21 листопада 2017 р.м.ОдесаСправа № 815/4401/17
Категорія: 11.5 Головуючий в 1 інстанції: Потоцька Н. В.
Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Яковлєва О.В.,
суддів - Танасогло Т.М., Запорожана Д.В.,
при секретарі - Андроновій Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2017 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до головного державного виконавця Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області ОСОБА_3, за участі третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача - ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування рішень,-
Позивач звернувся до суду з позовом у якому заявлено вимоги головному державному виконавцю Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області ОСОБА_3, а саме: визнання протиправною та скасування постанови про арешт майна боржника у ВП № 38146638 від 22 травня 2013 року; визнання протиправною та скасування постанови про арешт майна боржника у ВП № 38146638 від 13 вересня 2016 року; визнання протиправною та скасування постанови про арешт майна боржника у ВП № 53260637 від 20 січня 2017 року.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2017 року задоволено позовні вимоги.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу з якої вбачається про порушення судом норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог не відповідає встановленим обставинам справи, так як третьою особою оскаржено у судовому порядку договори щодо відступлення права вимоги за іпотечними договорами, а тому будь-які вимоги позивача щодо отримання спірного майна у власність є передчасними.
В свою чергу, на думку апелянта, є передчасними вимоги позивача у межах спірних правовідносин до набуття останнім статусу стягувача у відповідних виконавчих провадженнях.
Крім того, апелянтом зазначено, що позивачем пропущено встановлений 10-денний строк оскарження постанов державного виконавця.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм процесуального права та правової оцінки обставин у справі, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а судове рішення - скасуванню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 19 травня 2008 року між ВАТ «ОСОБА_4 Аваль» (банк) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) укладено кредитний договір № 010/15-56 08-167.
При цьому, для забезпечення боргових зобов'язань боржника за відповідним кредитним договором між ВАТ «ОСОБА_4 Аваль» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір б/н від 06 червня 2008 року.
За відповідним іпотечним договором ОСОБА_1, як іпотекодавець, передав банку в іпотеку належний йому на праві власності об'єкт нерухомого майна, а саме промисловий комплекс (ковбасний цех) за адресою: Одеська обл., м. Ізмаїл, вул. Промислова, буд. 3-а.
При цьому, згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна стосовно вказаного предмета іпотеки існують наступні публічні обтяження: 1) арешт нерухомого майна відповідно до постанови головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції Одеської області ОСОБА_3 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 38146638 від 22 травня 2013 року; 2) арешт нерухомого майна відповідно до постанови головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції Одеської області ОСОБА_3 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 52513143 від 17 жовтня 2016 року; 3) арешт нерухомого майна відповідно до постанови головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції Одеської області ОСОБА_3 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 38146638 від 13 вересня 2016 року; 4) арешт нерухомого майна відповідно до постанови головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції Одеської області ОСОБА_3 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 52513143, від 17 жовтня 2016 року
В свою чергу, 06 липня 2016 року ПАТ «ОСОБА_4 Аваль» надіслано боржнику вимогу про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором за вих. № 114/5-78357.
Між тим, 26 квітня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 посвідчено договір комісії № 26-04/17 на вчинення правочинів щодо придбання права вимоги за кредитним договором та договорами забезпечення, за яким громадянин України ОСОБА_2 набув права вимоги за кредитним договором № 010/15-56/08-167 від 19 травня 2008 року до ОСОБА_1, та договорами забезпечення (іпотеки, застави, поруки) до ОСОБА_1 та ОСОБА_6.
При цьому, 05 травня 2017 року, з метою укладення договору купівлі-продажу, ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, яким відмовлено у посвідченні договору купівлі - продажу предмета іпотеки, у зв'язку із наявністю публічних обтяжень - арештів нерухомого майна, внаслідок чого позивач звернувся до суду за даним адміністративним позовом.
За наслідком встановлених обставин судом першої інстанції зроблено висновок щодо необхідності задоволення позовних вимог, оскільки позивач має пріоритетне право на спірне нерухоме майно перед іншими кредиторами, а тому це є підставою для скасування оскаржуваних постанов державного виконавця в частині накладення арешту на заставлене майно, з чим не погоджується судова колегія, з огляду на наступне.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України, справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України, компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктами владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії) дій чи бездіяльності.
При цьому, особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби встановлені ст. 181 КАС України.
Частиною 1 даної статті визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутись до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Крім того, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
В свою чергу, Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Zand v. Austria» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення “встановлений законом” поширюється не лише на правову основу самого існування “суду”, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття “суд, встановлений законом” у частині першій статті 6 Конвенції передбачає “усю організаційну структуру судів, включно з {… питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів {…. З огляду на це не вважається “судом, встановленим законом” орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Колегією суддів встановлено, що даний адміністративний позов щодо скасування постанов державного виконавця, якими накладено арешт на спірне нерухоме майно, заявлено у зв'язку із наявністю у позивача пріоритетного права звернення стягнення на заставлене майно перед іншими кредиторами на підставі відповідного договору іпотеки.
При цьому, колегія суддів зазначає, що право особи на оскарження рішення державного виконавця в адміністративному процесі не є абсолютним, оскільки таке оскарження може здійснюватися лише за умови відсутності іншого встановленого законом порядку судового розгляду рішень, дій чи бездіяльності виконавчої служби, що прямо зазначено у статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України.
В свою чергу, позивачем подано даний адміністративний позов у зв'язку із наявністю у нього суб'єктивного переконання щодо порушення його права власності на об'єкт нерухомого майна, зокрема, у зв'язку із накладенням на нього спірного арешту.
Між тим, із зібраних матеріалів у справі вбачається, що третьою особою заперечується право власності позивача на спірне нерухоме майно, внаслідок чого, колегія суддів вважає, що винесенню спірних правовідносин передує невирішений спір між його учасниками про право цивільне, зокрема, про право власності на конкретне нерухоме майно.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЗУ «Про виконавче провадження» № 606-XIV, особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Аналогічний порядок звернення до суду в порядку цивільного судочинства з позовом про зняття арешту з майна передбачено ч. 1 ст. 59 чинного ЗУ «Про виконавче провадження» № 1404-VIII, а також ч. 2 ст. 114 та ст. 152 ЦПК України.
Тому, колегія суддів вважає, що для вирішення спору, який виник між сторонами у справі, встановлено інший порядок судового провадження, оскільки для вирішення питання про зняття арешту з майна необхідно встановити наявність права власності позивача на заставлене майно шляхом подання відповідного цивільного позову.
При цьому, адміністративний суд не наділений повноваженнями давати оцінку даним цивільним правовідносинам, а тому такі вимоги підлягають розгляду в рамках окремого судового процесу, що є підставою для закриття провадження у даній справі.
Згідно ч. 1 ст. 203 КАС України, постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Враховуючи вищевикладене судова колегія вважає, що судом першої інстанції при вирішенні справи допущено порушення норм процесуального права, що призвело до невірного вирішення справи та є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення та закриття провадження по справі.
Керуючись ст.ст. 185, 195, 196, 198, 203, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2017 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до головного державного виконавця Ізмаїльського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області ОСОБА_3, за участі третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача - ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування рішень - скасувати та постановити у справі ухвалу, якою закрити провадження у справі, у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України.
Роз'яснити ОСОБА_2 право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після складання рішення у повному обсязі, згідно ст. 160 КАС України.
Головуючий: О.В. Яковлєв
Судді: Т.М. Танасогло
ОСОБА_7