"20" листопада 2017 р. Справа № 922/2656/17
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Россолов В.В., суддя Гетьман Р.А., суддя Хачатрян В.С.,
за участю секретаря судового засідання Деппа-Крівіч А.О.,
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1, довіреність від 20 жовтня 2017 року;
відповідача - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх.№2879Х/1-42) на рішення Господарського суду Харківської області від 04.09.2017 року у справі №922/2656/17,
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об'єднання "Оскар", м. Дніпро,
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібзавод "Салтівський", м. Харків,
про стягнення 208737,23 грн,-
Рішенням Господарського суду Харківської області від 04.09.2017 року у справі №922/2656/17 (суддя Новікова Н.А.) позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібзавод "Салтівський" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об'єднання "Оскар" 171000,00 грн основного боргу, 20379,45 грн пені, 11609,44 грн інфляційного збільшення, 2600,14 грн - 3% та 3083,84 грн судового збору. В решті позову відмовлено.
Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 04.09.2017 року у справі №922/2656/17 та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об'єднання "Оскар" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібзавод "Салтівський" про стягнення заборгованості.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 28 вересня 2017 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.
У судове засідання, яке відбулось 20 листопада 2017 року, з'явився представник позивача. Відповідач у судове засідання не з'явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце судового засідання, що підтверджується повідомленням про отримання поштового відправлення.
На початку судового засідання колегія суддів встановила надходження від Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібзавод "Салтівський" клопотання про відкладення розгляду справи з метою надання додаткових пояснень.
Вiдповiдностi до вимог ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язаннi добросовiсно користуватись належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав i охоронюваних законом iнтересiв другої сторони, вживати заходiв до всебiчного, повного та об'єктивного дослiдження всiх обставин справи.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд вiдкладає в межах строкiв, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спiр не може бути вирiшено в даному засiданнi.
Враховуючи, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка представника відповідача, не перешкоджає вирішенню справи по суті, колегія суддів відхилила вказане клопотання.
Проаналізувавши матеріали справи колегія суддів встановила наступні обставини спору.
18 травня 2016 року між позивачем (постачальником) та відповідачем (покупцем) було укладено договір поставки №1с-1805.
Вказуючи про неналежне виконання відповідачем умов договору в частині своєчасних розрахунків Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче об'єднання "Оскар" (позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області про стягнення основного боргу в розмірі 171395,06 грн, пені у розмірі 23126,59 грн, 3 % річних у розмірі 2606,14 грн, інфляційних втрат у розмірі 11609,44 грн.
З огляду на доведеність позовних вимог в частині існування основної суми боргу місцевим господарським судом було стягнуто 171395,06 грн; в частині заявленої до стягнення суми пені, 3 % річних і інфляційних втрат судом було здійснено перерахунок та стягнуто у зв'язку з цим 20379,45 грн пені, 11609,44 грн інфляційного збільшення, 2600,14 грн 3% річних.
Не погоджуючись з позицією місцевого господарського суду відповідач в апеляційній скарзі вказує на відсутності доказів проведення позивачем господарських операцій вказаних Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробниче об'єднання "Оскар" у акті звірки взаємних розрахунків.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі нормам законодавства зважаючи на наступне.
Матеріалами справи підтверджується, що 18 травня 2016 року між позивачем (постачальником) та відповідачем (покупцем) було укладено договір поставки № 1с-1805.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору поставки, згідно якого, в силу ст.712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частини перша та шоста статті 265 Господарського кодексу України передбачають, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Відповідно до п. 1.1 договору поставки в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується передати у власність покупцеві, а покупець прийняти та оплатити ядро насіння соняшникове, надалі "товар", в кількості, асортименті та по цінам, вказаними в узгоджених сторонами специфікаціях та накладних, які є невід'ємною частиною договору.
Пунктом 1.4 договору поставки передбачено, що перехід права власності на товар у покупця виникає з моменту передачі йому товару постачальником та підписання видаткових накладних (з обов'язковим розшифруванням підпису та зазначенням посади). Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту передання йому товару та підписання уповноваженими представниками сторін відповідної документації.
Згідно із п.п.2.1., 2.2. договору поставки поставка товару здійснюється автомобільним транспортом та за рахунок постачальника, за наступною адресою: м. Харків, вул. Гвардійців-Широнінців, 1 та вул. Польова, 55 (склад покупця). Постачальник здійснює поставку товару протягом 2 днів з моменту отримання заявки від покупця.
Розділ 4 договору поставки містить положення про ціну товару та порядок розрахунків. Так, ціна товару, що передається по діючому договору, вказується в узгоджених специфікаціях та накладних, які є невід'ємною частиною договору. Розрахунок за товар, поставлений за цим договором, здійснюється у безготівковій формі в українській валюті - гривні, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, через установу банку згідно із правилами передбаченими чинним законодавством України для безготівкових розрахунків, протягом 7 банківських днів з моменту поставки товару. Датою поставки вважається дата, вказана в накладній, яка підтверджує отримання товару покупцем. Сторони погодили, що датою оплати ціни товару вважається дата зарахування грошових коштів, що складають ціну окремої партії товару за відповідною специфікацією (заявкою), на поточний банківський рахунок постачальника. Загальна сума даного договору визначається як сума усіх накладних, складених відповідно до умов даного договору протягом терміну його дії і відповідно до яких було поставлено товар (п.п.4.1., 4.3., 4.4., 4.5.).
