Справа № 643/9133/14-ц Головуючий І інстанції - Зінченко Ю.Є.
Провадження: 22-ц/790/17/17 Головуючий ІІ інстанції - Бездітко В.М.
Категорія: договірні
10 листопада 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області у складі:
головуючого - Бездітка В.М.,
суддів - Овсяннікової А.І., Сащенко І.С.
за участю секретаря -Лашакової Д.І.
розглянув матеріали цивільної справи за апеляційною скаргоюпредставника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 23 червня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору довічного утримання, -
встановила:
У червні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що він постійно мешкав за адресою: АДРЕСА_1 разом зі своєю дружиною та матір'ю - ОСОБА_4. З 2010 року його мати ОСОБА_4 почала страждати хворобою Альцгеймера. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 19.12.2012 року її було визнано недієздатною та рішенням Московського районного суду м. Харкова від 08.04.2013 року ОСОБА_3 призначено її опікуном. На підставі договору купівлі - продажу від 22.05.2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_5, реєстр. № 3564 ОСОБА_4 на праві власності належала квартира АДРЕСА_2. ОСОБА_1, яка є донькою позивача, 13.07.2011 року уклала з ОСОБА_4 договір довічного утримання. При цьому про даний договір ОСОБА_3 не повідомила. Оригінали всіх документів на квартиру яка стала предметом договору довічного утримання на час укладання даного договору знаходилися у позивача. Позивач вважає, що відповідач скористалася тим, що ОСОБА_4 перебуває у хворому становище, оформила дублікати всіх необхідних документів, та уклала з нею договір довічного утримання від 13.07.2011 року. Вказаний договір він вважає недійсним, оскільки ОСОБА_4 на час укладання договору не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними внаслідок хвороби.
Просить визнати договір довічного утримання, укладений 13.07.2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 недійсним.
Рішенням Московського районного суду м.Харкова від 23.06.2015 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано договір довічного утримання, укладений 13.07.2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7, реєстровий № 1864 недійсним. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 243, 60 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Московського районного суду м.Харкова від 23.06.2015 року суду скасувати та ухвалити нове, про відмову у задоволені позову у повному обсязі. Посилався на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. В обґрунтування скарги зазначив наступне. При ухвалені рішення судом першої інстанції не в повному обсязі та не вірно встановлені обставини по справі, що мають істотне значення для вирішення справи, неповно досліджено та надано оцінку доказам. Так, в основу прийнятого судом рішення покладено лише висновок судово - психіатричної експертизи №402 від 28.04.2015 року. При цьому не враховано, що вказаний висновок базується на медичній документації, яка є суперечливою за змістом та з сумнівними записами з невідомих джерел. Вказаний висновок носить імовірний характер та не є належним доказом. При розгляді справі в суді першої інстанції, відповідачем неодноразово подавались клопотання про допит свідків, яка могли вказати на поведінку ОСОБА_4 у побуті, лікаря - психіатра, який здійснював лікування ОСОБА_4, однак суд безпідставно відмовляв у задоволені вказаних клопотань. Також, судом першої інстанції було відмовлено відповідачу у задоволені клопотання про допит та визнання в якості третьої особи приватного нотаріуса ОСОБА_7, яка посвідчувала спірний договір. Вказані обставини вказують на те, що суд не встановив всі факти які необхідні для повного, всебічного розгляду справи та винесення законного рішення. Судом першої інстанції не була надана належна оцінка усім доказам по справі, у зв'язку з чим висновки суду є передчасними.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім встановлених ст.61 ЦПК України випадків. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 60 ЦПК України).
Згідно ч.1 ст.303 ЦПК України, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з положень ст.ст. 203, 215, 225 ЦК України та з урахуванням того, що позивачем доведено, що на момент укладання договору довічного утримання ОСОБА_4 не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_3
Такий висновок суду ґрунтується на матеріалах справи та вимогах закону.
Судом встановлено, що згідно договору довічного утримання, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_8 від 13.07.2011 року за реєстровим № 1864, ОСОБА_4 було передано ОСОБА_1, квартиру АДРЕСА_3 (а.с. 116,117).
