Ухвала
Іменем України
05 червня 2007 року
Справа № 20-4/037-1/019
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді ,
суддів ,
,
секретар судового засідання
за участю представників сторін:
позивача:
відповідача:
розглянувши апеляційну скаргу Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову господарського суду міста Севастополя (суддя Алсуф'єв В.В.) від 16 квітня 2007 року по справі № 20-4/037-1/019
за позовом прокурора Ленінського району міста Севастополя (вул. Вороніна, 11,Севастополь,99011)
в інтересах держави в особі Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Гоголя, 20-а,Севастополь,99011)
до підприємства "Міський спортивно-технічний клуб" Севастопольської міської організації Товариства сприяння обороні України (пр. Ген. Острякова, 15,Севастополь,99029)
про стягнення 6700,00 грн.
Прокурор Ленінського району міста Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся з позовом до підприємства "Міський спортивно-технічний клуб" Севастопольської міської організації Товариства сприяння обороні України про стягнення 6700,00 грн. за невиконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2002 році.
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 30 січня 2006 року у справі № 20-4/037 позов прокурора Ленінського району міста Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів задоволено повністю (а.с. 77-79, т.1).
Не погодившись з рішенням господарського суду, підприємство "Міський спортивно-технічний клуб" Севастопольської міської організації Товариства сприяння обороні України звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на вказане рішення.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 09 березня 2006 року у справі № 20-4/037 рішення господарського суду міста Севастополя від 30 січня 2006 року залишено без змін, а апеляційна скарга підприємства "Міський спортивно-технічний клуб" Севастопольської міської організації Товариства сприяння обороні України залишена без задоволення (а.с. 104-108, т.1).
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2006 року у справі № 20-4/037 касаційна скарга підприємства "Міський спортивно-технічний клуб" Севастопольської міської організації Товариства сприяння обороні України була задоволена частково: рішення господарського суду міста Севастополя від 30 січня 2006 року та постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 09 березня 2006 року скасовані, справа передана на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с. 139-141, т.1).
При новому розгляді справи, був присвоєний новий № 20-4/037-1/019.
Постановою господарського суду міста Севастополя від 16 квітня 2007 року у справі № 20-4/037-1/019 у позові прокурору Ленінського району міста Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до підприємства "Міський спортивно-технічний клуб" Севастопольської міської організації Товариства сприяння обороні України про стягнення 6700,00 грн. відмовлено (а.с. 55-59, т.2).
Суд дійшов висновку про те, що штрафні санкції, передбачені статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» № 875-XII від 21.03.1991, є різновидністю адміністративно-господарських санкцій, у зв'язку з чим для обчислення строку їх стягнення сторони повинні керуватись нормами статті 250 Господарського кодексу України, однак строк для застосування штрафних санкцій позивачем був пропущений.
Не погодившись з вказаною постановою, Севастопольське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою , в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, котрою задовольнити позовні вимоги.
Заявник апеляційної скарги вважає, що господарським судом першої інстанції порушено та неправильно застосовані норми матеріального права, а саме статті 18 та 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Розпорядженням про заміну складу колегії від 05 червня 2007 року, у зв'язку з зайнятістю в іншому судовому процесі судді Заплава Л.М. та відпусткою судді Лисенко В.А. з метою дотримання графіку розгляду справ, судді Заплава Л.М. та Лисенко В.А. замінені на суддів Антонову І.В. та Котлярову О.Л.
В судове засідання прокурор не з'явився, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, про причини неявки судову колегію не повідомив.
Переглянувши постанову суду першої інстанції відповідно до вимог статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія встановила таке.
Згідно зі звітом відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2002 рік (за формою №10-ПІ поштова-річна «Звіт про зайнятість інвалідів», затвердженою наказом Держкомстату України №49 від 10.01.2002 р.) норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів склав одне місце від загальної кількості працюючих на підприємстві (16 осіб), фактично на підприємстві не працював жодний інвалід.
Середньорічна заробітна плата на підприємстві за 2002 рік склала 6700,00 грн. (а.с. 6, 50, т.1).
Судом першої інстанції також досліджено відповідні документи органів державної влади, на які законом покладено обов'язок зі здійснення працевлаштування інвалідів, та встановлено, у тому числі наступне:
- відповідно до листа Центральної міської медико-соціальної експертної комісії за вих. № 175 від 19.10.2004 року на адресу позивача в період з 01.01.2002 р. по 01.10.2004 р. відповідачем сумісно з представниками міської медико-соціальної експертної комісії Управління охорони здоров'я Севастопольської міської державної адміністрації атестація робочих місць інвалідів не проводилась (а.с. 40, т.1);
- згідно з листом Севастопольського міського центру зайнятості за вих. № 764/12 від 21.03.2005 р. «Про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів» на адресу прокурора та письмовим поясненням за вих. № 1799/08 від 07.07.2005 р., відповідач до Севастопольського міського центру зайнятості протягом 2002-2003 років відомості про вакансії для працевлаштування інвалідів не надавав (а.с. 7, 15, т.1).
Відповідач зазначає, що звіти за формою 3-ПН про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2002 році до Севастопольського міського центру зайнятості не надавав.
Пунктом 4 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів передбачено, що штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.
Отже, сума штрафних санкції із розрахунку середньорічної заробітної плати по підприємстві складає 6700,00 грн., котрі відповідач був зобов'язаний сплатити самостійно не пізніше 15 квітня 2003 року.
Однак, як вбачається з матеріалів справи відповідач самостійно не сплатив суму штрафних санкцій.
