33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"24" листопада 2017 р. Справа № 903/564/14
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Філіпова Т.Л.
судді Маціщук А.В. ,
судді Бучинська Г.Б.
при секретарі Гладкій Л.А.
за участю представників сторін:
прокурор - Гончар Б.С.
позивача - не з'явився
відповідача - не з'явився
третіх осіб - не з'явились
розглянувши апеляційну скаргу Орендно будівельно-монтажного управління “Репер” на ухвалу господарського суду Волинської області від 30.10.17 р. у справі № 903/564/14
за позовом Волинського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України,
Квартирно-експлуатаційного відділу м.Володимир-Волинський
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Західне управління капітального будівництва Міністерства оборони України
до виконавчого комітету Луцької міської ради
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Орендне будівельно-монтажне управління “Репер”
про скасування рішення виконавчого комітету та державного акту на право постійного користування землею
Ухвалою господарського суду Волинської області від 30.10.17 р. у справі №903/564/14 заяву Орендного будівельно-монтажного управління “Репер” про перегляд рішення господарського суду Волинської області від 29.07.2014 року за нововиявленими обставинами по справі №903/564/14 залишено без задоволення, рішення - без змін.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою, скаржник Орендне будівельно-монтажне управління “Репер”, звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Волинської області від 30.10.2017 року про залишення без задоволення заяви ОБМУ «Репер» про перегляд рішення господарського суду Волинської області від 29.07.2014 року за ново- виявленими обставинами, задоволити заяву та прийняти нове рішення, яким скасувати рішення господарського суду Волинської області від 29.07.2014 у справі №903/564/14 за позовом Волинського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно - експлуатаційного відділу м. Володимир-Волинський, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Західне управління капітального будівництва Міністерства оборони України до виконавчого комітету Луцької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Орендне будівельно-монтажне управління «Репер» про скасування рішення виконавчого комітету та державного акту на право постійного користування землею про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Луцької міської ради № 498 від 30.10.1999 року «Про затвердження матеріалів інвентаризації земельної ділянки орендному будівельно-монтажному управлінню «Репер» військової частини НОМЕР_1 МО України», скасування державного акта на право постійного користування землею серії І-ВЛ №000133 від 11.11.1999 року, та прийняти рішення про відмову у позові.
Апеляційна скарга мотивована тим, що в рішенні господарського суду Волинської області від 29.07.2014 року суд першої інстанції дійшов до висновку, що спірна земельна ділянка належить до земель оборони та була надана у користування ОБМУ «Репер» як військовому формуванню, у той час як воно таким не було,знаходилося і знаходиться на обліку як військове майно з 1940 року в КЕВ м. Володимир-Волинський, як правонаступника Луцької КЕЧ району, і оспорюваним рішенням порушені інтереси останнього, врахувавши заборону передачі земель оборони в колективну власність, а тому позовні вимоги про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Луцької міської ради №498 від 30.10.1999 року «Про затвердження матеріалів інвентаризації земельної ділянки орендному будівельно-монтажному управлінню «Репер» військової частини НОМЕР_1 МО України» було задоволено.
З врахуванням було задоволено також позовну вимогу про скасування державного акту на право постійного користування землею серії І-ВЛ №000133 від 11.11.1999 року, виданого ОБМУ «Репер» в/ч А-0200 МО України на земельну ділянку площею 1,04 га, яка розташована по вул. Карпенка Карого в м. Луцьку, оскільки недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування.
Водночас, постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07.06.2013 року, яка залишена без змін Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду 26.11.2014 року у справі №2а-8424/11 (876/12940/13) встановлено, що Міністерство оборони України, в межах своїх повноважень, добровільно відмовилося від прав на спірну земельну ділянку.
Отже, зазначеним рішенням суду, на думку скаржника, підтверджено правомірність рішення виконавчого комітету Луцької міської ради №498 від 30.10.1999 року, зокрема і щодо надання орендному будівельно-монтажному управлінню «Репер» в постійне користування земельну ділянку по вул. Карпенка Карого площею 1,04 га для будівництва і обслуговування адміністративних та господарських будівель з видачею державного акта на право постійного користування землею.
