Справа № 635/5711/16-ц
Провадження № 2/635/506/2017
15 листопада 2017 року
Харківський районний суд Харківської області у складі:
головуючого судді - Токарєвої Н.М.,
при секретарі - Васильченко Є.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Покотилівка Харківського району Харківської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Лизогубівської сільської ради Харківського району Харківської області, ОСОБА_2, третя особа: Друга державна нотаріальна контора Харківського району Харківської області про визнання недійсним Свідоцтва про право власності, про скасування реєстрації права власності на нерухоме майно, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Лизогубівської сільської ради Харківського району Харківської області, ОСОБА_2, третя особа: Друга державна нотаріальна контора Харківського району Харківської області, в якому просила визнати недійсним свідоцтво про право власності видане Лизогубівською сільською радою Харківського району Харківської області від 27.06.2007р. на ім'я ОСОБА_2, встановити факт родинного зв'язку між позивачем та покійним ОСОБА_3, та визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на житловий будинок АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1
В ході розгляду даної справи, ОСОБА_1 уточнила позовні вимоги та просила суд визнати недійсним Свідоцтво про право власності видане Лизогубівською сільською радою Харківського району Харківської області від 27.06.2007 р. на ім'я ОСОБА_2 та скасувати державну реєстрацію права власності на спірний житловий будинок за відповідачем ОСОБА_2
В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що позивач є рідною племінницею та єдиним спадкоємцем покійного ОСОБА_3, який набув право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 на підставі заповіту, який був складений його матір'ю ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, та яка набула права власності разом із чоловіком, як забудовники будинку, і в порядку спадкування після смерті чоловіка, дружиною, яка його пережила, вказавши, що відповідач ОСОБА_2 є випадковою людиною, яка не має родинних відносин з покійним ОСОБА_3, що вона не мала права на отримання Свідоцтва та реєстрацію права власності на спірний житловий будинок.
Позивач та її представник в судове засідання не з'явились, надали суду заяву, в якій підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити, просили розгляд справи проводити без їх участі (а.с.194).
Відповідач ОСОБА_2 та її представник проти задоволення позову заперечували, посилались на те, що ОСОБА_2 була призначена піклувальником ОСОБА_3 за станом його здоров'я, відповідача записано головою домогосподарства в Погосподарській книзі, покійний ОСОБА_3 за життя добровільно передав права на житловий будинок ОСОБА_5, яка його доглядала, відповідач законно оформила права власності на будинок та вона з ОСОБА_3 13.12.2007р. уклали договір найму спірного житлового будинку, за яким ОСОБА_3 мав право проживати в ньому 2 роки, отже спірний житловий будинок не входить до складу спадкового майна. Надали суду заяву про слухання справи за їх відсутності (а.с.159-160, 195, 196).
Представник Лизогубівської сільської ради Харківського району Харківської області в судове засідання не з'явився, надавши до суду заяву про розгляд справи за відсутністю представника ради та позовні вимоги сільська рада не визнає (а.с.197).
Представник третьої особи Другої державної нотаріальної контори Харківського району Харківської області в судове засідання не з'явився, про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, проте надавались до суду заяви, про слухання справи без участі представника, заперечень проти позову не мають. (а.с.48, 50, 72, 86, 119, 132, 156, 189).
У відповідності до вимог ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Як зазначає ч. 1 ст. 10 ЦПК України, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно до вимог ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Стаття 57 ЦПК України передбачає, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інших обставин, що мають істотне значення для вирішення справи.
У відповідності до вимог ст. 60 ЦПК України, кожна із сторін зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Вимогами ст. 61 ЦПК України визначені підстави звільнення від доказування. Обставини, визнані сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Суд, розглянувши справу в межах заявлених вимог, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про відмову в задоволені позовних вимог в повному обсязі, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3.
27 березня 2015 року позивач звернулась до Другої державної нотаріальної контори Харківського району Харківської області із заявою про прийняття спадщини після смерті свого дядька ОСОБА_3, яка була зареєстрована у Спадковому реєстрі. (а.с.14).
Згідно Свідоцтва про народження позивача серії НОМЕР_1 її батьками вказані - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (а.с.18).
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер батько позивача ОСОБА_6, що підтверджується копією Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 (а.с.15).
