20.11.2017 Справа № 904/8479/17
За позовом Приватного підприємства "Фірма Медсервіс", м. Нікополь Дніпропетровської області
до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області, м. Дніпро
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Нікопольський технікум Національної металургійної академії України, м. Нікополь Дніпропетровської області
про визнання недійсним Договору від 01.04.2005р. №12/02-1487-ОД оренди нерухомого майна, що належить до державної власності
Суддя ЗАГИНАЙКО Т.В.
Представники:
від прокурора: Шустова В.А. - прокурор відділу Прокуратури Дніпропетровської області, посв. від 20.07.15р. №034470;
від позивача: Драгун Д.В. - директор, витяг від 17.05.2017р. з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, наказ від 19.01.1999р. №1;
Драгун Г.Г. - представник, дов. від 20.08.2017р. №б/н;
Кумченко В.Ю. - представник, дов. від 23.09.2017р. №б/н;
від відповідача: Савіна О.І. - представник, дов. від 01.03.2017р. №16;
від третьої особи: Дудко Н.Х. - представник, дов. від 29.01.16р. №92 (був присутній у судових засіданнях 10.10.2017р., 02.11.2017р., 16.11.2017р.).
Згідно із статтею 77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні було оголошено перерву на 20.11.2017р.
Позивач просить визнати недійсним Договір від 01.04.2005р. №12/02-1487-ОД оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, укладений між сторонами.
Відповідач у відзиві (вх.№59403/17 від 02.11.2017р.) на позовну заяву просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що: - у разі отримання відмови від органу управління державним майном щодо продовження строків дії договору оренди, договір оренди вважається припиненим з моменту надходження листа від органу управління; - орендар повинен звільнити орендоване приміщення у 2-х тижневий термін після повідомлення його орендодавцем про рішення органу управління; - договором оренди не встановлено, що тридцяти денний строк слід відраховувати від дати закінчення дії договірних відносин; - відповідач є належним орендодавцем за спірним договором.
Третя особа у відзиві (вх.№55058/17 від 10.10.2017р.) на позовну заяву про визнання договору оренди нежитлового приміщення недійсним просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що: - орендована орендарем площа 119,05 кв.м. не зареєстрована у "Нікопольському міжміському бюро технічної інвентаризації", але зареєстрована сама споруда гуртожитку; - казенне майно закріплене за третьою особою на праві оперативного управління; - учбовий заклад третя особа не має права відчужувати або іншим способом розпоряджатися закріпленим за ним майном без попередньої згоди органу, до сфери управління якого воно входить; - третя особа має право здавати в оренду закріплене за нею державне майно на праві оперативного управління; - третя особа є балансоутримувачем майна.
Позивач у додаткових письмових поясненнях (вх.№59498/17 від 02.11.2017р.) зазначає про те, що: - казенне підприємство не має права відчужувати або іншим способом розпоряджатися закріпленим за ним майном, що належить до основних фондів, без попередньої згоди органу, до сфери управління якого воно входить; - джерело фінансування третьої особи ніяким чином не є підтвердженням факту наявності права власності та/або права господарського відання чи розпорядження на нежитлове приміщення загальною площею 119,05 кв.м., розташованого за адресою м. Нікополь, вул. Електрометалургів, 17-А; - речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації, виникають з моменту реєстрації; - державній реєстрації прав підлягають як право власності, так і речові права, похідні від права власності, одним з яких є право оперативного управління; - відповідач не мав достатнього обсягу дієздатності для передання приміщення позивачу чи будь-якій іншій особі в оренду.
Також позивач у додаткових письмових поясненнях (вх.№61327/17 від 13.11.2017р.) зазначає, що: - колегією суддів Вищого господарського суду України у постанові від 25.10.2017р. у справі №904/1530/16 зазначено, що вирішувальним в аспекті неухильного дотримання вимог ч.5 ст.63 Закону України «Про освіту» законодавець визначає обов'язкове використання об'єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісну пов'язаність з навчально-виховним процесом, мети такого використання (в тому числі на умовах оренди); - оскаржуваний договір не відповідає вимогам закону та укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, внаслідок чого підлягає визнанню недійсним з моменту його укладання.
