61022, м.Харків, пр.Науки, 5
іменем України
21.11.2017 Справа № 905/2212/17
Господарський суд Донецької області у складі судді Левшиної Я.О., при секретарі судового засідання Конько В.В., розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовною заявою: Приватного акціонерного товариства "ДОНЕЦЬККОКС", м.Маріуполь, Донецька область
до відповідача: Приватного акціонерного товариства "Енакієвський коксохімпром", м.Дружківка Донецька область
про: стягнення 5200,06 грн.
За участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився.
Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколі судового засідання.
У судовому засідання 21.11.2017 суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.
Приватне акціонерне товариство "ДОНЕЦЬККОКС", м.Маріуполь, Донецька область звернувся до господарського суду Донецької області із позовом до Приватного акціонерного товариства "Енакієвський коксохімпром", м.Дружківка, Донецька область про стягнення 5200,06 грн.
Відповідно до протоколу про автоматичний розподіл справ між суддями, позовну заяву призначено до розгляду судді Левшиній Я.О.
Ухвалою від 26.09.2017 суд порушив провадження у справі, розгляд справи призначено на 09.10.2017.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань з оплати поставленого товару, внаслідок чого утворилась стягувана заборгованість.
Нормативно позивач обґрунтовує свої вимоги, посилаючись на ст. ст. 1, 2, 5, 22, 54 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 16, 193, 509, 525, 526, 530, 610 Цивільного кодексу України.
На підтвердження вказаних обставин позивач надав наступні документи (у копіях): лист №010-1029/2 від 29.10.2015; довіреність №459 від 04.11.2015; довіреність на представника позивача.
Під час розгляду справи позивачем були надані додаткові документи для долучення до матеріалів справи, а саме: письмові пояснення щодо відсутності первинних документів та про те, що в провадженні господарських судів або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує господарський спір, немає справи зі спору між позивачем та відповідачем про цей предмет та немає рішень цих органів з такого спору; витяг з ЄРДР; письмові пояснення щодо обґрунтування знаходження витребуваних судом документів на території, що не підконтрольна українській владі.
31.10.2017 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній проти позову заперечив, посилаючись на те, що позивачем не надано належних доказів (первинної документації) здійснення поставки товару.
Представник позивача у судове засідання 21.11.2017 не з'явився. 17.11.2017 та 20.11.2017 на адресу суду надійшли письмові пояснення з додатками та клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.
Представник відповідача в судове засідання 21.11.2017 не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, шляхом своєчасного надсилання ухвал суду за адресою, визначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Відповідно до п. 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” № 18 від 26.12.2011 особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Розглянувши матеріали справи, суд
Як зазначає позивач, сторони домовились про поставку товару, яка була здійснена на підставі листа №010-1029/2 від 29.10.2015 на загальну суму 5200,06грн.
Для отримання зазначеного товару бла видана відповідачем, довіреность №459 від 04.11.2015.
Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків з оплати поставленого товару, позивач звернувся до господарського суду з розглядуваним позовом.
Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим (ст.43 Господарського процесуального кодексу України).
Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у стягненні з відповідача заборгованості.
Враховуючи статус сторін, характер правовідносин між учасниками договору, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України.
За приписами статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Згідно з ч.1 ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Статтею 205 Цивільного кодексу визначено, що правочин може вчинятись усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
За приписами пункту 1 частини 1 статті 208 Цивільного кодексу України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.
Частиною 2 статті 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Частиною 1 статті 640 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
За вимогами частини 1 статті 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Відповідач звернувся до позивача з листом-замовленням №010-1029/2 від 29.10.2015р. товару, в якому визначено предмет поставки та її кількість та надав довіреність №459 від 04.11.2015р.
За правовою природою лист №010-1029/2 від 29.10.2015р. - є пропозицією укласти договір.
Виходячи з приписів статті 641 Цивільного кодексу України правові наслідки оферти пов'язуються не з самим фактом її здійснення оферантом, а з фактом її отримання іншою особою.
