ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 37/70211.12.09
За позовомАкціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»
доВідкритого акціонерного товариства Акціонерна компанія «Київводоканал»
простягнення 19 639 490, 40 грн.
Суддя Гавриловська І.О.
У судових засіданнях брали участь:
Від позивача: Цурка Н.О., дов. № Д07/2009/07/10-9 від 10.07.2009 р.
Марковська В.В,, дов. № Д07/2009/09/28-1 від 28.09.2009 р.
Від відповідача: Ніцос А.А., дов. № 616 від 01.10.2009 р.
Червінський О.В., № 627 від 23.10.2009 р.
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго” до Відкритого акціонерного товариства “Акціонерна компанія “Київводоканал” про стягнення 16 562 725, 55 грн. основного боргу, 1 159 390, 79 грн. штрафу, 1 328 420, 48 грн. пені, 419 619, 42 грн. інфляційних втрат та 169 334, 16 грн. річних процентів у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 678.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо повноти та своєчасності внесення оплати на поставлену електричну енергію.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.10.2009 р. порушено провадження у справі № 37/702, розгляд справи було призначено на 09.11.2009 року.
У судовому засіданні 09.11.2009 р. представник позивача позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити, на виконання вимог ухвали суду від 05.10.2009 р. надав витребувані судом документи.
Представник відповідача заявив суду клопотання про відкладення розгляду справи для надання йому часу належним чином підготуватись до судового засідання, яке суд з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи задовольнив.
Враховуючи вищевикладене, у судовому засіданні 09.11.2009 р. було оголошено перерву до 18.11.2009 р.
У судовому засіданні 18.11.2009 р. представник позивача повторно позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.
Представник відповідача у призначене судове засідання не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про призначене судове засідання, відзиву на позов не надав, у зв'язку з чим розгляд справи був відкладений до 02.12.2009 р.
Представник відповідача в судовому засіданні 02.12.2009 р. проти позову заперечив, посилаючись на те, що позивач здійснює нарахування за спожиту електроенергію за вищими тарифами, ніж передбачені умовами договору; позивач здійснює нарахування за спожиту реактивну електроенергію, яка умовами договору не передбачена; умовами договору передбачено інший порядок розрахунків між сторонами, ніж той, що використовується позивачем, зокрема, оплата наданих послуг повинна здійснюватись шляхом списання коштів з рахунку відповідача, проте фактично позивач направляє розрахункові документи; позивачем не обґрунтовано віднесення відповідача до 2-го класу споживачів.
У відповідності до клопотання позивача здійснювалась технічна фіксація судового процесу у даній справі.
У судовому засіданні 02.12.2009 р. була оголошена перерва до 11.12.2009 р. для прийняття рішення у даній справі та виготовлення його повного тексту.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -
24.12.1990 р. між Київськими кабельними мережами ВЕО “Київенерго”, правонаступником якого є Акціонерна енергопостачальна компанія “Київенерго”, та Борницькою станції аерації, правонаступником якої є Відкрите акціонерне товариство “Акціонерна компанія “Київводоканал”, і на даний час входить до складу Департаменту експлуатації водопровідного господарства відкритого акціонерного товариства “Акціонерна компанія “Київводоканал”, укладено договір № 678 на користування електричною енергією.
З преамбули цього договору вбачається, що при його виконанні, а також з усіх питань, що ним не обумовлено, сторони керуються діючими Правилами користування електричної енергії Міністерства енергетики та електрифікації СРСР. При цьому, ВЕО “Київенерго” зобов'язалось відпускати електроенергію, як промислову продукцію, абоненту згідно з передбаченими цим договором умовами та величинами споживання електричної енергії та потужності, зазначених в змінюваному за ініціативою сторін Додатку № 1 (п. 2.1 договору). Абонент зобов'язався оплачувати спожиту електроенергію та потужність, а також вносити всі інші платежі за розрахунковий період згідно з Прейскурантом № 09-01 та цим договором (п. 4.1). Розрахунки за електроенергію, потужність та інші платежі за розрахунковий період (місяць) здійснюються платіжною вимогою шляхом безакцептного списання з розрахункового (поточного) рахунку абонента по тарифам Прейскуранта № 09-01 згідно з тарифними групами кожної точки обліку (додатки №№ 3.1, 3.2, 3.3), тощо (п. 7 договору). Положеннями договору визначено валюту платежу-рубль. Крім цього, п. 5.5. цього договору встановлено, що абонент за несвоєчасну оплату спожитої електроенергії та потужності (безпідставну повну чи часткову відмову, ухилення від сплати, тощо) сплачує енергопостачальній організації штраф в розмірі п'яти відсотків суми, оплату якої затримано. Штраф стягується в односторонньому порядку платіжною вимогою енергопостачальної організації.
