Головуючий у 1 інстанції - Каліуш О.В.
Суддя-доповідач - Геращенко І.В.
28 листопада 2017 року справа № 233/4008/17
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Донецький апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: головуючого судді: Геращенко І.В., суддів: Компанієць І.Д., Ястребова Л.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Костянтинівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на постанову Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 20 вересня 2017 року по справі № 233/4008/17 за позовом ОСОБА_2 до Костянтинівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,-
28 серпня 2017 року ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2.) звернулась до Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області з адміністративним позовом до Костянтинівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі - відповідач, Костянтинівське ОУПФУ) про визнання протиправними дії та бездіяльність відповідача (в частині припинення виплати пенсії) з липня 2017 року та зобов'язати останнього поновити нарахування та виплату пенсії за віком з серпня 2017 року з перерахування на її рахунок в АТ «Ощадбанк» відповідно до частини 1 статті 47 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», звернути постанову до негайного виконання у межах суми платежу за один місяць та зобов'язати відповідача у встановлений судом строк подати до суду звіт про виконання судового рішення (арк. справи 1-3).
Постановою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 20 вересня 2017 року адміністративний позов задоволений, визнані протиправними дії відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу з серпня 2017 року та зобов'язано останнього поновити виплату пенсії з квітня 2017 року з перерахуванням на її рахунок в АТ «Ощадбанк», допущено постанову до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць (арк. справи 45-47).
Не погодившись з постановою суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог відповідач (далі - апелянт) звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в доводах якої зазначив, що підставою для припинення виплати пенсії з серпня 2017 року стала інформація, що надійшла від органів соціального захисту населення для з'ясування фактичного місця проживання пенсіонера, вказаного у довідці внутрішньо переміщеної особи, при цьому апелянт обґрунтував такі підстави вимогами Постанови КМУ від 08.06.2016 року № 365 та № 509 від 01.10.2014 року. Крім цього в доводах апеляційної скарги апелянт посилався на застосування судом апеляційної інстанції до даних правовідносин постанови ВАСУ від 21.03.2017 року по справі № 338/1011/16-а, в якій йдеться, що перелік підстав для припинення виплати пенсії не є вичерпним та може врегульовуватись іншими нормативно-правовими актами.
З урахуванням викладеного апелянт просив суд задовольнити апеляційну скаргу, скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову (арк. справи 50-51).
Відповідно до вимог частини 1 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
Сторони в судове засідання не прибули, належним чином повідомлені про розгляд справи, тому на підставі статті 197 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт Серії НОМЕР_2) є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території на підконтрольну Україні територію, що підтверджуються довідкою внутрішньо переміщеної особи від 01.03.2016 року № НОМЕР_1. На підставі особисто поданої заяви про виплату пенсії є отримувачем пенсії за віком та перебуває на обліку у відповідача, що підтверджується копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_3 (арк. справи 7, 8, 9), проте, як встановлено судом апеляційної інстанції з заперечень, наданих відповідачем до суду першої інстанції та пояснень відповідача в апеляційній скарзі, відповідач припинив виплату пенсії позивачу з серпня 2017 року на підставі інформації, що надійшла від органів соціального захисту населення для з'ясування фактичного місця проживання пенсіонера, вказаного у довідці внутрішньо переміщеної особи, обґрунтовуючи такі підстави вимогами Постанови КМУ від 08.06.2016 року № 365 та № 509 від 01.10.2014 року, при цьому жодного рішення про припинення виплати пенсії відповідачем не приймалось (арк. справи 5-6).
При цьому, як вбачається з наявної в матеріалах справи виписки по картковому рахунку позивача, в останній раз пенсія виплачена 13.07.2017 року на рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк» (арк. справи 5).
Таким чином спірним питанням даної справи є правомірність дій відповідача стосовно припинення виплати пенсії позивачу з серпня 2017 року з посиланням на наявність інформації, яка надійшла від органів соціального захисту населення для з'ясування фактичного місця проживання пенсіонера, вказаного у довідці внутрішньо переміщеної особи на підставі вимог Постанови КМУ від 08.06.2016 року № 365 та № 509 від 01.10.2014 року, та як наслідок, наявність підстав для поновлення виплати пенсії позивачу.
З приводу викладеного колегія суддів звертає увагу, що відповідно до статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Відповідно статті 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Колегія судді зазначає, що загальне право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг передбачено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-VI.
Частиною 1 статті 47 вказаного Закону встановлено, що пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством, зокрема в інших випадках, передбачених частиною 1 статті 49 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому підстави для припинення виплати пенсії передбачені частиною першою статті 49 вказаного закону та включають таки випадки для припинення пенсії:
- якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
- у разі смерті пенсіонера;
- у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
- в інших випадках, передбачених законом.