Пунктом 6.3. договору поставки встановлено, що покупець зобов'язується прийняти належним чином товар від постачальника та своєчасно оплатити.
Сторони у п.12.1. дійшли згоди, що цей договір набирає чинності із моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2016 року. Дія договору припиняється із закінченням терміну його дії та після виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.
Відповідно до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Судом встановлено, що протягом дії договору поставки № 1с-1805 від 18.05.2016 року на виконання його умов, позивачем окремими партіями було поставлено відповідачу товар на загальну суму 698798,77 грн., в свою чергу, відповідачем отриманий товар було оплачено лише частково, а саме на суму 527798,77 грн., що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків, складеним позивачем, та визнається відповідачем у відзиві.
Як вказує позивач та вбачається з матеріалів справи, частково неоплаченим залишився товар, поставлений та отриманий відповідачем 16.12.2016 року на підставі товарно-транспортної накладної та видаткової накладної № 161204, які підписані обома сторонами (Том 1, а.с. 16-18). За цими документами поставлена партія товару на загальну суму 210000,00 грн.
В позовній заяві позивач зазначає, що станом на 18.01.2017 року несплаченою залишилась заборгованість у розмірі 171395,06 грн. Натомість, з акту звірки взаємних розрахунків, складеного самим позивачем, вбачається, що останній платіж за спірним договором відповідачем було здійснено 18.01.2017 та з цієї дати несплаченою залишилась заборгованість у розмірі 171000,00 грн.
Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Станом на час звернення з позовом до суду непогашеною залишається заборгованість відповідача перед позивачем за договором поставки № 1с-1805 у розмірі 171000,00 грн.
Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду доказів, які б спростовували наявності перед позивачем заборгованості у розмірі 171000,00 грн., керуючись приписами ст. 526 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про стягнення основного боргу у сумі 171000,00 грн.
Згідно із п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Частиною 3 ст. 549 ЦК України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У ст. 230 ГК України міститься визначення штрафних санкцій. Так, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У п.8.3. сторони домовились, що покупець за порушення терміну, визначеного у п.4.3. цього договору зобов'язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки.
Тобто, визначена сторонами редакція вказаного пункту не передбачає можливості нарахування пені понад шестимісячний термін, встановлений у ч. 6 ст. 232 ГК України.
Враховуючи вищевикладене, зважаючи на те, що прострочення оплати за договором поставки №11-1805 від 18.05.2016 (товар отримано 16.12.2016 відповідно до видаткової накладної №161204 від 16.12.2016) розпочалося з 28.12.2016 року, шестимісячний строк, встановлений ч.6 ст. 232 ГК України закінчується 28.06.2017 року.
Проаналізувавши наданий позивачем розрахунок суми пені, колегія суддів погоджується з проведеним судом перерахунком та зазначає на правомірності стягнення 20379,45 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
В пунктах 3.1, 4.1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17 грудня 2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", з метою однакового та правильного розгляду господарськими судами справ зі спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань, Вищій господарський суд України визначив, що: інфляційні нарахування на суму бору, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті; сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так cамо як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Проаналізувавши наданий позивачем розрахунок суми інфляційних втрат та 3 % річних, колегія суддів погоджується з проведеним судом перерахунком та зазначає на правомірності стягнення 11609,44 грн інфляційного збільшення та 2600,14 грн 3% річних.
Доводи відповідача стосовно відсутності доказів проведення позивачем господарських операцій вказаних у акті звірки взаємних розрахунків не спростовують правомірність заявлених позовних вимог, оскільки безпосередньо самим відповідачем у запереченнях на позовну заяву (вх. № 27704 від 30.08.2017) визнано загальну суму поставленого товару на суму 695528,77 грн та суму заборгованості у сумі 171000,00 грн.
У відповідності до приписів статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення відповідає приписам норм матеріального та процесуального права, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для його скасування, оскільки спростовуються вищевикладеним.
У відповідності до ст. 49, ч. 2 ст. 99 ГПК України, вирішуючи питання про перерозподіл судового збору пропорційно задоволеним вимогам, враховуючи приписи абз. 4 п. 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21 лютого 2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" з огляду на те, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції в силі, судові витрати за подання апеляційної скарги відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 33 ,44, 91, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібзавод "Салтівський" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 04 вересня 2017 року у справі №922/2656/17 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 27 листопада 2017 року.
Головуючий суддя В.В.Россолов
Суддя Р.А.Гетьман
Суддя В.С.Хачатрян