи1)Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Чернишов Сергій Олегович, 2)Фонд державного майна України
провизнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна з чужого незаконного володіння
за участю представників від:
позивачаСуліма В.І. (дов .від 21.11.17),
відповідача-1Рогака В.А. (дог. від 06.04.16),
відповідача-2Бабіна Д.А. (дов від 15.02.17),
третьої особи-1не з'явилися, були належно повідомлені,
третьої особи-2Болгар Н.С. (дов від 31.05.17)
Квартирно-експлуатаційний відділ м. Дніпропетровська (м. Дніпро) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного 13.09.06 між державою в особі Верховної ради України в особі Міністерства оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Луцький завод "Прогрес", посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Чернишовим С.О за №2812 та витребування з чужого незаконного володіння у відповідача будівлі й споруди за реєстраційним номером у Державному реєстрі речових прав №13404940 та повернення у власність держави в особі Міністерства оборони України в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська (м. Дніпро) будівель військового містечка №1, що знаходяться на балансі КЕВ м. Дніпропетровська, розташованих у м. Дніпро, вул. Наримська,96-К.
Рішенням господарського суду міста Києва від 14.03.17 у справі №904/10887/16 (суддя Турчин С.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.06.17 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Гончаров С.А., судді: Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.) в задоволенні позову відмовлено з підстав законності, на відповідній правовій підставі - договору купівлі-продажу нерухомого майна від 13.09.06 - набуття відповідачем у власність об'єктів нерухомого майна військового містечка №1, що знаходяться за вказаною адресою.
Не погоджуючись із судовими актами, позивач звернувся до Вищого господарського суду України із скаргою про їх скасування та направлення справи на новий розгляд. Скарга мотивована залишенням поза увагою судів визначення правового статусу оскаржуваного нерухомого майна воєнного містечка та обставин, за яких КЕВ фактично продовжує виконувати обов'язки особи перед контрольно-перевіряючими органами щодо наявності в обліку позивача нерухомого майна за вказаною адресою.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Луцький завод "Прогрес" та державою в особі Верховної ради України в особі Міністерства оборони України, в особі Центрального спеціалізованого будівельного управління, від імені якого діяв заступник директора філії Центрального спеціалізованого будівельного управління "Укроборонбуд" - Малінський Ю.М. на підставі довіреності від 01.09.06, зареєстрованої у реєстрі нотаріальних дій за №2851 13.09.06 укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за №2812. Предметом договору визначено, що у відповідності до положень договору від 28.07.06 №227/ДБ-15 СПЗ, держава в особі Міністерства оборони України продала належне їй на праві власності, а ТОВ "Луцький завод "Прогрес" придбало нерухоме майно - об'єкти нерухомого майна військового містечка №1 згідно додатку №1 до договору, (списане у відповідності до Реєстру списаних будівель, споруд та інженерних мереж військового містечка №1 м. Дніпропетровськ, які підлягають реалізації), що знаходяться за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпропетровськ, вул. Наримська,96-К, військове містечко №1.
Як зазначив позивач, земельна ділянка військового містечка №1 за вказаною адресою, загальною площею 18,9447 га знаходиться на картковому обліку Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпро.
Державною фінансовою інспекцією в Дніпропетровській області відповідно до п.1.1.6.1. Плану контрольно-ревізійної роботи ДФІ в Дніпропетровській області за 1-й квартал 2013 року проведено планову ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська Збройних Сил МОУ за період з 01.02.12 по 30.04.13, за результатами якої листом від 09.08.13 №04-08-05-15/10049 КЕВ м. Дніпропетровська направлено обов'язкові вимоги щодо повного усунення виявлених ревізією порушень. У тому числі, щодо земельних ділянок, які рахуються за даними КЕВ, що підтверджено відділами та Держземагенствами в Дніпропетровській області, займаються сторонніми юридичними та фізичними особами без дозволів КМУ чи МОУ, а саме: - по вул. Наримській,96-К, м. Дніпропетровськ (військове містечко №1) земельна ділянка площею 18,9447 га займається ТОВ Луцький завод "Прогрес".