Будь яких інших підстав для припинення виплати пенсії вказаним Законом не передбачено, а тому посилання апелянта на те, що при припиненні пенсії «він керувався інформацією органів соціального захисту населення з урахуванням вимог Постанови КМУ: № 365 від 08.06.2016 року «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» не приймається судом апеляційної інстанції з огляду на те, що вказана інформація носить лише інформаційний характер, а постанови КМУ не є законом, а є нормативно-правовими актами, які мають нижчу юридичну силу, отже не є випадком і належною підставою для припинення виплати позивачу пенсії в рамках статті 49 Закону № 1058-VI.
З урахуванням викладених обставин колегією суддів не приймаються також і посилання апелянта на те, що перелік підстав для припинення виплати пенсії не є вичерпним та може врегульовуватись іншими нормативно-правовими актами, як то передбачено в постанові ВАСУ від 21 березня 2017 по справі№ 338/1011/16-а оскільки, як вказувалось судом вище, підстави для припинення виплати пенсії врегульовані лише статтею 49 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а в мотивувальну частину постанови Вищого адміністративного суду України від 21 березня 2017 року по справі № 338/1011/16-а (К/800/3123/17) покладена оцінка процедурного питання, пов'язаного з отриманням пенсії через певні відділення поштового зв'язку, що ніяким чином не є тотожнім спірному питанню у даній справі. Крім цього в даній постанові йдеться про необхідність відкриття внутрішньо переміщеними особами для отримання пенсій рахунку в АТ «Ощадбанк», проте на такий рахунок, як вбачається з пояснень позивача в позові та наявної в матеріалах справи виписки по картковому рахунку і отримувала пенсію позивач.
До того ж колегія суддів звертає увагу, що відповідач жодного рішення про припинення виплати пенсії позивачу не приймав, будь-яких письмових пояснень з приводу припинення її виплати суду не надавав, а тільки в апеляційній скарзі та в запереченнях на адміністративний позов, наданих суду першої інстанції зазначив, що під час припинення виплати він керувався лише інформацією органів соціального захисту населення про перевірку фактичного місця знаходження пенсіонера з урахуванням вимог Постанови КМУ: № 365 від 08.06.2016 року «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», при цьому не зазначивши, в чому саме полягає зміст цієї інформації.
Крім цього відповідно до статті 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення: створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ст. 49 Конституції України).
При цьому пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13 червня 2007 року роз'яснено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.
З огляду на викладене, колегія суддів вбачає в діях відповідача ознаки дискримінації по відношенню до позивача, як внутрішньо переміщеної особи, та відсутність єдиного підходу до виплати пенсій громадянам України, як то передбачає діюче законодавство, а тому суд апеляційної інстанції погоджується з висновками постанови суду першої інстанції в частині визнання протиправною бездіяльність відповідача у невиплаті позивачу пенсії з серпня 2017 року, проте не погоджується з зобов'язанням останнього поновити виплату пенсії позивачу з квітня 2017 року, оскільки, як вбачається з наявної в матеріалах справи виписки по картковому рахунку позивача, в останній раз пенсія нарахована та виплачена позивачу 13.07.2017 року (арк. справи 5), з огляду на що наявні усі підстави з метою повного захисту порушеного права позивача на отримання належних їй сум пенсії та поновлення виплати пенсії саме з серпня 2017 року, з урахуванням чого, керуючись статтею 201 КАС України судова колегія вважає за необхідне змінити третій абзац резолютивної частини постанови суду першої інстанції шляхом заміни словосполучення «з квітня 2017 року» на «з серпня 2017 року».
В іншій частині постанову суду першої інстанції залишити без змін.
Враховуючи викладене, у зв'язку з правильним по суті вирішенням справи, але із помилковим застосуванням норм матеріального права в частині визначення місяця виплати пенсії, керуючись статтями 195, 197, 198, 201, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Костянтинівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на постанову Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 20 вересня 2017 року по справі № 233/4008/17 - задовольнити частково.
Постанову Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 20 вересня 2017 року по справі № 233/4008/17 - змінити.
Змінити третій абзац резолютивної частини постанови Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 20 вересня 2017 року по справі № 233/4008/17, шляхом заміни словосполучення «з квітня 2017 року» на «з серпня 2017 року».
В іншій частині постанову Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 20 вересня 2017 року по справі № 233/4008/17 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду у письмовому провадженні набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.
Головуючий суддя Геращенко І.В.
Судді Компанієць І.Д.
Ястребова Л.В.