ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 53/65007.12.09
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Роморо»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «СГ Еквімпент Лізинг Україна»
про визнання недійсним договору № 130 від 27.05.2008р. та стягнення 291 716,29 грн.
Суддя Грєхова О. А.
Представники:
від позивача: Ванжа О.А. -представник за довіреністю від 03.12.2009р.
від відповідача: Якименко Ю.В. -представник за довіреністю № 159/02-09
СуТЬ СПОРУ:
Заявлено позов про визнання недійсним договору № F130 від 27.05.2008р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Роморо»та Товариством з обмеженою відповідальністю «СГ Еквімпент Лізинг Україна». Крім того позивач також просить суд стягнути з відповідача 291 716,29 грн., яка була сплачена позивачем в якості компенсації предмету лізингу.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на недійсність вказаного договору у зв'язку з тим, що сторони не досягли згоди з усіх істотних умов договору. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину в зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача суму коштів у розмірі 291 716,29 грн., які були сплачені в якості компенсації предмету лізингу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.11.2009р. порушено провадження по справі № 53/650, розгляд справи призначено на 07.12.2009р.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, вважає їх правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Представник відповідача відзиву на позовну заяву не надав, проте в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив.
На виконання вимог ст. 81-1 ГПК України складено протокол судового засідання, який долучено до матеріалів справи.
У судовому засіданні 07.12.2009р. за згодою представників сторін, в порядку ст. 85 ГПК України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч.2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п.1 ч.2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
27.05.2008р. між сторонами у справі було укладено договір № F310 (далі -договір), за умовами якого лізингодавець (відповідач) зобов'язався передати лізингоодержувачу (позивач) у володіння та користування на певний строк майно (далі -предмет лізингу), спеціально придбане ним у визначеного лізингоодержувачем постачальника відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, а лізингоодержувач зобов'язався прийняти цей предмет лізингу, користуватись ним за цільовим призначенням, сплачувати лізингодавцю плату (далі -лізингові платежі) та в кінці строку дії договору лізингу придбати предмет лізингу собі у власність за ціною, визначеною договором лізингу.
Відповідно до п. 1.2. договору постачальником є ТОВ «Вольтех”; предметом лізингу є Самоскид Volvo A35T, рік виробництва 2008; ціна предмету лізингу становить 2 181 600,00 грн. з ПДВ.
Згідно з п. п. 2.1.1. -2.1.3. договору строк лізингу складає 48 місяців, валютою здійснення розрахунків є гривня, валютою обчислення є долар США.
Відповідно п. 2.1.6. договору розміри щомісячних лізингових платежів зазначено в додатку № 1 до договору лізингу, який є невід'ємною частиною договору лізингу.
В порядку п. 2.1.8. договору сторони домовились, що для обчислення лізингових платежів встановлюється фіксована чи плаваюча відсоткова ставка, розмір лізингових платежів базується на плаваючій відсотковій ставці бази обчислення лізингових платежів, відсотковий період, протягом якого відсоткова ставка не підлягає перегляду, становить 3 місяці, до моменту підписання акту прийому-передачі предмета лізингу значення достовірної відсоткової ставки є 2,64438 %.
27.05.2008р. між позивачем та відповідачем було підписано додаток № 1 «Розмір лізингових платежів»до договору лізингу, в якому передбачено розмір щомісячних лізингових платежів у відсотковій ставці від бази обчислення лізингових платежів, до складу яких входить відшкодування частини вартості предмета лізингу та проценти/комісія.
Відповідно до п. 2.2.3. договору до бази обчислення лізингових платежів, вираженій у валюті обчислення, входять всі витрати, понесені відповідачем у зв'язку з придбанням та фінансуванням предмета лізингу, зокрема ціна предмета лізингу, мито, витрати, пов'язані з розмитненням, витрати на перевезення, страхування при перевезенні, витрати на монтаж і введення в дію предмета лізингу, витрати на допуск до експлуатації, сертифікати, оцінки у випадку предметів, що уже використовувались, послуги банків, та інше.
