22 листопада 2017 рокуЛьвів№ 876/10530/17
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді - Мікули О.І.,
суддів - Курильця А.Р., Кушнерика М.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Міжгірського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на постанову Міжгірського районного суду Закарпатської області від 02 жовтня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міжгірського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії,-
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - Міжгірського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, в якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо припинення виплати пенсії по втраті годувальника (інвалід з дитинства ІІІ групи) з 01 червня 2015 року та зобов'язати Міжгірське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області відновити з 01 червня 2015 року виплату призначеної йому пенсії по втраті годувальника згідно з Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Постановою Міжгірського районного суду Закарпатської області від 02 жовтня 2017 року позов задоволено частково. Визнано неправомірними дії Міжгірського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії по втраті годувальника (інвалід з дитинства ІІІ групи) відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зобов'язано Міжгірське об'єднане Управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії по втраті годувальника (інвалід з дитинства ІІІ групи) з 20 листопада 2015 року. Позовні вимоги за період з 01 червня 2015 року по 19 листопада 2015 року залишено без розгляду. Постанова суду в межах виплати присудження пенсії за один місяць звернена до негайного виконання.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому факту, що згідно з Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” № 213 від 02 березня 2015 року, який набрав чинності з 01 квітня 2015 року, визначено: “тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року: особам, на яких поширюється дія цього Закону (крім інвалідів І та ІІ груп, інвалідів війни ІІІ групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія п.1 ст.10 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”), у період роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії/довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених цим Законом, законами України “Про статус народного депутата України”, “Про державну службу”, “Про судоустрій і статус суддів”, пенсія призначена відповідно до цієї статті, не виплачується. Також Законом України № 911 від 24 грудня 2015 року “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до спеціальних законів, в тому числі відповідно до Закону України “Про державну службу”. Апелянт, з врахуванням практики Європейського Суду з прав людини звертає увагу на те, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень. Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду повідомлені належним чином, тому відповідно до положень ч.1 ст.197 КАС України, суд вважає можливим проведення розгляду справи в їхній відсутності в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та на основі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а оскаржувану постанову - скасувати з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач - ОСОБА_1 перебуває на обліку в Міжгірському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Закарпатської області як одержувач пенсії по втраті годувальника (як інвалід дитинства 3 групи), призначеної відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та одночасно працює на посаді, яка відноситься до посад державної служби - головного спеціаліста з матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури ДПІ у Міжгірському районі ГУ ДФС у Закарпатській області.
У зв'язку з набранням чинності Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ, як пенсіонеру, який працює на посаді державного службовця, виплату пенсії призупинено, починаючи з 01 квітня 2015 року.
02 березня 2016 року позивач звернувся в Міжгірське об'єднане управління Пенсійного фонду України Закарпатської області із заявою про відновлення виплати призначеної пенсії по втраті годувальника як інвалід дитинства 3 групи.
Листом № 02-Б від 05 травня 2016 року Міжгірське об'єднане управління Пенсійного фонду України Закарпатської області повідомило позивача про те, що призначена йому пенсія по втраті годувальника як інваліду дитинства 3 групи відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” із змінами внесеними до нього Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02 березня 2015 року №213 - VIII та Законом України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, не виплачується, оскільки позивач працював і продовжує працювати на посаді, що дає право на пенсію відповідно до Закону України “Про державну службу”.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, виходив з того, що, оскільки п. 5 розділу ІІІ “Прикінцеві положення” Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” передбачає, що у разі неприйняття до 01 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах, скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до спеціальних законів, в тому числі відповідно до Закону України “Про державну службу”, станом на 01 червня 2015 року та теперішній час спеціального закону щодо призначення всіх пенсій, в тому числі спеціальних, не прийнято, тому дії Міжгірського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області щодо припинення виплати позивачу пенсії по втраті годувальника з 01 червня 2015 року є протиправними, а належним способом порушеного права є зобов'язання відповідача відновити виплату такої пенсії. Разом з тим, враховуючи дату звернення позивача в суд з позовом (20 травня 2016 року), відсутність заяви та поважних причин для поновлення строку, позовні вимоги позивача за період з 01 червня 2015 року по 19 листопада 2015 року залишено без розгляду.
Даючи правову оцінку такому висновку суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ст.1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачає, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
З 01 квітня 2015 року набув чинності Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02 березня 2015 року №213-VIII, яким абзац другий частини першої статті 47 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” № 1058-IV від 09 липня 2003 року викладено в такій редакції: “Тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року особам, на яких поширюється дія цього Закону (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”), у період роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах передбачених законами України “Про статус народного депутата України”, “Про державну службу”, “Про прокуратуру”, “Про судоустрій і статус суддів” пенсії, призначені відповідно до цього закону не виплачуються”. Аналогічні зміни внесені до статті 37 Закону України № 3723-XII від 16 грудня 1993 року “Про державну службу”.
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 213-VIII порядок виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) працюючим пенсіонерам, встановлений цим Законом, поширюється на пенсіонерів (отримувачів щомісячного довічного грошового утримання) незалежно від часу призначення пенсії.
Згідно з п. 5 розділу III Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIII у разі неприйняття до 01 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України “Про державну службу”, “Про прокуратуру”, “Про судоустрій і статус суддів”, “Про статус народного депутата України”, “Про Кабінет Міністрів України”, “Про судову експертизу”, “Про Національний банк України”, “Про службу в органах місцевого самоврядування”, “Про дипломатичну службу”, Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.
