Справа № 148/1791/17
Провадження №2/148/801/17
Іменем України
23 листопада 2017 року Тульчинський районний суд
Вінницької області
В складі: головуючого судді Ковганича С.В.
при секретарі Галькевич І.В.
з участю представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Тульчина цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,
Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, мотивуючи свої вимоги тим, що 23.10.2015 між ним та відповідачем був укладений договір позики грошей, який був посвідчений приватним нотаріусом Тульчинського районного нотаріального округу Вінницької області.
Відповідно до умов даного договору відповідач отримав від нього у власність кошти в сумі 334208,78 грн., що є еквівалентом суми 15000 доларів США, строком до 23.04.2016.
В указаний термін відповідач коштів йому не повернув.
Згідно умов договору та ч.2 ст.625 ЦК України, відповідач зобов'язаний повернути йому суму боргу з врахуванням 3% річних та встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а саме 414027,41 грн., з яких: 334208,78 грн. - основний борг, 65562,11 грн. -інфляційні витрати та 14256,52 грн. - 3% річних.
Оскільки відповідач добровільно сплатити борг відмовляється, тому він змушений звернутися до суду з даним позовом. Просить стягнути з відповідача борг з врахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних в розмірі 414027,41 грн. та судові витрати.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, посилаючись на викладені в позовній заяві обставини. Просить позов задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився. Направив до суду зааяву про розгляд справи за його відсутності за участі його представника та письмові заперечення, згідно яких стверджує, що правовідносини, що виникли між ним та відповідачем носили характер спільної підприємницької діяльності, а саме робота дитячого розважального майданчику з батутами та басейном, на забезпечення роботи яких позивач дійсно надавав грошові кошти, для чого в подальшому 23.10.2015 між ними був укладений договір позики. Насправді грошей від відповідача він не одержував, оскільки даний договір було укладено під впливом обману. Вважає даний договір неукладеним, так як йому не передано грошові кошти, вимоги позивача безпідставними. Просить відмовити в задоволенні позову.
Представник відповідача позовні вимоги не визнав і пояснив, що вимоги позивача є безпідставними, оскільки між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 фактично не існувало жодних правовідносин, пов'язаних з договором позики. Кошти, про які зазначає позивач, відповідачу не передавались, а тому вищевказаний договір позики є таким, що не відбувся, оскільки його сторони не досягли всіх істотних його умов. Даний договір був вчинений під впливом обману. Просить в задоволенні позову відмовити.
Заслухавши сторін, дослідивши матеріали справи, вивчивши та оцінивши докази по справі та співставивши їх у відповідності до норм чинного законодавства, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
В судовому засіданні встановлено, що 23.10.2015 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений договір позики, який був посвідчений приватним нотаріусом Тульчинського районного нотаріального округу Вінницької області Носовим В.В., що підтверджується даним договором (а.с.25-26).
Відповідно до умов даного договору відповідач отримав від позивача у власність гроші в сумі 334208,78 грн., що є еквівалентом суми 15000 доларів США, строком до 23.04.2016.
На час розгляду справи в суді кошти за договором позики не повернуті.
Оскільки відповідач не виконує взяті на себе згідно договору позики зобов'язання, позивач звернувся до суду для захисту своїх прав та стягнення з відповідача суми боргу з урахуванням індексу інфляції, 3% річних, які відображені в його розрахунку (а.с.4).
Згідно ч.3 ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Згідно ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. ст. 526, 527,530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Згідно з вимогами ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання чи виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
За правилами статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Аналогічна правовий висновок викладений у Постанові Верховного Суду України у справі № 6-50цс16.
Відповідно до ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Посилання відповідача та його представника на те, що гроші за договором позики не були отримані не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні.
Так, в п.1 даного договору зазначено, що передачу грошей здійснено до підписання цього договору. Факт підписання договору позичальником буде свідчити про отримання ним усієї вказаної у договорі грошової суми та про відсутність будь-яких претензій, які б стосувалися цього питання.
Враховуючи, що договір позики від 23.10.2015 ОСОБА_3 підписав, про що свідчить його підпис у договорі, тому його доводи про неотримання ним грошей є безпідставними.