Відповідач у додаткових поясненнях (вх.№62378/17 від 16.11.2017р.) просить у задоволенні позовних вимог відмовити, оскільки: - позовні вимоги зводяться до визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення, який припинено за згодою сторін; - майно орендарем було повернуто балансоутримувачу, про що свідчить акт приймання-передачі від 31.12.2016р., тобто зобов'язання за спірним договором є припиненими; - на момент розгляду спору у суді вказані договори вже припинили свою дію внаслідок розірвання за згодою сторін; - предмет спору у справі припинив своє існування.
Також відповідач у заяві (вх.№62238/17 від 16.11.2017р.) про застосування строків позовної давності, просить застосувати строки позовної давності, посилаючись на те, що: - договір оренди між сторонами укладено 01.04.2005р.; - акт приймання-передачі, який свідчить про початок користування майном позивачем, підписано 01.04.2005р.; - починаючи з 01.04.2005р. позивач мав достатньо часу для того, щоб дізнатись на яких підставах відповідач передав приміщення в гуртожитку в оренду, та за яким зареєстровано право власності на майно; - починаючи з 01.04.2005р. і до 23.08.2017р. позивач не вжив ніяких заходів для того, щоб з'ясувати вказані питання.
Позивач у додаткових письмових поясненнях (вх.№62505/17 від 17.11.2017р.) стосовно заяви відповідача про застосування строків позовної давності зазначає, про те, що: - позивач отримав повідомлення з КП «Нікопольське МБТІ» від 23.08.2017р. №1606, в якому зазначалось, що право власності на нерухоме майно, а саме: приміщення в гуртожитку, площею 119,05 кв.м, що розташоване за адресою: м. Нікополь, вул. Електрометалургів, 17-А, на першому поверсі 5-ти поверхового будинку - не зареєстроване; - строки позовної давності мають рахуватися з 23.08.2017р. і на даний час строк позовної давності не є пропущеним позивачем.
Прокуратура Дніпропетровської області у повідомленні (вх.№62381/17 від 16.11.2017р.) про вступ у справу, повідомляє суд про вступ у справу №904/8479/17, посилаючись на те, що: - прокурором здійснювався захист майнових прав держави у справі №904/6803/17 за позовом заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Дніпропетровській області до Приватного підприємства "Фірма Медсервіс" про стягнення неустойки у розмірі 207 576 грн. 63 коп. за несвоєчасне повернення державного майна на підставі договору від 01.04.2005р. №12/02-1487-ОД; - предметом розгляду справи №904/8479/17 є дійсність договору, на підставі якого до державного бюджету підлягає стягнення 207 576 грн. 63 коп.; - вирішення справи №904/8479/17 безпосередньо стосується інтересів держави.
Третя особа у заяві (вх.№62324/17 від 16.11.2017р.) просить розглядати справу 20.11.2017р. без її участі.
Прокуратура Дніпропетровської області у відзиві (вх.№62897/17 від 20.11.2017р.) на позовну заяву зазначає, про те, що: - відповідно до матеріалів технічної інвентаризації 1999 року, проведеної балансоутримувачем - Нікопольським технікумом, будівля гуртожитку введена в експлуатацію у 1972 році; - відповідно до положення про Нікопольський технікум Національної металургійної академії України - технікум заснований на державній формі власності у 1948 році згідно з постановою Міністерства чорної металургії СССР від 21.02.1948р. №32-18 та є навчальним закладом І рівня акредитації; - згідно ч.2 ст.4 Закону УРСР «Про економічну самостійність Української РСР» до власності народу України належить основні засоби виробництва в промисловості, будівництві, сільському господарстві, транспортні, зв'язку, банки, кредитні установи, майно торгових, комунальних та інших підприємств, а також житловий фонд та інше майно на території України; - на момент офіційного закріплення права державної власності України на майно навчальних закладів в Законі України «Про власність» від 07.02.1991р. діюче законодавство не містило вимоги щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно; - відповідно до пункту 2 частини 3 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» право державної власності на будівлю гуртожитку Нікопольського технікуму Національної металургійної академії України по вул. Електрометалургів, 17 у м. Нікополь визнається дійсним; - державна реєстрація права власності не впливає на чинність оспорюванного договору, оскільки Закон України «Про оренду державного та комунального майна» та Закон України «Про управління об'єктами державної власності» уповноважує Фонд державного майна України та його регіональні відділення виступати орендодавцем державного нерухомого майна та не містить вимоги щодо обов'язкової державної реєстрації права державної власності, як передумови передання майна в оренду.