Згаданий договір вступив в силу з дня його підписання, його укладено строком до 31.12.1991 р., а пунктом 17 договору встановлено, що договір вважається щорічно продовженим, якщо за місяць до закінчення строку не надійде заява від однієї зі сторін про відмову від договору або - щодо його перегляду. Сторони зобов'язались (пункт 18 договору) письмово повідомляти про всі зміни реквізитів (найменування організації, розрахунковий рахунок, тощо).
Таким чином, договір не припинив своєї дії на час розгляду справи й до нього на підставі п. 4, 9 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України застосовуються його правила щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів, незалежно від дати їх укладення.
Сторонами договору є Київські кабельні мережі ВЕО “Київенерго”(енергопостачальна організація) та Бортницька станція аерації (абонент).
Згідно з частиною 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, факти встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Постановою Київського апеляційного господарського суду та рішенням Господарського суду міста Києва в справі № 37/141 встановлений факт правонаступництва сторін за договором № 678 від 24.12.1990 р.
Відповідно до умов договору, позивач зобов'язується відпустити відповідачу електричну енергію, а відповідач зобов'язується оплачувати надану електричну енергію своєчасно та в повному обсязі на умовах, зазначених у договорі.
Згідно з частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
В позовній заяві позивач зазначає, що за період з 01.03.2009 р. по 01.09.2009 р. у ВАТ “Київводоканал” виникла заборгованість за використану електричну енергію в розмірі 16 562 725, 55 грн. Крім цього, позивач просить стягнути з відповідача за ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України штраф в розмірі 7% від суми боргу в розмірі 1 159 390, 79 грн., за ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України 1 328 420, 48 грн. пені та на підставі ст. 625 ЦК України -три відсотки річних в розмірі 169 334, 16 грн., а також інфляційну складову боргу в розмірі 419 619, 42 грн.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
З наданих Акціонерною енергопостачальною компанією “Київенерго” в особі структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго” доказів вбачається, що позивач виконав в повному обсязі зобов'язання, покладені на нього договором.
Відповідач у відзиві на позовну заяву не визнає позовні вимоги, посилаючись на те, що :
- позивач здійснює нарахування за спожиту електроенергію за вищими тарифами, аніж передбачені умовами договору;
- позивач здійснює нарахування за спожиту реактивну електроенергію, яка умовами договору не передбачена;
- умовами договору передбачено інший порядок розрахунків між сторонами, ніж той, що використовується позивачем, зокрема, оплата наданих послуг повинна здійснюватись шляхом списання коштів з рахунку відповідача, проте фактично позивач направляє розрахункові документи.
Розглянувши всі заперечення відповідача, судом встановлено наступне.
У пункті 7 договору зазначено, що розрахунки за електроенергію здійснюються платіжними вимогами, шляхом безакцептного списання з розрахункового рахунку абонента та встановлено строки для такого списання згідно платіжних вимог.
Одночасно, 01.01.2004 р. набрав чинності Цивільний кодекс України, відповідно до статті 316 цього кодексу, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно частини 1 статті 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Таким чином, повнота панування власника над річчю означає можливість здійснення з цією річчю будь-яких дій.
В силу частини 1 статті 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частина 2 статті 321 Цивільного кодексу України).
Таким чином, позитивний аспект права власності означає можливість реалізації прав на річ (майно) без участі всіх інших осіб, а негативний - усунення всіх інших осіб від речі і захист її від всіх цих осіб.
