Справа: № 369/11116/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Сіренко Ю,П.; Суддя-доповідач: Костюк Л.О.
Іменем України
23 листопада 2017 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Костюк Л.О.;
суддів: Бужак Н.П., Твердохліб В.А.;
за участю секретаря: Драч М.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу Департаменту Державної архітектурно - будівельної інспекції у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 08 червня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного інспектора будівельного нагляду інспекційного відділу №2 Управління контролю та нагляду за проведенням перевірок Департаменту ДАБІ у Київській області Погребняка Богдана Михайловича, Департаменту Державної архітектурно - будівельної інспекції у Київській області про визнання протиправним та скасування постанови та припису,-
У листопаді 2016 року, ОСОБА_2 звернулася до Київського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного інспектора будівельного нагляду інспекційного відділу №2 Управління контролю та нагляду за проведенням перевірок Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції України у Київській області Погребняка Б. М., (далі - Відповідач 1), Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції України у Київській області (далі - Відповідач 2), в якій просить визнати незаконною та скасувати постанову №А-1711/1 від 17.11.2016 року у справі про адміністративне правопорушення та скасувати Припис №С-0411/1 від 04.11.2016 року про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил.
В обґрунтування своєї правової позиції зазначає, що Відповідачем 1 було проведено позапланову перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил об'єкту будівництва: Будівництво індивідуального житлового будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1
Позивач зазначає, що ним було отримано Протокол у справі про адміністративне правопорушення №1-Л-А-0411/1 від 04.11.2016 року, Постанову №А-1711/1 від 17.11.2016 року у справі про адміністративне правопорушення та Припис №С-0411/1 від 04.11.2016 року про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з вимогою усунення допущених правопорушень містобудівного законодавства в термін до 30.01.2017 року.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 08 червня 2017 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано Постанову № А-1711/1 від 17 листопада 2016 року у справі про адміністративне правопорушення.
Визнано протиправним та скасовано Припис №С-0411/1 від 04.11.2016 року про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.
Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції, що 04.11.2016 р. відповідачем 1 було проведено позапланову перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил об'єкту будівництва: Будівництво індивідуального житлового будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1
З матеріалів справи вбачається, що позивачем отримано наступні документи, що регулюють питання здійснення забудови вищевказаної земельної ділянки, що належить Позивачу: рішення №77/7 від 23.09.1993 року виконкому Тарасівської сільської Ради народних депутатів, яким надано дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку на 5 кімнат, загальною площею 125 кв. м та господарських будівель в АДРЕСА_1;рішення № 77/7 від 23.09.1993 року виконкому Тарасівської сільської Ради народних депутатів, яким було розглянуто заяву Позивача та надано земельну ділянку на будівництво індивідуального житлового будинку та господарських приміщень; схема земельної ділянки, виготовлена землевпорядником Тарасівської сільської ради 15.12.1993 року; план забудови садиби, затверджений головним архітектором Києво - Святошинського району 13.04.1994 року; акт про відведення в натурі присадибної земельної ділянки для будівництва індивідуального жилого будинку, затверджений головним архітектором Києво - Святошинського району 13.04.1994 року; будівельний паспорт, затверджений головним архітектором Києво - Святошинського району 13.04.1994; типовий проект одноквартирного двоповерхового 5-кімнатного житлового будинку; державний акт на право приватної власності на землю НОМЕР_1, виданий на підставі рішення виконкому Тарасівської сільської ради 07.05.2001 року.
Встановлено, що станом на дату проведення перевірки Відповідачем 1 у Позивача в наявності знаходилося рішення № 77/7 від 23.09.1993 року виконкому Тарасівської сільської Ради народних депутатів, яким надано дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку за вказаною адресою, а також рішення № 77/7 від 23.09.1993 року виконкому Тарасівської сільської Ради народних депутатів, яким було розглянуто заяву Позивача та надано земельну ділянку на будівництво індивідуального житлового будинку та господарських приміщень.
Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим опсяненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Щодо надання дозволу на виконання будівельних робіт, виданого рішенням виконавчого комітету Тарасівської сільської ради №77/7 від 23.09.1993 року, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про основи містобудування» від 16.11.1992 №2780-ХІІ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державне регулювання у сфері містобудування здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою та Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, а також центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю, іншими органами в порядку, встановленому законодавством (далі - Закон №2780-ХІІ).
