Копія:
Провадження № 11-кп/792/23/17 Головуючий в 1-й інстанції ОСОБА_1
Справа № 682/2059/15-к Доповідач ОСОБА_2
Категорія: ч.3 ст. 15, ч.1 ст.115; ст.128 КК України
20 листопада 2017 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Хмельницької області у складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретарів с/з ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
прокурора ОСОБА_9 ,
захисників ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,
обвинуваченого ОСОБА_12 ,
потерпілих ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ,
представника потерпілих ОСОБА_15
розглянула в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому матеріали кримінального провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_12 та в його інтересах захисника ОСОБА_10 на вирок Славутського міськрайонного суду від 29 грудня 2015 року,
Цим вироком
ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця с. Новоленськ Волочиського району Хмельницької області, з вищою освітою, розлученого, на утриманні двоє неповнолітніх дітей, приватного підприємця, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.15, ч.1 ст.115 КК України, та призначено покарання у виді 7 років позбавлення волі.
За ст.128 КК України ОСОБА_12 виправдано за відсутності в його діянні складу кримінального правопорушення.
Стягнуто з ОСОБА_12 на користь держави процесуальні витрати в розмірі 707 грн. 62 коп.
Цивільний позов ОСОБА_13 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_12 на його користь 25000 грн. моральної шкоди.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_14 залишено без розгляду.
Долю речових доказів вирішено відповідно до вимог ст.100 КПК України.
За вироком суду, ОСОБА_12 6 грудня 2014 року о 19 годині 30 хвилин вчинив незакінчений замах на вбивство ОСОБА_13 за наступних обставин.
6 грудня 2014 року о 19 годині 30 хвилин, знаходячись в квартирі АДРЕСА_2 , ОСОБА_12 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, після суперечки з потерпілим ОСОБА_13 , на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин вирішив позбавити життя останнього.
Реалізовуючи свій злочинний намір, обвинувачений ОСОБА_12 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільну небезпечність свого діяння, спрямованого на позбавлення життя іншої людини, суспільно небезпечні наслідки у вигляді заподіяння смерті, та бажаючи їх настання, з приміщення кухні взяв в праву руку кухонний ніж, після чого зайшов до кімнати, де на дивані сидів потерпілий ОСОБА_13 , та, наблизившись до останнього, накинувся на нього. Прикладаючи значні фізичні зусилля, ОСОБА_12 наніс два удари ножем в ділянку грудної клітки ОСОБА_13 .
У момент нанесення ударів потерпілий ОСОБА_13 лівою рукою схопив затиснений у руці ОСОБА_12 ніж за лезо, чим обмежив силу нанесення ударів та глибину проникнення ножа у грудну клітину, вчинив опір обвинуваченому, зваливши його на підлогу.
Колишня дружина обвинуваченого ОСОБА_12 - ОСОБА_14 , усвідомлюючи небезпеку, яка загрожувала життю її брата ОСОБА_13 , вагою тіла навалилася на обвинуваченого ОСОБА_12 , одночасно схопивши його за руку, в якій він утримував ніж, обмеживши продовження нападу.
Напад обвинуваченого ОСОБА_12 із затисненим у руці ножем, утримуваного потерпілим ОСОБА_13 та ОСОБА_14 на підлозі вітальні, був зупинений свідком ОСОБА_16 , який увійшов до квартири на заклики про допомогу та, зайшовши, наказав віддати ножа. Наполягаючи припинити вчинення злочину, свідок ОСОБА_16 відібрав ніж після того, як обвинувачений ОСОБА_12 розжав руку. Завдяки активній протидії потерпілого ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , втручанню свідка ОСОБА_16 обвинувачений ОСОБА_12 свій злочин до кінця не довів з причин, що не залежали від його волі, не вчинивши усіх дій, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця.