12 вересня 1990 року ОСОБА_4 заповіла все своє майно, яке їй буде належати на момент смерті своєму сину ОСОБА_3 (а.с.167).
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла бабуся позивача ОСОБА_4, що підтверджується копією Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 (а.с.163).
Відповіддю КП «Харківське районне бюро технічної інвентаризації» від 12.05.2015р. надано інформацію про те, що житловий будинок АДРЕСА_1 на праві власності зареєстрований за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконкомом Лизогубівської сільської ради Харківського району Харківської області 27.06.2007р. (а.с.16).
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав від 29.11.2016р. вбачається, що право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва про право власності, виданого виконкомом Лизогубівської сільської ради Харківського району Харківської області 27.06.2007р. (а.с.63).
Постановою державного нотаріуса Другої державної нотаріальної контори Харківського району Харківської області Радіонової Т.І. від 22.07.2016р. про відмову у вчиненні нотаріальних дій за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про видачу їй Свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок АДРЕСА_1 після смерті її дядька ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, відмовлено у видачі зазначеного свідоцтва за тих підстав, що на момент смерті спадкодавця вказаний житловий будинок не був за ним зареєстрований на праві приватної власності (а.с.29).
З відповідей Лизогубівської сільської ради Харківського району Харківської області від 04.06.2015р. за № 02-20/296 та за № 02-20/295 вбачається, що головою господарчого двору в Погосподарській книзі на житловий будинок АДРЕСА_1 в період з 01.01.1970р. по 01.06.2015р. були зареєстровані ОСОБА_10 по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_4 по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_3, з 1991р. по 1999р., ОСОБА_2 з 1999р. по день видачі відповіді сільради, площа земельної ділянки складає 0,20га. В період з 01.01.2010р. по 31.12.2014р. ОСОБА_2 постійно мешкала без реєстрації в житловому будинку АДРЕСА_1. Зареєстрований і постійно мешкав за вищезазначеною адресою ОСОБА_3, померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.11, 12).
Лізогубівською сільською радою Харківського району Харківської області до матеріалів справи надано копії виписок з Погосподарських книг на житловий будинок АДРЕСА_1 в період з 01.01.1970р. по 01.12.2015р. та копію рішення виконкому сільської ради від 12.06.2007р. № 54 «Про оформлення права приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_1 з яких вбачається, що головою домогосподарства за 2000-2015р.р. були записані ОСОБА_11 та ОСОБА_2, за 1991-1999р.р. були записані ОСОБА_4, ОСОБА_11 та ОСОБА_2. За 1980-1982р.р., 1983-1985р.р., за 1986-1990р.р. була записана ОСОБА_4. За 1973-1977р.р., за 1977-1979р.р. були записані ОСОБА_4, ОСОБА_11. За 1967-1970р.р., за 1971-1973р.р. були записані в Погосподарську книгу ОСОБА_10, ОСОБА_4, ОСОБА_11 (а.с.106-116).
12 червня .2007 року розглянувши заяву ОСОБА_2 про оформлення права власності на житловий будинок, Лізогубівською сільською радою Харківського району Харківської області прийнято рішення № 54, яким вирішено оформити право власності за ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_1 Харківського району Харківської області та видати їй Свідоцтво про право приватної власності. (а.с.117).
Згідно відповіді Начальника Харківського РВЕ від 28.05.2015р. особовий рахунок за адресою: АДРЕСА_1, зареєстровано на ОСОБА_3, існує договір про користування електричною енергією (а.с.13).
Протоколом № 2 засідання опікунської ради при виконкомі Лизогубівської сільської ради Харківського району Харківської області від 28.04.2004р. вирішено порушити клопотання щодо призначення ОСОБА_2 піклувальником над ОСОБА_3 за станом його здоров'я, та задовольнити прохання ОСОБА_3 про внесення змін до погосподарської книги щодо запису головою домогосподарства в АДРЕСА_1, - ОСОБА_2 (а.с.164-166, 177).