Відповідач ОСОБА_1 є донькою позивача ОСОБА_3 та онукою ОСОБА_4
Згідно копії свідоцтва про смерть від 19.07.2014 року серія І-ВЛ № 451072 ОСОБА_4 померла 18 липня 2014 року (а.с. 109).
Як встановлено у суді першої інстанції, з 2010 року ОСОБА_4 страждала хворобою Альцгеймера та проходила лікування.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 19.12.2012 року ОСОБА_4 визнано недієздатною. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 08.04.2013 року позивача ОСОБА_9 призначено опікуном над ОСОБА_4 (а.с. 22-24).
Ухвалою суду від 22.01.2015 року судом першої інстанції призначалась посмертна судово-психіатрична експертиза з метою встановлення наявності або відсутності у ОСОБА_4 на час укладання 13.07.2011 року оспорюваного договору психічних розладів, можливість нею усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Проведення судово-психіатричної експертизи доручено експертам відділення судово - психіатричних експертиз Комунального закладу охорони здоров'я «Харківська обласна клінічна психіатрична лікарня № 3», з попередженням експертів про кримінальну відповідальність за ст.ст. 384,385 КК України (т.1 а.с.100).
Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта № 402 від 28.04.2015 року, за наданими даними ОСОБА_4 виявляла стійкий хронічний психіатричний розлад у вигляді деменції при хворобі Альцгеймера з пізнім початком. За своїм психічним станом ОСОБА_4 на час укладання договору довічного утримання 13.07.2011 року була не здатна розуміти значення своїх дій та керувати ними (а.с. 176-179).
В суді апеляційної інстанції за клопотанням представника ОСОБА_1- ОСОБА_10 була призначена повторна посмертна судово-психіатрична експертиза, проведення якої доручено Українському науково-дослідному інституту соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, з попередженням експертів про кримінальну відповідальність за ст.ст. 384,385 КК України.
Відповідно до висновку судово - психіатричного експерта № 17 від 10.05.2017 року ОСОБА_4 на момент складання договору довічного утримання 13.07.2011 року виявляла тяжкий психіатричний розлад у формі судинної цементації та на момент складання договору довічного утримання 13.07.2011 року за своїм психічним станом була нездатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Законодавством України чітко врегульовані питання щодо недійсності угод (ст. 215-216 ЦК).
Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин. якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частиною 1 ст. 225 ЦК України встановлено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. У разі наступного визнання фізичної особи, яка вчинила правочин, недієздатною позов про визнання правочину недійсним може пред'явити її опікун.
Пунктом 16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9 роз'яснено, що правила ст. 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину, особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до ст. 145 ЦПК України зобов'язаний призначити судову - психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї із сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до ст. 212 ЦПК України.
Доводи апелянта про те, що висновок судово-психіатричної експертизи № 402 від 28.04.2015 року не може бути прийнято як належний доказ по справ, оскільки вказаний висновок базується лише на медичній документації, яка є суперечливою за змістом та з сумнівними записами з невідомих джерел не заслуговують на увагу, оскільки сам висновок судово-психіатричної експертизи не оскаржувався, є дійсним, вказаний висновок підтверджено висновку судово - психіатричного експерта № 17 від 10.05.2017 року, а тому підстав вважати його як неналежний доказ відсутні.
Посилання апелянта на те, що суд безпідставно відмовляв у задоволені клопотань заявлених відповідачем про допит свідків, яка могли вказати на поведінку ОСОБА_4 у побуті, лікаря - психіатра, який здійснював лікування ОСОБА_4, визнання в якості третьої особи приватного нотаріуса ОСОБА_7 та її допит однак, не є підставою для скасування рішення. Оскільки, розгляд справи в суді першої інстанції проведено з дотримання вимог чинного законодавство. По вирішенню клопотань представника відповідача постановлено ухвалу. Крім того, в суді апеляційної інстанції приватний нотаріус ОСОБА_7 була допитана та нею надані письмові пояснення.
Доводи апеляційних скарг, щодо невідповідності висновків суду обставинам справи не відповідають матеріалам справи, не підтверджені доказами, а тому підлягають відхиленню.
Колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Підстав для скасування, зміни рішення при апеляційному розгляді справи не встановлено.
Керуючись ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, судова колегія, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 23 червня 2015 рокузалишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення. Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.
Головуючий -
Судді -