Відтак вважає, що обставини правомірності рішення виконавчого комітету Луцької міської ради №498 від 30.10.1999 року, встановлені у постанові Луцького міськрайонного суду Волинської області у справі №2а-8424/11 (876/12940/13) є істотними та впливають на юридичну оцінку обставин, здійснених у судовому рішенні від 29.07.2014 року у справі №903/564/14 та мають значення для правильного вирішення спору у даній справі.
Тобто, у рішенні суду першої інстанції від 29.07.2014 року не досліджувалися документи, які підтверджують добровільну відмову Міністерства оборони України від спірної земельної ділянки на користь Орендного будівельно-монтажного управління «Репер».
Зазначає, що вказані обставини існували на час розгляду даної справи, про ці обставини не могло бути відомо заявникові, і вони мають істотне значення для розгляду справи, оскільки у разі врахування їх судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийнято.
Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від "13" листопада 2017 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження, справу призначено до слухання.
Позивач та треті особи не скористалися правом подачі письмових відзивів на апеляційну скаргу, що у відповідності до ч.2 ст.96 ГПК України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення.
В судовому засіданні апеляційної інстанції військовий прокурор західного регіону України - Гончар Б.С. заперечив проти доводів апеляційної скарги та надав пояснення на обґрунтування своєї правової позиції. Вважає ухвалу господарського суду Волинської області від 30.10.17 р. у справі №903/564/14 законною та обґрунтованою, відтак просить залишити її без змін.
Представники апелянта, позивача та третіх осіб в судове засідання не прибули, проте враховуючи , що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників провадження у справі про час і місце розгляду справи,а явка сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась, з огляду на строк розгляду апеляційної скарги на ухвалу місцевого господарського суду, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ст.101 ГПК України.
Застосовуючи згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989 року).
Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд
Як вбачається з матеріалів справи, 16.06.2014р. Волинський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Володимир-Волинський звернувся до господарського суду Волинської області з позовом до виконавчого комітету Луцької міської ради про скасування рішення виконавчого комітету та державного акту на право постійного користування землею.
Рішенням господарського суду Волинської області від 29.07.2014р. позовні вимоги задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Луцької міської ради №498 від 30.10.1999 року “Про затвердження матеріалів інвентаризації земельної ділянки орендному будівельно-монтажному управлінню “Репер” військової частини А0200 МО України”. Скасовано державний акт на право постійного користування землею серії І-ВЛ №000133 від 11.11.1999 року.
Зокрема, при вирішенні даного спору судом встановлено, що земельна ділянка площею 1,04га по вул. Карпенка-Карого у м. Луцьку, щодо якої виник спір, є державною власністю, закріплена за Міністерством оборони України, має статус військового майна.
Оспорюваним рішенням земельна ділянка надавалась для будівництва та обслуговування адміністративних та господарських будівель, згідно листа директора ОБМУ “Репер” саме будівлі на земельній ділянці по вул. Карпенка-Карого, 3 площею 1,04га належать Західному управлінню капітального будівництва Міністерства оборони України та зараховані на його баланс, тому просив припинити право користування земельною ділянкою згідно ст. 142 Земельного кодексу України та переоформити землю на Західне управління капітального будівництва Міністерства оборони України.
Як зазначено, в постанові другого відділу ДВС Луцького МУЮ про закінчення виконавчого провадження від 20.01.2012 року ВП №176711, наданої ЗУКБ МОУ, нерухоме майно за адресою м. Луцьк, вул. Карпенка-Карого, 3 за ОБМУ “Репер” не зареєстроване.
При вирішенні спору судом враховано, що спірна земельна ділянка належить до земель оборони та була надана в користування ОБМУ “Репер” як військовому формуванню, при тому, що воно таким не було, знаходилось і знаходиться на обліку як військове майно з 1940 року в КЕВ м. Володимир-Волинський, як правонаступника Луцької КЕЧ району, і оспорюваним рішенням порушені інтереси останнього, заборону передачі земель оборони в колективну власність, а тому позовні вимоги про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Луцької міської ради №498 від 30.10.1999 року “Про затвердження матеріалів інвентаризації земельної ділянки орендному будівельно-монтажному управлінню “Репер” військової частини НОМЕР_1 МО України” було задоволено.
