Справа № 461/8293/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Зубачик Н.Б.
Провадження № 22-ц/783/3585/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 Я. А.
Категорія:53
21 листопада 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого-судді: Левика Я.А.,
суддів: Струс Л.Б., Шандри М.М.,
секретар: Симець В.І.,
за участі в судовому засіданні позивача ОСОБА_2, його представників ОСОБА_3, ОСОБА_4, представника відповідача ДП «НАУДТ ім. Марії Заньковецької» - ОСОБА_5, представника третьої особи ППОП ДП «НАУДТ ім. Марії Заньковецької» - ОСОБА_6,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 12 квітня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Національний академічний український драматичний театр ім. Марії Заньковецької», за участю третіх осіб Первинної профспілкової організації працівників ДП «Національний академічний український театр ім. Марії Заньковецької», Професійної спілки працівників культури України, Міністерства культури України про стягнення недоотриманої заробітної плати, компенсації за затримку заробітної плати та зобов'язання до вчинення дій, -
рішенням Галицького районного суду м. Львова від 12 квітня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Вказане рішення оскаржила ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2
В своїй апеляційній скарзі просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задоволити повністю. Зазначає, що не погоджуються з думкою суду, що зменшення додаткового коефіцієнту підвищення посадових окладів не призвело до зменшення посадового окладу працівника у штатному розписі. Зазначає, що зменшення додаткового коефіцієнту підвищення посадових окладів призведе до зменшення посадового окладу, а відповідно до зменшення розміру надбавок, доплат, які обчислюються у відсотковому співвідношенні до посадового окладу і до зменшення заробітної плати в цілому. Також, не погоджуються з в висновком суду про те, що про зменшення додаткового коефіцієнту підвищення посадових окладів не слід було повідомляти працівника та погоджувати цю зміну діючих умов праці з трудовим колективом чи його представницьким органом. Вказує на те, що накази про встановлення посадових окладів працівникам театру із змінами коефіцієнту підвищення посадового окладу, внаслідок чого позивачеві було зменшено заробітну плату керівництвом не видавались, а відповідно до відома працівників не доводились. Вказує на те, що зміна умов праці позивача не була викликана змінами в організації виробництва і праці. Зазначені обставини підтверджуються, також, і тим, що, відповідно до штатного розпису театру з 01.04.2006 року та в подальшому, більшість працівникам театру, в тому числі керівному складу, був залишений максимальний розмір додаткового коефіцієнту підвищення посадового окладу. Крім цього, зазначає, що відповідач не мав права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, а саме зменшення коефіцієнту підвищення посадового окладу, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами. ОСОБА_3 погіршення можливе виключно за погодженням із первинною профспілковою організацією, або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.
В судове засідання представники третіх осіб Професійної спілки працівників культури України, Міністерства культури України не з'явилися, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи у їх відсутності, зважаючи на те, що такі особи повідомлялись про час та місце судового розгляду належним чином, обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки представників суду представлено не було, зважаючи на вимоги ч.2 ст. 305 ЦПК України та те, що від третьої особи Міністерства Культури України до суду надійшли письмові пояснення по суті спору.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представників, а, також, представника третьої особи на підтримання апеляційної скарги, представника відповідача - в заперечення скарги, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, посилаючись, зокрема, на ст.ст. 94, 96, ч.4 ст.97, 98КЗпП України, ст.ст. 1, 21, 22, 32 Закону України «Про оплату праці», п. 2 наказу Міністерства культури України № 385 від 05.06.2006 року «Про умови оплати праці працівників національних закладів культури», Порядок складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 р. № 228, п. 31 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», - суд виходив з того, що відповідно до наказу № 88-к від 06.09.2002 року ОСОБА_2 зарахований на посаду артиста першої категорії ДП «Національний академічний український драматичний театр ім. М.