Справа № 466/5883/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Невойт П.С.
Провадження № 22-ц/783/2430/17 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.
Категорія: 27
16 листопада 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого-судді Приколоти Т.І.
суддів Мікуш Ю.Р., Павлишина О.Ф.
з участю секретаря Іванової О.О.
з участю ОСОБА_2,
ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «АльфаБанк» на рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 10 серпня 2016 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «АльфаБанк» до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором; зустрічним позовом ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «АльфаБанк» про визнання договору недійсним,-
РішеннямШевченківського районного суду м. Львова від 10 серпня 2016 року відмовлено за недоведеністю у задоволені позову ПАТ «АльфаБанк» до ОСОБА_5, ОСОБА_6, про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Відмовлено за безпідставністю у задоволенні позову ОСОБА_5 до ПАТ «Альфа Банк», про визнання недійсним кредитного договору №1304/0707/71-001 від 31 липня 2007 року.
Рішення суду оскаржує ПАТ «АльфаБанк», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування судом обставин справи. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову банку. Зазначає, що 31 липня 2007 року, між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_5 укладено кредитний договір за умовами якого відповідачу надано кредит в сумі 108 000 доларів США. Також, в забезпечення зобов»язань між банком та ОСОБА_6 31 липня 2007 року укладено договір поруки. Вказує, що відповідачі свої обов»язки за даним договором не виконали, у зв»язку з чим утворилася заборгованість.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить відхилити.
Згідно із ст.ст. 3, 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає порушені права цих осіб у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а згідно ч.1 ст.16 ЦПК України, кожен має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ч.1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Встановлено, що 31 липня 2007 року АКБ «ТАС- Комерцбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк») та відповідачем ОСОБА_5 укладено кредитний договір №№1304/0707/71-001, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати боржнику кредит в сумі 108 000 доларів США на строк з 31 липня 2007 року по 30 липня 2032 року включно, з сплатою 12,5% річних, повернення кредиту у передбачених договором розмірах і строки..
В забезпечення виконання зобов'язань позичальника, 31 липня 2007 року ВАТ «Сведбанк» (правонаступник ПАТ "Сведбанк") та ОСОБА_6 уклали договір поруки № 1304/0707/71-001-Р-1.
25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, а 15 червня 2012 року аналогічний договір було укладено між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа Банк», згідно яких відбулось відступлення права вимоги за кредитним договором №1304/0707/71-001 від 31 липня 2007 року.
Пункт 2.3 договору купівлі-продажу прав вимоги від 15 червня 2012 року містить домовленість про те, що фактична передача прав вимоги за кредитними договорами, підтверджується шляхом підписання відповідного Акту прийому-передачі прав вимоги, який укладається між продавцем та покупцем за формою, що суттєво відповідає формі, наведеній у додатку III (форма акту приймання-передачі прав вимоги), однак позивачем не надано суду доказів того, що такий акт був підписаний стосовно кредитного договору № 1304/0707/71-001 та договорів забезпечення. Копія Витягу з додатку №1 до договору купівлі продажу прав вимоги від 15 червня 2012 року в розумінні ч.2 ст. 59 ЦПК України є неналежним доказом.
Згідно п.4.8. вказаного договору, порядок повідомлення боржників про відступлення ПАТ «Дельта Банком» ПАТ «Альфа-Банку» права вимоги полягав в тому, що саме ПАТ «Альфа-Банк» зобов»язаний письмово повідомити боржників про передачу ПАТ «Дельта Банком» відповідних прав вимоги, шляхом направлення їм повідомлення про відступлення поштою, з підтвердженням підприємства поштового зв»язку про відправлення такого повідомлення адресатам, впродовж 15 робочих днів з дати укладення цього договору.
Доказів направлення відповідного повідомлення ОСОБА_5 про відступлення ПАТ «Дельта Банком» ПАТ «Альфа Банку» права вимоги за Кредитним договором № 1304/0707/71-001 від 3 липня 2007 року надано не було.
Судом встановлено, що ОСОБА_5 неналежно виконує взяті на себе зобов'язання, внаслідок чого станом на 1 липня 2015 року прострочена заборгованість перед ПАТ «Альфа Банк» становить: за кредитом 58 615,22 доларів США, що за курсом НБУ на дату розрахунку складає 1 231 225, 53 грн., по відсотках - в сумі 14 226, 59 доларів США, що за курсом НБУ на дату розрахунку складає 298 832, 64 грн., пені - в сумі 4 079, 44 доларів США, що за курсом НБУ на дату розрахунку складає 85 689, 53 грн.
У відповідності до положень ст. 212 ЦПК України, суд на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду обставин справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін, та не дав їм належної оцінки.
Так, згідно вимоги про досудове врегулювання спору, надісланої ПАТ Альфа - Банк ОСОБА_5, станом на 23 листопада 2013 року загальна сума простроченої заборгованості за кредитом становить 5034,24 долари США.
У попередженні відповідача про вилучення заставного майна позивач вказує, що станом на 21 квітня 2014 року сума простроченої заборгованості становить 4 505,86 доларів США, хоча після 23 листопада 2013 року жодних платежів за кредитним договором відповідач не здійснював.
