10.11.2017 Справа № 907/669/17
За позовом Державного підприємства “Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових господарств”, м. Ужгород
ДО приватного підприємства “Максимум - 2007”, м. Хуст
ПРО стягнення заборгованості у сумі 192 769, 45 грн.,
(позовні вимоги викладено у відповідності до прохальної частини позовної заяви)
Суддя О.Ф. Ремецькі
Представники сторін:
від позивача - не з'явився;
від відповідача - не з'явився.
Державне підприємство “Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових господарств”, м. Ужгород звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до приватного підприємства “Максимум - 2007”, м. Хуст про стягнення заборгованості у сумі 192 769, 45 грн.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 12.09.2017р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 27.09.2017р.
В засіданні суду 27.09.2017 за згодою сторін у відповідності до вимог ст. 77 ГПК України судом було оголошено перерву на 17.10.2017.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 17.10.2017 розгляду справи відкладено на 08.11.2017.
У судовому засіданні 08.11.2017 за згодою сторін у відповідності до вимог ст. 77 ГПК України судом було оголошено перерву на 10.11.2017.
До початку судового засідання від уповноваженого представника відповідача до суду надійшло клопотання про розгляд справи без його участі за наявними в ній матеріалами у зв'язку з неможливістю забезпечити явку уповноваженого представника у дане судове засідання.
Позивач просить заявлені позовні вимоги задовольнити у повному обсязі з мотивів, наведених у позовній заяві. Зокрема вказує на те, що на виконання умов договору філією “Хустдержлісгосп” Державного підприємства “Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових господарств” у 2015- 2016 роках було відпущено відповідачу лісопродукцію, вартість якої відповідачем оплачено не було, та яка, згідно з проведеним ліквідатором банкрута аналізом дебіторської заборгованості складає суму 192 769,45 грн., що становить предмет позовних вимог.
Представник відповідача проти позовних вимог заперечує з підстав, наведених у поданому письмовому відзиві на позов. Разом з тим, вказує, що на його адресу протягом жовтня - грудня 2015 року позивачем на виконання договору здійснювалась реалізація лісопродукції на загальну суму 703661,40 грн., в т.ч.117280,39 грн. ПДВ. Згідно з умовами договору така відпускалась з урахуванням ПДВ, яке входить в ціну товару. При цьому, платником податку на додану вартість є Державне підприємство “Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових господарств”, а не його філія.
Також зазначає, що відповідно до Акту звірки взаєморозрахунків його заборгованість станом на 01.04.2016 становила, після чого ним квитанціями до прибутково - касового ордера від 13.05.16 №72 на суму 10 000,00грн., від 12.05.16 №71 на суму 3 000,00грн. та від 14.04.16 №53 на суму 5 023,00грн. було здійснено часткову оплату поставленої лісопродукції. Однак позивачем така оплата в загальну суму заборгованості не врахована. З огляду на що, відповідач вказує, що сума боргу складає 142 558,00грн., в т.ч. ПДВ. При цьому, на думку відповідача, ПДВ в сумі 118930, 40грн. підлягає виключенню з основного боргу враховуючи те, що податкові накладні не були зареєстровані позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних, а тому сума боргу складає 23628,00грн.
Відповідно до вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України в судових засіданнях складені протоколи, які долучено до матеріалів справи.
У судовому засіданні 10.11.2017р. на підставі ч.2 ст.85 ГПК України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані сторонами матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Постановою Господарського суду Закарпатської області від 02.06.2016р. у справі №907/25/16 визнано Державне підприємство “Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових господарств” банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 17.01.2017р. призначено ліквідатором ДП “Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових господарств” арбітражного керуючого ОСОБА_1.
Відповідно до ч. 1 ст. 41 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, ліквідатор - фізична особа, яка відповідно до судового рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення вимог кредиторів у встановленому цим Законом порядку.