Оригінали документів, оглянуті у судових засіданнях, відповідають копіям, залученим до матеріалів справи.
За ініціативою суду здійснювався запис розгляду судової справи за допомогою технічних засобів, а саме: автоматизованої системи «Діловодство спеціалізованого суду» на диск CD-R серійний номер 1008271DA15773.
У судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення прокурора та представників сторін, господарський суд, -
01.04.2005р. між відповідачем - Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській області, як орендодавцем, та позивачем - Приватним підприємством "Фірма Медсервіс", як орендарем, було укладено договір №12/02-1487-ОД оренди нерухомого майна, що належить до державної власності (надалі - Договір оренди), відповідно до розділу 1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно, приміщення в гуртожитку (надалі - майно), площею 119,05 кв.м, розміщене за адресою: м. Нікополь, вул. Електрометалургів, 17-А, на першому поверсі 5-ти поверхового будинку, що знаходиться на балансі третьої особи - Нікопольського металургійного технікуму НМАУ; майно передається в оренду з метою розміщення аптеки.
Відповідно до пункту 2.1 Договору оренди орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.
Як вбачається на виконання умов Договору оренди третьою особою було передано, а позивачем прийнято в оренду нежитлове приміщення, площею 119,05 кв.м, розміщене за адресою: м. Нікополь, вул. Електрометалургів, 17-А, що підтверджується Актом від 17.07.2013р. приймання-передачі (а.с. 112).
У пункті 5.6 Договору оренди (в редакції Додаткової угоди від 08.12.2011р. про внесення змін до Договору оренди) узгоджено, що у разі припинення або розірвання договору повернути балансоутримувачу орендоване майно за актом приймання - передачі у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з врахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати/повної або часткової/ орендованого майна з вини орендаря; майно вважається повернутим балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі, один примірник якого надається орендарем орендодавцю у триденний термін з дати його підписання; обов'язок щодо складання акту приймання-передавання покладається на орендаря; у разі ненадання у триденний строк з дати підписання акту приймання-передачі орендодавцеві, зобов'язання орендаря по поверненню орендованого державного майна вважаються не виконаними, а орендар зобов'язаний сплатити неустойку у розмірі подвійної плати за користування державним майном за час прострочення (а.с. 18-19).
Відповідно до Акту від 31.12.2016р. приймання-передачі орендоване майно за Договором оренди було повернуто позивачем третій особі (а.с. 113).
Згідно статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частинами 1, 3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей.
Господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині (частина 1 статті 207 Господарського кодексу України).
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (пункт 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N11 „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").
Позивач вважає, що укладений між сторонами Договір від 01.04.2005р. №12/02-1487-ОД оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, не відповідає вимогам закону та укладений з порушенням відповідачем господарської компетенції, внаслідок чого підлягає визнанню недійсним; відповідач проти цього заперечує, що і є причиною спору.
Враховуючи викладене, оцінивши докази в їх сукупності суд доходить висновку про необґрунтованість вимог позивача, виходячи, з огляду на таке.
Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина 1 стаття 317 Цивільного кодексу України).
Згідно статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до статті 761 Цивільного кодексу України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права; наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.
Як вбачається з матеріалів справи на момент укладання спірного Договору оренди будівля гуртожитку по вул. Електрометалургів, 17а у м. Нікополь Дніпропетровської області перебувала на балансі третьої особи - Нікопольського технікуму Національної металургійної академії України.
Згідно пункту 1.1, 1.2 Положення про Нікопольський технікум Національної металургійної академії України, Нікопольський технікум Національної металургійної академії України заснований на державній формі власності у 1948 році згідно з Постановою Міністерства чорної металургії СССР (від 21.02.1948р. №32-18), підпорядкований Постановою Кабінету Міністрів України (від 29.05.1997р. №526) та Наказом Міністерства освіти України (від 20.06.1997р. №218) Національній металургійній академії України (НМетАУ), є її структурним підрозділом без права юридичної особи і має назву «Нікопольський технікум Національної металургійної академії України» (скорочено НТ НМетАУ); НТ НМетАУ є навчальним закладом І рівня акредитації (а.с. 25-28).