Заньковецької». Згідно наказу № 78-к 23.07.2004 року переведений на посаду артиста драми вищої категорії та продовжує працювати на даній посаді. Оплата праці позивача у 2006-2016 роках проводилась на підставі штатних розписів затверджених у встановленому чинним законодавством порядку, відповідно до займаної посади, в тому числі із застосування додаткового коефіцієнта підвищення посадових окладів (графа 5 штатного розпису): з 01.01.2006 р. по 31.05. 2007 р. - 3.8; з 01.06.2007 р. по 30.11.2010 р. - 3.5; з 01.12.2010 р. по 31.12.2010 р. - 3.42; з 01.01.2011 р. по 31.03.2011 р. - 3.35; з 01.04.2011 р. по 31.12.2011 р. - 3.29; з 01.01.2012 р. по 31.03.2012 р. - 3.00; з 01.04.2012 р. по 30.09.2012 р. - 3.29; з 01.10.2012 р. по 31.08.2015 р. - 3.3; з 01.09.2015 р. по 30.04.2016 р. - 2.88; з 01.05.2016 р. - 2.71. Питання оплати праці у спірних правовідносинах регулюється Кодексом законів про працю України, Законом України «Про оплату праці», Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2002 р. № 1298 «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери», наказом Міністерства культури і туризму України від 18.10.2005 р. № 745 «Про впорядкування умов оплати праці працівників культури на основі Єдиної тарифної сітки» та наказом Міністерства культури і туризму України від 05.06.2006 р. № 385 «Про умови оплати праці працівників національних закладів культури». Також, суд вважав, що позивачем не доведено та в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які свідчать про те, що зменшення розміру додаткового коефіцієнту підвищення посадових окладів у разі не зменшення посадового окладу працівника у штатному розписі є зміною істотних умов праці. Натомість, суд прийшов до переконання, що змін систем та розмірів оплати праці у бік погіршення не відбувалось, що виключає необхідність попередження. Позиція позивача, що заявлена як підстава позовних вимог про необхідність одержання попереднього погодження профспілковою організацією є безпідставною, оскільки така не передбачена чинним законодавством із встановлених спірних правовідносин. Таким чином, твердження позивача про порушення його прав в частині недоотримання заробітної плати, що б зумовило задоволення вимоги про її стягнення є безпідставними та необґрунтованими, тому не заслуговують на увагу. Оскільки вимога про виплату компенсації за затримку заробітної плати є похідним від позовної вимоги про стягнення недоотриманої заробітної плати у зв'язку з відсутністю підстав для задоволення первинної вимоги, така вимога, також, задоволенню не підлягає. Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача застосовувати додатковий коефіцієнт підвищення заробітної плати «3,8» при нарахуванні заробітної плати суд зазначає наступне. Як вказує позивач згідно з роз'ясненнями, які містяться в п. 31 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», якщо при розгляді трудового спору буде встановлено, що зміну істотних умов трудового договору проведено не у зв'язку зі зміною в організації виробництва і праці на підприємстві, в установі, організації, то така зміна з урахуванням конкретних обставин може бути визнана судом неправомірною з покладенням на власника або уповноважений ним орган обов'язку поновити працівникові попередні умови праці. Окрім того, суд зазначає, що 28.09.2016 року між ДП «Національний академічний український драматичний театр ім. М.Заньковецької» та ОСОБА_2 укладено контракт, згідно якого останнього призначено на посаду артиста драми вищої категорії, що також підтверджується наказом №164-к від 29.09.2016 року. Відтак, на позивача поширюється штатний розпис, який введений в дію з 01.05.2016 року та відповідно до якого позивачу встановлено додатковий коефіцієнт 2,71. Як зазначалося вище, розміри додаткових коефіцієнтів підвищення посадових окладів встановлюються працівникам в межах, визначених законодавством та залежать від фонду оплати праці, затвердженого на відповідний рік та це право надано керівникам бюджетних установ, закладів та організацій культури. Таким чином, судом встановлено, що покликання позивача на неправомірність дій по відношенню до нього з боку відповідача не знайшли належного підтвердження, що виключає можливість задоволення вимоги про зобов'язання відповідача застосовувати додатковий коефіцієнт підвищення заробітної плати «3,8» при нарахуванні заробітної плати в порядку поновлення попередніх умов праці, оскільки змін до штатного розпису щодо встановлення коефіцієнту 3,8 не проводилось. Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити у повному обсязі.
Колегія суддів вважає, що такі висновки суду зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин, що мають значення для справи, обставини, які суд вважав встановленими не доведені, також судом не враховано певні норми закону, які підлягали до застосування.