З врахуванням зазначеного було задоволено позовну вимогу про скасування державного акту на право постійного користування землею серії І-ВЛ №000133 від 11.11.1999 року, видано орендному будівельно-монтажному управлінню “Репер” в/ч А-0200 МО України на земельну ділянку площею 1,04 га, яка розташовано по вул. Карпенка-Карого в м. Луцьку, оскільки недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування.
16 серпня 2017 р. ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду клопотання Орендного будівельно-монтажного управління “Репер” про поновлення пропущеного процесуального строку для апеляційного оскарження рішення господарського суду Волинської області від 29.07.2014р. у справі №903/564/14 відхилено. Апеляційну скаргу Орендного будівельно-монтажного управління “Репер” на рішення господарського суду Волинської області від 29.07.2014р. у справі №903/564/14 з доданими документами повернуто заявнику.
17.08.2017 року ОБМУ “Репер” звернулося до господарського суду Волинської області із заявою (вх.. №01-60/686/17) про перегляд рішення господарського суду Волинської області від 29.07.2014 року за нововиявленими обставинами у справі №903/564/14.
При правовому обґрунтуванні заяви посилається на норми ст. 112 ГПК України, п. п. 2, 3, 5, Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 року №17 “Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами”.
Вважає, що оскарження Західним управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України до Львівського апеляційного адміністративного суду постанови Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07.06.2013 року у справі №876/12940/13 є нововиявленою обставиною для справи №903/654/14, тому господарський суд на підставі п. 2. ч. 1 ст. 80 ГПК України припиняє провадження, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах свої компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет із тих же підстав.
Ухвалою господарського суду Волинської області від 30.10.17 р. у справі №903/564/14 заяву Орендного будівельно-монтажного управління “Репер” про перегляд рішення господарського суду Волинської області від 29.07.2014 року за нововиявленими обставинами по справі №903/564/14 залишено без задоволення, рішення - без змін.
Апеляційний суд, перевіривши наведені доводи апеляційної скарги, встановивши обставини, які підлягали встановленню на підставі доказів, наявних у матеріалах справи, не знайшов підстав для задоволення поданої скарги.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно п. 1 ч. 2 ст. 112 ГПК України підставою для перегляду судових рішень господарського суду за нововиявленими обставинами є, зокрема, істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.
Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №17 "Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами" до нововиявлених обставин відносяться матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного вирішення спору або розгляду справи про банкрутство. Необхідними ознаками існування нововиявлених обставин є одночасна наявність таких трьох умов: по-перше, їх існування на час розгляду справи, по-друге, те, що ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи, по-третє, істотність даних обставин для розгляду справи (тобто коли врахування їх судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте).
Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення. Ці обставини мають бути належним чином засвідчені, тобто підтверджені належними і допустимими доказами.
Не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювалися господарським судом у процесі розгляду справи.
Необхідно чітко розрізняти поняття нововиявленої обставини (як факту) і нового доказу (як підтвердження факту); так, не можуть вважатися такими обставинами подані учасником судового процесу листи, накладні, розрахунки, акти тощо, які за своєю правовою природою є саме новими доказами.
Згідно п. 5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами" від 26.12.2011р. №17 не можуть вважатися нововиявленими обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами чи прокурором. У разі подання таких доказів у процесі перегляду судового рішення за правилами розділу XIII ГПК господарський суд має винести ухвалу про залишення судового рішення без зміни. В той же час заінтересована сторона не позбавлена права оскаржити судове рішення в апеляційному порядку з дотриманням вимог ГПК, зокрема, статті 101 цього Кодексу.
Також не можуть визнаватися нововиявленими обставини, на які посилався учасник судового процесу в своїх поясненнях в суді будь-якої з інстанцій, або які могли бути встановлені судом в разі виконання вимог процесуального закону, зокрема, статті 38 ГПК України.
Аналогічна позиція відображена в п. 5 постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику перегляду судами у зв'язку з нововиявленими обставинами рішень, ухвал і постанов у цивільних справах, що набрали законної сили" від 27.02.1981р. №1, в якому вказано, що не можуть бути визнані нововиявленими нові, тобто такі, що виникли чи змінилися після встановлення рішенням обставин, а також обставини, на які посилалася особа, яка брала участь у справі, у своїх поясненнях, касаційній скарзі або які могли бути встановлені при виконанні судом вимог процесуального закону.
