Справа № 377/507/17 Головуючий у І інстанції Малишенко Т. О.
Провадження № 22-ц/780/5221/17 Доповідач у 2 інстанції Олійник В. І.
Категорія 26 21.11.2017
Іменем України
21 листопада 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого судді - Олійника В.І.,
суддів Березовенко Р.В., Лівінського С.В.,
при секретарі Вергелес О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Славутицького міського суду Київської області від 20 вересня 2017 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитним договором,-
У червні 2017 року ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив стягнути з відповідачки ОСОБА_2 заборгованість за договором б/н від 20.12.2010 року у розмірі 28897 грн. 99 коп.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що відповідно до укладеного договору б/н від 20.12.2010 року ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 5700 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок і цим самим підтверджено факт видачі відповідачці кредиту у розмірі, встановленому у договорі.
Проте відповідачка не виконує належним чином свої зобов'язання за кредитним договором, в результаті чого станом на 28.02.2017 року має заборгованість за кредитним договором б/н від 20.12.2010 року у розмірі 28897 грн. 99 коп., яка складається з: 5419 грн. 98 коп. - заборгованості за кредитом, 21075 грн. 72 коп. - заборгованості по процентах за користування кредитом, 550 грн. - заборгованості за пенею та комісією, а також штрафів відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штрафу (фіксованої частини) та 1352 грн. 29 коп. - штрафу (процентної складової).
Рішенням Славутицького міського суду Київської області від 20 вересня 2017 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з безпідставності позовних вимог, оскільки вони недоведені і необґрунтовані.
Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.
Відповідно до вимог ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно зі ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
За змістом ч.3 ст.10 та ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Згідно зі ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з п.2 ч.1 ст.208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених ч.1 ст.206 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч.3 ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достовірність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Позивач зазначав, що 20.12.2010 року відповідачкою отримано кредит у розмірі 5700 грн. Але 20.12.2010 року відповідачка звернулася до позивача з анкетою-заявою, відповідно до змісту якої начебто вона приєдналася до Умов та Правил надання банківських послуг позивачем. Будь-яка інформація у анкеті-заяві щодо отримання бажаних нею банківських послуг, або кредитного ліміту відсутні. Згідно зі змісту заяви клієнта від 20.12.2010 року та Умов і правил надання банківських послуг, строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії картки. При цьому кредитним лімітом (кредитом, кредитною лінією) є розмір грошових коштів, наданих банком клієнту на строк, визначений у договорі, на умовах платності та зворотності (повернення). Згідно п.2.1.1.2.10 Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, при отриманні картки клієнт зобов'язаний підписати картку у спеціально відведеному місці. П.2.1.1.2.11 строк дії картки вказано з її лицьового боку (місяць і рік). Картка дійсна до останнього календарного дня зазначеного місяця і по закінченню строку дії картки вона пролонгується на новий строк (шляхом пред'явлення клієнту банком картки з новим строком дії) - п. 2.1.1.2.12.
З матеріалів справи вбачається, що заява клієнта та інші матеріали, надані банком, не містять доказів того, що відповідачка отримав платіжну картку та ПІН-код. Так, у заяві не вказаний номер картки, яку отримала відповідачка. В заяві у розділі «відмітки банку» підписом працівника банку від 20.12.2010 року засвідчується правильність та достовірність відомостей ним перевірено, ідентифікація клієнта проведена згідно порядку ідентифікації клієнтів при відкритті рахунків та випуску платіжних карт. У заяві не зазначено умов надання кредиту, розміру отриманого (виданого банком клієнту) ліміту.
Крім того, наданий розрахунок заборгованості за договором бн від 20.12.2010 року не містить даних про те, за якою карткою зроблено цей розрахунок. Умови і правила надання банківських послуг, на які посилається позивач, як на складову договору банківських послуг, нібито укладеного 20.12.2010 року з відповідачкою, стосуються всього спектру фінансових послуг, що надавалися банком, у тому числі платіжних карт, вкладних операцій, кредитних карт, але не мають підпису позичальника, його реквізитів, відсутня дата їх складання або підпису сторонами, а також відсутня жодна ідентифікуюча ознака на предмет їх невід'ємності саме від заяви позичальника.