Положеннями ч. 2 ст. 41 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” визначено, що ліквідатор з дня свого призначення здійснює ряд повноважень, зокрема:
- виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута;
- аналізує фінансове становище банкрута;
- пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості;
- вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб.
До ліквідатора з дня його призначення переходять права керівника (органів управління) юридичної особи - банкрута (ч. 3 ст. 41 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”).
Наказом Міністерства аграрної політики і продовольства України №510 від 15.08.2012р. Головне державне спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство “Закарпатагроліс” перейменовано на Державне підприємство “Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових господарств” з правонаступництвом прав і обов'язків за попереднім найменуванням.
Наказом по ДП “Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових господарств” від 31.08.2012р. №74, філію “Хустдержлісгосп” перейменовано на філію “Хустське лісове агропромислове господарство”.
Провівши аналіз дебіторської заборгованості, ліквідатором банкрута виявлено наявність заборгованості ПП “МАКСИМУМ - 2007” перед філією “Хустське лісове агропромислове господарство” Державного підприємства “Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових господарств” в розмірі 192 769,45 грн.
За доводами позивача, на виконання умов договору філією “Хустдержлісгосп” Державного підприємства “Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових господарств” у 2015 - 2016 роках було відпущено лісопродукцію. Однак, відповідач свої договірні зобов'язання в частині оплати за відпущену йому лісопродукцію не виконав, чим допустив заборгованість у сумі 192 769,45 грн., що складає предмет спору.
Як встановлено судовим розглядом справи по суті, між сторонами у період з жовтня по грудень 2015 року мали місце господарські відносини з поставки лісопродукції.
Як вбачається з долученого до матеріалів справи, узгодженого сторонами та скріпленого печатками останніх, Акту звіряння розрахунків з дебіторами та кредиторами, заборгованість ПП “Максимум - 2007”, м. Хуст перед філією “Хустське лісове агропромислове господарство” Державного підприємства “Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових господарств” станом на 01.04.2016 року складала 160580,43 грн.
Надалі відповідачем квитанціями до прибутково - касового ордера від 14.04.16 №53 на суму 5 023,00грн., від 12.05.16 №71 на суму 3 000,00грн. та від 13.05.16 №72 на суму 10 000,00грн. було здійснено часткову оплату відпущеної лісопродукції.
Таким чином, залишок заборгованості підприємства перед позивачем складає 142 558,43грн.
Вказані обставини відповідачем визнані у поданому письмовому відзиві на позов та його представником у ході судового розгляду справи.
Однак, за твердженням відповідача, враховуючи те, що податкові накладні не були зареєстровані позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних, ПДВ в сумі 118 930, 40грн. підлягає виключенню з основного боргу, а сума боргу повинна складати 23 628,00грн.
Ліквідатором на адресу відповідача направлялася досудова вимога від 07.06.2017р. за №02-01/580 про необхідність погашення заборгованості.
Листом від 20.06.2017р. за №15 боргу ПП “МАКСИМУМ-2007” звернулось до ліквідатора з проханням уточнити суму перед філією “Хустдержлісгосп”, оскільки сама філія не є платником податку на додану вартість.
30 червня 2017 року ліквідатором на адресу ПП “МАКСИМУМ-2007” направлено лист-відповідь за №02-01/628 з інформацією про те, що філія “Хустське лісове агропромислове господарство” Державного підприємства “Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових господарств” являється платником податку на додану вартість, з огляду на що, уся лісопродукція відпускається з урахуванням ПДВ.
Предметом позову у справі є матеріально - правові вимоги позивача до відповідача про стягнення з останнього 192 769,45грн. за відпущену лісопродукцію.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона, боржник, зобов'язана вчинити на користь другої сторони, кредитора, певну дію, передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, за приписами якої однією з підстав виникнення цивільних прав і обов'язків є договір. Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги містить і стаття 193 Господарського кодексу України. Статтею 712 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором поставки продавець, постачальник, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона - продавець, передає або зобов'язується передати товар у власність другій стороні - покупцеві, а покупець приймає або зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. За приписами пункту 1 статті 692 цього ж Кодексу, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Отже, якщо інше не визначено договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання починається з моменту прийняття товару або товаророзпорядчих документів на нього.