Не підпадають під визначення нововиявлених обставин дані, які усувають можливу неповноту встановлення обставин справи шляхом отримання та надання стороною суду нових матеріалів вже після прийняття судових актів, без оскарження їх самих за фактом неповноти встановлення обставин справи.
Пунктом 8.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами" від 26.12.2011р. №17 роз'яснено, що результат перегляду повинен випливати з оцінки доказів, зібраних у справі, і встановлення господарським судом на основі цієї оцінки наявності або відсутності нововиявлених обставин, визначення їх істотності для правильного вирішення спору або розгляду справи про банкрутство. Господарський суд вправі змінити або скасувати судове рішення за нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини впливають на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.
Судова колегія, розглянувши доводи апелянта зазначає, що предметом спору у справі, яка розглядалась Луцьким міськрайонним судом за позовом Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України до виконавчого комітету Луцької міської ради, за участю третіх осіб на стороні позивача без самостійних вимог Міністерства оборони України та Орендного будівельно-монтажного управління “Репер”, було визнання протиправним та часткове скасування рішення виконавчого комітету Луцької міської ради №498 від 30.10.1999 року в частині надання ОБМУ “Репер” в постійне користування земельної ділянки за адресою м. Луцьк, вул. Карпенка-Карого, 3, та зобов'язання Луцької міської ради внести зміни в зазначене рішення та передати Західному управлінню капітального будівництва Міністерства оборони України у постійне користування цієї земельної ділянки. Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07.06.2013 року в позові було відмовлено (а. с. 206).
Суд апеляційної інстанції, аналізуючи судові рішення по справах №903/564/14 та №846/12940/13, вбачає наступне.
Заявник, посилаючись на постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07.06.2013 року в адміністративній справі 846/12940/13, залишену без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду 26.11.2014 року у цій справі, стверджує, що суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін постанову суду першої інстанції прийшов до висновку, що Міністерство оборони України, в межах своїх повноважень, добровільно відмовилось від прав на спірну земельну ділянку. Цей висновок міститься у мотивувальній частині ухвали апеляційного суду і, на думку, апелянта, є обставиною, яку достовірно встановив суд, а відтак вона ця обставина є нововиявленою обставиною для спору, який був розглянутий господарським судом у справі № 903/564/14.
Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Крім того, відповідно до п. 2.6 постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 р. №18, не потребують доказування преюдиційні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір.
В даному випадку, судова колегія вважає, що доводи на які посилається заявник є саме правовою оцінкою іншого суду обставин справи, але не є фактами, встановленими судовим рішенням в розумінні ч.2 ст. 35 ГПК України.
Отже, беручи до уваги наведене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що зазначені у заяві Орендного будівельно-монтажного управління “Репер” обставини не можуть вважатися нововиявленими в розумінні ст.112 ГПК України, тому погоджується з висновком суду першої інстанції, що в задоволенні заяви слід відмовити, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Апеляційним судом також приймається до уваги, що статтею 113 ГПК України встановлено строки для подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами, який становить один місяць з дня встановлення обставин, що стали підставою для перегляду судового рішення. Пропущений строк може бути поновлено судом за клопотанням заявника.
Ухвалою від 03.10.2017 господарський суд Волинської області прийняв до провадження заяву Орендного будівельно-монтажного управління “Репер” про перегляд за нововиявленими обставинами рішення у господарській справі, посилаючись на обставини, які стали відомі заявнику з постанови Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07.06.2013 року в адміністративній справі 846/12940/13 та ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду 26.11.2014 року. Проте, прийняття заяви господарським судом до розгляду відбулось без поновлення заявнику строків для подання заяви. Натомість, відповідно до положень статті частини другої статті 104 ГПК України, порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.
Колегія суддів вважає доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими; апеляційним судом не встановлено порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді заяви судом першої інстанції, а тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятої у справі ухвали, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105,106, 109, 110 112-114 ГПК, Рівненський апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Орендного будівельно-монтажного управління “Репер” на ухвалу господарського суду Волинської області від 30.10.17 р. у справі №903/564/14 залишити без задоволення, ухвалу господарського суду Волинської області - без змін.
Справу №903/564/14 повернути до господарського суду Волинської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили.
Головуючий суддя Філіпова Т.Л.
Суддя Маціщук А.В.
Суддя Бучинська Г.Б.