Справа № 454/380/17 Головуючий у 1 інстанції: Струс Т.В.
Провадження № 22-ц/783/5121/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 Н. О.
Категорія: 30
20 листопада 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого - судді: Шеремети Н.О.
суддів: Шандри М.М., Цяцяка Р.П.
секретаря: Жукровської Х.І.
представника: ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 14 червня 2017 року, -
ОСОБА_3 звернувся з позовом до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України та Державної казначейської служби України про стягнення з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України в його користь 1 000 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої в результаті незаконного рішення суддів Оболонського районного суду м. Києва, Апеляційного суду м. Києва та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ по справі №756/7504/14-ц, що спричинило приниження честі, гідності і ділової репутації.
Оскаржуваним рішенням у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України та Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди відмовлено.
Рішення в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_3, вважає, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права при неповно з'ясованих обставинах, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. В апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції порушено його права, передбачені ст.ст. 22, 40, 56, 124, 150 Конституції України, ч. 1 ст. 2, ст. ст. 60, 61, 213, 214, 215, 360-7 ЦПК України, ст. ст. 16, 23, 1166, 1174, 1176 ЦК України. Також вважає, що ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції зобов»язаний був зазначити докази того, що моральну шкоду завдано позивачу не з вини відповідача, не відбулось приниження ділової репутації та те, що права позивача не були порушені, але такі докази в оскаржуваному рішенні взагалі не зазначено. Також зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову, оскільки постановою Верховного Суду України від 01.03.2017 року по справі № 6-3139цс16 встановлено, що належним відповідачем у справі про відшкодування шкоди завданої в результаті протиправних дій суду може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя. З вищенаведених підстав апелянт просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Заслухавши суддю - доповідача, заперечення представника ОСОБА_2 щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам.
Положеннями ст. 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їхнє підтвердження; які правовідносини сторін випливають зі встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
За загальними положеннями ЦПК України обов»язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України, ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 4 ЦПК України закріплено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Частиною ч.1 ст.15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Захист цивільних прав це передбачені законом або договором способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Згідно з ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу, яка передбачає, що обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Крім цього, обставини встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, щодо яких встановлено ці обставини (ч.3 ст.61 ЦПК України.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем, всупереч вимогам ст. ст. 10, 60 ЦПК України, не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заподіяння йому моральних страждань та переживань, втрат немайнового характеру, а також не обґрунтовано зазначеного ним розміру моральної шкоди, яку просив стягнути з відповідачів.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначено способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.
Згідно ч.ч. 1-3 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно з роз'ясненнями, які містяться у пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 25.05.2001 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.
Частинами 6, 7 ст. 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
В пункті 5 вказаної постанови зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_3 просить стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської службиУкраїни, на його користь 1000000.00 грн. моральної шкоди, завданої в результаті незаконних, як він вважає, судових рішень Оболонського районного суду м. Києва, Апеляційного суду м. Києва, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, судовими рішеннями яких його позбавлено права на судовий захист, доступу до правосуддя та які порушили його права, гарантовані ст. ст. 8,40,55,56 Конституції України,
Позивач зазначає, що постановленням незаконних ухвал, Оболонським районним судом м. Києва, Апеляційним судом м. Києва, Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ, йому спричинено моральні страждання, які полягали у приниженні честі, гідності та ділової репутації, моральні переживання у зв»язку з позбавленням права доступу до правосуддя, було порушено нормальні життєві зв»язки через неможливість активного громадського життя, порушено стосунки з оточуючими людьми, насміхання з їх сторони з приводу того, що він, діючи в межах закону, не може довести законність своїх вимог. Обгрунтовуючи розмір моральної шкоди вказує, що така є адекватною, враховуючи порушення законів суддями Оболонського районного суду м. Києва, Апеляційного суду м. Києва, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, до повноважень яких відноситься забезпечення дотримання гарантованих Конституцією прав.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивач на обґрунтування позовних вимог, всупереч ст. ст. 10, 60 ЦПК України, не надав належних та допустимих доказів на підтвердження завдання моральної шкоди, яка, як стверджує позивач, завдана йому постановленням незаконних ухвал Оболонським районним судом м. Києва, Апеляційним судом м. Києва, Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ, факту вчинення протиправних дій або бездіяльності, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою та діями відповідачів, вини відповідачів у заподіянні моральної шкоди.
Крім цього, позивачем у позовній заяві не зазначено, якими діями чи бездіяльністю саме Держави України в особі Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України позивачу була завдана моральна шкода.
Вказавши у позовній заяві про те, що зазначений ним розмір моральної шкоди є адекватним з врахуванням порушення суддями при ухваленні судових рішень законів, до повноважень яких відноситься гарантування дотримання цих прав, колегії суддів вважає, що позивач належним чином не обґрунтував вимоги немайнового характеру, не вказав, з яких саме міркувань він виходив, визначаючи розмір суми відшкодування моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Відповідно до роз»яснень п. 16 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» № 6 від 01.11.1996 року суди мають суворо додержуватися передбаченого ст. 56 Конституції України права особи на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
За встановлених судом першої інстанції обставин справи, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який дійшов до вірного висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_3 до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України та Державної казначейської служби України, про стягнення моральної шкоди, оскільки незаконність дій відповідачів не доведена належними та допустимими доказами.
Відповідно до ст. ст. 126, 129 Конституції України судді при здійсненні правосуддя незалежні й підкоряються лише закону, вплив на них у будь-який спосіб забороняється, а також однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.
Суд є органом, який розглядає скарги на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, посадових і службових осіб, а його рішення (дії, бездіяльність) оскаржуються лише в порядку, визначеному ст.129 Конституції України та законодавством про судочинство.
Зазначеними положеннями Конституції України встановлено, що судові рішення і, відповідно, дії або бездіяльність судів (суддів) з питань здійснення правосуддя (пов'язаних з підготовкою й розглядом справ у судових інстанціях) можуть оскаржуватись у визначеному порядку до суду вищої інстанції, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування моральної шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, так це буде порушувати принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.
Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно з роз»ясненнями 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 р. № 8 «Про незалежність судової влади», виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається.
Що стосується застосування судами положення ч.6 ст. 1176 ЦК України, яка передбачає, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах, то застосування цього законодавчого положення можливе у випадку, коли предметом позову є інші дії чи бездіяльність, зокрема, суду, які не пов»язані зі здійсненням правосуддя, відправленням судочинства, яке має на меті прийняття акту органом судової влади.
Таке законодавче врегулювання відповідає вимогам статей 6 і 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
За наведеного, розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких є, по суті, оскарження процесуальних дій судді (суду), пов»язаних із розглядом справи (від стадії відкриття провадження у справі до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядку), нормами ЦПК України чи іншими Законами України не передбачено.
Розглянувши позовну заяву ОСОБА_3 по суті позовних вимог, заявлених до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України та Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди та ухваливши по суті цих позовних вимог рішення про відмову у їх задоволенні, суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення суду врахував вищезазначені норми.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки суд першої інстанції повно та всебічно з"ясував обставини справи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення.
Керуючись ст. 303, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
апеляційну скаргу ОСОБА_3- відхилити.
Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 14 червня 2017 року - залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою апеляційного суду законної сили.
Головуючий: Шеремета Н.О.
Судді: Шандра М.М.
ОСОБА_4