Рішенням виконкому Лизогубівської сільської ради Харківського району Харківської області від 11.05.2004р. № 63, ОСОБА_2 призначено піклувальником над ОСОБА_3 за його станом здоров'я, внесено зміни в особовий рахунок № НОМЕР_4 Погосподарської книги щодо запису головою домогосподарства в АДРЕСА_1, відповідача призначено відповідальною за збереження майна підопічного ОСОБА_3 (а.с.169).
14 листопада 2016 року депутатом Лизогубівської сільської ради Харківського району Харківської області Калужиновим М.П. на прохання мешканців села Темнівка ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, мешканця села Кирсанове - ОСОБА_18, мешканця села Хмарівка - ОСОБА_19, складено акт про неприязливі стосунки між родиною ОСОБА_1 та ОСОБА_3, що ОСОБА_1 веде аморальний спосіб життя, зловживає алкоголем, не могла надавати допомогу своєму дядьку, покинула своїх дітей та була позбавлена батьківського піклування щодо своїх синів. З 2002 року, коли ОСОБА_3 повернувся до с. Темнівка у батьківський будинок без документів, хворий, без засобів для існування, йому стала допомагати донька подруги його покійної матері, мешканка села Кирсанове - ОСОБА_2 тож ОСОБА_3 в рахунок довічного утримання передав у власність відповідачу по справі ОСОБА_2 житловий будинок в АДРЕСА_1. ОСОБА_3 надавав ОСОБА_2 та ОСОБА_20 довіреність на представництво його інтересів. (а.с.170-172, 174).
ОСОБА_20 - чоловік ОСОБА_2 за власні кошти поховав ОСОБА_3, що підтверджено довідкою виконкому Лизогубівської сільської ради Харківського району Харківської області від 04.12.2014р. (а.с.173).
З виписки історії хвороби ОСОБА_3 вбачається діагноз останнього, а саме: остеохондроз хребта та кінцівок (а.с.175).
На підставі укладеного з ОСОБА_3 договором найму жилого приміщення № 13 від 13.12.2007р. ОСОБА_2 надала право проживання ОСОБА_3 в спірному житловому будинку.
Допитані в судовому засіданні свідки - сусіди та родичі померлого ОСОБА_3: ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_18, ОСОБА_17, ОСОБА_19, ОСОБА_20 підтвердили, що племінниця - позивач по справі, не опікувалася та не доглядала за своїм дядьком ОСОБА_3, що в їхніх родинах склалися давні неприязливі стосунки, родинних відносин вони не підтримували, тож покійний за станом здоров'я потребував сторонньої допомоги отже і звернувся до сільської ради із заявою про призначення йому піклувальника, а враховуючи те, що ОСОБА_2 надавала йому усі види допомоги - матеріальну, медичну, купувала одяг, харчування, прибирала, слідила зі своїм чоловіком за станом будинку, оформила пенсію спадкодавцю, відновила втрачені документи, він вважав за необхідне в рахунок довічного його утримання передати їй у власність спірний житловий будинок.
Статтею 16 ЦК України, передбачено що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.
За змістом ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, договори та інші правочини є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
За положеннями ст.ст. 1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно ст. 12, ст. 13, ст. 19, ст. 49, ст. 50, ст. 55 Закону України «Про власність», введеного в дію з 15.04.1991р. Постановою Верховної Ради УРСР від 26.03.1991р. N 885-XII, праця громадян є основою створення i примноження їх власності. Громадянин набуває права власності на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом. Об'єктами права приватної власності є зокрема жилі будинки. Громадяни мають право відчужувати належне їм майно. Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом, третейським судом. Власник має право вимагати повернення (віндикації) свого майна з чужого незаконного володіння. Власник не може бути позбавлений права на своє майно, крім випадків, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України.
Положеннями ст. 4, ст. 86, ст. 128 ЦК України, в редакції 1963 року, передбачено, що цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки. Право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом. Відносини власності регулюються Законом України «Про власність», цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею визнається вручення речей набувачеві.
Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України, в редакції 1963 року, визнається, що спадкоємець прийняв спадщину якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Зазначеними нормами цивільного законодавства, яке діяло на момент виникнення прав на спірний житловий будинок у ОСОБА_3, не було встановлено обов'язкової реєстрації права власності на нерухоме майно. ОСОБА_3, проживаючи разом з батьками, після смерті матері фактично прийняв спадщину та вступив у володіння житловим будинком, однак не був внесений у погосподарську книгу як голова домогосподарства.
За положеннями ст. 182 ЦК України, який набрав чинності з 01.01.2004р., право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечується рівні умови здійснення своїх прав.
Згідно із ч. 1 ст. 321, ст. 328 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Відповідно до ст. 47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до ст. 4, ч. 1 ст. 26, ст. 19, ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації прав підлягає право власності. Записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав. До документів, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності на нерухоме майно, віднесено свідоцтво про право власності на нерухоме майно. Державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 01 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката.
Відповідно до п. 9 Наказу Державного комітету статистики України від 17 липня 2000 року N 234, Зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 серпня 2000 р. за N 480/4701 «Про затвердження форм та Інструкції з ведення погосподарського обліку в сільських (селищних) радах», який діяв на момент спірних відносин, до Погосподарської книги записуються члени домогосподарств, що прописані і постійно проживають на території сільської ради, незалежно від наявності в них будівель, садиби та худоби. Об'єктами погосподарського обліку є домогосподарство з реєстрацією місця проживання (перебування) осіб на території відповідної ради разом з нерухомістю.
Право власності на збудований житловий будинок набувається в порядку, який існував на час його будівництва.
Питання набуття права власності у 1950-х роках регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Указ від 26 серпня 1948 року), що був визнаний таким, що втратив чинність, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1988 року № 8502-ІІ, і прийнятою відповідно до Указу від 26 серпня 1948 року постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Постанова від 26 серпня 1948 року), які, зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва.
Згідно зі статтею 1 Указу від 26 серпня 1948 року кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п'яти як у місті, так і поза містом.
Пункт 2 Постанови від 26 серпня 1948 року визначав, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника.
Отже, за Указом від 26 серпня 1948 року та Постановою від 26 серпня 1948 року підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок був сам факт збудування ним його з додержанням вимог цих актів законодавства. Ці правові акти не пов'язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації.
Відповідно до частини 1 статті 179 ЦПК предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги та заперечення, на підтвердження яких сторони у справі подають докази або факти, які мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню під час ухвалення судового рішення. Згідно з частиною 2 цієї ж норми права для встановлення в судовому засіданні фактів, зазначених у частині 1 цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.
Оцінка судом доказів здійснюється згідно з положеннями частин 1-4 статті 212 ЦПК.
Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Проте, ні ст. 16 ЦК України, ні іншими нормативно-правовими актами не передбачено такого способу захисту цивільного права, як визнання правовстановлюючого документу недійсним, і таким, що не може бути підставою для реєстрації права власності.
Відтак, беручи до уваги те, що свідоцтво про право власності не є правочином, суд прийшов до висновку, що позивачем ОСОБА_1 невірно обрано спосіб захисту цивільного права та інтересу, а тому у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право власності на спірний житловий будинок слід відмовити.
Як вбачається з матеріалів справи Свідоцтво про право власності було видане на підставі рішення виконавчого комітету Лізогубівської сільської ради Харківського району Харківської області № 54 від 12.06.2007р. Цим рішенням було вирішено оформити право власності за ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_1 та видати їй Свідоцтво про право приватної власності.
Вказане рішення є результатом вчинених виконавчим комітетом Лізогубівської сільської ради Харківського району Харківської області владних управлінських функцій, та позивачем не надані докази визнання його незаконним чи протиправним, як таке, що порушує права позивача. До того ж, Свідоцтво про право власності є похідним документом та фактично є формою реалізації основного документу рішення виконавчого комітету, з яким пов'язано виникнення права власності на спірний житловий будинок для відповідачки.
Також, ОСОБА_1 не було доведено факт родинних відносин між нею та покійним ОСОБА_3.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати суд залишає за рахунок позивача.
Керуючись ст.ст.10, 11, 57, 59, 60, 88, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Лизогубівської сільської ради Харківського району Харківської області, ОСОБА_2, третя особа: Друга державна нотаріальна контора Харківського району Харківської області про визнання недійсним Свідоцтва про право власності, про скасування реєстрації права власності на нерухоме майно, відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Харківської області протягом десяти днів з дня його оголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Н.М. Токарєва