Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,
E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, http://zt.arbitr.gov.ua
Від "21" листопада 2017 р. Справа № 906/945/17
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Терлецької-Байдюк Н.Я.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 - довіреність №15 від 09.11.2017;
від відповідача: не з'явився;
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Приватного підприємства імені Смика (с. Закусили Народицький район
Житомирська область)
до Публічного акціонерного товариства "Бердичівський м'ясокомбінат" (м. Бердичів
Житомирська область)
про стягнення 26620,03 грн.
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 26620,03 грн. за неналежне виконання договору на закупівлю худоби від сільськогосподарських підприємств №11 від 10.05.2017, з яких: 22907,00 грн. - основний борг, 2551,61 грн. - пеня; 855,68 грн. - інфляційні, 305,74 грн. - 3% річних. Витрати по сплаті судового збору просить покласти на відповідача.
21.11.2017 на адресу суду від ПП імені Смика із супровідним листом надійшла довідка про стан заборгованості відповідача на день розгляд у справи.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача в судове засідання не прибув, відзиву на позов не подав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлений вчасно та належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення від 17.11.2017.
Згідно абз.1 п.3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд
Як вбачається з матеріалів справи, 10.05.2017 між Приватним підприємством імені Смика (товаровиробник/позивач) та ПАТ "Бердичівський м'ясокомбінат" (переробник/відповідач) укладено договір №11 на закупівлю худоби від сільськогосподарських підприємств (а.с.16), за умовами якого товаровиробник зобов'язується продати переробнику худобу, яка є власно вирощена за договірними цінами, котрі будуть діяти у переробника на момент її продажу, а переробник - прийняти товар в кількості, якості та вазі, відповідно до накладних на відпуск товару, і сплатити за нього суму грошових коштів, що обраховується відповідно до закупівельної ціни, зазначеної у додатку 1 до цього договору, додатково підтвердженого та є його невід'ємною частиною (п.1.1 договору).
Відповідно до п.3.1 договору переробник зобов'язується здійснити оплату за поставлений товар не пізніше 7 днів після забою.
Переробник проводить оплату за товар згідно сум, вказаних у приймальній квитанції форми ПК-1 на розрахунковий рахунок товаровиробника, або шляхом часткової видачі готівки з каси переробника з оформленням необхідних бухгалтерських документів (п.3.2 договору).
Позивач на виконання умов договору поставив відповідачу товар на загальну суму 32907,00грн., що підтверджується приймальною квитанцією № 31 від 10.05.2017; видатковою накладною №18 від 10.05.2017; приймальною квитанція № 41 від 25.05.2017; видатковою накладною № 27 від 15.05.2017, які долучені до матеріалів справи (а.с.12-15).
Проте, відповідач взяті на себе зобов'язання по оплаті товару згідно договору №11 від 10.05.2017 виконав частково, в результаті чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 22907,00грн.
25.10.2017 Приватне підприємство імені Смика направило відповідачу вимогу про сплату заборгованості за неоплачений товар в сумі 22907,00грн., яка залишилась без відповіді та задоволення (а.с.25).
Не проведення відповідачем розрахунків за поставлений товар стало приводом для звернення позивача за захистом порушеного права до суду.
Дослідивши в сукупності всі обставини та матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов таких висновків.
Згідно статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.
Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частинами 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Аналогічні положення містяться і у статті 712 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Аналогічна норма закріплена і в статті 526 Цивільного кодексу України.
Таким чином, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 22907,00 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім суми основного боргу, позивач просить стягнути на його користь 2551,61грн. - пені, 855,68грн. - інфляційних, 305,74грн. - 3% річних.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно п.3 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч.1 ст.549 ЦК України).
Частиною 3 ст.549 ЦК України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Наведені норми свідчать, що за порушення грошового зобов'язання боржник на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити неустойку (пеню).
У відповідності з п.5.2 договору за несвоєчасний розрахунок за товар переробник сплачує товаровиробнику пеню в розмірі, передбаченому чинним законодавством України.
Згідно з ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Суд, перевіривши розрахунок позивача, прийшов до висновку, що пеня в сумі 2551,61грн. нарахована позивачем обґрунтовано, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Розглядаючи питання про обґрунтованість вимог позивача щодо нарахування і стягнення на свою користь з відповідача інфляційних та 3% річних, господарський суд враховує, що за ч. 2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунок інфляційних та 3% річних, наведений в тексті позовної заяви, суд вважає його обґрунтованим, оскільки вони нараховані відповідно до вимог чинного законодавства України.
Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.
Відповідач позов щодо підстав та предмету не оспорив, доказів сплати боргу не надав.
З огляду на викладене, позовні вимоги є обґрунтованими, заявленими відповідно до норм чинного законодавства, підтверджені належними доказами та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Судові витрати покладаються на відповідача за правилами ст.49 ГПК України.
Керуючись ст.ст.33,34,43,44,49,75,82-85 ГПК України, господарський суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Бердичівський м'ясокомбінат" (13300, Житомирська область, м. Бердичів, вул. Житомирська, буд.82, код 00443430)
- на користь Приватного підприємства імені Смика (14131, Житомирська область, Народицький район, с. Закусили, вул. Шкільна, буд.2, код 03743799):
- 22907,00 грн. - основного боргу;
- 2551,61 грн. - пені;
- 855,68 грн. - інфляційних;
- 305,74 грн. - 3% річних;
- 1600,00 грн. - судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено: 22 листопада 2017 року.
Суддя Терлецька-Байдюк Н.Я.
Віддрукувати:
1 - в справу
2 - відповідачу (рек. з повід.)