Гроші у національній та іноземній валюті, в силу статті 139 Господарського кодексу України, відносяться до коштів у складі майна суб'єктів господарювання, які є об'єктом власності і виходячи з вищенаведеного, розпорядження ними повинно здійснюватись на власний розсуд власника.
Одним із способів розпорядження власником грошовими коштами є їх переказ, порядок якого в межах України визначається Законом України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”.
Вказаним законом передбачена можливість договірного списання коштів, яким є списання банком з рахунку клієнта коштів без подання клієнтом платіжного доручення, що здійснюється банком у порядку, передбаченому в договорі, укладеному між ним і клієнтом (пункт 1.38 статті 1 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”).
Статтею 26 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” передбачено, що ініціювання переказу при договірному списанні у небанківській платіжній системі визначається правилами відповідної платіжної системи з Національним банком України.
Таким чином, в даному випадку право власника на розпорядження своїм майном на власний розсуд реалізується шляхом надання за власною ініціативою банку права самостійно, без його доручення, здійснювати переказ коштів на умовах договору. В свою чергу, відповідачем такого права банку не було надано, а тому порядок, який встановлений у пункті 7 договору, не може застосовуватись при здійсненні розрахунків за отриману електричну енергію.
При цьому судом враховано, що згідно з умовами договору сторони зобов'язувались керуватись Правилами користування електричної енергії Міністерства енергетики та електрифікації СРСР.
Судом встановлено, що Правилами користування електричної енергії Міністерства енергетики та електрифікації СРСР втратили чинність, в свою чергу постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31 липня 1996 року N 28 затверджені Правила користування електричною енергією (надалі - Правила).
Згідно з пунктом 1.1 Правил, ці Правила регулюють взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії). Дія цих Правил поширюється на всіх юридичних осіб та фізичних осіб (крім населення).
Таким чином, суд відзначає, що в питаннях, які не вирішені умовами договору, слід керуватись зазначеними правилами.
Відповідно до пунктів 6.11, 6. 13 Правил, остаточний розрахунок споживача за електричну енергію, спожиту протягом розрахункового періоду, здійснюється на підставі виставленого постачальником електричної енергії рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії, визначеного за показами розрахункових засобів обліку, які фіксуються у терміни, передбачені договором, та/або розрахунковим шляхом у випадках, передбачених цими Правилами. Покази розрахункових засобів обліку знімаються представником електропередавальної організації (основного споживача) та підтверджуються споживачем відповідно до договору. За домовленістю сторін у договорі може бути передбачений інший порядок зняття показів розрахункових засобів обліку. Під час визначення суми платежу остаточного розрахунку за поточний розрахунковий період мають бути враховані суми проведеної в попередніх та поточному розрахункових періодах оплати споживання електричної енергії за поточний розрахунковий період. Тривалість періоду для здійснення споживачем розрахунків зазначається у договорі та/або на платіжному повідомленні і має не перевищувати 5 операційних днів з дня отримання рахунка для споживачів, які оплачують електричну енергію самостійно, і 10 операційних днів з дня отримання рахунка для споживачів, які здійснюють розрахунки через структурний підрозділ, який розташований в іншому місті. Дата оплати рахунка (здійснення розрахунку) визначається датою, на яку були зараховані кошти на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії за регульованим тарифом.
У передбачений договором термін за результатами розрахункового періоду споживачем, постачальником електричної енергії, електропередавальною організацією (основним споживачем) на підставі даних розрахункового обліку електричної енергії визначається фактичний обсяг переданої та поставленої споживачу (субспоживачу) електричної енергії та оформляється акт про використану електричну енергію (акт прийняття-передавання товарної продукції).
Судом встановлено, що у відповідності до вищевказаних Правил, споживач надав відповідачу звіти про використану активну електроенергію, в свою чергу, позивач, як електропостачальна організація, на підставі даних звітів за результатами розрахункового періоду оформляв акти приймання-передачі товарної продукції, в яких визначав фактичний обсяг спожитої відповідачем електричної енергії, її вартість, а також виставляв відповідачу рахунки-фактури на оплату поставленої електричної енергії. Відповідач розрахункові документи отримував, що ним визнається та не оспорюється, проте вартість спожитої електричної енергії відповідач оплачував лише частково.
