"15" листопада 2017 р. м. Київ К/800/27127/17
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Бухтіярової І.О., Маринчак Н.Є.,
секретар судового засідання Корецький І.О.,
за участю: представника позивача: Охрімовського Я.В.,
відповідача: ОСОБА_4,
представника відповідача: ОСОБА_5,
розглянувши у судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4
на ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2017 року
у справі №802/2029/16-а
за позовом Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4
про стягнення податкового боргу,
Вінницька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області (далі - позивач, Інспекція) звернулась в суд із адміністративним позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі - відповідач, ФОП ОСОБА_4) про стягнення податкового боргу зі сплати податку з доходів фізичних осіб в сумі 79 614,94 грн. та військовому збору в сумі 5 693,98 грн.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року, адміністративний позов задоволено повністю.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 26 квітня 2017 року, заяву представника відповідача про розстрочення виконання постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року у справі №802/2029/16-а задоволено: розстрочене виконання постанови Вінницького окружного адміністративного суду від від 15 лютого 2017 року про стягнення з ФОП ОСОБА_4 податкового боргу в сумі 82 308,92 грн. рівними частинами щомісячно, починаючи з 01 травня 2017 року, строком на 48 місяців.
Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2017 року апеляційну скаргу Інспекції задоволено: ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 26 квітня 2017 року скасовано, постановлено нову ухвалу, якою у задоволенні заяви ФОП ОСОБА_4 про розстрочення виконання постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив його скасувати та залишити в силі ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 26 квітня 2017 року, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
У письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач просив залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши відповідача, представників сторін, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року, адміністративний позов Інспекції задоволено повністю: стягнуто з ФОП ОСОБА_4 податковий борг в сумі 82 308,92 грн.
20 березня 2017 року Вінницьким окружним адміністративним судом виданий виконавчий лист у цій справі №802/2029/16-а.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем подана заява про розстрочення виконання постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року в порядку статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, в обґрунтування якої відповідач зазначив про скрутне матеріальне становище, що ускладнює виконання судового рішення.
Задовольняючи заяву відповідача про розстрочення виконання постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року, суд першої інстанції виходив із того, що обставиною, яка ускладнює виконання ФОП ОСОБА_4 зазначеної постанови є скрутне матеріальне становище.
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та відмовляючи відповідачу в задоволені заяви про розстрочення виконання постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідачем не надано належних доказів, які підтверджують неможливість виконання судового рішення, у зв'язку із скрутним матеріальним становищем, оскільки з податкової декларації про майновий стан і доходи за 2015 рік відповідачем отримано дохід в сумі 1 371 832,31 грн. Також виходив з того, що залишилось неперевіреною наявність або відсутність нерухомого чи рухомого майна, відсутність доказів руху значних сум коштів, отриманих як доходи у попередніх роках, що ставить під сумнів існування важкого матеріального стану відповідача.
Разом з тим, Вищий адміністративний суд України вважає зазначені висновки судів попередніх інстанцій передчасними та такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення питання щодо розстрочення виконання постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частин другої та третьої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Згідно з частиною четвертою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.
За змістом пункту 3 частини першої статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався. В мотивувальній частині рішення наводяться дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінка всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору; визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати.
В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника, а виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення «Бендерський проти України», відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.
Вказані вимоги зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з'ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.
Стаття 124 Конституції України та стаття 14 Кодексу адміністративного судочинства України встановлюють, що судові рішення, зокрема постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
За змістом частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), державний виконавець може звернутися до адміністративного суду першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист, що видав виконавчий лист, із поданням, а особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження - із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення. За наявності обставин та в порядку, передбачених абзацом першим цієї частини, сторона виконавчого провадження, а також державний виконавець за заявою сторони виконавчого провадження або з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду із заявою про зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Зазначена норма кореспондується із приписами статті 36 Закону України «Про виконавче провадження». Так, частиною першою статті 36 цього Закону встановлено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою чи за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення або зміну способу і порядку виконання.
