36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
21.11.2017р. Справа № 917/1496/17
за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" (37500, Полтавська область, м. Лубни, вул. Л. Толстого, 87, код ЄДРПОУ 05524713)
до Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Лубнитеплоенерго" (37500, Полтавська область, м. Лубни, вул. Чкалова, 17, код ЄДРПОУ 05541083)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області (36014, м. Полтава, вул. Соборності, 45)
про стягнення 225 241,19 грн.
Суддя Ореховська О.О.
За участю представників:
від позивача: ОСОБА_1, довіреність від 03.01.2017р. № 2
від відповідача: ОСОБА_2, довіреність від 29.12.2016р. № 1-17/2611
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Судом повідомлено, що повне рішення буде складено у строк не більше п'яти днів з дня проголошення вступної і резолютивної частини рішення.
Суть справи: розглядається позовна заява Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз", м. Лубни (далі по тексту - позивач) до Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Лубнитеплоенерго", м. Лубни (далі по тексту - відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області про стягнення 225 241,19 грн., з яких 84 244,47грн. - інфляційні втрати, 124 119,40грн. - пеня та 16 877,32грн. - 3% річних, нарахованих за неналежне виконанням відповідачем зобов'язань за публічним договором розподілу природного газу шляхом підписання заяви-приєднання № 1-Т-Е від 14.01.2016 р..
Ухвалою господарського суду Полтавської області від 11.09.2017р. зазначену позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 917/1496/17. Справу призначено до розгляду на 12.10.2017р.
Ухвалою господарського суду Полтавської області від 12.10.2017р. продовжено строк вирішення спору на 15 днів, розгляд справи відкладено на 21.11.2017р. Залучено до участі у справі в якості третьої особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області.
Третя особа явку свого уповноваженого представника в судове засідання не забезпечила, хоча про час, дату та місце проведення судового засідання була повідомлена належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення - копії ухвали суду від 12.10.2017р.
В зв'язку з тим, що необхідних для вирішення спору доказів, наявних в матеріалах справи, достатньо, а неявка третьої особи, повідомленої належним чином про дату, час і місце проведення судового розгляду, не перешкоджає розгляду справи, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
Від позивача через канцелярію суду надійшли документи по справі (вх. № 14172 від 21.11.2017р.).
Відповідач в процесі розгляду справи направив відзив на позовну заяву (вх. № 12540 від 12.10.2017р.), в якому зазначає, що державним виконавцем в межах виконавчого провадження з примусового виконання наказів господарського суду Полтавської області про стягнення заборгованості з Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Лубнитеплоенерго" накладено арешт на кошти останнього у межах суми стягнення. Вказує, що після накладення арешту на рахунки боржника, виключно державний виконавець має право розпоряджатися коштами, які надходять на рахунки боржника. А тому, вважає, що при вирішенні спору необхідно дослідити своєчасність і повноту стягнень державним виконавцем грошових коштів із банківських рахунків відповідача та перерахування їх на рахунок позивача.
Також через канцелярію суду від відповідача надійшли клопотання (вх. № 14023 від 16.11.2017р.) про зменшення розміру пені на 75%, Доповнення до відзиву на позовну заяву (вх.№ 13928 від 15.11.2017р.), а також Акт звірки взаємних розрахунків за період з 27.06.2017р. по 23.08.2017р.
Третя особа направила до суду відзив (вх. № 13291 від 31.10.2017р.), в якому надала пояснення по справі та просить суд розглянути позовну заяву відповідно до чинного законодавства на підставі повного та всебічного дослідження матеріалів справи.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд позов задовольнити посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов договору.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову не заперечує. Проте, зауважив, що позивачем невірно визначено період зарахування грошових коштів, стягнутих з відповідача в рахунок погашення основного боргу, на рахунок позивача.
Також представник відповідача в судовому засіданні підтримав клопотання про зменшення розміру пені та просив зменшити її розмір на 75% посилаючись на те, що застосування штрафних санкцій може призвести до погіршення його і так вкрай тяжкого фінансового стану.