З наданих споживачем звітів вбачається, що за період з 01.03.2009 року по 01.09.2009 року відповідачем було спожито активної електричної енергії на 49 184 199, 27 грн., зокрема :
в березні 2009 року відповідачем було спожито 13751843,00 кВт.год згідно тарифу 0,5846 грн. (без ПДВ), а всього спожито активної електроенергії вартістю 9647192,90 грн. (13751843,00 х 0,5846 грн. + 20 % ПДВ),
в квітні 2009 року відповідачем було спожито 12475761,00 кВт.год згідно тарифу 0,5846 грн. (без ПДВ), а всього спожито активної електроенергії вартістю 8751995, 86 грн. (12475761,00 х 0,5846 грн. + 20 % ПДВ),
в травні 2009 року відповідачем було спожито 11826100,00 кВт.год згідно тарифу 0,5846 грн. (без ПДВ), а всього спожито активної електроенергії вартістю 8296245,67 грн. (11826100,00 х 0,5846 грн. + 20 % ПДВ),
в червні 2009 року відповідачем було спожито 10988439,00 кВт.год згідно тарифу 0,5846 грн. (без ПДВ), а всього спожито активної електроенергії вартістю 7708609,72 грн. (10988439,00 х 0,5846 грн. + 20 % ПДВ),
в липні 2009 року відповідачем було спожито 10660312,00 кВт.год згідно тарифу 0,5846 грн. (без ПДВ), а всього спожито активної електроенергії вартістю 7478422,08 грн. (10660312,00 х 0,5846 грн.+ 20 % ПДВ),
в серпні 2009 року відповідачем було спожито 10408446,00 кВт.год згідно тарифу 0,5846 грн. (без ПДВ), а всього спожито активної електроенергії вартістю 7301733,04 грн. (10408446,00 х 0,5846 грн.+ 20 % ПДВ).
При цьому посилання відповідача на те, що позивачем застосовуються вищі тарифи, ніж це передбачено умовами договору, судом не приймається до уваги з огляду на наступне.
Як вбачається, з матеріалів справи при здійсненні нарахування вартості спожитої відповідачем активної електричної енергії застосовувались тарифи, які встановлені постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 26 лютого 2008 року N 241 “Щодо затвердження на березень 2009 року роздрібних тарифів на електроенергію з урахуванням граничних рівнів тарифів при поступовому переході до формування єдиних роздрібних тарифів для споживачів на території України”, постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 23 березня 2009 року N 331 “Щодо затвердження на квітень 2009 року роздрібних тарифів на електроенергію з урахуванням граничних рівнів тарифів при поступовому переході до формування єдиних роздрібних тарифів для споживачів на території України”, постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 23 квітня 2009 року N 453 “Щодо затвердження на травень 2009 року роздрібних тарифів на електроенергію з урахуванням граничних рівнів тарифів при поступовому переході до формування єдиних роздрібних тарифів для споживачів на території України”, постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 27 травня 2009 року N 593 “Щодо затвердження на червень 2009 року роздрібних тарифів на електроенергію з урахуванням граничних рівнів тарифів при поступовому переході до формування єдиних роздрібних тарифів для споживачів на території України”, постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 23 червня 2009 року N 728 “Щодо затвердження на липень 2009 року роздрібних тарифів на електроенергію з урахуванням граничних рівнів тарифів при поступовому переході до формування єдиних роздрібних тарифів для споживачів на території України” та постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 22 липня 2009 року N 848 “Щодо затвердження на серпень 2009 року роздрібних тарифів на електроенергію з урахуванням граничних рівнів тарифів при поступовому переході до формування єдиних роздрібних тарифів для споживачів на території України”.
В свою чергу Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 13 серпня 1998 року N 1052 “Про Порядок визначення класів споживачів” затверджено Порядок визначення класів споживачів, диференційованих за ступенями напруги на межі балансового розподілу електропостачальних систем.