Оскільки вказаний в п.5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" закон щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах до 01 червня 2015 року не прийнятий, то з вказаної дати втратили чинність, зокрема, норми Закону України "Про державну службу" щодо пенсійного забезпечення і відповідно пенсії за цим Законом не призначаються.
Таким чином, з 01 червня 2015 року посада, на якій працює позивач, не передбачає права на призначення пенсії в порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу", у зв'язку з чим, передбачені ст.47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" підстави для невиплати позивачу пенсії, призначеної відповідно до цього Закону, відпали і з 01 червня 2015 року перешкоди для виплати позивачу вказаної пенсії відсутні, а тому відмова відповідача у виплаті позивачу призначеної пенсії, починаючи з 01 червня 2015 року є протиправною.
Разом з тим, враховуючи дату звернення позивача в суд з позовом (20 травня 2016 року) та положення ст.99,100 КАС України, відсутність заяви та поважних причин для поновлення строку, позовні вимоги позивача за період з 01 червня 2015 року по 19 листопада 2015 року правомірно залишені судом першої інстанції без розгляду.
Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що з 20 листопада 2015 року виплата пенсії, призначеної позивачу відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", підлягає відновленню, у зв'язку з відсутністю зазначених у ст.47 вказаного Закону підстав для її невиплати.
Доводи апелянта в цій частині є безпідставними та не спростовують відповідних висновків суду першої інстанції з вищенаведених мотивів.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що виплату позивачу пенсії по втраті годувальника (інвалід з дитинства ІІІ групи) відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» необхідно здійснювати без визначення конкретної кінцевої дати, виходячи з наступного.
З 01 січня 2016 року набрав чинності Закон України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, яким статтю 47 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” викладено у новій редакції, відповідно до якої тимчасово, у період з 01 січня 2016 по 31 грудня 2016 року у період роботи особи (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених Законами України “Про державну службу”, “Про прокуратуру”, “Про судоустрій і статус суддів”, пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються.
Також з 01 січня 2017 року відповідно до Закону України від 06 грудня 2106 № 1774-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” норми статті 47 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” викладено у новій редакції, відповідно до якої тимчасово по 31 грудня 2017 року у період роботи особи (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”), які займають посади державної служби, визначені Законом України від 10 грудня 2015 року “Про державну службу”, а також працюють на посадах та на умовах, передбачених Законами України “Про державну службу”, “Про прокуратуру”, “Про судоустрій і статус суддів”, пенсії, призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються.
Після звільнення з роботи та подання до органу Пенсійного фонду України за місцем проживання трудової книжки із записом про звільнення або відповідного витягу з наказу, з дня, наступного за днем звільнення, пенсія виплачується у повному розмірі.
Колегія суддів звертає увагу на те, що зазначена норма Закону чітко встановлює, що пенсія особам, які працюють на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених “Про державну службу”, “Про прокуратуру”, “Про судоустрій і статус суддів”, пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються.
Тобто, визначено, що підставою для припинення виплати пенсії з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року у спірних правовідносинах є саме факт роботи особи на посаді, яка дає право на призначення пенсії відповідно до зазначених законів, при чому в даному випадку не має значення чи набула особа таке право (тобто чи наявні підстави визначені законом для її призначення - вік, інвалідність, тощо) чи ні.
Отже, позивач, займаючи посаду головного спеціаліста з матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури ДПІ у Міжгірському районі ГУ ДФС у Закарпатській області, працює на державній службі, а тому на нього розповсюджується дія ст.47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" в чинній редакції, у зв'язку з чим з 01 січня 2016 року відповідач правомірно тимчасово припинив виплату пенсії ОСОБА_1
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що виплату позивачу пенсії по втраті годувальника (інвалід з дитинства ІІІ групи) відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» необхідно здійснювати у період з 20 листопада 2015 року по 31 грудня 2015 року; щодо позовних вимог в частині відновлення виплати ОСОБА_1 пенсії з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року колегія суддів дійшла висновку про їх безпідставність, а тому в їх задоволенні необхідно відмовити.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідно до п.1 ч.1 ст.256 КАС України рішення суду у межах суми стягнення за один місяць необхідно допустити до негайного виконання.
З врахуванням усіх вищенаведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим відповідно до вимог ст.202 КАС України постанова суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, п.3 ч.1 ст.198, п. 4 ч.1 ст.202, 205, 207, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Міжгірського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області задовольнити частково.
Постанову Міжгірського районного суду Закарпатської області від 02 жовтня 2017 року у справі № 302/468/16-а скасувати, та прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Міжгірського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії за період з 01 червня 2015 року по 19 листопада 2015 року залишити без розгляду.
Визнати неправомірними дії Міжгірського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії по втраті годувальника (інвалід з дитинства ІІІ групи) відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у період з 20 листопада 2015 року по 31 грудня 2015 року.
Зобов'язати Міжгірське об'єднане Управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії по втраті годувальника (інвалід з дитинства ІІІ групи) відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 20 листопада 2015 року по 31 грудня 2015 року.
У задоволені решти позовних вимог відмовити.
Постанову суду звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий О.І. Мікула
Судді: А.Р. Курилець
ОСОБА_2