Вищевикладені обставини явились підставою для звернення прокурора Ленінського району міста Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів з позовом до господарського суду міста Севастополя, на підставі статей 19 та 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», про стягнення 6700,00 грн.(а.с. 2-3, т.1).
Постановою господарського суду від 16 квітня 2007 року прокурору Ленінського району міста Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів в задоволені позовних вимог було відмовлено (а.с 121-126).
Судова колегія, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, вважає, що підстави для скасування рішення суду і задоволення апеляційної скарги відсутні.
Відповідно до статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі-Закон) підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Згідно із статтею 18 Закону забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Частиною 3 статті 18 Закону передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 3 Положення про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів (далі -Положення) робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Згідно з пунктом 4 Положення місцеві органи соціального захисту населення разом із громадськими організаціями інвалідів з урахуванням рекомендацій МСЕК, побажань інвалідів, їхніх професійних навичок і знань готують пропозиції щодо створення нових робочих місць, у тому числі для роботи з гнучкими формами зайнятості, і передають їх відділенням Фонду соціального захисту інвалідів і центрам зайнятості.
Пунктом 6 Положення передбачено, що центри зайнятості та відділення Фонду соціального захисту інвалідів ведуть облік призначених для працевлаштування інвалідів робочих місць, створюваних понад встановлений норматив, за термінами введення їх у дію, виробничим профілем, умовами і характером роботи.
Відповідно до пункту 5 Положення підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування ) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Згідно з пунктом 10 Положення працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Враховуючи вищевикладене, системний аналіз норм Положення дозволяє зробити висновок, що діям уповноважених державних органів щодо працевлаштування інвалідів на конкретному підприємстві передує інформування цим підприємством вказаних органів про первинне створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.
З наведеного слід зробити висновок, що на підприємство хоч і не покладається обов'язок працевлаштовувати інвалідів, але покладається обов'язок створювати та належним чином атестувати робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів.
Пунктом 2.1 Інструкції щодо заповнення державної статистичної звітності за формами N 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках" і N 4-ПН "Звіт про вивільнення працівників", затвердженої наказом Державного комітету статистики України №244 від 06.07.1998 р. передбачено, що звіт за формою №3-ПН подається підприємствами, незалежно від форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28 числа щомісячно.
Таким чином, інформування державної служби зайнятості про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів, повинно бути здійснено згідно з діючим законодавством за встановленою Інструкцією процедурою, що включає складання та надання до відповідного місцевого органу зайнятості звітів за відповідною формою державної статистичної звітності 28 числа щомісячно.
Як вбачається з матеріалів справи, факт ненадання підприємством "Міський спортивно-технічний клуб" Севастопольської міської організації Товариства сприяння обороні України звітів форми №3-ПН у 2002 році до Севастопольського міського центру зайнятості, який визнано та підтверджено відповідачем.
Таким чином, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що підприємством "Міський спортивно-технічний клуб" Севастопольської міської організації Товариства сприяння обороні України порушено вимоги Положення, через що не виконано норм Закону та не сплачено самостійно відповідні штрафні санкції внаслідок невиконання встановленого останнім нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, що вказує на матеріально-правову обґрунтованість заявлених позовних вимог.
Разом з тим, позовні вимоги про стягнення з відповідача 6700,00 грн. не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з абзацом 3 пункту 6 постанови Пленуму Верховного суду України №11 від 29.12.1976 р. «Про судове рішення» суд, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущений без поважної причини, у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, крім випадків, коли позов не доведений.
Абзацом 2 пункту 11 Порядку встановлений обов'язок відділення Фонду, у разі несплати штрафних санкцій в установлений термін вжити заходів щодо їх стягнення у судовому порядку.
Як встановлено судом першої інстанції, право на звернення до суду з позовною заявою про примусове стягнення штрафних санкцій за невиконання у 2002 році встановленого Законом нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів виникло у позивача 16.04.2003 р.
Однак, прокурор звернувся до господарського суду із позовною заявою в інтересах держави в особі Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів 23.06.2005 р.
Штрафні санкції, передбачені статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" є видом адміністративно-господарських санкцій, правовий режим яких визначається статтями 238-249 Господарського кодексу України.
Статтею 250 Господарського кодексу України, яка підлягала застосуванню при вирішенні вказаної категорії спорів, встановлено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до правил абзацу 1 пункту 5 Розділу ІХ «Прикінцеві положення» Господарського кодексу України, якщо правопорушення здійснене до 01 січня 2004 року, строки, встановлені статтею 250 Господарського кодексу України, не підлягають застосуванню.
Однак, абзац 2 пункту 5 Розділу ІХ «Прикінцеві положення» Господарського кодексу України, передбачає застосування положень Господарського кодексу України, які пом'якшують відповідальність за порушення правил здійснення господарської діяльності, до випадків здійснення правопорушень до набрання чинності Господарським кодексом України.
Отже, строки застосування адміністративно-господарських санкцій, передбачених статтею 250 Господарського кодексу України, застосовуються до спірних правовідносин.
Таким чином, позивач пропустив передбачений статтею 250 Господарського кодексу України строк для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій.
Враховуючи вищевикладені обставини, судова колегія не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду першої інстанції.
Керуючись статтями 195, 198, 205 (пункт 1), 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.
Постанову господарського суду Автономної Республіки від 16 квітня 2007 року по справі № 20-4/037-1/019 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
Ухвала може бути оскарженою в порядку і строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя
Судді