Відповідно до пункту 3, 4 Порядку визначення класів споживачів електричної енергії, диференційованих за ступенями напруги, затвердженого постановою НКРЕ від 13.08.98 N 1052 (далі - Порядок), до 1 класу відносяться споживачі, які:
1) отримують електричну енергію від постачальника електричної енергії в точці продажу електричної енергії із ступенем напруги 27,5 кВ та вище;
2) приєднані до шин електростанцій (за винятком ГЕС, які виробляють електроенергію періодично), а також до шин підстанцій електричної мережі напругою 220 кВ і вище, незалежно від ступенів напруги в точці продажу електричної енергії електропостачальною організацією споживачу;
3) є промисловими підприємствами із середньомісячним обсягом споживання електричної енергії 150 млн. кВт·год. та більше на технологічні потреби виробництва, незалежно від ступенів напруги в точці продажу електричної енергії електропостачальною організацією споживачу.
До 2 класу відносяться споживачі, які отримують електричну енергію від постачальника електричної енергії в точці продажу електричної енергії із ступенем напруги нижче 27,5 кВ, крім випадків, зазначених вище.
Судом встановлено, що Відкрите акціонерне товариство “Акціонерна компанія “Київводоканал” отримує електричну енергію за точкою продажу з 2-м класом відповідно до пункту 3 цього Порядку, а тому йому встановлюються різні класи окремо по кожній точці продажу електричної енергії. А отже при визначенні вартості поставленої активної енергії позивач правомірно застосовував тарифи на електроенергію для споживача 2-го класу. При цьому, позивачем вірно визначений за кожний місяць середньорозрахунковий тариф в залежності від кількості точок продажу електричної енергії (згідно звіту відповідача) та класу споживача у відповідній точці.
Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Згідно статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 5 Закону України “Про електроенергетику” принципами, на яких базується державна політика в електроенергетиці, зокрема є: забезпечення стабільного фінансового стану електроенергетики; забезпечення відповідальності енергопостачальників та споживачів.
Згідно з частиною сьомою статті 276 Господарського кодексу України оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.
Пунктом 6.6 Правил користування електричною енергією зазначено, що оплата електричної енергії, яка відпускається споживачу, здійснюється споживачем, як правило, у формі попередньої оплати у розмірі вартості заявленого обсягу споживання електричної енергії на відповідний розрахунковий або плановий період.
У відповідності до п. 7в договору сторони встановили, що вивіряння розрахунків здійснюється по фактичній величині поставки електроенергії на 24-00 29 числа розрахункового періоду на підставі засобів обліку.
З урахуванням вищевикладеного, судом встановлено, що у відповідача згідно виставлених рахунків, актів приймання-передачі товарної продукції, які були виставлені позивачем, а також у відповідності до норм чинного законодавства, зокрема статті 275 Господарського кодексу України, ЗУ “Про електроенергетику”, Правил користування електричною енергією та Методики обчислення плати за перетікання реактивної електроенергії між електропередавальною організацією та її споживачами та договору № 678 виник обов'язок сплати вартість спожитої активної електричної енергії, а також плата за перетікання реактивної енергії, проте відповідач неналежним чином виконав свої зобов'язання, в зв'язку з чим у нього виникла заборгованість.
За даними позивача, які не спростовані відповідачем, Відкрите акціонерне товариство Акціонерна компанія «Київводоканал»на виконання договору № 678 сплатив позивачу за електричну енергію, спожиту у період з 01.03.2009 р. до 01.09.2009 р., грошові кошти в сумі 32 620 862, 00 грн.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, заборгованість відповідача перед позивачем становить 16 563 337, 27 грн.
Проте, оскільки позивач заявив до стягнення з відповідача суму заборгованості за договором № 678 у розмірі 16 562 725, 55 грн., тоді як господарський суд не вправі виходити за межі заявлених позовних вимог, то з відповідача підлягає стягненню заборгованість у розмірі 16 562 725, 55 грн.