Верховний Суд України у своїй постанові по справі № 6-63цс13 від 18.09.2013 зазначив, що досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
Згідно п. 19, 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 229 - 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину.
Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Норми статті 230 ЦК України не застосовуються щодо односторонніх правочинів.
Положенням ст.203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішньої волі.
В ході судового розгляду представник відповідача, а також сам відповідач у своїх запереченням посилаються на те, що договір позики було укладено під впливом обману відповідача, проте будь- яких належних та допустимих доказів ними до суду не надано, будь-яких істотних обставин, щодо яких ОСОБА_3 введено в оману судом не встановлено.
Окрім того, згідно п. 6 договору позики вбачається, що сторони договору ОСОБА_1 та ОСОБА_3 підтвердили, що вони у момент укладення договору усвідомлювали значення своїх дій й могли керувати ними; не визнані недієздатними; розуміють природу цього правочину, свої права та обов'язки; договір укладається ними у відповідності з їхньою справжньою волею, без будь-якого тиску; договір не приховує іншого правочину; при укладанні договору відсутній будь-який обман чи інше приховування фактів, які б мали істотне значення та були свідомо приховані ними.
Також судом встановлено, що наданий представником позивача оригінал договору позики відповідає вимогам, установленим для правочинів, які укладаються в письмовій формі, є нотаріально завіреним документом, а тому приймається судом, як доказ, який вказує на факт наявності боргу відповідача перед позивачем.
Частиною 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов'язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
У разі не виконання обов'язку позичальника повернути позику у строк та в порядку, що встановлені договором до позичальника може бути застосовано положення ст.625 ЦК України.
Крім того у постанові від 02.09.2015 по справі № 6-369 цс15 Верховним Судом України зазначено, що згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки відповідач гроші за договором позики в указаний в ньому строк позивачу не повернув, то вони разом з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої сумипідлягають стягненню з останнього.
Суд погоджується з наданим позивачем розрахунком інфляційних витрат та 3 процентів річних, оскільки він здійснений відповідно до вимог чинного законодавства України та представником відповідача не спростований.
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 ЦПК України, відповідно до ст. 60 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідачем та його представником не надано жодних належних та допустимих доказів в заперечення позовних вимог, не здобуто таких доказів і в ході судового засідання.
Таким чином, аналізуючи вище викладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи позицію сторін щодо позовних вимог, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 в заявлених ним межах та про існування правових підстав для їх задоволення, а саме стягненні з відповідача суми боргу з врахуванням 3% річних та встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а саме 414027,41 грн., з яких: 334208,78 грн. - основний борг, 65562,11 грн. - інфляційні витрати та 14256,52 грн. - 3% річних.
Відповідно до ст.88 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача понесені позивачем судові витрати по оплаті судового збору - 4140,27 грн. (а.с.1).
На підставі викладеного, керуючись ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, п. 19, 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст. ст. 15, 16, 203-205, 215, 230, 526, 527, 530, 610, 625, 629, 1046, 1047, 1049-1051 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 57-60, 64, 88, 213-215 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики задоволити.
Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, податковий номер НОМЕР_1, зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, податковий номер НОМЕР_2, зареєстрованого за адресою АДРЕСА_2, борг за договором позики в сумі 334208,78 грн.(триста тридцять чотири тисячі двісті вісім гривень сімдесят вісім копійок), інфляційні втрати в сумі 65562,11 грн. (шістдесят п'ять тисяч п'ятсот шістдесят дві гривні одинадцять копійок), 3% річних в сумі 14256,52 грн. (чотирнадцять тисяч двісті п'ятдесят шість гривень п'ятдесят дві копійки), а також понесені судові витрати з оплати судового збору в сумі 4140,27 грн. (чотири тисячі сто сорок гривень двадцять сім копійок), а всього стягнути коштів в сумі 418167,68 грн. (чотириста вісімнадцять тисяч сто шістдесят сім гривень шістдесят вісім копійок).
Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Вінницької області через Тульчинський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення складено 27.11.2017.
Суддя: