Справа № 492/1245/17
про відмову в задоволенні
клопотання про арешт майна
23 листопада 2017 року м.Арциз
Арцизький районний суд Одеської області у складі: головуючого судді - ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , за участю: прокурора ОСОБА_3 , потерпілих ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , представника потерпілих - адвоката ОСОБА_6 , захисника-адвоката ОСОБА_7 , обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Арцизі Одеської області в режимі відеоконференції клопотання цивільного позивача - потерпілого ОСОБА_4 про арешт майна в рамках кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 , у скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,
встановив:
Цивільний позивач - потерпілий ОСОБА_4 звернувся до суду із клопотанням про арешт майна в рамках кримінального провадження. за обвинуваченням ОСОБА_8 , у скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
В обґрунтування заявленого клопотання цивільний позивач - потерпілий ОСОБА_4 посилається на норми ст.ст. 128, 170 КПК України.
Суд, заслухавши думку сторін кримінального провадження щодо заявленого клопотання, вивчивши клопотання, матеріали кримінального провадження, приходить до наступних висновків.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно із п. 4 ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження. Вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову або стягнення отриманої неправомірної вигоди, повинна бути співмірною розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або зазначеної у цивільному позові, розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (ч.ч. 6, 8 ст. 170 КПК України).
Завданням арешту майна в розумінні абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК України є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Частина 11 ст. 170 КПК України визначає, що заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Звертаючись до суду з клопотанням про арешт майна цивільний позивач - потерпілий ОСОБА_4 зазначив перелік майна, на яке за його переконанням слід накласти арешт та надав суду інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, а також інформацію про транспортні засоби, зареєстровані на ім'я ОСОБА_8 . Однак в поданих суду клопотанні та вказаних документах відсутні відомості про те, що вказане майно належить саме обвинуваченому ОСОБА_8 . Так, з інформації з Державних реєстрів видно, що пошук майна здійснено за частковим співпаданням, а з інформації щодо транспортних засобів обвинуваченого не видно реєстраційних номерів, VIN-коду автомобілів, що позбавляє суд можливості чітко визначитись щодо належності вказаного цивільним позивачем майна саме обвинуваченому ОСОБА_8 . Більш того, як пояснив сам обвинувачений у нього у власності відсутнє майно, яке зазначене цивільним позивачем ОСОБА_4 . В такому випадку, за переконанням суду, в разі задоволення клопотання потерпілого, є ризик накладення арешту на майно, яке не належить обвинуваченому, чим може бути порушене право власності інших осіб, гарантоване ст. 17 Загальної декларації прав людини від 10.12.48р., Протоколом 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ст. 41 Конституції України.
Крім того, суд зазначає, що цивільним позивачем не зазначено обґрунтованих обставин та доказів того, що незастосування заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна обвинуваченого призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна. Судом не встановлено, що протягом досудового розслідування та судового розгляду обвинувачений вчиняв будь-які дії щодо приховування або відчуження належного йому майна з метою ухилення від виконання рішення суду щодо вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_4 .
Згідно ч. 1 ст. 173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
З огляду на викладене вище та встановлені обставини, суд приходить до висновку, що цивільний позивач - потерпілий ОСОБА_4 не довів перед судом необхідність накладення арешту на майно обвинуваченого ОСОБА_8 , а також не довів, що обвинувачений вчиняв, вчиняє або буде вчиняти дії щодо приховування, пошкодження, псування, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження належного йому на праві власності майна, а тому клопотання потерпілого ОСОБА_4 задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 170 - 173 КПК України, суд,
ухвалив:
В задоволенні клопотання цивільного позивача - потерпілого ОСОБА_4 про арешт майна в рамках кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 , у скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Арцизького районного суду ОСОБА_1
Одеської області