Відповідно до ч. 2 ст. 642 Цивільного кодексу України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (у даному випадку прийняття товару), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 641 Цивільного кодексу України пропозиція укласти договір може бути відкликана до моменту або в момент її одержання адресатом. Пропозиція укласти договір, одержана адресатом, не може бути відкликана протягом строку для відповіді, якщо інше не вказане у пропозиції або не випливає з її суті чи обставин, за яких вона була зроблена.
При цьому, відповідач не зробив дії, направлені на відкликання своєї пропозиції укласти договір, що кореспондується з приписами статті 641 Цивільного кодексу України.
Таким чином, між сторонами відбулось укладення договору у спрощений спосіб відповідно до вимог частини 1 статті 181 Господарського кодексу України.
Суд дійшов висновку, що правовідносини, які виниклі на його підставі регламентуються нормами параграфу 3 глави 54 Цивільного кодексу України та статей 264-268 Господарського кодексу України.
Як встановлено ст. 265 Господарського кодексу України та ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
В силу приписів ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 2 ст.712 Цивільного кодексу України до правовідносин постачання застосовуються норми Цивільного кодексу України про купівлю-продаж.
При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України відносно обов'язковості договору для виконання сторонами.
На підтвердження факту поставки товару відповідачу позивач посилається на додані до матеріалів справи лист №010-1029/2 від 29.10.2015р. та довіреність №459 від 04.11.2015р.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Статтею 1 цього Закону визначено, що первинним є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, та інших підзаконних нормативних актів, які існують в чинному законодавстві щодо порядку ведення бухгалтерського обліку підприємствами (накази Міністерства фінансів України про затвердження численних Положень, Методичних рекомендацій тощо, що конкретизують порядок застосування норм вищевказаного Закону посадовими особами підприємств та організацій України), у бухгалтерському обліку повинні відображатися господарські операції, як факти підприємницької діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Тобто, письмовими свідоцтвами, що фіксують та підтверджують господарські операції, є первинні документи, які для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати як обов'язкові реквізити, так і додаткові реквізити в залежності від характеру операції, зокрема підставу для здійснення господарських операцій, дані про документ, що засвідчує особу - одержувача, номер документу, ідентифікаційний код підприємства тощо.
Довіреність №459 від 04.11.2015 на отримання товару, яка надана позивачем в підтвердження факту постаки товару не відноситься до розрахункових, платіжних і інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (п. 5.3.9 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств").
Згідно листа Міністерства фінансів України № 31-04200-30/23-7454/6784 від 29.08.2005 довіреність на отримання цінностей, яка відповідно до пункту 8 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996, видається на строк не більше 10 днів і є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей.
Таким чином, додані позивачем до матеріалів справи лист №010-1029/2 від 29.10.2015р. та довіреність №459 від 04.11.2015р. не є первинними документами, які б підтверджували факт поставки товару.
У зв'язку з наведеним, суд позбавлений можливості встановити, що товар, визначений у листі №010-1029/2 від 29.10.2015р., на який посилається позивач, поставлений та отриманий відповідачем.
Будь-яких інших документів, які б підтверджували факт поставки позивачем товару відповідачу, всупереч вимог ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України позивачем до матеріалів справи не надано.
Враховуючи вищевикладене, недоведеність позивачем факту поставки, недоведеним також є факт порушення відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати отриманого товару, внаслідок чого позовні вимоги про стягнення заборгованості в сумі 5200,06грн. підлягають залишенню без задоволення як недоведені.
Доводи відповідача викладені у відзиві на позовну заяву прийняті судом до уваги.
Судові витрати, у відповідності до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 59, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
У задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства "ДОНЕЦЬККОКС", м.Маріуполь, Донецька область (ЄДРПОУ 00191112) до Приватного акціонерного товариства "Енакієвський коксохімпром", м.Дружківка, Донецька область (ЄДРПОУ 31272173) про стягнення заборгованості у розмірі 5200,06грн. відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.
У судовому засіданні 21.11.2017 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Повний текст рішення підписаний 24.11.2017р.
Суддя Я.О. Левшина