Згідно з п. 2.2.4. договору вартість предмета лізингу в гривнях включає всі витрати, понесені відповідачем у зв'язку з придбанням предмета лізингу, які зазначені в п. 2.2.3. договору лізингу. Вартість предмета лізингу в гривнях буде вказана в акті прийому-передачі предмета лізингу та/або у видатковій накладній. Якщо витрати, понесені у зв'язку з придбанням предмету лізингу, виражені в іноземній валюті, то перерахунок їх у гривні відбувається за формулою: сума витрат у валюті*КВ, де КВ -курс продажу валюти, в якій виражені витрати, встановлений АТ «Каліон Банк Україна»в м. Києві на момент здійснення оплати таких витрат.
Відповідно до п. 2.2.7. (ІІ, ІІІ) якщо було встановлено лізингові платежі на основі плаваючої відсоткової ставки, то відповідач встановлює новий розмір лізингових платежів згідно із розміром достовірної відсоткової ставки, згідно з п. 2.1.8. (ІІІ) договору лізингу та відповідно до графіку лізингових платежів. Якщо валюта обчислення є відмінною від гривні, перерахунок лізингових платежів в гривні здійснюється із застосуванням курсу продажу валюти обчислення АТ «Каліон Банк Україна»в м. Києві, який чинний на день виникнення обов'язку сплати лізингових платежів.
Положеннями п. 2.3. договору встановлений порядок оплати лізингових платежів, в тому числі авансового платежу, початкового лізингового платежу, щомісячних лізингових платежів, операційного збору, витрат на придбання предмету лізингу тощо.
На виконання умов договору лізингу 27.05.2008р. між позивачем, відповідачем та ТОВ «Вольтех»було укладено договір поставки № F130 (далі -договір поставки), за умовами якого ТОВ «Вольтех»зобов'язалося передати у зумовлені строки у власність відповідача товар (Самоскид Volvo A35T, рік виробництва 2008; ціна предмету лізингу становить 2 181 600,00 грн. з ПДВ), а відповідач зобов'язався прийняти цей товар і сплатити за нього грошову суму.
На виконання умов договору поставки ТОВ «Вольтех»було поставлено предмет лізингу, а відповідачем було прийнято останній, що підтверджується підписаними відповідачем та ТОВ «Вольтех»видатковою накладною № 100 від 14.07.2008р. та актом прийому-передачі від 14.07.2008р.
На виконання умов договору лізингу позивачем було сплачено на користь відповідача суму у розмірі 343 842,78 грн., що підтверджується банківською випискою з особового рахунку позивача за період з 01.01.2000р. по 09.12.2009р.
За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі) (ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг»).
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг»договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про фінансовий лізинг»предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.
Відповідно до ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг»сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Згідно з ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
В порядку ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Згідно з ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.
Таким чином, позивач та відповідач в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору лізингу, договір відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а відтак, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Судом не можуть бути задоволені позовні вимоги позивача з посиланням на ст.189 Господарського кодексу України та п.1 абз. 7 постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.1998р. з наступних підстав.
Відповідно до ст. 189 Господарського кодексу України ціна (тариф) у цьому Кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін. Як вбачається з умов укладеного договору, всі лізингові платежі визначені та здійснюються у гривнях, що не суперечить положенням ст.189 Господарського кодексу України.
Згідно з п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.98р. №1998 формування, встановлення та застосування суб'єктами підприємництва вільних цін на території України здійснюється виключно у національній грошовій одиниці. Вважати під час формування цін обґрунтованим врахування витрат у доларовому еквіваленті лише в частині імпортної складової структури ціни. Спірні умови договору, якими встановлюється порядок зміни лізингових платежів не суперечать п.1 вказаної постанови Кабінету Міністрів України, оскільки предметом та підставами даного спору не є обґрунтованість розміру лізингових платежів.
Суд також не вбачає підстав для визнання недійсним договору № F130 від 27.05.2008р. з посиланням на ст.. ст.. 203, 207, 215, 217 ЦК України, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 202, ч. 2 ст. 203, 205, 207 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 2 постанови «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» від 28.04.1978 р. № 3, угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. При цьому суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.
Вирішуючи спір про визнання недійсним договору № F130 від 27.05.2008р., необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що підстави, встановлені статтею 203 Цивільного кодексу України та статтею 207 Господарського кодексу України, для визнання недійсним договору № F130 від 27.05.2008р. відсутні, а спірний договору № F130 від 27.05.2008р. є дійсним та таким, що відповідає чинному законодавству України.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.
Згідно ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог та заперечень, покладається на сторону.
Враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про не обґрунтованість вимог позивача, позов визнається необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
В задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.
Суддя Грєхова О.А.