27 листопада 2017 року Справа № 910/23176/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),
суддів Палія В.В.,
Грека Б.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Роял Парк Туризм Сервісез" (Royal Park Tourism Services L.L.C.)
на рішеннягосподарського суду міста Києва від 22.02.2017 р. (суддя: Пукшин Л.Г.)
та на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 29.05.2017 р. (судді: Дідиченко М.А., Руденко М.А., Пономаренко Є.Ю.)
у справі№910/23176/16 господарського суду міста Києва
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Роял Парк Туризм Сервісез" (Royal Park Tourism Services L.L.C.)
доДочірнього підприємства "Промотекс Сервіс"
провизнання недійсним договору
за участю представників:
від позивачаНікіташ С.П., договір про надання правової допомоги №11-01/2016 від 11.01.2016 р., свідоцтво №5445 від 07.11.2013 р.
від відповідача Толкачов Д.І., договір про надання правової допомоги №17 від 07.06.2017 р., свідоцтво №3840/10 від 18.12.2008 р.
Рішенням господарського суду міста Києва від 22.02.2017 р. у справі №910/23176/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.05.2017 р., в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Роял Парк Туризм Сервісез" (Royal Park Tourism Services L.L.C.) (далі - позивач) до Дочірнього підприємства "Промотекс Сервіс" (далі - відповідач) про визнання недійсним контракту №37/03/н від 31.03.2014 р. відмовлено повністю.
Рішення місцевого господарського суду, як і постанова господарського суду апеляційної інстанції, обґрунтовані недоведеністю обставин, з якими приписи ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України пов'язують недійсність правочину.
Не погодившись з судовими актами, прийнятими місцевим та апеляційним господарськими судами, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 22.02.2017 р., постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.05.2017 р. та прийняти нове рішення про задоволення позову.
В своїй касаційній скарзі заявник посилається на невірне застосування місцевим та апеляційним господарськими судами норм матеріального та процесуального права.
Скаржник, зокрема, стверджує, що попередніми судовими інстанціями безпідставно відхилено висновок почеркознавчого дослідження Київської незалежної судово-експертної установи №2060 від 16.12.2016 р. При цьому, відхиляючи вказаний висновок, господарські суди не призначили проведення відповідної судової експертизи в порядку ст. 41 Господарського процесуального кодексу України.
Заявник касаційної скарги також вважає, що висновки місцевого та апеляційного господарських судів про подальше схвалення оспорюваного договору є необґрунтованими, оскільки, підставою позову у даному випадку є та обставина, що позивач взагалі не укладав контракт №37/03/н від 31.03.2014 р.
Крім того, на думку скаржника, з огляду на встановлені під час розгляду справи №910/8887/16 фактичні обставини, господарськими судами попередніх інстанцій в процесі вирішення спору у даній справі порушено приписи ст. 35 Господарського процесуального кодексу України.
Поряд з цим, за твердженням позивача, його представника було позбавлено можливості ознайомитись з відзивом на позовну заяву та подати свої пояснення щодо нього.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 09.10.2017 р. касаційну скаргу позивача прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 07.11.2017 р.
У зв'язку з перебуванням судді Селіваненка В.П. на лікарняному, 07.11.2017 р. розгляд касаційної скарги у справі №910/23176/16 не відбувся і у справі було призначено проведення повторного автоматизовано розподілу, за результатами якого визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Палій В.В., Студенець В.І.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 08.11.2017 р. судовою колегією у новому складі касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Роял Парк Туризм Сервісез" (Royal Park Tourism Services L.L.C.) прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 27.11.2017 р.
Згідно з розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 23.11.2017 р., у зв'язку з призначенням судді Студенця В.І. суддею Верховного суду (Указ Президента України №357/2017 від 10.11.2017 р.), призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, за результатами якого визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Палій В.В., Грек Б.М.
До початку судового розгляду представник відповідача, керуючись приписами ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, подав заперечення на касаційну скаргу, в яких вказав на її безпідставність та необґрунтованість.
В судове засідання 27.11.2017 р. з'явились представники позивача та відповідача.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в касаційній скарзі, просив її задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив оскаржувані рішення та постанову залишити без змін.
Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Предметом спору, що розглядається в межах даної судової справи, є визнання недійсним контракту про співробітництво в галузі міжнародного туризму №37/03/н від 31.03.2014 р., за умовами якого відповідач (туроператор) заохочує групу туристів і індивідуальних туристів в Україні для відправлення в ОАЕ з метою туризму, а позивач (фірма) забезпечує сервіс для туристів, які направлені туроператором, у відповідності до заявок (п.п. 2.1 2.2 контракту).
В обґрунтування заявлених вимог, позивач стверджує, що президент Товариства з обмеженою відповідальністю "Роял Парк Туризм Сервісез" (Royal Park Tourism Services L.L.C.) не надавав мр. Toni d'Souza повноважень та розпоряджень щодо підписання контракту №37/03/н від 31.03.2014 р.
Крім того, позивач вказує, що мр. Toni d'Souza спірний правочин не підписував, що підтверджується, зокрема, висновком Київської незалежної судово-експертної установи №2060 від 16.12.2016 р.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно зі ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
В статті 215 вказаного кодексу закріплено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.
Так, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Даний припис викладено в ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Поряд з цим, слід враховувати, що відповідно до ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Отже, вирішуючи спір у справі №910/23176/16, господарські суди попередніх інстанцій мали встановити доведеність чи недоведеність існування обставин з якими норми чинного законодавства пов'язують недійсність правочину, з урахуванням приписів ст. 241 Цивільного кодексу України.
Відмовляючи в задоволенні заявлених позовних вимог, місцевий та апеляційний господарські суди виходили з того, що на виконання умов оспорюваного контракту відповідачем було сплачено отримані від позивача послуги на суму 569 000, 00 дол. США, що підтверджується довідкою Акціонерного Банку "Південний" №193-36598 від 07.07.2016 р.
За висновками попередніх судових інстанцій, не повернення позивачем вказаних грошових коштів свідчить про прийняття ним контракту №37/03/н від 31.03.2014 р. до виконання.
Крім того, як місцевий, так і апеляційний, господарські суди критично поставились до висновку почеркознавчого дослідження Київської незалежної судово-експертної установи №2060 від 16.12.2016 р., оскільки на дослідження підписів від імені мр. Toni d'Souza було надано електрофотокопію контракту №37/03/н від 31.03.2014 р.
Здійснюючи касаційний перегляд судових рішень, прийнятих у справі №910/23176/16, колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитись з вищенаведеними висновками господарських судів попередніх інстанцій, що стали підставами для відмови в задоволенні позову, та вважає такі висновки передчасними.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Вимоги щодо належності та допустимості доказів закріплені в ст. 34 Господарського процесуального кодексу України.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що закріплено в ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України
Одночасно з цим, в ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
З оскаржуваних судових рішень вбачається, що попередніми судовими інстанціями не досліджувалось та не було встановлено по-перше: який орган (посадова особа) позивача є уповноваженим (уповноваженою) укладати такі правочини від імені позивача відповідно до його установчих документів; по-друге: чи є оспорюваний договір вчиненим (укладеним) та з якого моменту.
Поряд з цим, враховуючи, що між позивачем та відповідачем склались тривалі господарські відносини з виконання декількох контрактів та з огляду на фактичні обставини встановлені під час розгляду справи №910/8887/16, не можна вважати, що господарськими судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну правову оцінку діям сторін щодо сплати 569 000, 00 дол. США.
Крім того, не можна погодитись з обґрунтованістю відхилення попередніми судовими інстанціями висновку почеркознавчого дослідження Київської незалежної судово-експертної установи №2060 від 16.12.2016 р., оскільки вирішення питання про належність підпису на спірному договорі безумовно потребує спеціальних знань, а, отже, призначення відповідної судової експертизи.
Згідно зі ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права та не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.
Як закріплено в п. 3 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги, зокрема, має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд.
Отже, враховуючи вищевикладене, судова колегія господарського суду касаційної інстанції приходить до висновку, що оскаржувані судові акти підлягають скасуванню, а справа №910/23176/16 підлягає передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду, під час якого суду необхідно встановити наведені вище фактичні обставини, що мають істотне значення для вирішення спору між сторонами.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Роял Парк Туризм Сервісез" (Royal Park Tourism Services L.L.C.) задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.05.2017 р. та рішення господарського суду міста Києва від 22.02.2017 р. у справі №910/23176/16 скасувати.
Справу №910/23176/16 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя А.С. Ємельянов
Судді В.В. Палій
Б.М. Грек