07 листопада 2017 року м. Київ К/800/47281/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Швеця В.В.,
Пасічник С.С.,
Стародуба О.П.,
при секретарі Борілло Ю.В.,
за участю:
представника позивача Джух Л.І.,
представника відповідача Пустовіт Н.В.,
представника третьої особи Куценко А.Г.,
провівши в відкритому судовому засіданні касаційний розгляд адміністративної справи
за позовною заявою Управління соціального захисту населення Фастівської районної державної адміністрації до Фастівського управління Державної казначейської служби України Київської області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області про скасування рішення,
провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Управління соціального захисту населення Фастівської районної державної адміністрації (далі - Управління) на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2015 року,
У лютому 2015 року Управління звернулося до суду з вказаним позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просило скасувати рішення про арешт рахунку № 35412013010323 та безспірне списання коштів; зобов'язати розблокувати рахунки по незахищених статтях видатків № 35211032010323, № 35417007010323, № 35410004010323, № 35413012010323, № 35416008010323, № 35419005010323, № 35410015010323, № 35411025010323, № 35412002010323, № 35416020010323, № 35412021010323, № 35410026010323, № 35411014010323, № 35418017010323.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2015 року позов задоволено. Зобов'язано Фастівське управління Державної казначейської служби України Київської області розблокувати та відновити проведення платежів по незахищеним статтям управління соціального захисту населення Фастівської районної державної адміністрації № 35412013010323 та №№ 35211032010323, 35417007010323, 35410004010323, 35413012010323, 35416008010323, 35419005010323, 35410015010323, 35411025010323, 35412002010323, 35416020010323, 35412021010323, 35410026010323, 35411014010323, 35418017010323.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове - про відмову в задоволенні позову.
В обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв'язку з чим ставить питання про скасування ухваленої ним постанови та залишення в силі постанови суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представників позивача та відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Судами встановлено, що Фастівським управлінням державної казначейської служби України Київської області отримано документи від Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» щодо виконання судових рішень про стягнення понесених витрат на перевезення залізницею пасажирів, які користуються пільгами з оплати проїзду, а саме:
- виконавчий лист Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 серпня 2013 року № 826/5281/13-а на суму 385 043,79 грн.;
- наказ Господарського суду Київської області від 7 грудня 2011 року № 21/139-11 на суму 98 033,91 грн.;
- наказ Господарського суду Київської області від 20 лютого 2012 року № 20/129-11 на суму 311 438,79 грн.;
- виконавчий лист Шевченківського районного суду міста Києва від 30 жовтня 2012 року № 2610/17456/2012 на суму 522 530,63 грн.
26 листопада 2013 року Фастівським управлінням державної казначейської служби України Київської області сформовано та надіслано позивачу вимогу № 1237 про необхідність вжиття заходів для виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва № 826/5281/13-а.
9 та 13 січня 2014 року Управління отримало ще дві вимоги № 1393 від 31 грудня 2013 року та № 23 від 10 січня 2014 року про необхідність вжиття заходів для виконання рішень судів №№ 21/139-11, 20/129-11, 2610/17456/2012.
Листом від 31 липня 2014 року № 03-11/973 відповідач повідомив Управління про зупинення виконання доручень по незахищеним статтям видатків, у зв'язку з невиконанням вимог.
23 лютого 2015 року відповідач здійснив безспірне списання коштів з рахунків Управління на суму 385 043 грн. 79 коп.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що не проведення відповідачем видатків позивача призводить до збільшення заборгованості останнього та не може бути підставою для визнання протиправними дій органу Казначейства, оскільки відповідач діє у межах повноважень, наданих йому діючим законодавством, а рішення судів, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд вказав на відсутність у Державної казначейської служби України повноважень щодо безспірного списання коштів державного бюджету на користь ДТГО "Південно-Західна залізниця" за державною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, оскільки у цьому випадку держава виконання судових рішень не гарантує та коштів на такі випадки в Державному бюджеті України не передбачає.
