Справа № 464/5144/17 Головуючий у 1 інстанції: Радченко Е.А.
Провадження № 22-ц/783/5632/17 Доповідач в 2-й інстанції: Мельничук О. Я.
Категорія: 48
23 листопада 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області у складі:
головуючого - судді Мельничук О.Я.,
суддів Крайник Н.П. і Савуляк Р.В.
при секретарі Куцик І.Б.
з участю представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 - представника ОСОБА_4 на рішення Сихівського районного суду міста Львова від 11 серпня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди та супроводу другого з батьків,-
Рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 11 серпня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено.
Надано ОСОБА_5 дозвіл на виготовлення всіх документів, пов"язаних з перетинанням державного кордону України, для виїзду за кордон малолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Надано ОСОБА_5 дозвіл на виїзд за кордон малолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 без згоди його батька ОСОБА_4 в супроводі матері ОСОБА_5, до Туреччини в період з 03 жовтня 2017 року по 12 жовтня 2017 року включно.
Вищезгадане рішення в апеляційному порядку через свого представника ОСОБА_3 оскаржив ОСОБА_4. Вважає рішення суду таким, що несе загрозу батьківським правам ОСОБА_4, а також здоров"ю і безпеці його синові - ОСОБА_6. Вважає, що позивач може виїхати за кордон та не повернутися назад. Також вважає підстави виїзду за кордон такими, що викликають сумнів у їх правдивості. В апеляційній скарзі просить рішення суду в частині надання ОСОБА_5 дозволу на виїзд за кордон малолітнього ОСОБА_6 без згоди його батька ОСОБА_4 в супроводі матері ОСОБА_5 до Туреччини в період з 03 жовтня 2017 року по 12 жовтня 2017 року скасувати.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 - представника ОСОБА_4 не підлягає до задоволення із наступних підстав.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку, або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає що рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд виходив з тих обставин, що позов підлягає до задоволення, оскільки діючим законодавством України не встановлено обмеження щодо виїзду неповнолітньої дитини за кордон, а лише встановлено певний порядок її виїзду за кордон за згодою батьків або дозволу суду при відсутності згоди одного з батьків, а позивач позбавлена можливості отримати нотаріально посвідчену згоду від відповідача у вигляді заяви на виїзд їх спільного сина за кордон в супроводі матері та виготовлення для нього необхідних документів для тимчасового перебування за кордоном.
З такими висновками колегія суддів погоджується з наступних обставин.
Оскільки апелянт рішення суду в частині надання дозволу на виготовлення всіх документів, пов"язаних з перетинанням державного кордону України, для виїзду за кордон малолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 року не оскаржує, рішення суду в цій частині не переглядається.
В силу вимог ст.2 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в'їзд в Україну, є: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в'їзд в Україну). У передбачених міжнародними договорами України випадках замість документів, зазначених у ч. 1 цієї статті, для виїзду з України і в'їзду в Україну можуть використовуватися інші документи.
Відповідно до п.п. 1, 2 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 07.05.2014 року № 152, паспорт громадянина України для виїзду за кордон є документом, що посвідчує особу, підтверджує громадянство України особи, на ім'я якої він оформлений, і дає право такій особі на виїзд з України і в'їзд в Україну. Кожен громадянин України має право на отримання паспорта для виїзду за кордон.
Згідно п. 4 Порядку паспорт для виїзду за кордон оформляється особам, які не досягли 16-річного віку, на чотири роки, а особам, які досягли 16-річного віку, - на десять років.
Відповідно до пп. 2 п. 7 Порядку оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта для виїзду за кордон здійснюються особі, яка не досягла 16-річного віку, особі, яка визнана судом обмежено дієздатною або недієздатною, - на підставі заяви-анкети одного з батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників або інших законних представників (далі - законні представники); у разі оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміну паспорта для виїзду за кордон у закордонній дипломатичній установі - на підставі заяви-анкети одного з батьків/законних представників та письмової згоди другого з батьків/законних представників, яка надається під час подання документів (заява від другого з батьків/законних представників не вимагається, якщо він є іноземцем або особою без громадянства). У разі відсутності другого з батьків під час подання документів така заява подається нотаріально засвідченою.
Згідно п.п. 2 п. 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року № 57, виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється: за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків: якщо другий з батьків є іноземцем або особою без громадянства, що підтверджується записом про батька у свідоцтві про народження дитини, та який (яка) відсутній у пункті пропуску; якщо у паспорті громадянина України для виїзду за кордон, з яким перетинає державний кордон громадянин, який не досяг 16-річного віку, або проїзному документі дитини є запис про вибуття на постійне місце проживання за межі України чи відмітка про взяття на консульський облік у дипломатичному представництві або консульській установі України за кордоном; у разі пред'явлення документів або їх нотаріально засвідчених копій: свідоцтва про смерть другого з батьків; рішення суду про позбавлення батьківських прав другого з батьків; рішення суду про визнання другого з батьків безвісно відсутнім; рішення суду про визнання другого з батьків недієздатним; рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків; довідки про народження дитини, виданої відділом реєстрації актів цивільного стану, із зазначенням підстав внесення відомостей про батька відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України (під час виїзду дитини за кордон у супроводі одинокої матері).