Крім того позивач, посилаючись на статтю 625 Цивільного кодексу України, просить суд стягнути на свою користь інфляційні витрати в розмірі 419 619, 42 грн. та 3 % річних в розмірі 169 334, 16 грн.
Згідно статті 614 Цивільного кодексу особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.
Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи 3% річних та інфляційні витрати, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем грошового зобов'язання, з нього, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню 3% річних в розмірі 169 334, 16 грн. та 419 619, 42 грн. -інфляційні витрати за весь час прострочення платежу, розмір яких визначений за обґрунтованим розрахунком позивача.
Крім того, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 1 159 390,79 грн. В обґрунтування заявленої вимоги позивач посилається на те, що АЕК «Київенерго»належить до державного сектору економіки, у зв'язку з чим за порушення відповідачем взятого на себе зобов'язання останній має відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України сплатити позивачу штраф у розмірі 7% вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення.
Відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 % вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
У відповідності до частини 2 статті 22 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.
З інформації, розміщеної на офіційному сайті www.kievenergo.com.ua, не вбачається, що Акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго»діє лише на основі лише державної власності, що державна частка у її статутному фонді станом на день розгляду справи в суді перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність позивача.
При цьому витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, наданий суду представником позивача, не є належним доказом того, що Акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго»належить до суб'єктів господарювання державного сектора економіки, оскільки міститься інформація про засновника компанії -держава в особі Міністерства енергетики України, але відсутня будь-яка інформація про акціонерів (учасників) компанії станом на день розгляду справи в суді.
За таких обставин у Господарського суду міста Києва відсутні підстави для висновку про належність позивача до суб'єктів господарювання державного сектора економіки, у зв'язку з чим відсутні підстави для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України.
При цьому вимоги про стягнення з відповідача штрафу, які б ґрунтувались на умовах договору, зокрема, його пункту 5.5., позивачем у даній справі не заявлялись.
Позивач також просить стягнути з відповідача 1 328 420, 48 грн. пені у відповідності до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення в сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Таким чином, для застосування до боржника відповідальності у вигляді стягнення пені, вона має бути передбачена законом або договором.
У договорі № 678 від 24.12.1990 р. умова про застосування до відповідача відповідальності у вигляді пені відсутня.
Посилання позивача в обґрунтування даної вимоги на частину 6 статті 231 Господарського кодексу України є помилковим, оскільки зазначеною нормою не встановлені випадки, підстави та порядок застосування пені за порушення зобов'язання. Крім того, варто зазначити, що даною нормою визначено лише правила обчислення штрафних санкцій за несвоєчасне виконання (прострочення) грошових зобов'язань, тому ця норма не може бути підставою для застосування до ВАТ Акціонерна компанія «Київводоканал»пені.
За таких обставин позовні вимоги Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»до Відкритого акціонерного товариства Акціонерна компанія «Київводоканал»про стягнення пені задоволенню не підлягають.
Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 192, 193 Господарського кодексу України, ст. ст. 525, 526, 530, 614, 625, 626 Цивільного кодексу України, ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Акціонерна компанія “Київводоканал” (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-а, код ЄДРПОУ 03327664) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) 16 562 725 (шістнадцять мільйонів п'ятсот шістдесят дві тисячі сімсот двадцять п'ять) грн. 55 коп. основного боргу, 169 334 (сто шістдесят дев'ять тисяч триста тридцять чотири) грн. 16 коп. три проценти річних від простроченої суми, 419 619 (чотириста дев'ятнадцять тисяч шістсот дев'ятнадцять) грн. 42 коп. інфляційних втрат, 25500 (двадцять п'ять тисяч п'ятсот) грн. 00 коп. витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. У решті позовних вимог відмовити.
4. На підставі даного рішення повернути Акціонерній енергопостачальній компанії «Київенерго»” (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) з Державного бюджету України 271 (двісті сімдесят одну) грн. 00 коп. плати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, які були перераховані у відповідності до платіжних доручень № 3484 від 26.06.2009 р. та № 1761 від 06.05.2009 р. (які залишаються в матеріалах справи № 37/702), як зайво сплачені.
5. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
6. Дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.
Суддя Гавриловська І.О.