22 листопада 2017 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі:
головуючого судді Боймиструка С.В., суддів: Григоренко М.П., Шеремет А.М.
секретар судового засідання Демчук Ю.Ю.,
з участю ОСОБА_1, Мазурок А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 на рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 27 липня 2017 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Рішенням Гощанського районного суду Рівненської області від 27 липня 2017 року позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" 8269,72 доларів США - заборгованості за кредитним договором № ROG0GA0000000016 від 27.09.2007 року, що становить 214060.05 грн., з яких: 6269,72 доларів США заборгованість по процентах та 2000 доларів США - заборгованість за пенею, комісією та штрафами. Вирішено питання про судові витрати. В задоволенні решти позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.
У поданій на вказане рішення апеляційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" вважає його незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зазначає про те, що рішенням Гощанського районного суду Рівненської області від 08.02.2011 року з ОСОБА_3 стягнуто заборгованість за вказаним кредитним договором, яка нарахована станом на 13.08.2010 року. Вказаним рішення встановлено, що розрахунок банку в частині нарахування заборгованості по процентам на поточну заборгованість за ставкою 11,04% річних, з 30.11.2008 року за ставкою 13,09% річних та на прострочену заборгованість за ставкою 27,98 % річних, з 30.11.2008 року за ставкою 32,06 % річних є правильним та відповідає положенням кредитного договору, а тому нарахування заборгованості по процентам не потребує повторного доказування. Оскільки сторони із самого початку укладення договору передбачали розмір відсотків, за користування кредитними коштами та встановили, що при порушенні позичальником зобов'язань за договором він сплачує відсотки за підвищеною відсотковою ставкою.
Вказує на те, що судом першої інстанції помилково застосовано строк позовної давності, оскільки згідно з п. 7.1 кредитного договору встановлено строк виконання зобов'язань до 27.09.2020 року. Тобто звернення позивача до суду із вказаним позовом 06 серпня 2015 року, було здійснено в межах строку позовної давності.
Вважає, що судом першої інстанції безпідставно віднесено заборгованість по комісії до неустойки. Та не було підстав вважати, що відсотки за ставкою 27,98 % річних за невиконання зобов'язання нараховані, як неустойка.
Крім того, зменшуючи розмір пені та штрафів взагалі не враховано інтереси стягувача, матеріали справи не містять доказів про те, що саме поведінка банку унеможливила виконання відповідачем своїх зобов'язань, що призвело до збільшення обсягу загальної заборгованості за кредитним договором.
Покликаючись на викладені обставини, просить оскаржуване рішення в частині зменшення заборгованості по процентам, пені, штрафам скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, задовольнивши позов ПАТ КБ "ПриватБанк" в повному обсязі.
В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_3 вважає оскаржене рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Вказує на те, що в мотивувальній частині рішення суд першої інстанції покликається на п.17 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", зокрема, що невиконання грошового зобов'язання не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог ст. 526. 599 ЦК. Проте вимоги про стягнення з неї сум відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України позивачем не заявлялися.
Зазначає, що не зрозуміло з яких міркувань суд виходив і яким чином обчислював розмір заборгованості за відсотками в сумі 6269,72 доларів США за чотири роки 5 місяців.
Вказує, що, не враховано, що між нею та банком було погоджено погашення кредиту за рахунок заставного майна (яке було оцінено на суму отриманого кредиту), а саме будинку № 44 по вул. Маяковського в смт. Гоща Рівненської області, загальною площею 36,5 кв. м. Банку були передані повні права на розпорядження і реалізацію заставного майна, однак вважає, що банк не скористався даним правом та навмисно сприяв збільшенню розміру заборгованості, завданих порушенням зобов'язання та не вжив заходів щодо їх зменшення.
Покликаючись на викладені обставини, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким у позові ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовити повністю.
Представник ПАТ КБ "ПриватБанк" Мазурок А.А. в судовому засіданні доводи своєї апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити. В задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_4 просив відмовити. Пояснив, що заборгованість по тілу кредиту в розрахунках банку в розмірі 13 021,18 доларів США є вірним, оскільки кредит ОСОБА_3 видавався не тільки 13000 доларів США на споживчі цілі, а й ще 2145 доларів США на сплату страхових внесків. Просив стягнути заборгованість за кредитом в сумі 58431,37 доларів США. Вважає строк позовної давності банком не пропущено.
Представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 просила свою апеляційну скаргу задовольнити покликаючись на викладені в ній обставини, а апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" відхилити, рішення скасувати та в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. При цьому пояснила, що її довірителька не ухилялась від сплати кредитної заборгованості, однак так склались обставини, що вона не змогла сплачувати кредит. Банк міг вільно продати іпотечний будинок на погашення заборгованості, однак цим не скористався протягом значного терміну часу свідомо порушуючи права її довірительки та штучно збільшуючи розмір її заборгованості. При цьому банк не застосовував заходів щодо виконання рішень ухвалених на його користь, зокрема щодо примусового виконання рішень судів про стягнення коштів чи звернення стягнення на предмет іпотеки в межах виконавчого провадження, яке й не відкривалось. Зазначила, що всі розрахунки заборгованості ОСОБА_3 перед банком по всіх справах різняться, а тому банком не доведено розміру заборгованості. Також просила застосувати наслідки пропуску строку позовної давності, оскільки порушення зобов'язання виникло з 08.01.2009 року, а банк звернувся до суду в даній справі з пропуском строку. Звернення банку до суду з позовом про звернення стягнення на іпотечне майно не перервало перебіг строку. При цьому посилається на правову позицію ВСУ № 6-1763цс16. (а.с.5,25 справа 2-64/11, а.с.4-7 справа 1703/18229/2012)(а.с. 229-230).
За результатами апеляційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" слід відхилити, аапеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити з таких підстав.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст. 625 ЦК, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином, відповідно до вимог ст. 526, 599 ЦК.
Такий висновок не в повній мірі відповідає обставинам цієї справи та вимогам закону.
Згідно зі ст.ст. 1050, 526, 530, 599 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то вразі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 ЦК України. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Як вбачається з матеріалів даної справи, 27 вересня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № ROG0GA0000000016, за умовами якого відповідачка отримала кредит в розмірі 13 000 доларів США на споживчі цілі, а також у розмірі 2145 доларів США на сплату страхових платежів, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,92 % на місяць на суму залишку заборгованості (загалом 15145 доларів США) за кредитом з кінцевим терміном повернення 27 вересня 2020 року.
Тобто, банк виконав свої зобов'язання за кредитним договором та надав позичальнику кредитні кошти 15145 доларів США.
Відповідно до п.2.2. договору ОСОБА_3 зобов'язувалася щомісячно, в строки, визначені умовами договору, здійснювати погашення частини суми заборгованості за кредитом, а також здійснювати погашення відсотків за користування коштами, сплачувати комісію, пеню та штраф в разі порушення умов договору.
ОСОБА_3 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором порушила, в звязку з чим, 16 серпня 2015 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом в даній справі до відповідачки про стягнення простроченої заборгованості по кредиту, яка станом на 10 липня 2015 року становила 60875,95 доларів США, що еквівалентно 1329530,67 грн. (за курсом НБУ України станом на 10.07.2015 року 1 долар США 21,84 грн.) і складається із 13 021,18 доларів США заборгованість за кредитом, 14 615,19 доларів США заборгованість за відсотками за користування кредитом, 2054 доларів США заборгованість по комісії за користування кредитом, 28275,82 доларів США пеня за несвоєчасність виконання зобов'язання по договору та штрафу 11,45 доларів США (фіксована частина) та 2 898,31 доларів США (процентна складова).
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2016 року скасовано рішення Гощанського районного суду від 29 жовтня 2015 року про задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення вказаної заборгованості та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області від 07 грудня 2015 року з посиланням на те, що з розрахунку, наданого позивачем (а.с. 4-6) вбачається, що залишок поточної заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) становить 13 000 доларів США, натомість позивач просив стягнути заборгованість за тілом кредиту в розмірі 13 021,18 доларів США. Крім того, судами першої та апеляційної інстанції не з'ясовано чи здійснювала відповідач погашення заборгованості за надані кредитні кошти, коли саме було останнє таке погашення та порядок його зарахування.
З урахуванням вказаних рішень судів, 20 березня 2017 року ПАТ КБ «Приватбанк» подав заяву про зменшення позовних вимог та згідно доданого до неї розрахунку, просить стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором № ROG0GA0000000016 від 27 вересня 2007 року з 14.08.2010 року по 17.03.2017 року в сумі 58431,37 доларів США, з яких: 0,00 доларів США - заборгованість по тілу кредиту, 14163,56 доларів США заборгованість за процентами нарахованими на залишок простроченої заборгованості за кредитом, 2054 доларів США заборгованість за простроченою комісією, 39422,54 доларів США пеня за несвоєчасність виконання зобов'язання по договору та штрафу 9,27 доларів США (фіксована частина) та 2782,01 доларів США (процентна складова).
Колегія суддів вважає, що хоч зобов'язання ОСОБА_3 перед банком не виконані належним чином, однак зазначені позивачем суми не можуть бути стягнуті з ОСОБА_3 з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи №2-64/11 з позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за тим же кредитним договором № ROG0GA0000000016 від 27 вересня 2007 року банк до суду звернувся 15 листопада 2010 року. Рішення в справі було ухвалено 08 лютого 2011 року, а 24 травня 2011 року було видано виконавчий лист (а.с.28-29,38 справи 2-64/11) (а.с.139-140).
Як вбачається з матеріалів справи 17031/1829/2012 з позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_6, третя особа ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме будинок № 44 по вул.. Маяковського в смт. Гоща, яким був забезпечений кредит № ROG0GA0000000016 від 27 вересня 2007 року ОСОБА_3, звернувся до суду 7 листопада 2012 року. Рішення в справі було ухвалене 17 січня 2013 року, а 24 травня 2013 року на виконання рішення суду були видані 2 виконавчі листи (а.с.50-51,54 справа 17031/1829/2012).
Відповідно до правової позиції висловленої Верховним судом України в Постанові від 9 листопада 2016 року у справі № 6-2251 цс16, пред'явлення кредитором вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом змінює строк виконання зобов'язання та зумовлює перебіг позовної давності.
Пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання, а тому перебіг позовної давності за вимогами банку про повернення кредиту та платежів за ним почався з наступного дня, зазначеного кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту як кінцевого строку виконання її умов.
Як вбачається з матеріалів справи №2-64/11 банк з позовом про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитом звернувся 15 листопада 2010 року, а в даній справі звернувся з аналогічним позовом 06 серпня 2015 року, тобто з пропуском трьохрічного строку позовної давності на застосуванні наслідків пропуску якого настоює ОСОБА_3 та її представник (а.с.230).
Згідно правового висновку ВСУ у справі № 6-1763цс16 від 24.05.2017 р., відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно із ч.4,5 ст. 267 ЦК України сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення судового рішення.
Відповідно до частини другої статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Перебіг позовної давності шляхом пред'явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства, зокрема статей 109, 119, 120 ЦПК України. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або її повернув, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підсудності, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.
Отже, позов поданий банком в справі 17031/1829/2012 за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_6, третя особа ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, не перериває перебігу строку позовної давності.
Твердження представника банку, що строк позовної давності не пропущено, оскільки строк виконання зобов'язань за договором до 27.09.2020 року, не заслуговує на увагу. Банком строк виконання зобов'язання в повному обсязі змінено в односторонньому порядку пред'явленням позову до позичальника 15 листопада 2010 року і з того часу розпочався строк позовної давності для банку, як до заборгованості за кредитом так і до щомісячних платежів за ним.(правова позиція №6-900цс16).
За таких обставин, банком пропущено трьохрічний строк позовної давності між звернення до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, що відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України є підставою для відмови в позові.
ОСОБА_3 при поданні апеляційної скарги сплачено 4019,40 грн.
Відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України, стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
За таких обставин, місцевий суд порушив норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясував обставини, які мають значення для справи, його висновки не відповідають обставинам справи, а тому апеляційна скарга ПАТ КБ "ПриватБанк" підлягає відхиленню, аапеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає до задоволення, а рішення суду першої інстанції до скасування з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог банку.
Керуючись ст. ст. 303, п.2 ч.1 ст.307, 309 , 313-314,316,317, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" відхилити, аапеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 27 липня 2017 року - скасувати.
В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
Стягнути з ПАТ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_3 судові витрати з оплати судового збору в сумі 4019,4 грн.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним чинності.
Головуючий : С.В. Боймиструк
Судді : М.П. Григоренко
А.М. Шеремет