При цьому за клопотанням відповідачки судом була оглянута цивільна справа №377/105/17 за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 20.12.2010 року, і як доказ до вказаної позовної заяви була долучена заява-анкета від 20.12.2010 року, на яку як на доказ посилаєся позивач і по даному позову. Хоча у цивільній справі №377/105/17 позивачі долучили Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості і приєднання до Умов і правил надання кредитних карт від 26.11.2014 року по Договору 1 від 20.12.2010 року, борг по якому виник від 09.01.2013 року відповідно наданих розрахунків, які співпадають з наданими розрахунками по даній цивільній справі. 04.07.2017 року рішенням Славутицького міського суду заявлені позовні вимоги позивачів по Генеральній угоді про реструктуризацію заборгованості відповідача був задоволений.
За наведених обставин судом зроблено вірний висновок, що вказані позовні вимоги не підлягали до задоволення.
Згідно зі ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитор) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підставі, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Відповідно до ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Отже, необхідною умовою такого правочину, як надання кредитних коштів, є укладення кредитного договору. Проте, в матеріалах справи відсутній цей договір, а є анкета - заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку від 20.12.2010 року, що свідчить про те, що між сторонами не було укладено безпосередньо договору кредиту без номера від 20.12.2010 року, як вказує позивач в своєму позові.
Тому суд вірно вважав, що прохання позивача стягнути з відповідачки заборгованість за договором без номера від 20.12.2010 року є безпідставним за його відсутності. як такого. Анкета - заява від 20.12.2010 року не може вважатися доказом укладення кредитного договору та передання кредитних коштів відповідачці.
Така ж позиція висловлена в Ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року (справа № 6- 32662ск15); від 25 січня 2017 року (справа № 666/5737/15-ц).
Відповідно до ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України.
Згідно Анкети - заяви від 20.12.2010 року не вбачається укладення договору без номера від 20.12.2010 року з відповідачкою. Також не вказано в якому розмірі надано позивачем кредит, та чи ознайомлена відповідачка з Правилами, тарифами та умовами обслуговування та кредитування, а також чи отримувала вона їх.
Відповідно до ст.ст.10, 60 ЦПК України саме позивач мав довести в ході розгляду справи обґрунтованість кожного свого посилання, зокрема й щодо обґрунтованості вимог про стягнення відсотків, пені, комісії та штрафу в заявленому в позові розмірі та відповідності здійснених банком нарахувань за кожний період та по кожному виду такого нарахування, чого в даному випадку зроблено не було.
Щодо наявності підстав для нарахування відсотків, комісії, пені та штрафів за кредитом позивач обґрунтовує їх відповідними положеннями Правил надання банківських послуг, а їх розмір - умовами кредитування. При цьому, як вірно зазначив суд, ні зазначені правила, ні вказані умови кредитування не були підписані позичальником. Через відсутність підпису позичальника на вказаних документах неможливо встановити, чи саме з цими умовами та правилами відповідачку було ознайомлено при подачі заяви про видачу кредитної карти.
На підставі наведеного суд першої інстанції вірно вважав, що зазначені Правила надання банківських послуг та умови кредитування не можуть вважатися частиною укладеного між сторонами договору, а їх положення не можуть регулювати взаємовідносини між сторонами у даному випадку.
Дана правова позиція була висловлена Верховним Судом України в ряді постанов, зокрема у справі №6-16цс15.
Інших підстав для нарахування заборгованості відповідачки за відсотками, комісіями, пенями та штрафами позивач до суду не представив, а тому його вимоги в цій частині суд вірно вважав необґрунтованими та такими, що не можуть бути доказами по справі.
Відповідно до п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 року №14 у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Розглядаючи справу, суд повинен звертати особливу увагу на наявність у позовній заяві обставин, передбачених пунктами 5, 6 ч.2 ст.119 ЦПК, а саме, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги та зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину.
Доводи позивача про наявність у відповідачки заборгованості за пенею та комісією в розмірі 550 грн. не підлягали до задоволення, так як позивач не навів належних та допустимих доказів існування договірних зобов'язань між ним та відповідачкою щодо розміру пені та комісії, підстав їх нарахування та сплати. Крім того, у позовній заяві не вказано на підставі якого пункту, договору чи нормативно-правового акту позивач керувався при розрахунку заборгованості по пені та комісії.