Представник відповідача щодо задоволення зазначеного клопотання судом заперечує.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши в судовому засіданні уповноважених представників сторін, суд встановив:
У відповідності до рішень господарського суду Полтавської області господарського суду Полтавської області від 04.04.2017р. у справі № 917/92/17, від 30.03.2017р. у справі № 917/214/17 та від 11.04.2017р. у справі № 917/386/17, судом встановлено, що 14.01.2016р. між Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" (позивачем) та Обласним комунальним виробничим підприємством теплового господарства "Лубнитеплоенерго" (відповідачем) було укладено публічний договір розподілу природного газу шляхом підписання заяви-приєднання № 1-Т-Е (надалі - договір).
Відповідно до п. 2.1. договору оператор ГРМ (позивач) зобов'язується надати Споживачу послугу з розподілу природного газу, а Споживач (відповідач) зобов'язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку визначені Договором.
Позивач свої договірні зобов'язання виконав, надавши відповідачу протягом грудня 2016 р. - лютого 2017р. послуги з розподілу природного газу, а відповідач прийняв послуги в повному обсязі, що підтверджено актами надання послуг розподілу природного газу, які були підписані сторонами без застережень.
Пунктом 6.4 договору сторони передбачили, що оплата вартості послуги з розподілу природного газу здійснюється споживачем, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунку.
В порушення умов договору відповідач свої зобов'язання щодо оплати послуг за поставку газу вчасно та в повному обсязі не виконав, що стало підставою для звернення позивачем до суду з вимогами про стягнення з відповідача існуючої заборгованості.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 04.04.2017р. (а.с. 14-16) у справі № 917/92/17 позов Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" задоволено повністю . Присуджено до стягнення з Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Лубнитеплоенерго" на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" 1 609 084,13грн. основного боргу, 126 193,50грн. пені, 13 520,71грн. 3% річних, 26 231,98грн. судового збору.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 30.03.2017р. (а.с. 17-19) у справі № 917/214/17 позов Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Лубнитеплоенерго" на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" заборгованості в сумі 2 403 740,78грн., з яких основний борг - 2 371 913,30грн., пеня - 28 747,40грн., 3% річних в розмірі 3 080,08грн. та витрат по сплаті судового збору в розмірі 42 086,46грн.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 11.04.2017р. (а.с. 20-22) у справі № 917/386/17 позов Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Лубнитеплоенерго" на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" 1 776 793,59грн. основного боргу, 41 951,59грн. пені, 4 494,81грн. 3% річних та 27 348,59грн. судового збору.
Отже, вищезазначеними рішеннями господарського суду Полтавської області встановлено наявність між Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" (позивачем) та Обласним комунальним виробничим підприємством теплового господарства "Лубнитеплоенерго" (відповідачем) зобов"язань, що виникли з публічного договору розподілу природного газу шляхом підписання заяви-приєднання № 1-Т-Е від 14.01.2016 р. Також судом встановлено порушення відповідачем зобов"язань за вказаним договором в частині проведення оплати за період з грудня 2016р. по лютий 2017р.
Зазначені рішення господарського суду Полтавської області набрали законної сили за приписами ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Отже, факти, встановлені рішеннями господарського суду Полтавської області від 04.04.2017р. у справі № 917/92/17, від 30.03.2017р. у справі № 917/214/17 та від 11.04.2017р. у справі № 917/386/17, відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, є преюдиційними і не потребують повторного доказування.
В подальшому рішенням господарського суду Полтавської області від 17.08.2017р. (а.с. 23-25) у справі № 917/1068/17 за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" до Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Лубнитеплоенерго" про стягнення заборгованості визнано правомірним донарахування позивачем за несвоєчасну оплату відповідачем за отриманий природний газ пені , інфляційних та 3% річних. Зазначеним рішенням суду позов задоволено повністю, присуджено до стягнення з Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Лубнитеплоенерго" на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" заборгованості в розмірі 616 631,79грн. з яких 274 177,01грн. - інфляційні, 306 963,17грн. - пеня, 35 491,61грн. - 3% річних та витрати на сплату судового збору в розмірі 9 249,50грн.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24.10.2017р. змінено рішення господарського суду Полтавської області від 17.08.2017р. у справі №917/1068/17 в частині стягнення пені. Присуджено до стягнення з Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Лубнитеплоенерго" на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" пені в сумі 153481,58 грн.
