ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
08.11.2017№910/16395/17
За позовом Комунального підприємства «Київпастранс» в особі Відокремленого
підрозділу Служби колії
до Приватного підприємства «Київшляхбуд»
про стягнення 168 688,77 грн.
Суддя Літвінова М.Є.
Представники сторін:
від позивача: Рощахівська-Чантурідзе С.А. за довіреністю № 06-5/484 від 11.10.2017;
від відповідача: не з'явився.
Комунальне підприємство «Київпастранс» в особі відокремленого підрозділу Служба колії (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства «Київшляхбуд» (далі - відповідач) про стягнення 168 688,77 грн., з яких 115 035,59 грн. основного боргу, 24 772,24 грн. інфляційних втрат, 5 739,00 грн. 3% річних та 23 142,53 грн. пені.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.09.2017 порушено провадження у справі № 910/16395/17, її розгляд призначено на 18.10.2017 року.
18.10.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано додаткові документи для долучення до матеріалів справи та заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до змісту якої позивач просить суд припинити провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 115 035,59 грн. та стягнути з відповідача 24 772,24 грн. інфляційних втрат, 5 739,00 грн. 3% річних та 23 142,53 грн. пені.
В судовому засіданні 18.10.2017 року суд відклав вирішення питання про прийняття до розгляду заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог до встановлення фактичних обставин справи.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.10.2017, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 08.11.2017 року.
08.11.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.
В судовому засіданні 08.11.2017 року суд, дослідивши заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, дійшов висновку, що фактично за своїм змістом вона не є заявою про зменшення розміру позовних вимог в розумінні статті 22 Господарського процесуального кодексу України, оскільки в ній позивач лише надає додаткові пояснення та просить суд припинити провадження у справі в частині стягнення основного боргу у зв'язку з його оплатою відповідачем під час розгляду справи. За таких обставин, суд розглядає справу в редакції первісно заявлених позовних вимог.
Представник позивача в судовому засіданні 08.11.2017 року позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання 08.11.2017 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.
Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
В судовому засіданні 08.11.2017 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
09.09.2015 року між позивачем (Субпідрядник) та відповідачем (Генпідрядник) було укладено Договір підряду № 1 Б КП (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1. якого Субпідрядник зобов'язується за завданням Генпідрядника на власний ризик та своїми силами виконати роботи з демонтажу трамвайних колій на вулиці Братській та Контрактовій площі у Подільському районі міста Києва, в межах та відповідно до вимог проектно-кошторисної документації у встановлений цим Договором термін, згідно узгодженого сторонами графіка, а Генпідрядник зобов'язується надати Субпідряднику проектно-кошторисну документацію, прийняти виконані роботи та здійснити їх оплату у відповідності з умовами цього Договору.
Згідно з п. 3.1. Договору вартість робіт, виконання яких доручається Субпідряднику, визначається Договірною ціною (Додаток № 1) що є невід'ємною складовою даного Договору. Договірна ціна визначається на підставі кошторису та складає 918 410,11 грн., в т.ч. ПДВ 153 068,35 грн.
За умовами п. 3.4. Договору оплата по цьому Договору здійснюється Генпідрядником шляхом перерахування коштів на рахунок Субпідрядника в національній валюті України по факту виконання робіт на протязі 30 банківських днів на підставі актів виконаних робіт та довідки про виконані роботи (Акт КБ-2в, Довідка КБ-3).
Пунктом 5.1. Договору передбачено, що Генпідрядник зобов'язаний прийняти роботи, виконані Субпідрядником, не пізніше 5 календарних днів з дня одержання від Субпідрядника акта приймання виконаних робіт (форма КБ-2в) і Довідки про вартість виконаних будівельних робіт (форма КБ-3).
У випадку мотивованої відмови Генпідрядника прийняти виконані роботи Сторонами складається акт з переліком претензій Генпідрядника, в якому вказуються строки усунення недоліків у виконаних роботах (п. 5.2. Договору.
27.09.2017 року сторони уклали Додаткову угоду № 1 до Договору, згідно з якою керуючись п. 3.3. і п. 3.5. Договору Генпідрядник доручає, а Субпідрядник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених Договором виконати додатковий обсяг робіт по демонтажу трамвайних колій на Контрактовій площі на об'єкті: «Реконструкція вулиці Братської з демонтажем трамвайних колій на вул. Братській та Контрактовій площі в Подільському районі».
Згідно з п. 2 Додаткової угоди № 1 вартість додаткового обсягу робіт за цією Додатковою угодою визначається згідно з ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 і складає 238 599,70 грн., крім того ПДВ 47 719, 94 грн., а всього складає 286 319,64 грн.
Пунктом 3 Додаткової угоди № 1 передбачено, що з дати підписання цієї Додаткової угоди, Договірна ціна, визначена в Додатку № 1 до Договору, збільшується на розмір вартості робіт, передбачених до виконання в даній Додатковій угоді та разом складає 1 003 941,46 грн., крім того ПДВ 200 788, 29 грн., а всього складає 1 204 729,75 грн.
На виконання умов Договору позивачем виконані роботи, що підтверджується Довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за грудень 2015 року на суму 96 625,48 грн., Актом № 2 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2015 року на суму 96 625,48 грн., Довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за жовтень 2015 року на суму 918 410,11 грн., Актом № 1 приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2015 року на суму 918 410,11 грн.
Проте, в порушення взятих на себе зобов'язань відповідач виконані позивачем роботи оплатив частково в сумі 900 000,00 грн., внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 115 035,59 грн.
Зважаючи на те, що відповідач допустив порушення взятих на себе зобов'язань в частині оплати наданих позивачем послуг, останній вирішив звернутись до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
Після звернення позивача до суду з даним позовом відповідач оплатив залишок боргу в сумі 115 035,59 грн., про що свідчить наявна в матеріалах справи копія банківської виписки від 27.09.2017 року.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково, з наступних підстав.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором підряду.
Відповідно до частини 1 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Частиною 1 статті 838 Цивільного кодексу України передбачено, що підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник.
В силу частини 1 статті 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.
Згідно з частиною 1 статті 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
Як зазначалось судом вище, за умовами п. 3.4. Договору оплата по цьому Договору здійснюється Генпідрядником шляхом перерахування коштів на рахунок Субпідрядника в національній валюті України по факту виконання робіт на протязі 30 банківських днів на підставі актів виконаних робіт та довідки про виконані роботи (Акт КБ-2в, Довідка КБ-3).
Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Після звернення позивача до суду з даним позовом, відповідач оплатив заборгованість в сумі в сумі 115 035, 59 грн., про що свідчить наявна в матеріалах справи копія банківської виписки від 27.09.2017 року.
Пункт 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо, зокрема, відсутній предмет спору.
Відповідно до пункту 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18 господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.
Беручи до уваги, що суму боргу в розмірі 115 035, 59 грн. відповідачем було сплачено після звернення позивача до суду з даним позовом, провадження у справі в цій частині підлягає припиненню на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.
Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 5 739, 00 грн. 3% річних та 24 772, 24 грн. інфляційних втрат, слід зазначити наступне.
Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. п. 3.1., 4.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 09.11.2016 у справі № 9/5014/969/2012(5/65/2011) за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
У пункті 3.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» вказано, що зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно з пунктом 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Так, відповідно до п. 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.
Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал,період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
В силу приписів п. 1.12. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних в сумі 5 739, 00 грн., суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає чинному законодавству.
Водночас, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат суд вважає його арифметично не вірним та таким, що не відповідає чинному законодавству через невірно обрану позивачем методику розрахунку.
За розрахунком суду розмір інфляційних втрат складає 23 386, 64 грн.
Що стосується заявлених позовних вимог в частині стягнення 23 142,53 грн. пені, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (стаття 230 Господарського кодексу України).
Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення частинах 2, 3 статті 549 Цивільного кодексу України.
Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
За умовами п. 7.1. Договору за порушення з вини Генпідрядника передбачених даним Договором термінів перерахування платежів за виконані роботи, вказаних в п. 3.4. Договору, Генпідрядник сплачує Субпідряднику пеню за кожен день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за виконані роботи.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в сумі 23 142,53 грн. суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає положенням чинного законодавства.
Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно зі ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
У відповідності до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.
Згідно з п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено часткову обґрунтованість заявлених позовних вимог, вони підлягають задоволенню частково з урахуванням наведеного.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеній частині позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Припинити провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 115 035 (сто п'ятнадцять тисяч тридцять п'ять) грн. 59 коп.
2. Позовні вимоги задовольнити частково.
3. Стягнути з Приватного підприємства «Київшляхбуд» (01004, місто Київ, вулиця Рогнідинська, будинок 3, офіс 6-7; код ЄДРПОУ 36156238) на користь Комунального підприємства «Київпастранс» (04070, місто Київ, вулиця Набережна шосе, будинок 2; код ЄДРПОУ 00022527) в особі відокремленого підрозділу Служба колії (02105, місто Київ, вулиця Павла Усенка, будинок 7/9; код ЄДРПОУ ВП 03328712) 23 386 (двадцять три тисячі триста вісімдесят шість) грн. 64 коп. інфляційних втрат, 5 739 (п'ять тисяч сімсот тридцять дев'ять) грн. 00 коп. 3% річних, 23 142 (двадцять три тисячі сто сорок дві) грн. 53 коп. пені, 2 509 (дві тисячі п'ятсот дев'ять) грн. 56 коп. витрат по сплаті судового збору.
4. В іншій частині позову відмовити.
5. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 13.11.2017.
Суддя М.Є. Літвінова