Таким чином, виїзд за межі України громадян, які не досягли 16-річного віку у супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків на підставі нотаріально посвідченої згоди та за відсутності згоди другого з батьків, здійснюється на підставі рішення суду про надання дозволу на виїзд за межі України громадянина, який не досяг 16 річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.
При цьому, відповідно до ст.1 СК України регулювання сімейних відносин здійснюється цим Кодексом з метою: зміцнення сім'ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб; утвердження почуття обов'язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім'ї; побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки; забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.
В ч. 1 ст.2 СК України зазначено, що сімейне законодавством регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір'ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання.
В силу вимог ч.ч. 1-3 ст. 12 Закону України "Про охорону дитинства" виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Держава надає батькам або особам, які їх замінюють, допомогу у виконанні ними своїх обов'язків щодо виховання дітей, захищає права сім'ї, сприяє розвитку системи послуг з підтримки сімей з дітьми та мережі дитячих закладів.
Нормами ст. 141 СК України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Стаття 155 СК України вказує, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Згідно ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, а в ч. 2 ст. 150 СК України визначено, що батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Частиною 1 ст.33 Конституції України передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно ч.ч.1, 2 ст.313 ЦК України фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право на вільне самостійне пересування по території України і на вибір місця перебування. Фізична особа, яка недосягла чотирнадцяти років, має право пересуватися по території України лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.
Закон України "Про охорону дитинства" у ст. 12 зазначає, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Принципами п.п. 2, 4 Декларації про права дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю Організації об'єднаних націй 20.11.1959 року передбачено, що дитині законом або іншими засобами повинен бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, які дозволили б їй розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та у соціальному відношенні здоровим і нормальним шляхом і в умовах свободи та гідності. При виданні з цією метою законів головним міркуванням має бути найкраще забезпечення інтересів дитини. Дитина повинна користуватися благами соціального забезпечення. Їй має належати право на здорове зростання і розвиток; з цією метою спеціальні догляд і охорона повинні бути забезпечені як їй, так і її матері, включно з належним допологовим і післяпологовим доглядом. Дитині має належати право на відповідне харчування, житло, розваги і медичне обслуговування.
Згідно п. 1 ст. 18, п. 1, 2 ст.27 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Судом встановлено, що сторони перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Франківського районного суду м. Львова від 18.06.2012 року. Із свідоцтва про народження НОМЕР_1 вбачається, що сторони мають малолітню дитину - сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Малолітній ОСОБА_6 проживає разом з позивачем, що підтверджується поясненнями позивача та відповідача.
З наданих позивачем електронних квитків, ваучеру на поселення в готелі та полісу медичного страхування вбачається, що позивач має намір тимчасово вивезти малолітнього ОСОБА_6 у Туреччину в період з 03.10.2017 року по 12.10.2017 року.
Згідно пояснень представника відповідача, відповідач не надає згоди на виїзд дитини за межі України оскільки побоюється, що позивач може вивести дитину за кордон назавжди, а також, що в Туреччині несприятлива для відпочинку епідеміологічна обстановка та, що позивачем не було надано дозвіл на поїздку на новий рік 2016-2017-го року до Греції сину ОСОБА_7 з його дідусем - ОСОБА_3.
Враховуючи ті обставини, що позивачем в суді першої інстанції були надані електронні квитки в обидві сторони, ваучери на поселення в готелі та поліс медичного страхування, колегія суддів не знаходить підстав вважати, що позивач має на меті вивести сина ОСОБА_7 за кордон на постійне місце проживання чи ціль їхньої поїздки є іншою ніж заявлена нею в період з 03 жовтня 2017 року по 12 жовтня 2017 року. Окрім цього, покликання апелянта на складну епідеміологічну ситуацію в Туречиині у зв"язку з вірусом "коксакі" на їх території, не є підставою для відмови в задоволенні позову в частині надання дозволу на виїзд за кордон до цієї країни, оскільки на території країни - Туреччина не введено карантин у зв"язку з вірусом "коксакі", та не введено жодного становища яке б забороняло в"їзд до Туреччини жителів інших країн у зв"язку з загрозою їхньому життя через вірус "Коксакі".
Враховуючи зазначені вище обставини та положення діючого в Україні законодавства, що регулює правовідносини, що виникли між сторонами, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, так само як і не дають підстав вважати його незаконним, в зв"язку з чим апеляційну скаргу ОСОБА_3 - представника ОСОБА_4 слід відхилити, а рішення Сихівського районного суду міста Львова від 11 серпня 2017 року залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст.307, ч.1 ст.308, ст.313, п.1 ч.1 ст.314, ст. ст. 315, 317, 319, 325 ЦПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - представника ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Сихівського районного суду міста Львова від 11 серпня 2017 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.
Головуючий: О.Я. Мельничук
Судді: Н.П. Крайник
Р.В. Савуляк