В результаті нанесення ударів ножем обвинувачений ОСОБА_12 заподіяв потерпілому ОСОБА_13 тілесні ушкодження у вигляді:
- різаної та колотої ран по передній поверхні правої половини грудної клітки в проекції 3 міжребір'я по пригрудинній лінії, ран долонної поверхні лівої кисті в проекції 2 п'ясної кістки, медіальної поверхні проксимальної фаланги 1 пальця лівої кисті, передньої поверхні лівої гомілки у верхній третині, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я;
- саден передньо-правої поверхні грудної клітки на рівні 3 ребра, передньої поверхні грудної клітини в середній третині на рівні 4 ребра по пригрудинній лінії, долонної поверхні 1 та 5 пальців лівої кисті; множинні внутрішньо-шкірні плямисті крововиливи по зовнішнім і верхнім поверхням обох надпліч та плечових суглобів, які відносяться до легких тілесних ушкоджень;
- ран долонної поверхні нігтьових фаланг 3 та 4 пальців лівої кисті, долонної поверхні лівої кисті в проекції 4-5 п'ясних кісток, які відносяться до середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, що спричинили тривалий розлад здоров'я - понад 21 день та стійку втрату загальної працездатності на 15 %.
Окрім того, органом досудового розслідування ОСОБА_12 обвинувачувався в тому, що 6 грудня 2014 року близько 19 години 30 хвилин в квартирі АДРЕСА_2 , під час конфлікту, який виник між ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , маючи на меті припинити протиправні дії ОСОБА_12 , що проявлялись у замаху на вбивство ОСОБА_13 , намагалась втримати праву руку ОСОБА_12 , в якій останній тримав знаряддя злочину - ніж. Наносячи удари ножем ОСОБА_13 , ОСОБА_12 не мав умислу на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_14 , однак повинен був і міг передбачити можливість їх нанесення.
Таким чином, на думку обвинувачення, ОСОБА_12 вказаним кухонним ножем з необережності спричинив ОСОБА_14 тілесне ушкодження у вигляді різаної рани долонної поверхні другого пальця правої кисті, яке за кваліфікуючим критерієм тривалого розладу здоров'я відноситься до категорії тілесних ушкоджень середнього ступеня важкості.
Органом досудового розслідування такі дії ОСОБА_12 кваліфіковано за ст. 128 КК України, як необережне середньої тяжкості тілесне ушкодження, але його виправдано цим вироком і він в цій частині ніким не оскаржується.
В своїх апеляційних скаргах та доповненнях до них обвинувачений ОСОБА_12 і його захисник ОСОБА_10 стверджують, що вирок суду першої інстанції є незаконним, а висновки, викладені в ньому, не відповідають фактичним обставинам справи. Просять вирок суду в частині засудження ОСОБА_12 за ч.3 ст. 15, ч.1 ст. 115 КК України змінити в зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, кваліфікувати його дії за ч.1 ст. 122, ч.2 ст. 125 КК України та призначити покарання в межах санкцій цих статей, не пов'язане з реальним обмеженням чи позбавленням волі, та застосувати положення ст.75 КК України. Виключити з резолютивної частини вироку стягнення з ОСОБА_12 на користь ОСОБА_13 25000 грн., оскільки на утриманні обвинуваченого знаходиться двоє неповнолітніх дітей.
Обвинувачений ОСОБА_12 звертає увагу колегії суддів, що не мав наміру вбивати ОСОБА_13 , колотих ударів йому не наносив, а лише розмахував перед потерпілим ножем, маючи на меті принизити його та налякати, а в подальшому добровільно віддав ніж ОСОБА_16 .
Представник потерпілих ОСОБА_13 та ОСОБА_14 - адвокат ОСОБА_15 в запереченнях на апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_12 та його захисника ОСОБА_10 просить залишити їх без задоволення, а вирок місцевого суду - без змін. Вважає доводи апеляційних скарг надуманими, необґрунтованими та такими, що на увагу не заслуговують. На його думку, ОСОБА_12 намагався вбити ОСОБА_13 , оскільки наносив з великою силою цілеспрямовані удари ножем в грудну клітину, де знаходяться життєво важливі органи людини.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, щодо змісту оскарженого судового рішення, з коротким викладом апеляційних вимог сторони захисту, пояснення обвинуваченого та його захисника на підтримку доводів, наведених у поданих апеляційних скаргах, думку прокурора, потерпілих та їх представника про законність та обґрунтованість судового рішення і безпідставність доводів процесуальних опонентів, перевіривши матеріали кримінального провадження, в тому числі шляхом повторного дослідження доказів в суді апеляційної інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, надавши обвинуваченому можливість виступу в судових дебатах та останньому слові, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Суд першої інстанції при кваліфікації дій засудженого за ч.3 ст. 15, ч.1 ст. 115 КК України допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а викладені у вироку висновки суду не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, що відповідно до п.2 ч.1 ст. 408, п.2, п.4 ч.1 ст. 409 КПК України є підставами для зміни судового рішення апеляційним судом.
Так, вироком місцевого суду ОСОБА_12 визнаний винним у незакінченому замаху на вбивство, коли обвинувачений з причин, що не залежали від його волі, не вчинив усіх дій, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця.
Мотивуючи рішення про кваліфікацію дій обвинуваченого як незакінчений замах на умисне вбивство, та визнаючи ОСОБА_12 винним у вчиненні вказаного злочину, місцевий суд виходив з того, що обвинувачений мав умисел на позбавлення життя людини і з цією метою наніс потерпілому ОСОБА_13 два удари кухонним ножем в грудну клітку де розташовані життєво важливі органи, однак злочин не довів до кінця з причин, що не залежали від його волі, не вчинивши усіх дій, які вважав необхідними здійснити.
Разом із тим, суд не здобув доказів, які б давали підстави стверджувати, що ОСОБА_12 мав прямий умисел на вбивство потерпілого, адже таких даних у вироку та матеріалах кримінального провадженні немає.
Зокрема, відповідно до вимог закону, для відмежування замаху на умисне вбивство від інших злочинів необхідно враховувати спрямованість умислу і ставлення винної особи до наслідків свого діяння. При цьому згідно зі ст. 15 КК України і роз'яснень, що містяться в п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 року № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи», замах на умисне вбивство може бути вчинено лише з прямим умислом, тобто коли винна особа усвідомлювала характер свого діяння, передбачала настання смерті потерпілого і бажала цього, але такий наслідок не настав з незалежних від її волі обставин.
Злочин не може бути кваліфікований як замах на вбивство у випадках, коли винний діє з неконкретизованим умислом, допускаючи можливість як заподіяння будь-якої шкоди здоров'ю, так і настання смерті. Відповідальність у цих випадках повинна наставати лише за наслідки, які фактично були заподіяні.
Приймаючи рішення про спрямованість умислу винуватої особи, суд взяв до уваги небезпечність засобу, яким були спричинені тілесні ушкодження потерпілому, однак не врахував характеру даних тілесних ушкоджень, обставин їх заподіяння, взаємостосунків винуватого з потерпілим, які передували до злочину та самих дій обвинуваченого під час вчинення злочину.
Сам обвинувачений під час досудового слідства і в судовому засіданні підтвердив факт заподіяння ножових поранень потерпілому, але незмінно вказував на те, що вбивати його не хотів. Ножа ж використовував виключно для залякування потерпілого, так як останній втручався в його сімейні стосунки з колишньою дружиною - ОСОБА_14 .
Такі показання обвинуваченого іншими наявними у справі доказами не спростовані.
З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_12 та потерпілим були дружні стосунки, раніше конфліктів не виникало.
Під час вживання спиртних напоїв, між обвинуваченим і потерпілими виникла сварка на ґрунті сімейних відносин, яка переросла в бійку, що підтверджується як показаннями обвинуваченого, так і потерпілих ОСОБА_13 та ОСОБА_14 допитаних місцевому суді та в суді апеляційної інстанції.
Під час бійки обвинувачений жодних погроз про вбивство потерпілого не висловлював.
Характер тілесних ушкоджень завданих обвинуваченим у грудну клітку потерпілого є незначними і за висновками судово-медичних експертиз відносяться до легких тілесних ушкоджень у вигляді поверхневих ран і саден.
Тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості виникли в області кисті лівої руки ОСОБА_13 в ході боротьби внаслідок хапання потерпілим леза ножа.
Отже, локалізація спричинених поранень у потерпілого, підтверджує як факт хаотичного та нецілеспрямованого нанесення обвинуваченим ударів ножем, так і незначний ступінь ушкоджень.
Сама по собі кількість спричинених ударів та виявлені на тілі потерпілого тілесні ушкодження не свідчать про наявність у обвинуваченого умислу на позбавлення життя ОСОБА_13 .
Оскільки під час судового розгляду кримінального провадження в апеляційній інстанції встановлені такі ознаки об'єктивної сторони вчиненого обвинуваченим злочину, які виключають наявність у нього прямого умислу на позбавлення потерпілого життя, дії обвинуваченого повинні бути кваліфіковані за наслідками, що настали.