Також позивач зазначав, що з метою повернення земельної ділянки звертався до суду з позовом до ТОВ "Луцький завод "Прогрес", однак рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.15 у справі №904/9257/14, залишеному без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.06.15 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Однією із підстав для відмови позивачу в задоволенні позовних вимог став факт наявності у відповідача-1 права власності на будівлі та споруди, відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 13.09.06, що зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за №2812.
На думку позивача, спірний договір підлягає визнанню недійсним з наступних підстав:
- будівлі та споруди військового містечка №1 за цією адресою знаходяться на балансі КЕВ м. Дніпро; участі у продажі майна позивач не приймав та про його продаж не знав;
- при відчуженні будівель та споруд даного військового містечка №1 не дотримано визначеної законодавством процедури відчуження.
В зв'язку із зазначеним, позивач просив визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений 13.09.06 між державою в особі Верховної ради України в особі Міністерства оборони України та ТОВ "Луцький завод "Прогрес", посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Чернишовим С.О за №2812 та витребувати у відповідача-1 вказані будівлі й споруди військового містечка №1 у м. Дніпро по вул. Наримська,96-К.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що у провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №30/188 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайн-М" до Кабінету Міністрів України, Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький завод “Прогрес", Міністерства оборони України, Фонду державного майна України, третя особа - Дніпропетровська квартирно-експлуатаційна частина району про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 13.09.06. Під час розгляду вказаної справи судами встановлено, що оскаржуваний договір повністю відповідає вимогам ЗУ "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", постанови КМУ "Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил" від 28.12.00 №1919, якою затверджено Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил та постанови КМУ від 04.08.00 №1225, якою затверджено Положення про порядок обліку, зберігання, списання та використання військового майна у Збройних Силах. У зв'язку із чим, зважаючи на вимоги положень ст.35 ГПК України, зазначені обставини не мають доводитися повторно під час розгляду господарської справи 904/10887/16.
Щодо доводів позивача про відсутність належних повноважень у Малінського Юрія Миколайовича на вчинення зазначеної угоди від імені Міністерства оборони України, суди дійшли висновку про їх необґрунтованість, виходячи із наявних у матеріалах справи доказів. Так, міститься належним чином засвідчена копія довіреності від 01.09.06, яка зареєстрована в реєстрі нотаріальних дій за №2851, видана Міністерством оборони України, в особі Міністра оборони України - Гриценка Анатолія Степановича, на ім'я заступника директора філії Центрального спеціалізованого будівельного управління - "Укроборонбуд" - Малінського Юрія Миколайовича з наділенням останнього повноваженнями підпису договорів реалізації нерухомого військового майна (будівель, споруд), (списаного у встановленому порядку у зв'язку з проведенням спільної забудови території військових містечок, зазначених у рішеннях Міністра оборони України від 23.11.05 за №13965/з, від 24.07.06 №6983/з та від 28.08.06 №8031/з), що розташовані на території військових містечок, а саме: військове містечко №1 у м. Дніпропетровську, вул. Наримська,96-К.
Таким чином, на думку судів, спірний договір купівлі-продажу нерухомого майна підписаний уповноваженою особою.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки попередніх інстанцій передчасними, зважаючи на наступне.
Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що власником спірного військового майна, що розташоване па території військового містечка №1 є держава, уповноваженим органом управління яким є Міністерство оборони України.
Стаття 3 ЗУ "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" зазначає, що з моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна.
Органами, які здійснюють управління військовим майном, згідно із ст.2 ЗУ "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", є Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України. При цьому до компетенції Кабінету Міністрів України віднесено вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також прийняття рішень щодо його вилучення й передачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади. Міністерство оборони України, як центральний орган управління Збройних Сил України, здійснює, відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, включаючи й розформування.
