Справа № 635/8604/16-ц
Провадження № 2/635/938/2017
08 листопада 2017 року Харківський районний суд Харківської області у складі:
Головуючого судді - Караченцева І.В.,
за участю секретаря - Ус Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в смт. Покотилівка Харківського району Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Лізингова компанія «Авто Лайф» про визнання договору фінансового лізингу недійсним та застосування реституції, -
Позивач звернувся до суду з позовною заявою до ТОВ «Лізингова компанія «Авто Лайф» про визнання договору фінансового лізингу недійсним та застосування реституції, в якій зазначає, що 04 листопада 2016 року між ним та ТОВ «Лізингова компанія «Авто Лайф» в особі представника Уженцевої В.П. було укладено Договір № 1678 фінансового лізингу, предметом якого є надання партнеру послуг, спрямованих на придбання автомобіля марки Лада Нива модель 4*4 на суму 10150, 58 Доларів США, що еквівалентно 262900,00 грн. 04.11.2016 р. на підставі п.3.4.1 ст. 3 Договору № 1678 від 04.11.2016 р. позивач змінив марку і модель автомобіля на ВАЗ 21213. Таким чином, предметом оскаржуваного Договору № 1768 є надання особі предмету лізингу автомобіля марки ВАЗ модель 21213 вартістю 126000,00 грн. З метою придбання даного автомобіля позивач перерахував відповідачу 27000,00 грн. Після проплати грошових коштів, позивач зрозумів, що його ввели в оману щодо умов виконання договірних зобов'язань, оскільки стало зрозуміло, що сплачені кошти йому не повернуть, можливості розірвати Договір немає, оскільки Договір зовсім не можна розірвати за ініціативою лізингоодержувача, що є порушенням прав позивача як споживача. Лізингодавець умов договору не виконав і предмет лізингу лізингоодержувачу не передав. Крім того, у вказаному договорі не конкретизований предмет лізингу (рік випуску. Колір, індивідуальні технічні характеристики, індивідуальна комплектація), договір не є нотаріально засвідченим, а тому позивач звертається до суду з даним позовом за захистом свої прав та просить суд визнати недійсним з моменту вчинення Договір фінансового лізингу від 04.11.2016 р. № 1678, укладений між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Авто Лайф», стягнути з відповідача на його користь кошти загальною сумою 27000,00 грн. як незаконно отримані за наслідками укладення Договору фінансового лізингу від 04.11.2016 р. № 1678, судовий збір у повному обсязі стягнути з відповідача в дохід держави.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, однак подав до суду письмову заяву, в якій зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить позовну заяву задовольнити, справу розглянути без його участі, не заперечує проти винесення заочного рішення.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином, про що свідчать матеріали справи, причину неявки суду не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності не надавав, у зв'язку з чим, зі згоди позивача та на підставі ст.ст. 169 ч. 4, 224, 225 ЦПК України, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності відповідача та постановити заочне рішення на підставі наявних доказів.
Суд, дослідивши зібрані докази по справі, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, дійшов наступного висновку.
Відносини що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».
Згідно з статтею 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Судом встановлено, що 04 листопада 2016 року між позивачем ОСОБА_1 та ТОВ «Лізингова компанія «Авто Лайф» в особі представника Уженцевої В.П., що діяла на підставі Довіреності № 68 від 01.09.2016 р. було укладено Договір № 1678 фінансового лізингу, предметом якого є надання партнеру послуг, спрямованих на придбання автомобіля марки Лада Нива модель 4*4 на суму 10150, 58 Доларів США, що еквівалентно 262900,00 грн. (а.с.10-18).
З матеріалів справи вбачається, що 04.11.2016 р. на підставі п.3.4.1 ст. 3 Договору № 1678 від 04.11.2016 р. позивач змінив марку і модель автомобіля на ВАЗ 21213. Таким чином, предметом оскаржуваного Договору № 1768 є надання особі предмету лізингу автомобіля марки ВАЗ модель 21213 вартістю 126000,00 грн. (а.с.22).
З метою придбання даного автомобіля позивач перерахував відповідачу 27000,00 грн.
з призначенням платежу - авансовий платіж, згідно договору фінансового лізингу № 1768 від 04.11.2016 р., що підтверджується квитанцією № 440410032 від 04.11.2016 року (а.с. 21).
У відповідності до ст. 360-7 ЦПК України, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Так, згідно правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 16.12.2015 року по справі № 6-2766цс15, вбачається, що договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.
Згідно статті 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до п. 3.12 глави 5 розділу ІІ «Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року,договори лізингу транспортних засобів за участю фізичної особи посвідчуються нотаріусами з дотриманням загальних правил посвідчення договорів найму (оренди) та з урахуванням особливостей, установлених Цивільним кодексом України та Законом України «Про фінансовий лізинг».
Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Судом встановлено, що договір Договір № 1678 фінансового лізингу від 04 листопада 2016 року, укладений між позивачем та ТОВ «Лізингова компанія «Авто Лайф», нотаріально посвідчено не було.
Крім того, у правовому висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 16.12.2015 року по справі № 6-2766цс15, зазначено, що стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.
Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.
Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).
Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.
Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2, 3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).
Дані законодавчі приписи також відображені і у положеннях Хартії захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної Асамблеї Ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, зокрема, передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача.
У Директиві 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року щодо несправедливих видів торговельної практики зазначається, що фінансові послуги через їхню складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і, таким чином, ефективного вибору. Для підтримання впевненості споживачів загальна заборона несправедливих видів торговельної практики однаковою мірою повинна застосовуватися до тих із них, що виникають як за межами контрактних відносин між торговцем та споживачем, так і під час виконання укладеного контракту (пункти 9, 13, 14 преамбули зазначеної Директиви).
Суд, аналізуючи зміст спірного договору фінансового лізингу від 04 листопада 2016 року, укладеного між сторонами, приходить до висновку, що в договорі відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування, місцезнаходження, встановлена жорстка відповідальність лізингоодержувача як споживача за порушення умов договору, усувається відповідальність лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, не надані права лізингоодержувача як споживача вимагати дострокового розірвання договору, Договір зовсім не можна розірвати за ініціативою лізингоодержувача, що є порушенням прав позивача як споживача, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені в Законі України «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.
Таким чином, умови договору фінансового лізингу від 04 листопада 2016 року є такими, що суперечать нормам ЦК, Закону України «Про фінансовий лізинг», Закону України «Про захист прав споживачів», порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України), призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдають шкоди споживачеві.
Окрім того, згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.
Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).
Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
В договорі фінансового лізингу від 04 листопада 2016 року відсутні відомості про те, що ТОВ «Лізингова компанія «Авто Лайф» здійснює свою фінансову діяльність на підставі відповідного дозволу (ліцензії), що суперечить нормам законодавства викладеним вище.
Враховуючи викладене, виходячи із засад справедливості, добросовісності та розумності, суд вважає за необхідне задовольнити вимоги позивача про визнання вказаного договору недійсним, застосувавши правові наслідки недійсності правочину відповідно до статті 216 ЦК України та про стягнення з відповідача на його користь сплачені грошові кошти у розмірі 27000,00 грн.
Що стосується третьої позовної вимоги про стягнення з відповідача судового збору у повному обсязі в дохід держави, то суд констатує, що ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 16.12.2016 р. позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху згідно ч.5 ст. 119 ЦПК, оскільки до позовної заяви не був доданий документ на підтвердження сплати судового збору. На вказану ухвалу позивачем подано апеляційну скаргу, проте ухвалою судової колегії судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 21.03.2017 р. ухвалу від 16.12.2016 р. залишено без змін.
Позивачем ОСОБА_1 було сплачено судовий збір у розмірі 551, 20 грн., що у відповідності до ч.1 ст. 88 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача на його користь.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 80, 88, 212-215, 224-226 ЦПК України, ст.ст. 3, 15, 16, 203, 215-216, 220, 227, 627-628, 638, 799, 806, 808 ЦК України, ст.ст. 1-2, 15, 18-19, 24 Закону України «Про захист прав споживачів» № 1023-ХІІ від 12.05.1991 року, ст.ст. 6, 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» № 723/97-ВР від 16.12.1997 року, ст.ст. 4, 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» № 2664-ІІІ від 12.07.2001 року, Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» № 5 від 12.04.1996 року, суд, -
В И Р I Ш И В:
Позов ОСОБА_1 до ТОВ «Лізингова компанія «Авто Лайф» про визнання договору фінансового лізингу недійсним та застосування реституції - задовольнити частково.
Визнати недійсним з моменту вчинення Договір фінансового лізингу від 04.11.2016 р. № 1678, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Авто Лайф».
Стягнути з ТОВ «Лізингова компанія «Авто Лайф» (Код ЄДРПОУ 40352937, МФО 380805, юридична адреса: 03038, м. Київ, вул. Лінійна, 17, офіс 107) на користь ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1) грошові кошти загальною сумою 27000 грн. 00 коп. (двадцять сім тисяч гривень нуль копійок).
Стягнути з ТОВ «Лізингова компанія «Авто Лайф» (Код ЄДРПОУ 40352937, МФО 380805, юридична адреса: 03038, м. Київ, вул. Лінійна, 17, офіс 107) на користь ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 551 грн. 20 коп. (п'ятсот п'ятдесят одна гривня двадцять копійок).
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Заочне рішення набирає законної сили після закінчення строку подання відповідачем заяви про його перегляд, подання апеляційної скарги позивачем, у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подання до апеляційного суду Харківської області через Харківський районний суд Харківської області протягом десяти днів апеляційної скарги.
Суддя І.В.Караченцев