Обґрунтовуючи свої позові вимоги в рамках даної справи позивач посилається на те, що відповідачем несвоєчасно було сплачено основний борг, присуджений до стягнення за рішеннями господарського суду Полтавської області від 04.04.2017р. у справі № 917/92/17, від 30.03.2017р. у справі № 917/214/17 та від 11.04.2017р. у справі № 917/386/17, а тому просить суд стягнути з відповідача на свою користь 225 241,19 грн., з яких 84 244,47грн. інфляційних втрат, 124 119,40грн. пені та 16 877,32грн. - 3% річних за період з 27.06.2017р. по 28.08.2017р.
Судом встановлено, що заявлені у даному позові вимоги про стягнення пені, річних та інфляційних втрат стосуються іншого, наступного періоду, ніж у справах № 917/92/17, №917/214/17, № 917/386/17 та № 917/1068/17 та не були предметом їх розгляду.
При прийнятті рішення суд виходить з наступного.
Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За змістом ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 599 ЦК України та ст. 202 ГК України, господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконав зобов'язання за публічним договором розподілу природного газу шляхом підписання заяви-приєднання № 1-Т-Е від 14.06.2017р. Відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вказаним договором та приписів ст. 692 Цивільного кодексу України отриманий від позивача природний газ не оплатив в повному обсязі у встановлені строки. Так, в межах господарських справ № 917/92/17, № 917/214/17 та № 917/386/17 встановлено порушення відповідачем умов публічного договору розподілу природного газу шляхом підписання заяви-приєднання № 1-Т-Е від 14.01.2016 р. в частині проведення оплати наданих послуг, а саме:
по справі № 917/92/17 на суму 1 609 084,13грн.;
по справі № 917/214/17 на суму 2 371 913,30грн.;
по справі № 917/386/17 на суму 1 776 793,59грн.
Дана обставина відповідачем не спростована належними доказами.
Відповідно до ст.610, ст.611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
При цьому, судом, відповідно до положень ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України, враховано правову позицію, викладену у постановах Верховного суду України від 20.12.2010 р. № 10/25, від 04.07.2011 р. № 13/210/10, від 12.09.2011 р. № 6/433-42/183, від 14.11.2011 р. № 12/207, від 23.01.2012р. № 37/64, про те, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.
В п. 7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначається, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст.547 ЦК України).
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України). Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст.551 ЦК України).
З огляду на ч. 6 ст.232 Господарського кодексу, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 8.2 Договору встановлено, що у разі порушення споживачем строків оплати за цим договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Позивачем на підставі п. 8.2. Договору та ст. 625 Цивільного кодексу України нараховано та заявлено до стягнення з відповідача (розрахунок заборгованості - а.с. 7-13):
- пеню в сумі 124 119,40 грн. , в т.ч. :
5 464,59грн. за період з 27.06.2017р. по 10.08.2017р. (за зобов'язаннями за грудень 2016р.),
65 703,43грн. за період з 27.06.2017р. по 28.08.2017р. (за зобов'язаннями за січень 2017р.),
52 951,38грн. за період з 27.06.2017р. по 23.08.2017р. ( за зобов'язаннями за лютий 2017 р.);
- 3% річних в сумі 16 877,32грн., в т.ч.:
1 907,16грн. за період з 27.06.2017р. по 10.08.2017р. (за зобов'язаннями за грудень 2016р.),
8 615,99грн. за період з 27.06.2017р. по 28.08.2017р. (за зобов'язаннями за січень 2017р.),
6 354,17грн. за період з 27.06.2017р. по 23.08.2017р. ( за зобов'язаннями за лютий 2017 р.);
- інфляційні втрати в сумі 84 244,47грн. (розрахунок здійснено по кожному акту окремо).
Приймаючи до уваги, що судом встановлено прострочення відповідачем грошового зобов"язання, вимоги позивача про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд визнає обґрунтованими.
Здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків щодо стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд прийшов до висновку, що заявлений розмір пені, 3% річних та інфляційних втрат є правомірним (розрахунок здійснено за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості штрафних санкцій "Ліга. Закон").
Відповідач звернувся до суду з клопотанням (вх. № 14023 від 16.11.2017р.) про зменшення розміру пені на 75%. Зазначене клопотання вмотивоване, зокрема, тим, що відповідач є комунальним підприємством яке забезпечує життєдіяльність міст. Лубни, Пирятин і Гребінка в теплопостачанні у вигляді централізованого опалення та гарячої води. Основним напрямом господарської діяльності відповідача є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії для потреб населення. Суму стягнення за спірним договором виникла у відповідача у зв'язку з несвоєчасними розрахунками за послуги розподілу природного газу, використаного для виробництва теплової енергії виключно для потреб населення, яке являється основним споживачем теплової енергії, оскільки єдиним джерелом для оплати природного газу та послуг з його транспортування і розподілу є кошти, отримані в якості оплати за спожиту теплову енергію з боку населення, для якого державою встановлено ряд преференцій по її оплаті (пільги, субсидії тощо). Надмірне стягнення штрафних санкцій поряд з накладеними арештами на майно і кошти підприємства та несвоєчасним відшкодуванням вартості наданих пільг і субсидій, як вказує відповідач, заблоковує його господарську діяльність та утруднює виконання ним зобов"язань перед постачальником природного газу, створює перепони у проведенні планово-попереджувальних ремонтних робіт та технологічних робіт по забезпеченню надійної роботи джерел виробництва теплової енергії, устаткування, теплових мереж, що суттєво утруднює забезпечення гарантованого безперебійного та безаварійного надання населенню послуг з централізованого опалення та ставить під загрозу проведення опалювального сезону 2017/18 років та може призвести до руйнування самої системи, як єдиного безперервного технологічного процесу виробництва, транспортування теплової енергії та розподілу її споживачам. Також, як вказує відповідача, невиконання зобов'язань з боку відповідача виникло з об'єктивних причин, пов'язаних з важким фінансовим становищем боржника.
Розглянувши заявлене відповідачем клопотання про зменшення розміру пені, суд дійшов висновку, що останнє підлягає задоволенню частково виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
В силу частини 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Матеріалами справи підтверджено той факт, що відповідач порушив свої зобов'язання за договором №1-Т-Е від 14.01.2016 р., відтак повинен нести відповідальність у вигляді сплати пені, яка, за підрахунком позивача, становить 124 119,40 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки (до якої віднесено штраф і пеню) встановлюється договором або актом цивільного законодавства і може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Стаття 233 ГК України також встановлює, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Зі змісту зазначеної норми вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.
Таким чином, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
В п.п. 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що за змістом п.3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання зобов'язання або його невиконання, незначності прострочення виконання зобов'язання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ст.3 ЦК України).
Згідно Статуту, Обласне комунальне виробниче підприємство "Лубнитеплоенерго" є єдиним підприємством, яке забезпечує життєдіяльність міст Лубни, Пирятин, Гребінка в теплопостачанні у вигляді централізованого опалення та гарячої води. Основним напрямком господарської діяльності підприємства є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії для потреб населення (житловий фонд), що становить за 9 міс. 2017р. 80,3% (38,28744 тис. Гкал) від загальної кількості відпущеної теплової енергії (47,67605 тис. Гкал).
При цьому, відповідач не може керуватись загальними принципами здійснення господарської діяльності на власний розсуд за наявності покладених на нього зобов'язань з безперебійного та безпечного забезпечення споживачів тепловою енергією, оскільки повинен діяти виключно в межах норм чинного законодавства, що регулює енергетичну галузь.
Несвоєчасність розрахунків за послуги з розподілу природного газу наданих за договором від 14.01.2016 року №1-Т-Е, являється не наслідком несумлінного виконання своїх зобов'язань відповідачем, а існування об'єктивних причин, що не дозволяли йому несвоєчасно і в повному обсязі виконувати свої зобов'язання.