За НТ НМетАУ з метою забезпечення діяльності, передбаченої цим Положенням, закріплюється на правах оперативного управління будівлі, споруди, майнові комплекси, обладнання та інше необхідне майно, а також доходи від використання цього майна (пункт 5.1 Положення про Нікопольський технікум Національної металургійної академії України).
Як вбачається з матеріалів справи будівлю гуртожитку по вул. Електрометалургів, 17а у м. Нікополь Дніпропетровської області було збудовано у 1972 році.
Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України «Про власність СРСР» до державної власності належать загальносоюзна власність, власність союзних республік, власність автономних республік, автономних областей, автономних округів, власність адміністративно-територіальних утворень (комунальна власність). Розпорядження й управління державним майном здійснюють від імені народу (населення адміністративно-територіального утворення) відповідні Ради народних депутатів та уповноважені ними державні органи. За погодженням між власниками державного майна воно може бути в їхній спільній власності.
Згідно чатини 1 статті 22 Закону України «Про власність СРСР» у власності союзної республіки перебувають майно органів влади і управління союзної республіки, культурні та історичні цінності народів союзної республіки, кошти республіканського бюджету, республіканські банки, республіканські страхові, резервні та інші фонди, а також підприємства і народногосподарські комплекси, вищі навчальні заклади республіканського значення, об'єкти соціально-культурної сфери та інше майно, що забезпечує суверенітет, господарську самостійність республіки, її економічний і соціальний розвиток.
Відповідно до статті 31 Закону України «Про власність» (який був чинний на момент укладання Договору оренди) до державної власності в Україні належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).
Приписами частини 1 статті 34 Закону України «Про власність» (який був чинний на момент укладання Договору оренди) встановлено, що загальнодержавну (республіканську) власність складають: земля, майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та утворюваних нею державних органів; майно Збройних Сил, органів державної безпеки, внутрішніх військ і Державної прикордонної служби України; оборонні об'єкти; єдина енергетична система; системи транспорту загального користування, зв'язку та інформації, що мають загальнодержавне (республіканське) значення; кошти республіканського бюджету; республіканський національний банк, інші державні республіканські банки та їх установи і створювані ними кредитні ресурси; республіканські резервні, страхові та інші фонди; майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів; майно державних підприємств; об'єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток.
Відповідно до Декларації про державний суверенітет України, прийнятої постановою Верховною Радою Української РСР від 16 липня 1990 року (надалі - Декларація), проголошено державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
Згідно з розділом VI Декларації Українська РСР самостійно визначає свій економічний статус і закріплює його в законах.
Відповідно до преамбули Закону України Радянської Соціалістичної Республіки «Про економічну самостійність Української РСР» цей Закон на основі Декларації про державний суверенітет України визначає зміст, мету і основні принципи економічної самостійності України як суверенної держави, механізм господарювання, регулювання економіки і соціальної сфери, організації фінансово-бюджетної, кредитної та грошової системи Української РСР.
Згідно статті 4 Закону України Радянської Соціалістичної Республіки «Про економічну самостійність Української РСР» до власності народу України належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві, сільському господарстві, транспорті, зв'язку, банки, кредитні установи, майно торгових, комунальних та інших підприємств, а також житловий фонд та інше майно на території України; відносини власності встановлюються і регулюються на основі законодавства Української РСР; Українська РСР гарантує рівноправність всіх форм власності; право власності охороняється законом.
Отже, на момент створення будівлі гуртожитку і до теперішнього часу вказане майно перебуває у власності держави і не вибувало із державної власності.
Згідно частини 1 статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Позивач посилається на відсутність державної реєстрації будівлі гуртожитку відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 та пунктів 1, 2 частини 4 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», відповідно до яких державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; державній реєстрації прав підлягають: - право власності; - речові права, похідні від права власності.
У пункті 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та інших законодавчих актів України» встановлено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно в порядку, визначеному цим Законом, здійснюється з 1 січня 2013 року.