Відповідно до Закону України від 16.07.1999 "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську діяльність та підтверджує її здійснення.
Згідно з частиною 1 статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 Положення про документарне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення, первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.
У статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункті 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку зазначено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, а в частині 9 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" міститься застереження про те, що вилучення оригіналів первинних документів забороняється, крім випадків, передбачених кримінальним процесуальним законодавством.
Відповідно до частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Що стосується заперечень відповідача в частині виключення з основного боргу суми 118 930, 40грн. ПДВ, суд зазначає наступне.
Згідно абз.13 - 15 п.201.10. ст.201 ПК України порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних. Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період. У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника. Таке право зберігається за ним протягом 60 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або порушено порядок її заповнення та/або порядок реєстрації в Єдиному реєстрі. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.
Зі змісту абз.15 зазначеної вище норми вбачається, що порушення позивачем порядку заповнення накладної, не позбавляло покупця права на включення спірної суми до податкового кредиту, а зумовлювало її нарахування необхідністю додання до податкової декларації за звітний податковий період заяви із скаргою на такого постачальника.
Тобто, законом визначений конкретний механізм захисту прав покупця на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, реалізація якого виключала б необхідність визначення останнім спірної суми як збитків.
Приписами Податкового кодексу України (в тому числі статтями 75-86) унормовано порядок проведення перевірок контролюючими органами, оформлення результатів таких перевірок, можливість подання заперечень у випадку незгоди з висновками перевірки та інше. Тобто, проведення відповідних перевірок та встановлення фактів порушення в даному випадку відповідачем вимог податкового законодавства є виключною компетенцією відповідних контролюючих органів (Державної фіскальної служби України, відповідних податкових інспекцій), а відтак господарський суд не може підміняти державний орган і встановлювати факти, які віднесені до компетенції таких органів, зокрема фактів порушення позивачем вимог податкового законодавства (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 16.09.2015 №21-1465а15, від 15.04.2014 у справі №21-29а14).
Разом з тим, в межах справи про банкрутство позивача судом за результатами розгляду грошових вимог Державної фіскальної служби щодо проведення відповідних перевірок контролюючим органом документальної позапланової перевірки позивача для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з податку на додану вартість за спірний період, надано докази прийняття контролюючим органом відповідного рішення щодо позивача.
Крім того, суд враховує заперечення позивача про те, що філія “Хустське лісове агропромислове господарство” Державного підприємства “Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових господарств” являється платником податку на додану вартість, з огляду на що уся лісопродукція відпускається з урахуванням ПДВ.
Таким чином, обставини наведені відповідачем не підтверджені належними та допустимими доказами, з огляду на що судом до уваги не беруться.
Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 142.558,43грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем визнаний, строк виконання зобов'язання відповідно до ст. 530 ЦК України настав, а тому позовні вимоги в частині стягнення залишку боргу у 142.558,43грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. У задоволенні решти позовних вимог у сумі 50.211,02грн. належить відмовити.
Щодо заяви відповідача про розстрочку виконання рішення на максимально можливий термін зі сплатою заборгованості рівними частинами, у зв'язку з скрутним фінансовим становищем, суд зазначає наступне.
Так, п.п. 3, 6 частини 1 статті 83 ГПК України передбачено право, а не обов'язок господарського суду при прийнятті рішення зменшувати у виняткових розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання; відстрочити або розстрочити виконання рішення.
Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 р. "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" господарський суд на підставі статті 121 ГПК має право за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за власною ініціативою у виняткових випадках залежно від обставин справи відстрочити, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови (далі - рішення), змінити спосіб та порядок їх виконання.