Частиною другою статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням державного виконавця або сторони виконавчого провадження, що звернулися із поданням (заявою), та осіб, які беруть участь у справі, та у виняткових випадках може відстрочити або розстрочити виконання, змінити чи встановити спосіб і порядок виконання рішення.
Таким чином, наведена норма пов'язує можливість розстрочення чи відстрочення виконання рішення, зокрема, у «виняткових випадках» за умови доведення заявником існування конкретних обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у певний строк.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що розстрочення передбачає виконання судового рішення протягом певних визначених проміжків часу у відповідних частинах. На відміну від відстрочення виконання, розстрочення передбачає поступове часткове виконання. Строки виконання кожної частки також повинен визначити суд. При цьому необхідно зазначити, що розстрочення можливе при виконанні рішення, яке стосується предметів, які діляться (гроші; майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).
Разом з тим, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, суд повинен враховувати інтереси сторін, їх матеріальний стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини, що можуть вплинути на вирішення даного питання.
Варто зазначити, що суд у вирішенні цих питань повинен також враховувати й те, що обставини, за яких виконання рішення неможливе, повинні існувати насправді, в реальності, та безпосередньо перешкоджати його виконанню в строки, в обсязі та в порядку, визначені у рішенні.
Судами встановлено, що згідно податкової декларації про майновий стан і доходи за 2015 рік відповідачем отримано дохід в сумі 1 371 832,31 грн.
При цьому, досліджуючи наявні у матеріалах справи докази, судом апеляційної інстанції не взято до уваги та не перевірено доводи відповідача про те, що ним було подано уточнюючу податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2015 рік, згідно якої сума доходів становить 400 789,99 грн., в зв'язку з чим сума податку на доходи фізичних осіб, що підлягає сплаті склала 85 532,78 грн.
Водночас, як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції не досліджувались та не перевірялись належним чином обставини щодо скрутного фінансового становища позивача: довідки фінансових установ про відсутність коштів на рахунках позивача, звіти про фінансовий стан позивача не лише за 2015 рік, а й за 2016 рік, І квартал 2017 року та на час виконання рішення суду; щодо недостатності (наявності/відсутності) майна заявника - фізичної особи (без урахування майна, на яке відповідно до законодавства не може бути звернено стягнення) для своєчасної та у повному обсязі сплати грошового зобов'язання або погашення податкового боргу в повному обсязі; щодо сезонного характеру виробництва та/або реалізації товарів (робіт, послуг) заявником та інші обставини, які можуть бути віднесені судом до виняткових та таких, що ускладнюють виконання судового рішення.
Тобто при визначенні платоспроможності фізичної особи-підприємця судами попередніх інстанцій повинні також враховуватися як кількісні показники (економічна платоспроможність), так і якісні характеристики (особиста платоспроможність) заявника, що можуть бути підтверджені лише документально.
Таким чином, суди обох інстанцій не в повному обсязі дослідили фактичні обставини справи, а тому прийняті ними судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.
Суди повинні були витребувати у сторін докази, які підтверджують або спростовують правомірність їхніх доводів і заперечень. Якщо сторони у справі таких доказів не надали або надані докази були недостатніми, суд, керуючись частинами 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, зобов'язаний був із власної ініціативи витребувати докази, які підтверджують або спростовують ці обставини.
Згідно з пунктом 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України одним із принципів адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.
Дотримання цього принципу вимагає від суду, який розглядає адміністративну справу, встановлення фактичних обставин справи, навіть якщо на них немає посилання сторін в їх доводах чи запереченнях, з витребуванням відповідних доказів в тому числі, як вказано вище, із власної ініціативи, що обумовлюється публічним характером спору в адміністративній справі.
Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.
Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 122-1, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задовольнити частково.
Ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 26 квітня 2017 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2017 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді О.А. Веденяпін
І.О. Бухтіярова
Н.Є. Маринчак