Крім того, розрахунок заборгованості за кредитним договором, наданий ПАТ «Альфа - Банк» ,проведений лише із 2012 року, що позбавило суд можливості перевірити правильність нарахування заборгованості та правильності відповідно до умов кредитного договору №1304/0707/71-001 від 15 березня 2013 року зарахування платежів, проведених відповідачем із 2007 року.
Однак, банком на підтвердження факту щодо руху коштів по кредиту з моменту його укладання до моменту переходу прав вимоги, доказів переходу прав вимоги та їх обсягів від первісного кредитора до нових кредиторів також не надано, що унеможливлює дослідити реальний стан заборгованості відповідача за кредитним договором.
Суд апеляційної інстанції за приписами ст. 10 ЦПК України вживав заходів для сприяння всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснив особам, які беруть участь у справі, їх права, обов'язки, попередив про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій, зокрема, право надавати докази. Позивач на підтвердження руху коштів по кредиту, переходу прав вимоги та їх обсягів від первісного кредитора до нових кредиторів не надав.
Згідно з преамбулою Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Відповідно до цього Закону споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції. Цим же Законом надано визначення терміну продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.
Встановлено, що між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_5 був укладений договір не споживчого, а іпотечного кредиту, а відтак норми законодавства про захист прав споживачів до спірних відносин не застосовуються.
Статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачена можливість визнання недійсними лише окремих умов договору, а не цивільно - правового договору в цілому і лише у разі визнання цих положень договору несправедливими.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Підставами для визнання недійсним укладеного між сторонами кредитного договору позивач зазначив: невідповідність кредитного договору вимогам статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та вимогам постанови Правління Національного банку України № 168 від 10 травня 2007 року «Про затвердження правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», що виразилось в ненаданні йому відповідачем у повному обсязі інформації про умови кредитування.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, що діяла на момент укладення оспорюваного договору, встановлено, що договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги, можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.
В частині 4 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» зазначено, що договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві.
У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.
У п. 10.1 кредитного договору від 31 липня 2007 року, укладеного між сторонами, зазначено, що укладаючи цей договір, позичальник усвідомлює та підтверджує, що умови договору для нього зрозумілі, відповідають його інтересам, є розумними та справедливими. Позичальник свідчить, що під час укладання та виконання цього договору Позичальник не знаходився під впливом обману, насильства, погрози, зловмисної угоди або збігу тяжких обставин. Згідно п. 10.13 договору позивач підтвердив, що перед підписанням цього договору банк надав йому в письмовій формі всю інформацію про умови кредитування.
Кредитним договором чітко визначені кредитні умови, а саме: мету надання кредиту (пункт 1.4); форми його забезпечення (пункт 2.2); розмір процентів за користування кредитом (пункт 1.3); суму кредиту (пункт 1.1), строк, на який надається кредит (пункт 1.1), детальний розпис загальної вартості платежів по договору, що включає в себе суми платежів по поверненню кредиту, процентів, комісійних, можливих неустойок та вартість всіх попутних витрат (пункт 1.5 та додаток № 1 до договору - Графік повернення кредиту та сплати відсотків); можливість дострокового повернення кредиту та його умови (пункт 7.1.2).
Таким чином, перед укладенням сторонами кредитного договору банк у письмовій формі надав позивачу у повному обсязі усю необхідну інформацію, передбачену ч. 2 ,4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».
Судом встановлено, що при укладені цього договору сторони узгодили всі його істотні умови. У договорі зазначені сума кредиту, дата видачі кредиту, річна відсоткова ставка, умови повернення кредиту, нарахування та сплати відсотків, порядок сплати за кредит, порядок зміни та припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.
Позивач особистим підписом засвідчив, що до підписання (перед його підписанням) кредитного договору він уже ознайомився з умовами кредитування, мав необхідний обсяг цивільної дієздатності, його волевиявлення було вільним та відповідало його внутрішній волі. Виконання Банком зазначених умов підтверджено позивачем, який особисто підписав кредитний договір, чим засвідчив отримання вищевказаної інформації та те, що він погодився з умовами договору. На момент укладення кредитного договору позивач не навів жодних зауважень щодо змісту цього правочину, протягом тривалого часу виконував свої обов'язки за договором по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом.
Вся інформація щодо істотних умов кредитного договору міститься в тексті підписаного сторонами договору, ця інформація є чіткою і зрозумілою. Будь - яку іншу інформацію щодо форм кредитування та відмінностей між ними позивач мав можливість отримати до підписання Договору або відмовитись від підписання Договору у разі ненадання йому такої інформації.
Сукупна вартість кредиту та реальної процентної ставки з зазначенням сум щомісячних платежів по поверненню кредиту, процентів, комісійних, винагород визначені в Графіку повернення кредиту - додатку № 1 до договору, що є його невід'ємною частиною.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі ненадання інформації, яка зазначена у частині 2 даної статті, банк несе відповідальність, яка встановлена ст. ст. 15 та 23 цього Закону.
Тобто споживач має право на відшкодування завданих такими діями збитків, однак закон не передбачає можливості визнання недійсними у даному випадку кредитного договору.
З висновками суду першої інстанції належить погодитися, оскільки ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.
Підстави для скасування рішення суду відсутні.
Керуючись ст. 303, п.1 ч.1, ст.307, ст.ст. 308, 313, ч.1 п.1 ст.314, ст.315, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «АльфаБанк» відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10 серпня 2016 року залишити без змін.
Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий
Судді