Згідно частини 3 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Таким чином, на момент виникнення державної власності на будівлю гуртожитку по вул. Електрометалургів, 17-А у м. Нікополь Дніпропетровської області була відсутня вимога чиного законодавства щодо обов'язкової державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Проте, відсутність державної реєстрації на будівлю гуртожитку не свідчить про відсутність права державної власності на будівлю гуртожитку по вул. Електрометалургів, 17-А у м. Нікополь.
Згідно частини 2 статті 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (у редакції на момент укладання спірного Договору оренди) державну політику у сфері оренди здійснюють: Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо державного майна; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим; органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (у редакції на момент укладання спірного Договору оренди) орендодавцями є: Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук, а також майна, що належить вищим навчальним закладам та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам.
Згідно пункту 1 Декрету Кабінетів Міністрів України від 15.12.1999р. "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності" на міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади покладено здійснення функцій щодо управління майном, що є у загальнодержавній власності, крім майнових комплексів підприємств, установ, організацій, управління якими здійснюють відповідні служби Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів
України згідно з законодавчими актами України.
Згідно пункту «д» частини 1 статті 7 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (у редакції на момент укладання спірного Договору оренди) Фонд державного майна України відповідно до законодавства здійснює в межах, визначених законодавством, формування і ведення Єдиного реєстру об'єктів державної власності.
Відповідно до пункту 1 Положення про Єдиний реєстр об'єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 2004р. N 467, Єдиний реєстр об'єктів державної власності (далі - Реєстр) є автоматизованою системою збирання, обліку, накопичення, оброблення, захисту та надання інформації про нерухоме майно, у тому числі передане в оренду, лізинг, концесію або заставу державних підприємств, їх об'єднань, установ та організацій (далі - підприємства), а також корпоративні права держави та державне майно, що не увійшло до статутного капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації та корпоратизації (далі - балансоутримувачі).
Як вбачається з Витягу Єдиного державного реєстру об'єктів державної власності щодо державного майна гуртожиток по пр. Електрометалургів, 17а у м. Нікополь Дніпропетровської області є державним майном (а.с. 91).
Крім того, з вказаного Витягу вбачається, що органом управління майном - гуртожитком по пр. Електрометалургів, 17а у м. Нікополь Дніпропетровської області є Міністерство освіти і науки України.
Також в обгрунтування підстав для визнання договору оренди недісним позивач посилається на статтю 63 Закону України «Про освіту», відповідно до частин 1 та 5 якої матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності; майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством; об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.
Згідно статті 11 Закону України «Про освіту» (у редакції, чинній на момент укладання спірного Договору оренди) до органів управління освітою в Україні належать центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері освіти; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері освіти; центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані навчальні заклади.
Відповідно до частини 3 статті 12 Закону України "Про освіту" (у редакції, чинній на момент укладання спірного Договору оренди) центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані навчальні заклади, разом з Міністерством освіти України беруть участь у здійсненні державної політики в галузі освіти, науки, професійної підготовки кадрів, у проведенні державного інспектування та акредитації навчальних закладів, здійснюють контрольні функції по дотриманню вимог щодо якості освіти, забезпечують зв'язок із навчальними закладами та державними органами інших країн з питань, що належать до їх компетенції, організовують впровадження у практику досягнень науки і передового досвіду.
Позивачем не доведено, а матеріали справи не містять доказів в підтвердження відмови Міністерства освіти і науки України щодо укладання спірного Договору оренди.
Крім того, відповідно до частини 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Позивачем не доведено, що укладенням Договору оренди від 01.04.2005р. №12/02-1487-ОД оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, права та охоронювані законом інтереси позивача були порушені, оскільки позивач користувався спірним майном відповідно до умов Договору оренди та умови спірного Договору оренди виконувались.
Що стосується заяви відповідача про застосування строку позовної давності, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (стаття 261 Цивільного кодексу України).
Відповідно до пункту 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, оскільки укладенням спірного Договору оренди права позивача не були порушені, то і позовна давність не підлягає застосуванню.
З урахуванням викладеного позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Згідно із статтею 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на позивача.
Керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
В позові відмовити.
Судові витрати віднести за рахунок позивача.
Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
СУДДЯ Т.В. ЗАГИНАЙКО
Дата підписання рішення,
оформленого відповідно до статті 84 ГПК України,
24.11.2017р.