Суму стягнення за спірним договором виникла у відповідача у зв'язку з несвоєчасними розрахунками за послуги розподілу природного газу, використаного для виробництва теплової енергії виключно для потреб населення, яке являється основним споживачем теплової енергії, оскільки єдиним джерелом для оплати природного газу та послуг з його транспортування і розподілу є кошти, отримані в якості оплати за спожиту теплову енергію з боку населення, для якого державою встановлено ряд преференцій по її оплаті (пільги, субсидії тощо).
Окрім того, як зазначає відповідач, на момент укладення договору діяв і діє в даний час, порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу, затвердженого постановою КМУ від 18.06.2017 №217, згідно якого кошти споживачів, сплачені за теплову енергію, зараховуються виключно на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, відкриті у визначених Урядом банках та розподіляються за щомісячними нормативами, встановленими Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, без згоди на те відповідача.
Вказані обставини роблять неможливим своєчасне виконання зобов'язань по оплаті природного газу та послуг з його розподілу, що тягне за собою нарахування штрафних та фінансових санкцій за прострочення оплати, закупівлю матеріальних ресурсів, необхідних для ремонту і відновлення теплових мереж, виконання податкових зобов'язань перед бюджетом, виплату заробітної плати трудовому колективу.
Крім того, слід зазначити, що відповідно до положень Закону України "Про теплопостачання", "Правил користування тепловою енергією", які затверджені Постановою КМУ №1198 від 03.10.2007р., на теплопостачальні організації покладено обов'язок безперебійно постачати теплову енергію споживачам протягом опалювального сезону, а у зв'язку із неплатоспроможністю більшості споживачів теплової енергії, відсутністю коштів, товариство буде позбавлене можливості своєчасно ліквідовувати аварійні ситуації, проводити поточні ремонти теплових мереж та технічне обслуговування обладнання котелень і теплових пунктів, своєчасного та якісного надавати комунальні послуги споживачам міст.
Приймаючи рішення про зменшення розміру пені, суд дійшов висновку, що обставини, якими відповідач мотивує підставу для зменшення розміру пені, докази долучені на підтвердження його майнового стану та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення розміру пені.
На підставі наведеного, враховуючи той факт, що відповідач є комунальним підприємством, основним напрямком господарської діяльності підприємства є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії для потреб населення, а також те, що дії відповідача щодо несвоєчасного виконання взятих на себе зобов"язань за договором не мали негативних наслідків для позивача у вигляді збитків, виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 ЦК України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, суд, на підставі ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, зменшує розмір пені на 50%. а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені підлягають задоволенню частково у розмірі 62 059,70грн.
Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно зі ст.33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 Господарського процесуального кодексу України).
Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
На підставі викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 62 059,70грн. пені, 16 877,32грн. 3 % річних та 84 244,47грн. інфляційних втрат обґрунтовані, підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню. Отже, загальна сума заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, у зв'язку з неналежним виконанням своїх зобов'язань, з урахуванням зменшення пені, становить 163 181,49грн. В іншій частині - позов задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України понесені позивачем при зверненні з даним позовом судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
При цьому, судом враховано приписи п. 2.8 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", який визначає, що у разі зменшення розміру позовних вимог зайво сплачена сума судового збору підлягає поверненню. У разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК України зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено (п. 4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України").
На підставі матеріалів справи та керуючись ст. ст. 33, 43, 49, п. 3 ст. 83, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Лубнитеплоенерго" (вул. Чкалова, 17, м. Лубни, Полтавська область, 37500, код ЄДРПОУ 05541083) на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" (вул. Л.Толстого, 87, м. Лубни, Полтавська область, 37500, код ЄДРПОУ 05524713, п/р 26003170395067 Полтавське ГРУ ПАТ КБ "Приватбанк", МФО 331401) заборгованість в розмірі 163 181,49грн., з яких 62 059,70грн. - пені, 16 877,32грн. - 3 % річних , 84 244,47грн. - інфляційні втрати та витрати на сплату судового збору в розмірі 3 378,62грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
3. В іншій частині - у позові відмовити.
Примітка: Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня прийняття рішення, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 цього Кодексу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.
Повне рішення складено 28.11.2017р.
Суддя О.О. Ореховська