Відповідно до змісту ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 96 КЗпП України, основою організації оплати праці є тарифна система оплати праці, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники). Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників - залежно від їх кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати.
Згідно ч. 4 ст. 97 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Відповідно до ст.98 КЗпП України оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.
Згідно ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
За ст. 2 цього ж Закону, основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Статтею 32 КЗпП України передбачено, що у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.
За статтею 103 КЗпП України, про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни.
Аналізуючи зміст вказаних норм закону колегія суддів вважає, що зміст вказаних норм в сукупності вказує на те, що: зміна елементів структури заробітної плати, які впливають на її розмір, - в бік зменшення; зміна системи заробітної плати, при якій працівник позбавляється частини чи повністю додаткових виплат, коефіцієнтів, що впливають на такі, тощо, зокрема, зменшення або скасування надбавок, доплат, коефіцієнтів підвищення заробітної плати, гарантійних, компенсаційних виплат, тощо, - слід вважати змінами істотних умов праці та такі зміни потребують застосування відповідно порядку для їх запровадження (зокрема ст.ст. 32, 103 КЗпП України).
Про вказане вказують тлумачення вказаних норм закону судами вищих інстанції та судова практика. Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 6.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», №13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», Рішення судів апеляційної та касаційної інстанції у справі №750/3990/14 за позовом про визнання неправомірним та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогул та моральної шкоди; Ухвала Верховного Суду України від 3.10.2002 року у справі №2944кс02.
Однак, колегія суддів, позбавлена можливості зробити однозначні висновки щодо змін у структурі оплати праці позивача; істотності змін умов праці позивача; процедури здійснення таких змін; передумов та підстав проведення таких змін; дотримання при цьому законодавства, зокрема, і відповідачем, тощо у даній конкретній справі з врахуванням такого.
Як вбачається із матеріалів справи, визнано сторонами та не оспорювалось, у період з 2006 року по 2016 рік мала місце неодноразова зміна величини додаткового коефіцієнту підвищення посадового окладу позивача, як артиста драми вищої категорії, що входить до структури його заробітної плати та встановлений ряду працівників відповідача (керівництво закладу, їх заступники, артистичний та художній персонал) у зв'язку із наданням відповідачу статусу «Національного» та відповідно наданням можливості застосування у структурі заробітної плати додаткового коефіцієнту (Постанови Кабінету Міністрів України № 1298 від 30.08.2002 року «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери», № 413 від 3.04.2006 року «Деякі питання оплати праці працівників національних закладів культури», Наказ Міністерства культури і туризму України №385 від 5.06.2006 року «Про умови праці працівників національних закладів культури» у відповідних редакціях на час спірних правовідносин»).
ОСОБА_3 зміна мала місце в бік зменшення із кількаразовим збільшенням, однак із збереженням загальної тенденції в бік зменшення. А саме величина згаданого коефіцієнта із 3,8 у 2006 році зменшилась до коефіцієнта - 2,71 з 1.05.2016 року (штатні розписи відповідача з 2006 року по 2016 рік (Т.2 а.с.50-267, Т.3 а.с. 1-44).
Однак, як вбачається із матеріалів справи та визнано сторонами, - жодних наказів, розпоряджень, рішень, інших розпорядчих актів щодо зміни згаданого коефіцієнту у структурі заробітної плати позивача відповідачем не приймалось.
Більше того, відповідно до змісту Постанови Кабінету Міністрів України №228 від 28.02.2002 року «Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ», Наказів Міністерства фінансів України від 28.01.2002 року №57 «Про затвердження документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету» та Міністерства культури України №142 від 12.03.2014 року «Про затвердження Порядку формування та подання на затвердження штатних розписів та змін до штатних розписів підприємств, установ, організацій, що фінансуються з Державного бюджету України та належать до сфери управління Міністерства культури України», а також статуту відповідача (Т.2 а.с. 7-17), зокрема, п.п. 1.1, 3.1, 3.2, 3.4, 3.5, 6.1-6.3 Статуту, - штатні розписи відповідача, якими і були визначені згадані коефіцієнти, зокрема, і стосовно позивача були затверджені Міністерством культури України, а конкретно Заступником міністра культури.
