Справа: № 826/5121/16 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І
Суддя-доповідач: Бабенко К.А
Іменем України
28 листопада 2017 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Бабенка К.А., суддів: Кузьменка В.В., Степанюка А.Г., секретаря Антоненко К.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 січня 2017 року за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України про скасування Постанови, визнання протиправним Рішення, -
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 січня 2017 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить судове рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове судове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, Постанову суду першої інстанції скасувати, ухвалити нову Постанову, якою адміністративний позов задовольнити частково з наступних підстав.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2016 року у справі №826/7426/15 за позовом ОСОБА_2 до Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково; Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 грудня 2015 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою позов ОСОБА_2 задоволено частково; визнано протиправними дії Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради щодо визначення обов'язку ОСОБА_2 на сплату пайової участі на створення інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва за садовий будинок, згідно із свідоцтвом про право приватної власності від 26.03.2008 за адресою: АДРЕСА_1; зобов'язано Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради видати ОСОБА_2 довідку (документ) про відсутність необхідної сплати пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва за садовий будинок, згідно свідоцтва про право приватної власності від 26.03.2008 за адресою: АДРЕСА_1.
Відповідно до частини п'ятої ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.
03 березня 2016 року Позивачу видано Виконавчий лист №826/7426/15. Зазначений Виконавчий лист Позивачем пред'явлено для виконання до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
Оскарженою Позивачем Постановою про відмову у відкритті виконавчого провадження головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ВП №50461962 від 14 березня 2016 року (а.с.12) у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання Виконавчого листа №826/7426/15, виданого 03.03.2016 року Київським апеляційним адміністративним судом, щодо зобов'язання Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради видати ОСОБА_2 довідку (документ) про відсутність необхідної сплати пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва за садовий будинок, згідно свідоцтва про право приватної власності від 26.03.2008 за адресою: АДРЕСА_1, у зв'язку з відсутністю у Виконавчому листі ідентифікаційного номера Стягувача, відмовлено.
Позивачем подано Скаргу на зазначену Постанову, за результатом розгляду якої Листом Заступника директора Департаменту - начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Крайчинського С.С. «Про розгляд скарги» від 25 березня 2016 року №Г-8180/20.1 (а.с. 16) повідомлено Позивача, що Постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження прийнято правомірно.
Згідно з частиною першою ст. 1 чинного на час прийняття оскарженої Позивачем Постанови Відповідача Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року №606-XIV (надалі - Закон №606-XIV), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Відповідно до частини першої ст. 25 Закону №606-XIV, державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Згідно з п. 3 частини першої ст. 18 Закону №606-XIV, у виконавчому документі зазначаються повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо.
Відповідно до п. 6 частини першої ст. 26 Закону №606-XIV, державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону.
Як на підставу для відмови у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції посилається на невідповідність Виконавчого листа вимогам ст. 18 Закону №606-XIV, а саме, як зазначалось вище, відсутність у ньому ідентифікаційного номера.
Проте, згідно з частиною першою ст. 1291 Конституції України, зокрема, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до частини другої ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України, постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно з частиною другою ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VІІІ, зокрема, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
А відповідно до частини першої ст. 129 Конституції України, суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
Згідно з частиною першою ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України, першим принципом здійснення правосуддя в адміністративних судах є саме верховенство права, яким, як зазначено частиною першою ст. 8 цього Кодексу, керується суд при вирішенні справи та згідно з яким, зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Крім того, відповідно до частини першої ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Як зазначено у Постанові Верховного суду України від 25 червня 2014 року у справі №6-62цс14 за скаргою Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго» на дії Державного виконавця Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції Головного управління юстиції у Донецькій області, частина перша ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» містить вимоги до виконавчого документа, у якому зокрема має бути зазначено й індивідуальний ідентифікаційний номер боржника (фізичної особи). Згідно з п. 6 частини першої ст. 26 цього Закону у разі невідповідності змісту виконавчого листа вимогам ст. 18 державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження. Разом із тим п. 3 частини третьої ст. 11 Закону надає право державному виконавцю при здійсненні виконавчого провадження з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі й конфіденційну. Тому відсутність у виконавчому листі ідентифікаційного номера боржника не є підставою для відмови державним виконавцем у відкритті виконавчого провадження.
Відповідно до частини другої ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Предметом адміністративного позову в даній справі є, зокрема, скасування оскарженої Позивачем Постанови Відповідача, а відповідно до п. 1 частини другої ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень і його скасування, тобто, скасування рішення суб'єкта владних повноважень є наслідком саме визнання його протиправним, у зв'язку з чим, колегія суддів дійшла висновку про необхідність виходу для повного захисту інтересів Позивача за межі позовних вимог та визнання оскарженої Позивачем Постанови Відповідача протиправною і її скасування.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправним рішення Відповідача, оформленого Листом «Про розгляд скарги» від 25 березня 2016 року №Г-8180/20.1, колегією суддів встановлено наступне.
Згідно з частиною восьмою ст. 82 Закону №606-XIV, зокрема, скарга, подана у виконавчому провадженні начальнику відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, розглядається у десятиденний строк з дня її надходження. За результатами розгляду скарги начальник відділу виносить постанову про її задоволення чи відмову, яка в десятиденний строк може бути оскаржена до вищестоящого органу державної виконавчої служби або до суду.
Проте, Відповідач лише повідомив Позивача Листом про розгляд його Скарги без прийняття відповідної Постанови.
А у зв'язку з тим, що Лист про розгляд Скарги Позивача не породжує для нього будь-яких негативних юридичних наслідків, тому як відповідну постанову за результатом розгляду його Скарги не прийнято, колегія суддів дійшла висновку, що позов в частині визнання протиправним Рішення Відповідача у формі Листа від 25 березня 2016 року №Г-8180/20.1 задоволенню не підлягає.
Відповідно до частини другої ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, вимоги якої Відповідачем не виконано.
Згідно зі ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення є, зокрема неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
У зв'язку з викладеним, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, що мають значення для справи, тому Постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 січня 2017 року скасовується та ухвалюється нова Постанова, якою адміністративний позов задовольняється частково.
Керуючись ст.ст. 41, 196, 198, 202, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково, Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 січня 2017 року скасувати, ухвалити нову Постанову, якою адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати Постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ВП №50461962 від 14 березня 2016 року.
В іншій частині адміністративного позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення її в повному обсязі безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Постанову складено в повному обсязі 28.11.2017 року.
Головуючий суддя Бабенко К.А.
Судді: Кузьменко В.В.
Степанюк А.Г.