Посилання представника позивача на пункти Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку суд вірно не взяв до уваги, оскільки вони не підписані відповідачем. Неможливо встановити наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці умови розуміла відповідачка, підписуючи заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку в момент їх підписання. У самій заяві відповідачки про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку домовленість сторін щодо розміру пені, підстав її нарахування та сплати відсутня. Зазначена позиція відповідає правовій позиції Верховного Суду України у справі №6-16цс15.
Суд дійшов вірного висновку, що не підлягали до задоволення позовні вимоги в частині нарахування відповідачу заборгованості за штрафами в розмірі 1852 грн. 29 коп. (500 + 1352,29), так як ні в позовній заяві, ні в наявних матеріалах справи не зазначено за що саме вони нараховані (за які порушення та коли вони сталися). Позовна заява зводиться лише до цитування пункту 2.1.1.7.6 умов та правил надання банківських послуг та констатації факту наявності такої заборгованості.
Наявний у матеріалах справи розрахунок заборгованості не містить інформації за який період та за які дії чи бездіяльність на відповідача накладено вказану суму штрафу.
У розрахунку заборгованості зазначено, що 1852 грн. 29 коп. є «заборгованістю по судовим штрафам», але у матеріалах справи відсутні докази накладення на відповідачку судом будь-яких штрафів.
Представник позивача пояснень щодо розрахунку заборгованості відповідачки за пенею та штрафами у позовній заяві не надав, а у клопотанні про розгляд справи за його відсутності просив проводити розгляд справи на підставі доказів, які є у матеріалах справи.
Отже, позовні вимоги про стягнення з відповідачки заборгованості за комісією та пенею в розмірі 550 грн. та штрафами в розмірі 1852 грн. 29 коп. є необґрунтованими.
На час розгляду справи заборгованість за комісією позивачем не доведена і відсутні будь-яки докази, що сторони погодили нарахування комісії.
Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
З розрахунку заборгованості вбачається, що позивач нарахував суму комісії та пені у розмірі 550 грн. та штраф у розмірі 1852 грн. 29 коп.
Відповідно до ст.61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Враховуючи, що відповідно до ст.549 ЦК України, штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень ст.61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові Верховного Суду України від 23.10.2015 року в справі №6-2003цс15.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.631 ЦК строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Суд вірно вважав, що розрахунок заборгованості, наданий позивачем, не може бути доказом заборгованості по справі, так як з нього вбачається, що ним окремо проводилося нарахування відсотків на залишок поточної заборгованості за кредитом та на залишок простроченої заборгованості за кредитом.
Дослідженням долученого до позовної заяви розрахунку заборгованості встановлено, що позивачем нараховувались проценти за користування кредитом, виходячи з процентної ставки: до 31.08.2014 включно - 30,00% річних, від 01.09.2014 року до 31.03.2015 року включно - 34,80% річних, від 01.04.2015 року до 28.02.2017 року включно - 43,20% річних. Таке нарахування не відповідає зазначеній в позовній заяві процентній ставці 30,00% річних.
Як визнано позивачем в своїх додаткових поясненнях, ним від квітня 2014 року була змінена формула нарахування відсотків, згідно якої у разі виникнення прострочених зобов'язань проценти нараховуються у подвійному розмірі на всю суму заборгованості.
Отже, проведений позивачем розрахунок процентів за користування кредитом, а також процентна ставка, за якою позивач нараховував проценти за користування кредитом, не відповідають дійсності та змісту позовної заяви.
Таким чином, позивач просив стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором без номера від 20.12.2010 року, але доказів щодо його укладення суду не надано, і відповідно до якого зобов'язань у відповідачки, як вірно вважав суд, з підстав вказаних у позові, не виникло.
Крім того, позивач надав копії: Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку від 20.12.2010 року та розрахунок заборгованості за договором №б/н від 20.12.2010 року, укладеного між Приватбанк та клієнтом (відповідачкю у справі) станом на 28.02.2017 року, який розпочинається з дати - 11.01.2013 року. Ці письмові докази не відповідають змісту позовної заяви позивача. А рішенням Славутицького міського суду від 04.07.2017 року з відповідача вже стягнуто борг по вказаній заяві від 20.10.2010 року, оскільки між сторонами було укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості від 26.11.2014 року.
На підставі викладеного, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку щодо безпідставності позовних вимог за їх недоведеності і необґрунтованості.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" відхилити.
Рішення Славутицького міського суду Київської області від 20 вересня 2017 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: В.І. Олійник
Судді: Р.В. Березовенко
С.В. Лівінський