Справа № 315/1419/17
Номер провадження № 2-о/315/92/17
29 листопада 2017 року Гуляйпільський районний суд Запорізької області
у складі головуючого: судді Яроша С.О.
при секретарі: Прістенській Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Гуляйполе Запорізької області заяву ОСОБА_1, заінтересована особа: Гуляйпільський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, про встановлення факту смерті, -
29.11.2017 року до суду звернувся ОСОБА_1 з заявою про встановлення факту смерті.
В заяві заявник посилався на те, що 02.11.2017 року у АДРЕСА_1 помер його батько ОСОБА_2, факт його смерті підтверджується довідкою про причини смерті від 02.11.2017 року та свідоцтвом про смерть ДНР № 083964 від 02.11.2017 року, 29.11.2017 року йому відмовлено у реєстрації смерті батька з посиланням на те, що не надано документа, передбаченого законом для реєстрації смерті в органах державного РАЦСу, посилаючись на ст.257-1 ЦПК України прохає встановити факт смерті його батька ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який помер 02.11.2017 року в АДРЕСА_1.
У судовому засіданні заявник заяву підтримав, суду пояснивши, що 02.11.2017 року у АДРЕСА_1 помер його батько ОСОБА_2, факт його смерті підтверджується довідкою про причини смерті від 02.11.2017 року та свідоцтвом про смерть ДНР № 083964 від 02.11.2017 року, 29.11.2017 року йому відмовлено у реєстрації смерті батька з посиланням на те, що не надано документа, передбаченого законом для реєстрації смерті в органах державного РАЦСу, посилаючись на ст.257-1 ЦПК України прохає встановити факт смерті його батька ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який помер 02.11.2017 року в АДРЕСА_1.
Представник заінтересованої особи: Гуляйпільського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області ОСОБА_3 суду пояснила, що заявнику було відмовлено у реєстрації смерті його батька, так як не надано документа, передбаченого законом для реєстрації смерті в органах державного РАЦСу, і рекомендовано звернутися до суду з заявою про встановлення факту смерті, вважає, що заява підлягає задоволенню.
Суд, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на повному, всебічному, об'єктивному, безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, вважає встановленими наступні обставини:
04.08.1942 року в м. Макіївка Донецької області народився ОСОБА_2, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії ВЕ №106286 від 08.08.2001 року.
25.01.1975 року в м. Донецьк Донецької області народився заявник ОСОБА_1, що підтверджується паспортом громадянина України серії ВС № 267112, виданого 10.05.2000 року, та свідоцтвом про народження серії ІІ-НО № 410848 від 28.02.1975 року, батьком якого значиться ОСОБА_2.
02.11.2017 року у АДРЕСА_1 помер ОСОБА_2, причина смерті: хронічна серцево-судинна недостатність ІІБ, атеросклеротичний кардіосклероз, що підтверджується довідкою про причини смерті від 02.11.2017 року, свідоцтвом про смерть ДНР № 083964 від 02.11.2017 року.
03.11.2017 року на кладовищі с. Чулківка м. Донецьк Донецької області вул. Дудинська на дільниці С5 похований ОСОБА_2, що підтверджується копією свідоцтва про поховання.
29.11.2017 року Гуляйпільським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області заявнику відмовлено у проведенні державної реєстрації смерті його батька з підстави ненадання документа, передбаченого законом для реєстрації смерті в органах державного РАЦСу.
Суд, задовольняючи заяву, виходить з наступного:
Відповідно до ч.1 ст.1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
Відповідно до ч.2 п.5 ст.234 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до ч.1 п.8 ст.256 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Відповідно до абзац 2 ч.1 ст.257-1 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.
Судом встановлено, що до суду звернувся заявник, який є сином померлого, з заявою про встановлення факту смерті батька на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, а саме в м. Донецьк Донецької області, яке відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України №1085-р від 07.11.2014 року “Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення” віднесено до населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, так як йому відмовлено у державній реєстрації смерті його батька з підстави ненадання документа, передбаченого законом для реєстрації смерті в органах державного РАЦСу.
Суд вважає, що факт того, що ОСОБА_2, народився 04.08.1942 року в м. Макіївка Донецької області, громадянин України, мешкаючий за адресою: Україна АДРЕСА_2, помер 02.11.2017 року АДРЕСА_2, причина смерті: хронічна серцево-судинна недостатність ІІБ, атеросклеротичний кардіосклероз, знайшов своє підтвердження в судовому засіданні і підтверджується безпосередньо поясненнями заявника, а також побічно довідкою про причини смерті від 02.11.2017 року, свідоцтвом про смерть ДНР № 083964 від 02.11.2017 року та свідоцтвом про поховання від 03.11.2017 року.
Суд при встановленні факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, керується розпорядженням Кабінету Міністрів України №1085-р від 07.11.2014 року “Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення” відповідно до якого м. Донецьк Донецької області віднесено до населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.
Відповідно до ст.14 глави 4 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
А тому суд при оцінці доказів бере до уваги практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так суд при розгляді даної справи враховує висновки Європейського суду з прав людини, які зроблені у справах проти Туреччини, зокрема у справі “Loizidou v Turkey”, а також у справі “Cyprus v Turkey”, а також проти Молдови та Росії, зокрема у справі “Mozer v Republic of Moldova and Russia”, “Haseu and Others v Moldova and Russia”, де ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), Європейський суд з прав людини наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної сторони.
Такий висновок Європейського суду з прав людини слід розуміти в контексті сформульованого у наданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого “намібійського винятку”, який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Застосовуючи “намібійський виняток” у справі “Кіпр проти Туреччини” Європейський суд з прав людини зокрема зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади, протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це б становило позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належить.
Враховуючи наведену практику Європейського суду з прав людини, а також ключове значення, яке має встановлення факту смерті особи для реалізації майнових та немайнових особистих прав заявника суд виходить з дотримання вимог ст.213 ЦПК України щодо повного і всебічного з'ясування обставин справи на підставі всіх поданих особами, які беруть участь у справі, доказів в сукупності, в тому числі з урахуванням документів, які видані органами та установами, що знаходяться на окупованій території.
Встановлення даного факту породжує правові наслідки, а саме відповідно до ч.1 ст.1220 ЦК України внаслідок смерті відкривається спадщина після померлого, що надає заявнику право на спадкування після померлого батька, а тому даний факт є фактом, що має юридичне значення.
А тому заява підлягає задоволенню, як така, що грунтується на законі, підтверджена встановленими обставинами та перевірена наданими суду доказами.
Відповідно до ч.7 ст.235 ЦПК України при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч.4 ст.257-1 ЦПК України ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню.
А тому ухвалене судом рішення про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню.
Відповідно до абзацу 2 ч.4 ст.257-1 ЦПК України рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути оскаржено в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. Оскарження рішення не зупиняє його виконання.
А тому оскарження рішення у справах про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, не зупиняє його виконання.
Керуючись ст.ст. 8-11, 60, 88, 212-215, 218, 234, 235, 256-259, 257-1 ЦПК України, ст.ст. 1220, 1261 ЦК України, суд, -
Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту смерті задовольнити.
Встановити факт, що ОСОБА_2, народився 04.08.1942 року в м. Макіївка Донецької області, громадянин України, мешкаючий за адресою: Україна АДРЕСА_2, помер 02.11.2017 року Україна АДРЕСА_2, причина смерті: хронічна серцево-судинна недостатність ІІБ, атеросклеротичний кардіосклероз.
Рішення підлягає негайному виконанню.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Запорізької області через Гуляйпільський районний суд Запорізької області шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення.
Оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Суддя: Ярош С.О.