Справа № 640/15516/17
н/п 2-а/640/472/17
20.11.2017 року Київський районний суд м.Харкова в складі:
головуючого судді - Колесник С.А.,
при секретарі - Ашрафовій І.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у м.Львові, інспектора ВПО ДДЗ 3-го батальйону УПП у м.Львові лейтенанта поліції Горега Христини про визнання незаконною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, -
встановив:
До Київського районного суду м. Харкова надійшла адміністративна позовна заява ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у м.Львові, інспектора ВПО ДДЗ 3-го батальйону УПП у м.Львові лейтенанта поліції Горега Христини про визнання незаконною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, у якій позивач просить: 1. Поновити строк оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення; 2. Звільнити його ОСОБА_1 від сплати судового збору на підставі ч.4 ст.288 КУпАп та відповідно до рішення Пленуму Вищого Адміністративного Суду України (постанова від 23.01.2015 року Про практику застосування адміністративними судами положень Закону України від 08 липня 2011 року №3674-УІ «Про судовий збір»); 3. Оскаржувану постанову серії БР №202873 від 16.09.2017 року скасувати, справу про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху щодо нього закрити, відповідно до п.1 ст.247 КУпАП за відсутністю у його діях складу такого правопорушення.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що постанову серії БР № 202873 від 16.09.2017 року винесено щодо нього ОСОБА_1 інспектором батальйону № 5 УПП у м. Львові лейтенантом поліції Горега Христиною, нібито за порушення вимог пункту 11.3 Правил дорожнього руху України, за що передбачено адміністративну відповідальність за ч. 2 ст. 122 КУпАП. На його думку, постанова не відповідає обставинам справи, вимогам закону та підлягає скасуванню з таких підстав.
16.09.2017 року, він керуючи автомобілем БМВ X 5, д.н.з. НОМЕР_1, рухався по автодорозі М - 06, Київ - Чоп. Приблизно о 10 годині 30 хвилин на 490 км даної дороги був зупинений екіпажем патрульної поліції нібито за порушення правил дорожнього руху України, а саме за те, що він, рухаючись по дорозі з двостороннім рухом, що має по одній смузі для руху в кожному напрямку виїхав на смугу, де заборонено рух розміткою 1.1. Розмітка 1.1: Вузька суцільна лінія - поділяє транспортні потоки протилежних напрямків і позначає межі смуг руху на дорогах; позначає межі проїзної частини, на які в'їзд заборонено; позначає межі місць стоянки транспортних засобів, майданчиків для паркування і край проїзної частини доріг, не віднесених за умовами руху до автомагістралей. На його доводи про те, що він не змінював напрямку та полосу руху та не виконував перестроювання в інший ряд для здійснення руху та не перетинав смугу з розміткою 1.1 співробітники поліції під керівництвом лейтенанта поліції Горега Христини не реагували і склали протокол на неіснуюче правопорушення, на його прохання надати докази скоєного правопорушення не реагували та зауважили про існування доказів, які зафіксовані в автоматичному режимі та про те, що постанова буде складена без його участі. На його вимогу про складення постанови за його участі та надати можливість подати свої заперечення співробітники поліції без жодних мотивувань йому відмовили.
Посилаючись на ст.ст.251,268,276,283 КУпАП, рішення Конституційного суду України від 26.05.2015 року №5-рп/2015 вважав, що були порушені його права на повний та неупереджений розгляд справи про адміністративне правопорушення, що змусило його звернутися до суду за захистом порушених прав. Зазначив, що в його діях відсутній умисел на скоєння адміністративного правопорушення та відсутній склад адміністративного правопорушення, у якого його визнано винним вказаною вище постановою.
Крім того зазначив, що дані обставини сталися 16.09.2017 року. Постанову серії БР №202873 про притягнення його до адміністративної відповідальності було складено без його участі та йому не вручалася. Дана постанова була направлена співробітниками поліції на поштову адресу та ним отримана 26.09.2017 року, тобто термін оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення спливає через десять днів після отримання постанови 06.10.2017 року. За таких обставин пропуск строку оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення стався з поважних причин та не з його вини.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з»явився, направив заяву про розгляд справи без його участі (а.с.19).
Відповідачі в судове засідання не з'явилися, повідомлені належним чином, причину неявки суду не повідомили (а.с.21,22).