До речі, відповідно до вимог ст.9 ЗУ "Про оборону України" саме на Кабінет Міністрів України, в межах наданих йому повноважень, покладається забезпечення державного суверенітету України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України у сфері оборони держави; організовує розроблення і виконання державних програм розвитку Збройних Сил України, інших військових формувань та розвитку озброєння і військової техніки, інших програм (планів) з питань оборони; здійснює загальнодержавні заходи щодо забезпечення живучості об'єктів національної економіки та державного управління у воєнний час; здійснює у визначених законом випадках регулювання господарської діяльності у Збройних Силах України та інших військових формуваннях; контролює виконання законів у сфері оборони, здійснює відповідно до законів інші заходи щодо забезпечення обороноздатності України, координує і контролює їх виконання та несе, в межах своїх повноважень, відповідальність за забезпечення оборони України.
Порядок відчуження військового майна встановлений ст.6 ЗУ "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" та постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.00 №1919 "Про затвердження Положення про порядок відчуження військового майна Збройних Сил".
Вказаним вище положенням, і безпосередньо п.5 визначено, що повноваження суб'єктам підприємницької діяльності на реалізацію військового майна, списаного військового майна та військового майна, яке підлягає утилізації, надає Кабінет Міністрів України за пропозицією Міноборони відповідно до результатів проведених конкурсів (тендерів) з визначення серед суб'єктів тих, що реалізуватимуть військове майно. Для організації і проведення конкурсів (тендерів) утворюється комісія, до складу якої входять фахівці Міноборони, Мінекономрозвитку.
Умови і порядок проведення конкурсів (тендерів) затверджуються Міноборони за погодженням з Мінекономрозвитку та Фондом державного майна і реєструються Мін'юстом.
Згідно з п.6 Положення рішення про порядок відчуження військового майна приймає Кабінет Міністрів України із затвердженням за пропозицією Міноборони погодженого з Мінекономіки переліку такого майна. При цьому, абз.2 п.12 Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженим Постановою КМУ від 28.12.00 №1919, встановлено, що рішення про порядок відчуження військового майна приймає Кабінет Міністрів України із затвердженням за пропозицією Міноборони погодженого з Мінекономіки переліку такого майна.
Абзацом 2 п.12 Положення встановлено, що реалізація військового майна проводиться уповноваженими підприємствами (організаціями).
Отже, рішення про порядок відчуження військового майна та надання повноважень суб'єктам підприємницької діяльності на реалізацію військового майна, списання військового майна та військового майна, яке підлягає утилізації надає Кабінет Міністрів України.
Наразі, судами попередніх інстанцій відмовляючи у задоволенні позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу майна військового містечка, вказуючи про проведення процедури відчуження майна із додержанням вимог діючого законодавства, судами залишено поза увагою вимоги п.п.5, 6 Положення від 28.12.00 №1919, якими закріплено обов'язковість дозволу та затвердження відповідного рішення про відчуження військового майна з боку Кабінету міністрів України. При цьому, КМУ навіть не залучався до розгляду даної.
Відповідно до вимог ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5,6 ст.203 цього Кодексу, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною 3 ст.215 ЦК України передбачено, що недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відтак, з огляду на те, що процедура відчуження державного військового майна за спірними договорами належним чином судами попередніх інстанцій не досліджена, зважаючи на закріплені вимоги ЗУ "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" і Положенням про порядок відчуження військового майна Збройних Сил, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди дійшли передчасного висновку про необхідність відмови в позові про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного 13.09.06 між державою в особі Верховної ради України в особі Міністерства оборони України та ТОВ "Луцький завод "Прогрес", посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Чернишовим С.О за №2812 та витребування з чужого незаконного володіння у відповідача будівлі та споруди за реєстраційним номером у Державному реєстрі речових прав №13404940 й повернути у власність держави в особі Міністерства оборони України в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська (м. Дніпро) будівель військового містечка №1, що знаходяться на балансі КЕВ м. Дніпропетровська та розташовані за адресою: м. Дніпро, вул. Наримська,96-К.
Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п.2 Постанови Пленуму ВГСУ від 23.03.12 №6).
Таким чином, оскільки суди не встановили тих фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення, постановлені у справі судові акти підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпро задовольнити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.06.17 та рішення Господарського суду міста Києва від 14.03.17 у справі №904/10887/16 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва
Головуючий - суддя Б. М. Грек
Судді І. В. Вовк
С. К. Могил