Колегія суддів погоджується з таким висновком апеляційного суду з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 255 КАС України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Статтею 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Згідно з частиною другою статті 3 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Відповідно до підпункту 6 пункту 6 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Казначейство для виконання покладених на нього завдань має право в установленому порядку надавати попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства з вимогою щодо усунення порушення бюджетного законодавства, а також складати протоколи про порушення бюджетного законодавства учасниками бюджетного процесу, на підставі яких зупиняти в межах повноважень, передбачених законом, операції з бюджетними коштами, а також ініціювати призупинення бюджетних асигнувань.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок).
Пунктом 3 Порядку передбачено, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
Відповідно до пункту 31 Порядку на період виконання вимоги орган Казначейства відкладає безспірне списання коштів та здійснює проведення платежів за платіжними дорученнями боржника лише за захищеними видатками, визначеними Бюджетним кодексом України.
Орган Казначейства забезпечує облік та зберігання виконавчих документів до їх виконання в повному обсязі або повернення стягувачу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про наявність у відповідача повноважень зупиняти операції з бюджетними коштами на рахунках позивача по незахищеним статтям видатків до усунення порушень бюджетного законодавства.
Відповідно до статті 1 Закону України від 5 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон № 4901-VI) держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.
Частиною другою статті 2 Закону № 4901-VI встановлено, що дія цього Закону не поширюється на рішення суду, стягувачем за якими є державний орган, державне підприємство, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація, що належать до комунальної власності.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що у спорах між юридичними особами, створеними державою, держава гарантом виконання зобов'язань одного перед одним не виступає, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо наявності у держави обов'язку відповідати за зобов'язаннями позивача, як державного органу - боржника, перед Державним територіально-галузевим об'єднанням «Південно-Західна залізниця», що є державним об'єднанням юридичних осіб та належить до сфери управління Міністерства транспорту України.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Саме ця норма кореспондується з пунктом 33 Порядку, яким визначено передачу від органу Казначейства до Казначейства документів у випадку неможливості виконання рішення протягом двох місяців з дня їх надходження до органу Казначейства.
Пунктом 47 Порядку передбачено порядок безспірного списання коштів державного бюджету за державною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, в тому числі, шляхом внесення змін до закону про Державний бюджет України.
Таким чином, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що передані відповідно до пункту 33 Порядку документи списуються Казначейством виключно за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
В той же час, вказана бюджетна програма створена та існує для виконання Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та в додатку № 3 до Закону України «Про Державний бюджет на 2015 рік» має відповідну назву: «Забезпечення виконання рішень суду, що гарантовані державою» (код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету (КПКВК): 3504040, код функціональної класифікації видатків та кредитування бюджету (КФКВК): 0133).
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про відсутність повноважень у Державної казначейської служби України щодо безспірного списання коштів державного бюджету на користь ДТГО «Південно-Західна залізниця» за державною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, оскільки у цьому випадку держава виконання судових рішень не гарантує та коштів на такі випадки в Державному бюджеті України не передбачено.
Відтак, у відповідача відсутні підстави для передачі зазначених виконавчих документів до Державної казначейської служби України, а зупинення операцій з бюджетними коштами є безумовним адміністративним методом впливу на порушника бюджетного законодавства.
Щодо висновку суду першої інстанції про те, що не проведення відповідачем видатків позивача призводить до збільшення заборгованості останнього, не може бути підставою для визнання протиправними дій органу Казначейства, оскільки відповідач діє у межах повноважень, наданих йому діючим законодавством, а рішення судів, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання.
Крім того, апеляційний суд правильно зазначив, що позовна вимога про скасування рішення про арешт рахунку № 35412013010323 задоволенню не підлягає, оскільки позивачем не доведено та матеріалами справи не підтверджено факт вчинення відповідачем такої дії.
У зв'язку з тим, що касаційна скарга не містить доводів, котрі спростовують правильність висновків апеляційного суду, зміст оскарженого рішення також не дає підстав для висновку, що апеляційним судом порушено норми матеріального чи процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до частини першої статті 224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, якщо визнає, що при його ухваленні суд не порушив норм матеріального та процесуального права.
Керуючись статтями 221, 224, 231 КАС України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Управління соціального захисту населення Фастівської районної державної адміністрації залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2015 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді В.В. Швець
О.П. Стародуб
С.С. Пасічник