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
У відповідності до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли маються підстави для звільнення від доказування.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно п.1 ст.247 Кодексу України про адміністративне правопорушення обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Матеріали справи свідчать, що 16.09.2017 інспектором батальйону № 5 УПП у м. Львові лейтенантом поліції Горега Христиною було складено постанову серії БР № 202873 відносно позивача за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого за ч.2 ст. 122 КУпАП. З постанови вбачається, що позивач, керуючи автомобілем БМВ X 5, д.н.з. НОМЕР_1, 16.09.2017р. о 10-33 год. на автодорозі М-06 Київ-Чоп 503 км+100 м, на дорозі з двостороннім рухом, яка має по одній смузі для руху в кожному напрямку виїхав на смугу де заборонено рух, розміткою дорожнього руху 1.1, чим порушив вимоги п. 11.3 ПДР України (а.с.6).
Згідно з ч.1, абз. 1 ч. 2 ст. 99 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Враховуючи викладене, положення ст. 289 КпАП України, суд приходить до висновку, що позивач при зверненні до суду з позовом 05.10.2017 не порушив передбачений 10-денний строк для захисту своїх прав в судовому порядку.
Згідно зі ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до вимог ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005р. №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Згідно зі ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Позивач, надавши суду докази в обґрунтування своїх доводів, вважає, що розгляд справи на місці, без підготовки порушує його права, передбачені ст.268 КУпАП
Судом встановлено, що відповідачем в порушення вимог ст. 280 КУпАП додатково не було встановлено, чи було вчинено правопорушення, чи винен позивач в його вчиненні, чи підлягає він адміністративній відповідальності та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
Стаття 7 КУпАП передбачає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. При цьому, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законів.
В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти встановлені судом у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.
За таких обставин факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, на думку суду, є недоведеним.
Також, суд звертає увагу на наступне.
Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється КУпАП, яким серед іншого визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження у справах про адміністративні правопорушення, у тому числі й віднесених до компетенції органів внутрішніх справ, здійснюється на основі додержання принципу законності (частини перша, друга статті 7 КУпАП); завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом (стаття 245 КУпАП).
Провадження у справі про адміністративне правопорушення передбачає низку визначених у законі послідовних дій відповідного органу (посадової особи). За загальним правилом фіксація адміністративного правопорушення починається зі складення уповноваженою посадовою особою протоколу про його вчинення. У ньому зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи (частина перша статті 256 Кодексу). Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами (частина друга статті 256 КУпАП). У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це; така особа має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до нього, а також викласти мотиви своєї відмови від його підписання (частина третя статті 256 КУпАП). Протокол разом з іншими матеріалами справи, зокрема процесуально оформленими доказами, перелік яких встановлено у статті 251 Кодексу, надсилається органу (посадовій особі), уповноваженому розглядати справу про адміністративне правопорушення (частина перша статті 257 КУпАП). Підвідомчість справ про адміністративні правопорушення визначено у главі 17 КУпАП.
Конституційний Суд України у рішенні від 26.05.2015 року у справі № 1-11/2015 за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення дав офіційне тлумачення зазначеній нормі, вказавши, що положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яке передбачає, що «справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення», в аспекті порушеного у конституційному поданні питання необхідно розуміти так, що використане в ньому словосполучення «за місцем його вчинення» визначає адміністративно-територіальну одиницю, на яку поширюється юрисдикція відповідного органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення.
В мотивувальній частині вказаного рішення Конституційний Суд України зазначив, що у частинах 1, 2 ст. 258 Кодексу визначено випадки, коли протокол про вчинення адміністративного правопорушення не складається, а адміністративне стягнення накладається і стягується на місці вчинення правопорушення, якщо особа не оспорює допущеного нею порушення і адміністративного стягнення, що на неї накладається, а розмір штрафу не перевищує передбаченого у Кодексі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Перелік адміністративних правопорушень, за які адміністративні стягнення накладаються на місці їх вчинення, є вичерпним і може бути змінений лише законом.
За Кодексом до цього переліку належать, зокрема, такі адміністративні правопорушення: порушення вимог пожежної безпеки в лісах (стаття 77); порушення правил полювання (частина перша статті 85); порушення правил рибальства (частина третя статті 85); порушення правил щодо карантину тварин, інших ветеринарно-санітарних вимог (стаття 107); викидання сміття та інших предметів з вікон і дверей вагонів поїздів, прохід по залізничних коліях у невстановлених місцях (частина третя статті 109); викидання за борт річкового або маломірного судна сміття та інших предметів (частина третя статті 116-2); провезення ручної кладі понад установлені норми і неоплаченого багажу (стаття 134); безквитковий проїзд (стаття 135); прояв неповаги до суду (стаття 185-3). Притягнення особи до адміністративної відповідальності у вказаних випадках фактично відбувається у скороченому провадженні.
Таким чином, Конституційний Суд України у зазначеній справі дійшов висновку, що всі інші види правопорушень, в тому числі і ті, за які відповідальність передбачена ст. 122 Кодексу, розгляду у скороченому провадженні не підлягають.
