28 листопада 2017 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі:
головуючий суддя: Хилевич С.В.
судді: Ковальчук Н.М., Бондаренко Н.В.
секретар судового засідання: Пиляй І.С.
за участі: сторін і представника ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду від 26 вересня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки,
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" (далі - ПрАТ "Київський страховий дім" або Страховик) про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки. Позов мотивовано тим, що відповідач під час виконання автомобілем маневру руху заднім ходом здійснив наїзд на автомобіль, який належав позивачу і знаходився у нерухомому стані. Обов'язкову цивільно-правову відповідальність ОСОБА_2 застраховано ПрАТ "Київський страховий дім", які повинні відшкодувати в солідарному порядку завдану шкоду.
Рішенням Рівненського міського суду від 26 вересня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача 500 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Стягнуто з ПрАТ "Київський страховий дім" на користь позивача страхове відшкодування за завдану майнову шкоду в розмірі 10 083, 26 гривень та 2 200 гривень витрат, пов'язаних з проведенням експертизи.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 640 гривень судового збору.
Стягнуто з ПрАТ "Київський страховий дім" у дохід держави 640 гривень судового збору.
На рішення суду в частині відмови в задоволенні вимоги про відшкодування ОСОБА_2 матеріальної шкоди, завданої здоров'ю, часткового задоволення вимоги про відшкодування моральної шкоди і судових витрат, а також відшкодування Страховиком неповного розміру судових витрат, позивач подав апеляційну скаргу, де покликався на неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, та порушення норм процесуального права.
На її обґрунтування зазначав про помилковість висновку суду щодо заниження розміру моральної шкоди, а тому вважав, що він повинен становити 5 000 гривень. Вважав, що суд безпідставно відмовив йому у стягненні витрат на лікування в розмірі 1 037, 81 гривень. Необхідність придбання ліків була зумовлена погіршенням стану здоров'я, внаслідок підвищення тиску та загостренням гіпертонічної хвороби через надмірне хвилювання з приводу дорожньо-транспортної пригоди та пошкодження автомобіля.
Посилався на хибну оцінку судом доказів у справі. Так, до заяви про уточнення позову від 22 березня 2017 року він надав квитанції про оплату послуг судового експерта в розмірі 2 200 гривень, про послуги за виклик телеграфом - 36 гривень та на правову допомогу - 3 300 гривень.
З урахуванням положень ст. 1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" вказував, що витрати у наданні правової допомоги становлять 3 300 гривень, що стверджено доданою до заяви про уточнення позовних вимог від 22 березня 2017 року квитанцією.
Правова допомога надавалась йому при підготовці позовної заяви, розрахунків, клопотань, участі у судових засіданнях та ознайомленні з матеріалами справи. Він оплатив витрати за проведення експертизи в розмірі 2 236 гривень та витрати на правову допомогу в розмірі 3 300 гривень, а всього 5 536 гривень, тому вони підлягають стягненню з кожного з відповідачів по 2 768 гривень з кожного.
З цих міркувань просив рішення суду першої інстанції змінити, ухваливши нове, яким стягнути з ОСОБА_2 5 000 гривень моральної шкоди, 1 037, 81 гривень за шкоду, завдану здоров'ю, та 2 768 гривень судових витрат. Також просив стягнути з ПрАТ "Київський страховий дім" 10 083,26 гривень страхового відшкодування за шкоду, завдану майну, і 2 768 гривень судових витрат.
У запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначав про законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, постановлення його з додержанням норм матеріального та процесуального права, з огляду на що просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи і доводи позивача, колегія суддів прийшла до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.
Згідно із ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частково задовольняючи вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції правильно виходив із того, що завдана позивачу моральна шкода заподіяна ОСОБА_2 через пошкодження транспортного засобу, в зв'язку із чим потерпілий був позбавлений можливості його використовувати і інтересах сім'ї та у виробничих цілях, витратив на його ремонт значні кошти. З огляду на наведене потерпілий втратив душевний спокій, що призвело до порушення нормальних життєвих зв'язків, необхідності у вишукуванні додаткових зусиль для організації свого життя.
Щодо стягнення на користь ОСОБА_1 зі Страховика 10 083, 26 гривень страхового відшкодування, то суд обґрунтовано врахував те, що частина строго відшкодування вже була виплачена в добровільному порядку, а тому стягнув різницю між уже сплаченою сумою і розміром збитків, що визначений висновком експерта. Стягуючи 2 200 гривень витрат на проведення експертизи, взято до уваги їх доведеність та обґрунтованість.
Відмовляючи в стягненні витрат на правову допомогу, міський суд послався на відсутність належних і переконливих доказів на підтвердження надання такої адвокатом ОСОБА_3 відповідно до Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах".
Погоджуючись із висновками про часткове задоволення позовних вимог, колегія суддів не може погодитися із твердженнями суду про відсутність підстав для присудження витрат на правову допомогу.
Матеріалами справи встановлено, і ці обставини сторонами не оспорюються, що 7 травня 2016 року о 17 год. 10 хв. по вулиці Струтинської в м. Рівне на подвір'ї багатоквартирного будинку № 13-а ОСОБА_2, керуючи автомобілем ВАЗ 2105, номерний знак НОМЕР_1, і здійснюючи маневр руху заднім ходом, не переконався, що це буде небезпечно і не створить перешкоди іншим учасникам дорожнього руху, не звернувся за допомогою сторонніх осіб, унаслідок чого скоїв наїзд на належний ОСОБА_1 автомобіль "Dacia Logan", номерний знак НОМЕР_2, який перебував у нерухомому стані.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди обидва автомобілі отримали механічні пошкодження. Зокрема, автомобіль, що належний потерпілому, зазнав пошкоджень дверей задніх правих і боковини задньої правої.
Дані обставини стверджені постановою судді Рівненського міського суду від 7 червня 2016 року, якою ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення, що передбачене ст. 124 КУпАП, і накладено адміністративне стягнення у розмірі 340 гривень. Постанова набрала законної сили (а.с. 2).
Згідно із ч. 4 ст. 61 ЦПК України вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Обов'язкова цивільно-правова відповідальність потерпілого на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована ПрАТ "Київський страховий дім", про що свідчить відповідний поліс №АЕ6805424. Страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну, становив 100 000 гривень (а.с. 20).
На підставі Звіту №59240 від 26.06.2016 року вбачається, що вартість відновлювального ремонту автомобіля "Dacia Logan", номерний знак НОМЕР_2, з урахуванням коефіцієнта фізичного зношення склала 8 788, 84 гривень. 30 серпня 2016 року Страховиком здійснено виплату страхового відшкодування у зазначеному розмірі на користь ОСОБА_1 (а.с. 50, 51, 52-61, 62-66, 74, 75-76).
Спірні правовідносини виникли з приводу відшкодування на користь позивача ОСОБА_2 та ПрАТ "Київський страховий дім" решти матеріальної шкоди, завданої транспортному засобу, і в зв'язку із витратами на купівлю медичних препаратів на лікування, а також моральної шкоди, завданої душевними переживаннями, пов'язаними з пошкодженням транспортного засобу.
За остаточною редакцією позову позивач вимагав стягнення з ОСОБА_2 5 000 гривень моральної шкоди, 1 037, 81 гривень матеріальної шкоди в зв'язку з понесенням витрат на лікування, а також зі Страховика - 10 083, 26 гривень матеріальної шкоди та пеню за затримку виплати страхового відшкодування у розмірі 1 606, 69 гривень.
Висновок №36 судової автотоварознавчої експертизи від 20.02.2017 року, який зроблений на виконання відповідної ухвали Рівненського міського суду від 19 грудня 2016 року, ствердив, що вартість ремонту автомобіля "Dacia Logan", реєстраційний номер НОМЕР_2, з урахуванням коефіцієнта фізичного зношення без податку на додану вартість станом на 13 травня 2016 року складав 18 872, 10 гривень (а.с. 102-109).
При цьому дата визначення збитків - 13 травня 2016 року збігається із датою огляду представником Страховика пошкодженого автомобіля, що переконливо і об'єктивно та в межах обставин справи свідчить про розмір матеріальної шкоди саме на час її заподіяння.
Вирахувавши різницю між уже виплаченою сумою відшкодування - 8 788, 84 гривень та встановленим експертом розміром - 18 872, 10 гривень, суд правильно визначив розмір цієї шкоди - 10 083, 26 гривень, який підлягає стягненню з ПрАТ "Київський страховий дім" на користь потерпілого.