Згідно з п.7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" № 9 від 17.10.2012р., підставою для відстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Поряд з цим, суд вважає за необхідне відзначити, що у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) зазначено, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені в параграф 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Згідно п. 9.5. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 “Про судове рішення” (зі змінами) господарські суди повинні зазначати у рішеннях, якими надано відстрочку або розстрочку виконання, - конкретні терміни їх виконання.
Згідно з п. 7.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 “Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України” вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору.
Отже, господарський суд, беручи до уваги перебування позивача у процедурі банкрутства, погодження ліквідатором надання розстрочки виконання рішення рівними частинами на чотири місяці, вбачає поважні причини, з яких рішення суду не може бути виконано у встановлений термін, та вважає доцільним розстрочити виконання рішення Господарського суду Закарпатської області у справі № 907/669/17 рівними частинами на чотири місяці .
Суд приймає до уваги і ту обставину, що при наданні розстрочки, виконання вказаного рішення є більш вірогідним і є підстави вважати, що відповідач здійснить заходи по його належному та своєчасному виконанню.
Підсумовуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума у розмірі 142.558,43грн. вартості неоплаченої лісопродукції з розстроченням її виконання на чотири місяці рівними частинами. У задоволенні решти позовних вимог провадження у справі підлягає припиненню у зв'язку з відсутністю предмету спору в порядку вимог п.1.1 ст. 80 ГПК України.
Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно з приписами частини 2 статті 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.
Відповідно до статті 4 Закону України “Про судовий збір” судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з пунктом 2 частиною 2 статті 4 Закону України “Про судовий збір” за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється в розмірі 2 відсотків ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальної заробітної плати у місячному розмірі.
Відповідно до п. 3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. “Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України”, у разі коли господарським судом було відстрочено сплату позивачем судового збору, який з тих чи інших причин до прийняття рішення зі справи сплачено не було, а останнє прийнято на користь позивача, то стягнення суми судового збору здійснюється безпосередньо з відповідача у доход державного бюджету України.
Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги, що ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 12.09.2017 було відстрочено ліквідатору ДП “Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових господарств” - арбітражному керуючому ОСОБА_1 сплату судового збору за подачу позовної заяви до прийняття рішення у справі, судовий збір у розмірі 2138,37грн. підлягає стягненню з відповідача в дохід державного бюджету України пропорційно розміру задоволених вимог.
На підставі викладеного та керуючись ч.1 ст. 32, ч.1 ст. 33, ст.ст. 34, 44, 49, п.1.1 ст. 80, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з приватного підприємства “Максимум - 2007” (90400, м. Хуст вул. Івана Франка, буд. 41, код ЄДРПОУ 34460955) на користь Державного підприємства “Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових господарств” (88011, м. Ужгород, вул. Гагаріна,42/1, код ЄДРПОУ 32434750) суму 142.558,43грн. (Сто сорок дві тисячі п'ятсот п'ятдесят вісім грн. 43 коп.) заборгованості.
3. Розстрочити виконання рішення на чотири місяці рівними частинами.
Видати наказ.
4. Стягнути з приватного підприємства “Максимум - 2007” (90400, м. Хуст вул. Івана Франка, буд. 41, код ЄДРПОУ 34460955) в дохід Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України (вул.Липська, 18/5, м.Київ, 01601, ідентифікаційний код 26255795) із зарахуванням надходжень за кодом класифікації доходів бюджету 22030106 "Судовий збір" (отримувач коштів - ГУК у м.Києві /м.Київ/ 22030106, код за ЄДРПОУ - 37993783; банк отримувача - Головне управління Державної казначейської служби України у м.Києві; код банку отримувача - 820019; рахунок отримувача- 31215256700001; код класифікації доходів бюджету -22030106) суму 2138,37грн. (Дві тисячі сто тридцять вісім грн. 37 коп.) судового збору.
5. У решта частині позовних вимог провадження у справі припинити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст складено та підписано 24.11.2017 року.
Суддя О.Ф. Ремецькі