Відповідачем були лише розроблені проекти таких штатних розписів, які без затвердження Міністерства культури України діяти не можуть.
Тобто зміна вказаного коефіцієнта, що впливає на заробітну плату позивача мало місце не відповідачем, а залученою до участі у справі третьою особою Міністерством культури України.
Відповідно, без залучення вказаного органу як відповідача (співвідповідача) у такому спорі із відповідним переліком прав та обов'язків та відповідними наслідками рішення суду для такого органу як сторони у спорі суд позбавлений можливості робити висновки щодо правомірності здійснення змін у структурі заробітної плати позивача, правомірності здійснення таких третьою особою, дотримання при цьому процедури здійснення таких змін, дотримання при цьому вимог законодавства, порушення прав та законних інтересів при цьому позивача, тощо та відповідно у випадку встановлення порушень відновлення законних прав та інтересів позивача суд не вправі без залучення згаданої особи як співвідповідача та надання йому відповідних прав та покладення обов'язків у спорі вирішувати питання про відновлення таких у той чи інший спосіб, зокрема, і питання про задоволення позову позивача повністю чи частково у викладеній позивачем редакції позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспрюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, що беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст. 30 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
Відповідно до ч.1 ст. 33 ЦПК України суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.
Відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Відповідно до вказаних норм закону позивач, звертаючись до суду з позовом повинен довести факт порушення невизнання чи оспорення його прав свобод чи інтересів саме вказаним ним відповідачем (відповідачами). Разом з тим і суд зобов'язаний роз'яснити позивачу наслідки подання позову до неналежного відповідача (відповідачів) та його право подати клопотання про залучення належного, заміни неналежного належним, тощо. При цьому слід вважати, що заявлені позовні вимоги до неналежного відповідача (чи при його (належного відповідача) відсутності) задоволені судом бути не можуть, оскільки вказане слід вважати порушенням вимог процесуального закону, за якими суд не взмозі вирішувати та задовольняти позов без особи, яка повинна відповідати за позовом, прав, обов'язків, інтересів якої такий прямо стосується (належного відповідача (співвідповідача). Правом на заявлення клопотання про заміну неналежного відповідача належним, залучення співвідповідача наділений виключно позивач, який у випадку заміни відповідача (відповідачів), залучення нового, зобов'язаний вказати вимоги до нового відповідача (відповідачів) та підстави заявлення таких саме до нього.
Як вбачається із матеріалів справи, судом першої інстанції вказаних вимог закону не дотримано. Так судом на обговорення вказане питання не ставилось та позивачу таке його право не роз'яснювалось і відповідно позивач такого права не реалізовував у спосіб залучення співвідповідачем згаданої особи чи відмову у залученні такої як співвідповідача із відповідними наслідками.
Зважаючи на вказане, неможливість залучення співвідповідача на стадії апеляційного розгляду чи направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції для виконання таких вимог закону судом першої інстанції та істотність такого процесуального порушення, що впливає на вирішення спору вцілому колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.
Вказане не позбавляє позивача права на звернення до суду для вирішення даного спору повторно із вирішенням, зокрема, і питань, про які йшлося, зокрема, залучення належних відповідачів, співвідповідачів, тобто осіб на права, інтереси, обов'язки яких прямо впливає рішення суду у даному спорі до участі у справі.
Зважаючи на вказане доводи апеляційної скарги слід визнати частково обґрунтованими та таку задовольнити частково.
Рішення ж суду першої інстанції слід скасувати з ухваленням нового про відмову у позові з інших правових підстав.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.1-4, 313, 314 ч.2, 316, 317, 319 ЦПК України, -
апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 12 квітня 2017 року - скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до Державного підприємства «Національний академічний український драматичний театр ім. Марії Заньковецької», за участю третіх осіб Первинної профспілкової організації працівників ДП «Національний академічний український театр ім. Марії Заньковецької», Професійної спілки працівників культури України, Міністерства культури України про стягнення недоотриманої заробітної плати, компенсації за затримку заробітної плати та зобов'язання до вчинення дій - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий : Я.А. Левик
Судді: Л.Б. Струс
ОСОБА_7