печерський районний суд міста києва
Справа № 757/48172/15-ц
Категорія 18
19 жовтня 2017 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Москаленко К.О.,
при секретарі - Ольховській М.Г., Березовській К.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4 про захист прав споживача та визнання договору відновлюваної кредитної лінії недійсним, -
У грудні 2015 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Печерського районного суду м. Києва з позовом до відповідача Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4про захист прав споживача та визнання договору відновлювальної кредитної лінії недійсним.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що 21.11.2007 між нею та Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є відповідач, було укладено Договір відновлювальної кредитної лінії №230 (далі по тексту - Кредитний договір). В подальшому, до Кредитного договору були внесені зміни шляхом укладення додаткових договорів, зокрема: Додатковий договір №1 від 01.09.2008; Додатковий договір №2 від 29.01.2010; Додатковий договір №3 від 23.12.2011; Додатковий договір №4 від 30.03.2012; Додатковий договір №5 від 26.06.2012. Позивач вважає, що укладений Кредитний договір суперечить вимогам законодавства, а тому такий договір, в силу положень ст. 215 Цивільного кодексу України має бути визнаний судом недійсним. Зокрема, у позовній заяві ОСОБА_1 посилається на те, що Кредитний договір не відповідає ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Постанові Національного банку України №168 від 10.05.2007. Крім того, вважає, що укладений Кредитний договір здійснений з використанням нечесної підприємницької практики і є недійсним відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів». Також, посилається на те, що при укладенні Кредитного договору від неї була прихована реальна відсоткова ставка та сукупна вартість кредиту і її було введено в оману щодо істотної умови - ціни кредиту, а тому в силу вимог ч.1 ст. 230 ЦК України дана обставина є підставою для визнання Кредитного договору недійсним.
У судове засідання позивач та її представник не з'явилися, про розгляд справи повідомлялися належним чином, через канцелярію суду представником позивача подана заява про розгляд справи у відсутність представника позивача. Також, у заяві зазначено, що представник позивача позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить позов задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, посилаючсиь на викладене в письмових запереченнях, просив відмовити в повному обсязі. Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначив, що при укладенні Кредитного договору було виконано усі вимоги чинного на той момент законодавства, у зв'язку з чим відсутні підставі визнавати оскаржуваний Кредитний договір недійсним. Крім того, представник відповідача зазначив про сплив позовної давності, про що подав відповідну заяву про застосування строку позовної давності та на підставі ч.ч.3,4 ст. 267 ЦК України просив відмовити у задоволенні позову.
Враховуючи заяву про розгляд справи за відсутності представника позивача, суд визнав за можливе розгляд справи провести за відсутності позивача та його представника.
Суд, заслухавши представника відповідача, з'ясувавши обставини справи, перевіривши їх шляхом дослідження письмових доказів, приходить до наступного.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому, згідно ст. 627 ЦК України та відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зокрема, ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Останні встановлені ст.ст. 1048-1052, 1054 ЦК України. Відповідно до положень вказаних статей, істотними умовами виступають: мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, порядок зміни і припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Як встановлено судом, 21.11.2007 між позивачем та ВАТ «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є відповідач, було укладено Кредитний договір, відповідно до п. 1.1 якого відповідач надав позивачу грошові кошти у розмірі 100 000,00 доларів США, а позивач зобов'язалася прийняти, належним чином використати та повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 12,5% річних, комісійні винагороди та інші платежі в порядку, на умовах та в строки, визначені договором. (а.с. 14-16)
В подальшому, між позивачем та ВАТ «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є відповідач, було укладено низку додаткових договорів, зокрема:
Додатковий договір №1 до Кредитного договору від 01.09.2008, Додатковий договір №2 від 29.01.2010; Додатковий договір №3 від 23.12.2011; Додатковий договір №4 від 30.03.2012; Додатковий договір №5 від 26.06.2012, якими вносилися зміни в частині процентної ставки, збільшення терміну кредитування, розміру щомісячного ануітентного платежу та реструктуризація заборгованості (а.с. 21-31)
Також, як вбачається з матеріалів справи, задля забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором між позивачем, відповідачем та третьою особою 1 було укладено Договір поруки №230 від 23.12.2011. (а.с. 34-35)
26.06.2012 між позивачем, відповідачем та третьою особою 2 було укладено Договір поруки №230/1. (а.с. 32-33)
Крім того, задля забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором 21.11.2007 між ВАТ «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є відповідач, та третьою особою 1 було укладено Іпотечний договір №230/1 (а.с. 36-40), до якого вносилися зміни шляхом укладення Додаткового договору №1 до Іпотечного договору (а.с. 40).
Водночас, задля забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором 21.11.2007 між ВАТ «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є відповідач, та третьою особою 1 було укладено Іпотечний договір №230 (а.с. 44), до якого вносилися зміни шляхом укладення Додаткового договору №1 до Іпотечного договору (а.с. 45).
Відповідно до ч. 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.
За правилом пункту 3.1 Постанови НБУ «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» від 10.05.2007 № 168, банки зобов'язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Кредитного договору сторонами були підписані додаток №1 «Таблиця визначення сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки на 21.11.2007», додаток №2 «Вид та предмет супутніх послуг та обґрунтування їх вартості», додаток №3 «Витяг з Тарифів за послуги установ ВАТ «Ощадбанк», затверджених протоколом №9 від 05.07.2007». (а.с. 126-129)
З урахуванням викладеного, матеріалами справи спростовуються доводи позивача в частині невідповідності укладеного Кредитного договору вимогам ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» від 10.05.2007 № 168.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що уклавши Кредитний договір, та приступивши до його виконання, сторони підтвердили, що цей договір відповідає їх внутрішній волі та спрямований на реальне настання наслідків, що були ним обумовлені.
Що стосується посилання позивача на використання нечесної підприємницької практики при укладенні Кредитного договору, суд зазначає наступне.
Так, ч. 1 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що нечесна підприємницька практика забороняється.
Відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.
Відповідно до положень ст. 533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Як визначено в умовах Кредитного договору, укладеного між сторонами, Кредитний договір було укладено в іноземній валюті (доларах США), проте, діючим законодавством України не передбачений стабільний курс долару США по відношенню до національної валюти України - гривні.
Відповідно до ст. 36 Закону України «Про національний банк України», офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним банком України.
Згідно з ч. 1 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», валютні курси встановлюються Національним Банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.
Положенням «Про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів», затвердженим Постановою Правління Національного Банку України № 496 від 12.11.2003, визначається, що офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема, долару США установлюється щоденно. Для розрахунку гривні до іноземних валют використовується інформація для котирування іноземних валют станом на останню дату.
Таким чином, позивач при укладанні Кредитного договору в іноземній валюті погодився щодо його істотних умов, зокрема, надання кредиту в іноземній валюті - доларах США.
Крім того, суд вважає, що, укладаючи Кредитний договір, будь-яка сторона повинна була з'ясувати, на яких умовах він укладається, а тому з власної ініціативи на момент отримання коштів визначити для себе правила подальшої поведінки, які, в подальшому, не можуть безпідставно змінюватися на вимогу однієї зі сторін договору.
При цьому, на думку суду, зростання курсу долара США - валюти кредиту, за загальним правилом, не може бути підставою для визнання договору недійсним, оскільки, у позичальника існувала можливість передбачити в момент укладення Кредитного договору зміни курсу гривні по відношенню до долара США, виходячи з динаміки зміни курсів валют з моменту введення в обіг національної валюти - гривні та її девальвації й можливість отримання кредиту в національній валюті.
Водночас, в матеріалах справи наявні листи відповідача на адресу позивача, зокрема, за №1957 від 05.11.2012 та №163 від 11.02.2014, відповідно до яких вбачається, що відповідачем пропонувалось позивачу змінити умови кредитування в частині зміни валюти кредиту з доларів США на гривню, однак, позивач не погодилася із запропонованими пропозиціями. (а.с. 150-151)
Крім того, суд не може прийняти до уваги посилання позивача на те, що при укладенні Кредитного договору від неї була прихована реальна відсоткова ставка, з огляду на наступне.
На підставі відповідного клопотання представника позивача, 02.08.2016 судом було призначено проведення судової економічної експертизи Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз.
Враховуючи, що проведення судової економічної експертизи має суттєве значення по справі для встановлення викладених позивачем в позовній заяві обставин щодо факту приховування реальної відсоткової ставки та сукупної вартості кредиту, суд дійшов висновку та вважає, що неможливо визнати встановлені експертним дослідженням факти, для з'ясування яких було призначено судом проведення судової економічної експертизи, з огляду на те, що при проведенні дослідження експертом не враховано, що при прийнятті Рішення правління ДІУУ від 13.02.2006 №35 Стандарти надання, рефінансування та обслуговування іпотечних житлових кредитів, на які посилається експерт при дослідженні, втратили чинність у зв'язку із затвердженням протоколом засідання Наглядової ради Державної іпотечної установи від 11.09.2008 №31 нових Стандартів надання, рефінансування та обслуговування іпотечних житлових кредитів. Також, в Додатках до висновку від 08.12.2016 дата сплати за Кредитним договором визначена 21 числа кожного місяця, однак, відповідно до п. 1.2. Кредитного договору, дата сплати за Кредитним договором визначена не пізніше 29 числа кожного місяця. Водночас, при складанні Додатку №2 до висновку від 08.12.2016 експертом не враховано умови Додаткового договору №2 від 29.01.2010 до Кредитного договору, згідно з яким позивачу було надано реструктуризацію.
Таким чином, усі порушення, здійснені експертом у проведеній судовій економічній експертизі, не дають суду можливості визнати встановленими експертним дослідженням факти, а тому у суду наявні підстави для сумніву в об'єктивності, всебічності та обґрунтованості виконаної ним експертизи, яку суд не приймає як доказ наведених позивачем обставин. За таких обставин, суд оцінює вказаний висновок експерта, як неналежний і недопустимий доказ у справі.
Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 30.05.1997 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах», при дослідженні висновку експерта суди повинні виходити з того, що згідно зі ст. 67 КПК чи ст. 62 ЦПК висновок експерта не має наперед встановленої сили та переваги над іншими джерелами доказів, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яке має ґрунтуватися на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи у їх сукупності.
Не приймається і до уваги як неналежний і недопустимий доказ Висновок за результатами проведення експертно-економічного дослідження №1514 від 07.12.2015, долучений позивачем до матеріалів позовної заяви, оскільки, відповідно до п. 1.5.1.1. Кредитного договору передбачено наступне:
«Проценти нараховуються Банком щомісячно на рахунок НОМЕР_1 в філії Мелітопольське відділення ВАТ «Ощадбанк» за методом факт/факт на фактичний залишок заборгованості за Кредитом, що був отриманий Позичальником, починаючи з дати видачі Кредиту до моменту закінчення терміну, на який видано Кредит».
З вищенаведеного вбачається, що застосування методу «факт/факт» було погоджено між сторонами в Кредитного договорі та позивач погодилася з такими умовами, підписавши Кредитний договір.
Проте, експертом не враховано, що можливість застосування методу факт/факт для обрахування процентів і витрат передбачено п. 1.1.8. Постанови НБУ від 18.06.2003 «Про затвердження Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України», оскільки, застосування зазначеного методу розрахунку процентів не суперечить вимогам чинного законодавства і є результатом домовленості сторін.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що протягом дії Кредитного договору з позивачем було укладено низку додаткових договорів:
- Додатковий договір №1 від 01.09.2008, яким збільшилася відсоткова ставка на 13,5% річних;
- Додатковий договір №2 від 29.01.2010 - за заявою позичальника від 20.01.2010 про відстрочення платежу по тілу кредиту на 6 місяців і реструктуризацію простроченої заборгованості по тілу кредиту;
- Додатковий договір №3 від 23.12.2011 - за заявою позичальника від 19.12.2010 про відстрочення платежу по тілу кредиту на 6 місяців;
- Додатковий договір №4 від 30.03.2012 - у зв'язку з викладенням п.п. 1.1., 1.2 Кредитного договору в новій редакції;
- Додатковий договір №5 від 26.06.2012 - за заявою позивача від 13.06.2012 про збільшення терміну кредитування на 36 місяців.
Таким чином, зважаючи на тривале виконання позивачем умов Кредитного договору та підписання додаткових догорів до нього, очевидно, що позивач фактично вчиняла дії на схвалення укладеного правочину, чим фактично підтверджувала намір на подальше виконання умов договору та відсутність порушення її законних прав та інтересів при укладенні Кредитного договору.
Отже, наведеними вище висновками не встановлено, з матеріалів справи не вбачається та позивачем не доведено, що під час укладення Кредитного договору з боку відповідача існувало свідоме приховування реального розміру відсоткової ставки та сукупної вартості Кредитного договору, а відтак, і відсутні підстави вважати, що такими діями позивача було введено в оману.
При цьому, відповідно до приписів ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Водночас, ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Отже, з матеріалів справи судом встановлено, що договір укладений в письмовій формі, він підписаний повноважними особами, містить всі суттєві умови, передбачені законом для договорів і які мають істотне значення, а також, які були узгоджені сторонами.
Щодо заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, то з даного приводу суд приходить до наступного.
Згідно зі ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно правової позиції, висвітленій в постанові Верховного Суду України від 19.03.2014 у справі №6-14цс14, відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Таким чином, суд дійшов висновку, що строк позовної давності щодо вимог про визнання недійсним Кредитного договору має обчислюватися, починаючи з дня укладення відповідного договору, тобто починаючи з 21.11.2007 - з моменту, коли у позичальника виникло право на позов до ПАТ «Державний ощадний банк України» про визнання недійсним Кредитного договору.
Згідно зі статтею 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Днем звернення позивача до суду є 21.12.2015, що підтверджується штампом Печерського районного суду м. Києва.
З огляду на викладене, суд вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності щодо визнання недійсним Кредитного договору. У клопотанні про поновлення строків позовної давності позивачем не зазначено поважних причин пропуску строку позовної давності для звернення до суду з позовом про визнання Кредитного договору недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
В той же час, як зазначалось вище, у даному випадку суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки, позивачем не доведено порушення її прав.
Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, зокрема щодо порушення відповідачем вимог Закону України «Про захист прав споживачів» та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 №168, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25.05.2007 №541/13808, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, а позовні вимоги не ґрунтуються на жодній з підстав недійсності правочину, передбачених як ЦК України, так і Законом України «Про захист прав споживачів», тому суд дійшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись Законом України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 16, 203, 215, 256, 267, 520, 533, 627, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України, ст. ст. 3, 10, 11, 15, 57, 60, 88, 179, 208, 209, 212 - 215, 218, 223, 292, 294 ЦПК України, суд,-
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4 про захист прав споживача та визнання договору відновлюваної кредитної лінії недійсним - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається Апеляційному суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Печерського
районного суду міста Києва К.О. Москаленко