Норми ст. 1166 ЦК України вказують, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ч.ч. 2, 5 ст. 1187 ЦК України шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання та утримання якого створює підвищену небезпеку.
Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Згідно зі ст. 979 ЦК України з договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Положення ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачають обов'язок страховика відшкодувати у встановленому Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди майну третьої особи, при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності.
Щодо стягнення 1 606, 69 гривень пені, то судом також зроблено обґрунтовані висновки про відсутність підстав для стягнення пені, з чим погоджується і колегія суддів.
Так, згідно із абз. першим п. 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніше як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний, зокрема, у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування.
Відповідно до абз. п'ятого цього пункту у разі, якщо заява про здійснення страхового відшкодування чи інші документи, необхідні для прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування, подані з порушенням строку, встановленого цим Законом, строк прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування та його виплату збільшується на кількість днів такого прострочення.
Як з'ясовано судом, на день подання потерпілим заяви до Страховика - 23 травня 2016 року доказів про винуватість ОСОБА_2, що встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили, не існувало і не було подано.
Необґрунтованими є і підстави для застосування п. 36.5 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", на що покликається позивач, оскільки він не погодився із рішенням ПрАТ "Київський страховий дім" про часткову виплату страхового відшкодування і оспорив факт порушення своїх прав до суду.
Повно і правильно з'ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні спірних відносин між сторонами підлягають застосуванню норми матеріального права, які регулюють цивільно-правову відповідальність страховика і заподіювача шкоди у разі настання страхового випадку за участі потерпілого, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов частково, стягнувши на користь ОСОБА_1 із ОСОБА_2 500 гривень моральної шкоди, а з ПрАТ "Київський страховий дім" - 10 083, 26 гривень матеріальної шкоди і 2 200 гривень витрат за проведення судової експертизи, та відмовивши в задоволенні інших позовних вимог.
Щодо доводів апеляційної скарги про заниження судом розміру моральної шкоди, то колегія суддів з ними погодитися не може.
Згідно зі ст. 26 (1) Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховиком (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю.
Тобто відшкодування потерпілому моральної шкоди з підстав, передбачених пунктами 3, 4 ч. 2 ст. 23 ЦК України, провадиться у розмірі, визначеному судом, особою, яку визнано винною у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди.
Відповідно до зазначених норм закону моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Тому заподіювач шкоди відшкодовує лише моральну шкоду, завдану безпосередньо транспортному засобові та іншому майну потерпілого, а не у випадках, визначених пунктами 1, 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України. Отже, зайвим є посилання суду на наявність та розмір моральної шкоди в зв'язку з фактами підвищення артеріального тиску, загострення гіпертонічної хвороби, які потерпілий пов'язує із наслідками дорожньо-транспортної пригоди, що спричинили йому посттравматичний синдром, дискомфорт та загальне погіршення стану здоров'я.
Апеляційний суд погоджується і з мотивами, які покладені судом в обґрунтування висновків про моральну шкоду, завдану автомобілю, та існування супутніх незручностей і негараздів, що пов'язані із неможливістю його експлуатації протягом часу на ремонт транспортного засобу.
Так, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 був позбавлений можливості використовувати належний йому автомобіль для сімейних та виробничих цілей. На ремонт автомобіля він змушений був витратити значних коштів, що ставило його і його сім'ю у скрутне матеріальне становище. він втратив душевний спокій, багато часу витрачаючи на оформлення документів і проведення експертизи. Наведене призвело до порушення нормальних життєвих зв'язків позивача, необхідності відшукування додаткових зусиль для організації свого життя.
В той самий час, обставини, які колегія суддів визнала зайвими, не впливають на розмір моральної шкоди, який правильно визначений судом першої інстанції у 500 гривень. Тобто взяті до уваги глибина, характер та обсяг душевних страждань ОСОБА_1, що виникли в результаті дорожньо-транспортної пригоди, та необхідність ремонту пошкодженого автомобіля, докладаючи значних зусиль для організації свого життя в зв'язку із раптовою і терміновою потребою в грошових коштах, правильно в своїй сукупності вказували про розмір моральної шкоди, який є співмірним факту її заподіяння.