Згідно статті 8 Закону №2780-ХІІ державне регулювання, зокрема, полягає у контролі за дотриманням законодавства у сфері містобудування, державних стандартів і норм, вимог вихідних даних, затвердженої містобудівної документації та проектів конкретних об'єктів, раціональним використанням територіальних і матеріальних ресурсів при проектуванні та будівництві.
Відповідно до п.5 ч.1 ст.14 Закону України «Про основи містобудування» (в редакції від 16.11.1992 року) до компетенції виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад у сфері містобудування належала видача у встановленому порядку забудовникам архітектурно-планувальних завдань, технічних умов на будівництво, реконструкцію будинків і споруд, благоустрій територій, дозволів на проведення цих робіт.
У відповідності до положень ст.22 Закону України «Про основи містобудування» забудова земельних ділянок, що надаються для містобудівних потреб, здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою у порядку, передбаченому земельним законодавством, та одержання дозволу на виконання будівельних робіт.
Відповідно до п.8 розділу V Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 року, дозволи на виконання будівельних робіт, отримані до набрання чинності цим Законом, є чинними до завершення будівництва об'єкта.
Положеннями ст. 58 Конституції України передбачено, що Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
Рішенням Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року визначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Таким чином, з урахуванням наведених норм Конституції України та рішення Конституційного Суду України, колегія суддів приходить до висновку, що дозвіл на виконання будівельних робіт, виданий рішенням виконавчого комітету Тарасівської сільської ради №77/7 від 23.09.1993 року є належним документом для початку виконання робіт.
Щодо тверджень апелянта стосовно того, що позивач не мав права здійснювати будівельні роботи до моменту отримання дозволу на виконання будівельних робіт, колегія суддів зазначає наступне.
Колегія суддів звертає увагу на те, що будівництво вищевказаних будівель здійснювалося не в період з серпня 2010 року по квітень 2013 року (як зазначено у Акті, Протоколі та Приписі), а починаючи з 1995 року і по сьогоднішній день.
Відповідно до пояснень сторін у справі встановлено, що всі необхідні дозвільні документи і проектна документація, оформлення яких передбачалося законодавством на момент початку виконання будівельних робіт, позивачем були оформлені належним чином і вчасно, зокрема, це: рішення № 77/7 від 23.09.1993 виконкому Тарасівської сільської Ради народних депутатів, яким мені дозволено будівництво індивідуального житлового будинку на 5 кімнат, загальною площею 125 кв. м та господарських будівель в АДРЕСА_1; рішення № 77/7 від 23.09.1993 виконкому Тарасівської сільської Ради народних депутатів про розгляд моєї заяви про надання земельної ділянки на будівництво індивідуального житлового будинку та господарських приміщень; схема земельного участка, виготовлена землевпорядником Тарасівської сільської ради 15.12.1993; план забудови садиби, затверджений головним архітектором Києво - Святошинського району 13.04.1994; акт про відведення в натурі присадибної земельної ділянки для будівництва індивідуального жилого будинку, затверджений головним архітектором Києво - Святошинського району 13.04.1994; будівельний паспорт, затверджений головним архітектором Києво - Святошинського району 13.04.1994; Державний акт на право приватної власності на землю НОМЕР_1, виданий на підставі рішення виконкому Тарасівської сільської ради 07.05.2001 року.
Колегія суддів зазначає, що на момент початку нового будівництва діяв Закон України «Про основи містобудування» (в редакції від 16.11.1992 року).
Відповідно до ч.1 п.5 ст.14 зазначеного Закону до компетенції виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад у сфері містобудування належала видача у встановленому порядку забудовникам архітектурно-планувальних завдань, технічних умов на будівництво, реконструкцію будинків і споруд, благоустрій територій, дозволів на проведення цих робіт. А тому дозвіл, наданий відповідно до рішення № 77/7 від 23.09.1993 року виконкомом Тарасівської сільської ради народних депутатів, був наданий компетентним на той час органом.
На підстав вище зазначеного, позивач почав виконувати будівельні роботи, маючи на те відповідний дозвіл.
Окрім вище зазначеного, колегія суддів звертає увагу на те, що позивач оформив затверджену в установленому порядку проектну документацію - будівельний паспорт.
Відповідно до п.8 розділу V (Прикінцеві положення) Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 року, дозволи на виконання будівельних робіт, отримані до набрання чинності цим Законом, є чинними до завершення будівництва об'єкта.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що твердження відповідача 2 щодо невідповідності будівельного паспорта НОМЕР_2, затвердженого 13.04.1994 року положенням Закону «Про регулювання містобудівної діяльності», а також Порядку видачі будівельного паспорту забудови земельної ділянки, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово - комунального господарства України 05.07.2011 № 103 (у редакції наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 66) є безпідставними та необґрунтованими, оскільки станом на момент початку будівництва у Позивача був наявний будівельний паспорт, копія якого додана до позовної заяви та знаходиться в матеріалах справи. Крім того, на момент початку будівництва не діяв Порядок видачі будівельного паспорту забудови земельної ділянки, затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово- комунального господарства України 05,07.2011 № 103 (у редакції наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 25.02.2013 № 66).
Відтак будівельний паспорт отриманий до моменту набрання чинності зазначеними нормативно-правовими актами не може вважатися таким, що не відповідає їх вимогам.
Таким чином, твердження відповідача 2 про те, що позивач не мав права здійснювати будівельні роботи до моменту отримання дозволу на виконання будівельних робіт є безпідставними та необгрунтованими.
Щодо посилання відповідача 2 на необхідність застосування положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Положення про державний архітектурно-будівельний контроль, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №225 від 25.03.1993 року, положень ДБН А 3.1.-2-93, колегія суддів зазначає наступне.
Так, дозвіл на будівництво, наданий позивачу згідно з рішенням № 77/7 від 23.09.1993 виконкому Тарасівської сільської ради народних депутатів про будівництво індивідуального житлового будинку на 5 кімнат, загальною площею 125 кв. м та господарських будівель в АДРЕСА_1 - це єдиний дозвіл, передбачений нормами чинного законодавства, оскільки ДБН А.3.1-2-93 «Порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт» був введений в дію лише з 01.01.1994, і не був чинним станом на 23.09.1993 (на дату отримання позивачем дозволу на будівництво у вигляді рішення виконкому Тарасівської сільради № 77/7).
На момент отримання дозволу на будівництво (1993 рік) та початку нового будівництва (1995 рік) діяв Закон України «Про основи містобудування» (в редакції від 16.11.1992 року).
Відповідно до ч.1 п.5 ст.14 зазначеного Закону до компетенції виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування належала видача у встановленому порядку забудовникам архітектурно-планувальних завдань, технічних умов на будівництво, реконструкцію будинків і споруд, благоустрій територій, дозволів на проведення цих робіт.
А тому дозвіл, наданий відповідно до рішення № 77/7 від 23.09.1993 року виконкомом Тарасівської сільської ради народних депутатів, був наданий єдиним компетентним на той час органом.
За таких обставин позивач почав виконувати будівельні роботи, маючи на те відповідний дозвіл.
На момент початку ним будівництва не діяли ані норми ДБН А 3.1 2-93, ані норми Закону «Про регулювання містобудівної діяльності» і тим паче Порядок виконання підготовчих і будівельних робіт, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №466 від 16.04.2011 року та Порядок видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки, затвердженого наказом Мінрегіонрозвитку № 103 від 05.07.2011 року.
Таким чином, твердження відповідача 1 щодо необхідності застосування до правовідносин, що склалися під час здійснення позивачем у 1995 році будівництва господарської будівлі положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Порядку видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки, затвердженого наказом Мінрегіонрозвитку № 103 від 05.07.2011, які були прийняті пізніше від початку будівництва, є необґрунтованим.
Зазначені вище нормативно - правові акти не ґрунтуються на нормах діючого на момент отримання дозволу на виконання будівельних робіт законодавства, а відтак не можуть бути враховані при розгляді справи.
Щодо посилання відповідача 2 на виконання позивачем загально-будівельних робіт з будівництва двоповерхового індивідуального житлового будинку без належним чином розробленої та затвердженої проектної документації, колегія суддів зазначає наступне.
Так, зазначені вище посилання спростовуються наявними у матеріалах справи типовим проектом одноквартирного двоповерхового 5-кімнатного житлового будинку, затвердженим районним архітектором Києво - Святошинського району 13.04.1994 року.
Щодо посилання відповідача 2 на наведення позивачем недостовірних даних у повідомленні про початок виконання будівельних робіт, у зв'язку з невідповідністю адрес, колегія суддів зазначає наступне.
Зазначене вище спростовується наявними в матеріалах справи доказами, а саме рішення виконавчого комітету Тарасівської сільської ради Києво - Святошинського району Київської області від 09.11.2016 № 75/29. Відтак суд приходить до висновку, щодо відсутності в діях Позивача порушень передбачених ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Щодо твердження про невідповідність будівельного паспорта НОМЕР_2, затвердженого 13.04.1994 року положенням Закону «Про регулювання містобудівної діяльності», а також Порядку видачі будівельного паспорту забудови земельної ділянки, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 05.07.2011 № 103 (у редакції наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 25.02.2013 № 66), колегі суддів зазначає наступне.
Колегія суддів зазначає, що зазначене вище не може бути взяте судом до уваги, оскільки станом на момент початку будівництва у позивача був наявний будівельний паспорт, копія якого додана до позовної заяви та знаходиться в матеріалах справи.
Крім того, на момент початку будівництва не діяв Порядок видачі будівельного паспорту забудови земельної ділянки, затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 05.07.2011 № 103 (у редакції наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 25.02.2013 № 66).
Відтак будівельний паспорт отриманий до моменту набрання чинності зазначеними нормативно-правовими актами не може вважатися таким, що не відповідає їх вимогам.
Крім того, проаналізувавши надані до матеріалів справи як відповідачем 2 так і позивачем знімки сервісу GoogleEarth, колегія суддів приходить до висновку про знаходження на земельній ділянці, належній позивачу, господарської будівлі, а відтак твердження Відповідача 2 щодо того, що будівництво вищевказаних будівель здійснювалося в період з серпня 2010 року по квітень 2013 року (як зазначено у Акті, Протоколі та Приписі), а не починаючи з 1995 року і по сьогоднішній день, є безпідставними та необґрунтованими.
Окоім зазначеного вище, колегія суддів звертає увагу на те, що 10.11.2017 ОСОБА_2 звернулась до Тарасівського сільського голови Сизона В.Г. із запитом щодо причин зміни адреси земельної ділянки з «АДРЕСА_1» на «АДРЕСА_1» та причин затримки з виданням державних актів на право приватної власності на землю протягом 1993-2001 років.
У запиті ОСОБА_2 наголошує, що вона протягом 1993 - 2000 років неодноразово зверталась до виконкому Тарасівської сільської ради та подала документи на приватизацію земельної ділянки, як того вимагало законодавство на той час, проте їй секретар виконкому щоразу повідомляла, що «поки що приватизація не проводиться, прийдіть через декілька місяців».
Згідно з п. 4.1. рішення виконкому від 23.09.1993 року № 77/7, неосвоєння (невикористання) земельної ділянки протягом 2-х років з часу відведення в натурі або використання її не за призначенням тягло за собою відповідальність у порядку, визначеному ст. 115 Земельного Кодексу України.
У відповідь на запит надійшов лист від Тарасівського сільського голови від 21.11.2017 року №708 про те, що зміна нумерації земельних ділянок була проведена у зв'язку з інвентаризацією та впорядкуванням нумерації земельних ділянок в АДРЕСА_1.
А також про те, що усі рішення виконкому Тарасівської сільської ради стосовно передачі земель у приватну власність були вилучені в сільській раді та були передані до Києво - Святошинського архіву, а Книги реєстрації видачі державних актів на право власності на земельні ділянки були вилучені в сільській раді та були передані до відділу земельних ресурсів Києво - Святошинського району.
Колегія суддів зазначає, що існуючий та чинний державний акт на право приватної власності на землю є у наявності у ОСОБА_2 вже понад 16 років, його ніхто не скасовував, він був виданий відповідно до вимог законодавства, що діяло на той час.
Земельна ділянка на сьогодні має кадастровий номер, право власності на земельну ділянку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Згідно з п.15 Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженого постановою КМУ від 13.04.2011 № 466 (Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт), у разі виявлення органом державного архітектурно-будівельного контролю наведених у повідомленні недостовірних даних (встановлення факту, що на дату реєстрації повідомлення інформація, яка зазначалася в ньому, не відповідала дійсності, та/або виявлення розбіжностей між даними, зазначеними у повідомленні), які не є підставою вважати об'єкт самочинним будівництвом відповідно до статті 39-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», орган державного архітектурно-будівельного контролю письмово повідомляє замовникові протягом одного робочого дня з дня такого виявлення.
Повідомлення про початок будівельних робіт не були ані письмово повернуті, ані зареєстровані у електронному реєстрі дозвільних документів. У відповідь надійшли листи з цитуванням пунктів ДБН без жодного слова про факти невідповідності нормативним документам (копії листів - додаються).
Тобто, відмінність інформації про адресу у дозволі на будівництво («АДРЕСА_1») та у повідомленні про початок будівельних робіт («АДРЕСА_1») не є підставою вважати об'єкт самочинним, а тому і були відсутні підстави для видання оскаржуваних Протоколу про нібито адміністративне правопорушення та Припису про усунення нібито порушень.
Дії та рішення Відповідача відбулись вже після того, як було двічі залишено без реєстрації повідомлення про початок будівельних робіт, а відтак у відповідачів були відсутні підстави, як для проведення перевірки, так і для ухвалення будь-яких документів за її наслідками.
Тобто, у разі використання Інспекцією свого права на відмову у реєстрації декларації та повернення її для виправлення виявлених недоліків, така декларація не може вважатися поданою та бути підставою для притягнення до відповідальності, передбаченої Законом №208/94-ВР за порушення норм Закону № 3038-VІ.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02.06.2015 (№ 21-720а, справа 816/6496/13-а).
Згідно з Порядком виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженим Постановою КМУ від 13 квітня 2011 р. № 466, реєстрація - це не вхідний номер документа, а:
реєстрація - внесення даних до єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів (далі - реєстр).
Інформація про реєстрацію відповідачами повідомлень про початок будівельних робіт позивачу не була надіслана, а були надіслані листи з цитуванням пунктів ДБН.
Щодо доводів відповідача 2 стосовно порушення позивачем місця розміщення вигрібної ями, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до наданих пояснень відповідача 2 та протоколу, складеного відповідачем 1 вбачається, що вигрібна яма влаштована на відстані орієнтовно 7,5 м від вікон вказаного двоповерхового індивідуального житлового будинку та на відстані орієнтовно 6,3 м від вікон житлового будинку на земельній ділянці, що розташована на захід, чим порушено п. 3.26 ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських та сільських поселень».
Положеннями п. 3.26 ДБН 360-92 передбачено, що відповідно до санітарних вимог майданчики для компосту, дворові вбиральні та очисні споруди каналізації повинні знаходитись у глибині двору не ближче 15 м від вікон житлових будинків, в тому числі і сусідніх садиб, сараї для утримання худоби і птиці - не ближче 12 м. Господарські будівлі й гаражі допускається об'єднувати на суміжних ділянках.
Відповідно до положень п. 1.1. Державних санітарних норм та правил утримання територій населених місць, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 17.03.2011 № 145 та зареєстрованих Міністерством юстиції України 05.04.2011 за № 457/19195 і чинних з 01.01.2012, вигрібна яма (вигріб) - інженерна споруда у вигляді поглиблення в землі, виконана з водотривкого матеріалу, призначена для збирання та зберігання рідких відходів, наземна частина якої обладнана щільно прилягаючою кришкою та решіткою для відокремлення твердих відходів (жодного слова про очисні споруди каналізації).
У відповідності до п. 2.22. Державних санітарних норм та правил утримання територій населених місць, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 17.03.2011 № 145 та зареєстрованих Міністерством юстиції України 05.04.2011 за № 457/19195 і чинних з 01.01.2012, місце розміщення вигребу на присадибній ділянці та відстань від нього до власного житлового будинку визначає власник цього будинку з додержанням правил добросусідства.
Таким чином, проаналізувавши вказані норми законодавства, суд приходить до висновку про безпідставність вимог відповідачів щодо порушення порядку розміщення вигребу на земельній ділянці, що належить позивачу.
За вказаних обставин, з урахуванням усіх доказів, наданих до матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання протиправною та скасування Постанови №А-1711/1 від 17.11.2016 року у справі про адміністративне правопорушення є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Враховуючи відсутність будь-яких порушень положень містобудівного законодавства, вимога про скасування Припису №С-0411/1 від 04.11.2016 року про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мірі досліджено обставини справи на підставі яких суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 2, 12, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Департаменту Державної архітектурно - будівельної інспекції у Київській області - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 08 червня 2017 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.
(Повний текст виготовлено - 28 листопада 2017 року).
Головуючий суддя:
Судді:
Головуючий суддя Костюк Л.О.
Судді: Твердохліб В.А.
Бужак Н.П.