Скорочене провадження у справах про зазначені адміністративні правопорушення передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення. Застосування посадовою особою процедури скороченого провадження в інших випадках, які не визначені законом, тобто розгляд справи про адміністративне правопорушення безпосередньо на місці його вчинення, а не за місцезнаходженням органу, уповноваженого законом розглядати справу про таке правопорушення, призводить до порушення процесуальних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, закріплених у статтях 257, 268, 277, 278, 279, 280 Кодексу.
Аналіз положень глави 22 Кодексу в системному зв'язку з положеннями його глави 17 вказує на те, що підстав для ототожнення місця вчинення адміністративного правопорушення з місцем розгляду справи про таке правопорушення немає, а словосполучення «на місці вчинення правопорушення» і «за місцем його вчинення», які містяться у статтях 258, 276 Кодексу, мають різне цільове спрямування і різний правовий зміст. Зокрема, словосполучення «за місцем його вчинення», застосоване у положенні частини першої статті 276 Кодексу, за якою «справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення», вказує на місцезнаходження органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення у межах його територіальної юрисдикції згідно з адміністративно-територіальним устроєм України.
Суд наголошує, що поліцейським протокол про адміністративне правопорушення не складався, що ним не оскаржено в судовому засіданні, а відразу була винесена постанова, хоча позивач не погоджувався з допущеним правопорушенням.
Таким чином, суд вважає, що інспектор не мав права на місці вчинення адміністративного правопорушення виносити оскаржувану постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія БР № 202873 від 16.09.2017, за якою позивача було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425,00 грн.
На підставі наданих доказів та вимог чинного законодавства щодо неможливості скороченого розгляду справ вказаної категорії, суд приходить до висновку, що при винесенні оскаржуваної постанови в справі про адміністративне правопорушення, відповідачем порушено норми чинних нормативно-правових актів, вина особи у вчиненні правопорушення належним чином не доведена, твердження позивача не спростовані, до суду не надійшло доказів на спростування доводів позивача, а тому суд вважає, що позов слід задовольнити в частині скасування постанови інспектора батальйону №5 УПП у м.Львові лейтенанта поліції Горега Христини по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху серія БР №202873 від 16.09.2017 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн. за ч.2 ст.122 КУпАП.
Разом з тим, суд не вбачає підстав для задоволення позову ОСОБА_1 в частині вимог щодо закриття справи про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, відповідно до п.1 ст.247 КУпАП за відсутністю у його діях складу такого правопорушення, при цьому виходить з наступного.
Відповідно до ст. 222 КУпАП справи про адміністративні правопорушення, передбачені частинами 1, 2, 3 ст. 122 КУпАП розглядають органи Національної поліції. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
За приписами статті 284 КУпАП у справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов: 1) про накладення адміністративного стягнення; 2) про застосування заходів впливу, передбачених статтею 24-1цього Кодексу; 3) про закриття справи.
Відповідно до ст. 288 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі може бути оскаржено до вищестоящого органу (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.
За приписами п. 1 ч.1 ст.3 КАС України справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: 1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; 2) зобов'язання відповідача вчинити певні дії; 3) зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій; 4) стягнення з відповідача коштів; 5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 6) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 7) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 8) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.
Отже, у адміністративного суду відсутні повноваження про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Суд зазначає, що повноваженнями щодо закриття провадження у справі про адміністративні правопорушення наділені органи Національної поліції, що розглядають справу про адміністративне правопорушення. При цьому адміністративний суд, розглядаючи адміністративну справу про незаконність рішення органів Національної поліції про притягнення особи до адміністративної відповідальності не вирішує питання притягнення особи до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення, а перевіряє таку постанову на відповідність приписам ч. 3 ст.2 КАС України, тобто чи прийнята вона на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, чи є вона законною, обґрунтованою, при цьому у суду відсутні повноваження вирішувати питання щодо закриття провадження у такій справі.
Відповідно до положень ст. 94 КАС України та ст. 288 КУпАП судові витрати покладаються на рахунок Державного бюджету України.
Керуючись ст. ст. 11, 159, 160-163, 167 КАС України, суд,-
Постановив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення від 16.09.2017 року серії БР №202873 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн. за ч.2 ст.122 КУпАП.
У задоволенні іншої частини адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку через Київський районний суд м. Харкова до Харківського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення апеляційної скарги. У разі застосування ч. 3 ст. 160 КАС України апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошена в судовому засіданні 20 листопада 2017 року. Складення повного тексту постанови відкладено на строк не більш як п'ять днів з дня закінчення розгляду справи та виготовлено 21 листопада 2017 року.
Суддя С.А. Колесник