З урахуванням наведених обставин, колегія суддів уважає, що дії ОСОБА_12 підлягають перекваліфікації з ч.3 ст.15, ч.1 ст.115 КК України на ч.1 ст.122 КК України, за ознаками умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження, тобто умисного ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 КК України, але таке що спричинило тривалий розлад здоров'я та за ч.2 ст.125 КК України, як умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розрад здоров'я.
Враховуючи, що злочинні дії ОСОБА_12 , підлягають перекваліфікації, то відповідно і покарання йому має бути призначене в межах санкції закону згідно вимог ст.65 КК України, з урахуванням тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, його особи та обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання.
При призначенні покарання суд враховує вчинення ОСОБА_12 двох злочинів, один з яких відноситься до невеликої, а інший до середньої тяжкості, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання, має на утриманні двох малолітніх дітей, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.
Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченому, є вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння.
Обставинами, які пом'якшують покарання, колегія суддів визнає повне визнання вини обвинуваченим та відшкодування моральної шкоди потерпілому ОСОБА_13 .
Із врахуванням усіх обставин справи, у зв'язку із зменшенням обсягу обвинувачення, ОСОБА_12 слід призначити покарання в межах санкцій статей за які він визнаний винним, за сукупністю злочинів у виді обмеження волі на строк ближче до середньої межі санкції, передбаченої за найтяжчий злочин, застосувавши при призначенні остаточного покарання принцип поглинання менш суворого покарання більш суворим.
На глибоке переконання судової колегії, саме таке покарання є необхідним, достатнім, справедливим для виправлення ОСОБА_12 , запобігання вчинення нових злочинів як самим обвинуваченим, так і іншими особами, забезпечує співрозмірність діяння та кари, відповідає таким принципам Європейської конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.
Водночас, враховуючи особу обвинуваченого, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, приймаючи до уваги характер діянь і спосіб їх вчинення, суспільну небезпеку скоєних злочинів, наявність декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчинених злочинів, колегія суддів приходить до висновку, що виправлення і перевиховання ОСОБА_12 можливе без ізоляції його від суспільства, тому вважає за необхідне звільнити його від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ч.1 ст.75 КК України.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_13 вирішено відповідно до вимог закону, з урахуванням всіх обставин справи. Судом взято до уваги глибину, характер та обсяг фізичних, душевних, психічних страждань потерпілого, час лікування, настання негативних наслідків для фізичного та психічного здоров'я. Підстав для зменшення розміру відшкодування моральної шкоди, незважаючи на зменшення обсягу обвинувачення, колегія судів не знаходить.
Враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_12 просить застосувати до нього положення Закону України «Про амністію у 2016 році», не позбавлений батьківських прав, на день набрання чинності зазначеним Законом має двох неповнолітніх синів щодо яких не позбавлений батьківських прав, вчинив невеликої та середньої тяжкості злочини, не підпадає під обмеження ст.9 даного Закону, апеляційний суд вважає можливим застосувати до нього положення п. «в» ст.1 Закону України «Про амністію у 2016 році», та звільнити від відбування призначеного покарання.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.405, 407, 417, 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_12 та його захисника - адвоката ОСОБА_10 задовольнити частково.
Клопотання обвинуваченого ОСОБА_12 задовольнити.
Вирок Славутського міськрайонного суду від 29 грудня 2015 року щодо ОСОБА_12 змінити.
Перекваліфікувати його дії з ч.3 ст.15, ч.1 ст.115 КК України на ч.2 ст.125 і ч.1 ст.122 КК України та призначити покарання:
-за ч.2 ст.125 КК України у виді обмеження волі строком на 1 рік;
-за ч.1 ст.122 КК України у виді обмеження волі строком на 2 роки.
На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_12 остаточне покарання у виді обмеження волі строком на 2 (два) роки.
На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_12 від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 2 (два) роки.
На підставі п. «в» ст.1, ст.15 Закону України «Про амністію у 2016 році» звільнити ОСОБА_12 від відбування призначеного покарання.
В решті вирок суду залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді /підписи/
Згідно з оригіналом:
Суддя Апеляційного суду
Хмельницької області ОСОБА_2 .