Помилковим апеляційний суд вважає твердження позивача про застосування положень ст. 1188 ЦК України.
Так, згідно із ч. 1 цієї статті шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме:
1.)шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою;
2.)за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується;
3.)за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Між тим, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (ч. 1 ст. 1187 ЦК України). Оскільки належний позивачу автомобіль "Dacia Logan", номерний знак НОМЕР_2, під час наїзду на нього автомобіля ВАЗ 2105, номерний знак НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_2, не перебував у русі, його двигун не працював, а транспортний засіб за своїм функціональним призначенням не використовувався, тому в той момент його не можна вважати джерелом підвищеної небезпеки. Таким чином, дорожньо-транспортна пригода відбулася за участі лише одного джерела підвищеної небезпеки - автомобіля ВАЗ 2105, який належав відповідачу, що переконливо вказує про застосування до спірних відносин саме вимог ст. 1187 ЦК України, а не ст. 1188 ЦК України, що й зроблено міським судом.
Не заслуговують на увагу і доводи автора скарги про хибність висновку щодо безпідставності стягнення 1 037, 81 гривень витрат на лікування. Правильно судом вказано про те, що надані позивачем письмові докази про лікування не стверджують про його лікування, адже під час і внаслідок дорожньо-транспортної пригоди жодних фізичних травм не отримував. Відсутній тому і причинно-наслідковий зв'язок між страховим випадком і представленими доказами.
Понесені ОСОБА_1 судові витрати - 2 200 гривень на проведення експертизи підтверджуються квитанцією 0.0.701329438.1 від 07.02.2017 року, а тому правильно стягнені із Страховика на його користь.
Стосовно доводів про неправомірну відмову у стягненні витрат на правову допомогу, то колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду в цій частині підлягає до скасування, а вимоги ОСОБА_1 - до задоволення з таких міркувань.
Склад та розмір витрат, пов'язаних із сплатою правової допомоги, належить до предмета доказування у справі.
Так, на а.с. 127 міститься квитанція від 22.03.2017 року бн, за змістом якої ОСОБА_1 сплатив на користь ОСОБА_3 3 300 гривень за надання правової допомоги. Там же зазначено, що правова допомога адвоката включала в себе підготовку позовної заяви, розрахунків клопотань, участі в судових засіданнях, ознайомлення з матеріалами справи, а разом - 6 годин, помноживши які на 550 гривень, здобуто 3 300 гривень.
Згідно із ст. 1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено з 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
Встановлено, що ОСОБА_3 відповідно до договору про надання позивачу правової допомоги від 12 жовтня 2016 року виготовив позовну заяву, обчислив відповідні розрахунки у справі, ознайомлювався зі справою та брав участь у судових засіданнях, що разом склало 6 годин (а.с. 1-1, зв.; 2-6; 83-83, зв.; 84-88; 93; 94-94, зв.; 120-120, зв.; 143; 170; 180; 186-187). Грошовий еквівалент 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб на той час складав 550 гривень, а тому помноживши дані величини одержимо 3 300 гривень, що і складає розмір правової допомоги.
Згідно із ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Оскільки відповідачів у справі є двоє - ОСОБА_2 і Страховик, тому витрати на правову допомогу слід вираховувати у рівній частці з кожного - по 1 650 гривень на користь ОСОБА_1
Решта тверджень позивача про незаконність рішення суду, що викладені в апеляційній скарзі, колегією суддів визнаються необґрунтованими і до уваги взяті не можуть бути.
Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до п. 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп2003).
Тому доводи особи, що подала апеляційну скаргу, на необхідність та вимушеність захисту її прав, порушуючи тим самим права відповідачів, є неприйнятними для апеляційного суду.
Підставою для часткового скасування оскаржуваного рішення відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.
На підставі ст. 1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах", абз. десятого п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп2003, керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-314, 316, 324-325 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Рівненського міського суду від 26 вересня 2017 року в частині відмови в стягненні витрат на правову допомогу скасувати.
Стягнути із ОСОБА_2 і Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" на користь ОСОБА_1 по 1 650 (одна тисяча шістсот п'ятдесят) гривень понесених витрат на правову допомогу з кожного.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий:
Судді: