23 листопада 2017 р.м.ОдесаСправа № 814/826/17
Категорія: 10.3 Головуючий в 1 інстанції: Гордієнко Т. О.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
доповідача - судді Турецької І.О.
суддів - Стас Л.В., Косцової І.П.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 липня 2017 року у справі за адміністративним позовом Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до обласного комунального підприємства «Миколаївоблтеплоенерго» про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -
У квітні 2017 року Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду) звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило стягнути з обласного комунального підприємства «Миколаївоблтеплоенерго» (далі - підприємство) адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2016 році в сумі 349 358,88 грн. та пеню у розмірі 1 117,92 грн.
В обґрунтування позову відділення Фонду послалося на те, що підприємством порушено вимоги ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а саме: не виконано норматив робочих місць по працевлаштуванню інвалідів у 2016 році.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 липня 2017 року в задоволенні позову - відмовлено.
В апеляційній скарзі відділення Фонду зазначає, що постанова суду першої інстанції винесена з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Апелянт просить скасувати прийняте рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Враховуючи, що відсутні клопотання від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, а також клопотання апелянта про розгляд справи за відсутності представника, суд апеляційної інстанції, відповідно до п.1 ч.1 ст.197 КАС України, розглянув справу в порядку письмового провадження.
З'ясувавши обставини справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не може бути задоволена на наступних підставах.
Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що підприємство протягом 2016 року подавало до Ленінського районного центру зайнятості, правонаступником якого є Інгульський районний центр зайнятості звіти форми 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», в яких зазначало про наявність 27 вакансій, які можуть бути зайняті інвалідами, що підтверджується листом Інгульського районного центру зайнятості № 06-1575 від 20 червня 2017 року та відповідними звітами (а.с.141).
17 січня 2017 року підприємство подало до Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів «Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2016 рік» форми №10-ПІ, відповідно до якого середньооблікова чисельність штатних працівників його облікового складу у 2016 році становило 842 особи, з них:
- середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 28;
- кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 34 (а.с.11).
Тобто, у відповідності до нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, відповідач повинен був створити 34 робочих місця, проте створено було 28.
Тому, у зв'язку з невиконанням нормативу, а саме: 6 робочих місць, позивач нарахував адміністративно-господарські санкції в сумі - 349 358,88 грн. та пеню у розмірі - 1 117,92 грн.
Враховуючи, що відповідач у добровільному порядку вказану суму не сплатив, позивач звернувся до суду про стягнення вказаних коштів.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що підприємство дотримувалось вимог чинного законодавства, шляхом повідомлення центру зайнятості про вакантні посади для працевлаштування інвалідів.
Крім того, суд зазначив, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.
Згідно з вимогами ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції та його правова позиція, відповідає вимогам ст.159 КАС України, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.3 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (надалі - Закон) підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Для усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів в розмірі 4 % від середньооблікової чисельності штатних працівників, якщо кількість працюючих від 8 до 25 чоловік - встановлюється норматив в кількості 1 робочого місця (ч.1 ст.19 Закону).
Як вбачається з матеріалів справи загальна кількість працюючих на Підприємстві за 2016 рік - 842 особи, а, отже, відповідно до вищевикладених норм Закону, відповідач у 2016 році повинен був створити 34 місця для працевлаштування інваліда, однак створив - 28.
Відповідно до ч.3 ст.19 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 Закону.
Згідно з ч.1 ст.18 Закону забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Тобто, цією нормою визначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування здійснюється двома шляхами: безпосереднє звернення інваліда до підприємства або звернення інваліда до державної служби зайнятості (з подальшим його направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії).
Відтак, колегія суддів вважає, що ст. 18 Закону не встановлює правила, за якими підприємство було б зобов'язане самостійно здійснювати пошук інвалідів для їх працевлаштування на своєму підприємстві.
Разом з тим, ч. 3 ст. 18 Закону чітко визначені обов'язки підприємства, що використовує найману працю: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для працевлаштування інвалідів; звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.
Про те, що на підприємстві були створені робочі місця для працевлаштування інвалідів свідчать докази, які містяться в матеріалах справи та підтверджують даний факт.
Так, відповідно до абз.2 п. 2 ст. 19 Закону України «Про зайнятість населення», державна служба зайнятості має право одержувати від підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, адміністративні дані про наявність вакантних робочих місць, у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, характер і умови праці на них, про всіх вивільнюваних, прийнятих і звільнених працівників та інформацію про передбачувані зміни в організації виробництва і праці, інші заходи, що можуть призвести до вивільнення працівників.
Процедуру подання інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів центру зайнятості визначено Порядком подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування.
Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Звітування Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів встановлюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Правила подання роботодавцями звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів відділенням Фонду та інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) передбачено Порядком подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування.
Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою № 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів». Порядок складання звіту встановлено Інструкцією щодо заповнення форми звітності № 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів».
Водночас, про наявність вакантних місць роботодавці повинні повідомляти центри зайнятості, направляючи звітність у формі № 3-ПН згідно з наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 «Про затвердження форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання».
Отже, аналізуючи вищевикладені норми чинного законодавства, підприємство зобов'язано подавати звіти, в яких необхідно вказувати вільні робочі місця на яких може використовуватись праця інвалідів.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач інформував центр зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для інвалідів, шляхом подачі звіту за формою № 3-ПН за 2016 рік.
Однак, апелянт в апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції залишив поза увагою те, що законодавчі норми, які регулюють спірне питання, передбачають вжиття роботодавцями заходів з працевлаштування інвалідів в рахунок нормативу виключно на засадах самостійності, тобто без сторонньої допомоги.
Колегія суддів не може погодитися з таким висновком апелянта, оскільки він не узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, яка викладена у постановах від 20 червня 2011 року у справі № 21-60а11, від 16 квітня 2013 року у справі №21-81а13.
Так, виходячи з цієї правової позиції, суд апеляційної інстанції зазначає, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком постійно підбирати і працевлаштовувати інвалідів самостійно.
Ще одним доводом апеляційної скарги є те, що центром зайнятості протягом 2016 року до відповідача для працевлаштування направлялися інваліди ОСОБА_1 та ОСОБА_2, однак, вказані інваліди відмовилися від запропонованих їм відповідачем вакансій, оскільки на підприємстві несвоєчасно виплачується заробітна плата та запропоновано працю при скороченому робочому тижні по договору лише на три місяці.
Суд апеляційної інстанції вважає, що даний довід апеляції не свідчить про порушення підприємством вимог Закону за не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Є також необґрунтованими доводи апеляції про те, що суд залишив без з'ясування такі питання як:
- чи були включені до штатного розпису відповідача посади для інвалідів;
- чи були визначені відповідачем види виробництв, цехи та дільниці, де доцільно використовувати працю інвалідів;
- чи розроблена та затверджена інструкція про робоче місце інваліда;
- чи включені заходи щодо створення робочих місць для інвалідів до колективного договору.
Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази (ч.3 ст.71 КАС України).
Таким чином, позивач повинен довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, однак, відділення Фонду в суді першої інстанції не зазначало про ці обставини та не ставило питання про їх дослідження.
При цьому, в апеляційній скарзі відділення Фонду не стверджує про наявність таких обставин, а лише допускає припущення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що підприємство виконало умови чинного законодавства шляхом створення вакантних посад для інвалідів, подавало протягом 2016 року належним чином оформлені звіти для працевлаштування інвалідів, а тому адміністративно-господарські санкції розраховані позивачем є протиправними.
З огляду на те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог ст. 200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.
Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 липня 2017 року у справі за адміністративним позовом Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до обласного комунального підприємства «Миколаївоблтеплоенерго» про стягнення адміністративно-господарських санкцій - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які брали участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Доповідач - суддя І.О. Турецька
суддя Л.В. Стас
суддя І.П. Косцова