Справа № 464/3806/17
пр.№ 2/464/1151/17
15.11.2017 Сихівський районний суд м.Львова
в складі: головуючого - судді Горбань О.Ю.
при секретарі судових засідань ОСОБА_1
за участю:
позивача ОСОБА_2
представника позивача ОСОБА_3
представника відповідача ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про стягнення коштів, -
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з ПАТ КБ «Приватбанк» коштів в розмірі 413 905,46 грн., в тому числі: відсотки за договором банківського вкладу - 136 332,80 грн.; пеня - 5 000 грн.; 3% річних - 27 796 грн.; інфляційні втрати - 216 980,66 грн. В обґрунтування позову покликається на те, що 26.09.2013 між ним та ПАТ КБ «Приватбанк» укладено договір банківського вкладу №SAMDN01000738029860, відповідно до якого він передав відповідачу 88 000 грн. на термін три місяці зі сплатою відсотків. Оскільки відповідач не виконував своїх зобов'язань по поверненню депозиту та нарахованих відсотків, він звернувся з позовом до суду про стягнення коштів. Рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 05.03.2015 позов задоволено, стягнуто з ПАТ КБ «Приватбанк» на його користь кошти по банківському вкладу з відсотками в розмірі 270 598,04 грн. Вказав, що даним рішенням з відповідача стягнуто депозитний вклад та відсотки, які нараховані по 26 грудня 2014 року. Рішення суду виконано і відповідачем кошти повернуто лише 03.04.2017. Оскільки відповідач користувався його коштами до 03.04.2017, тому вважає, що відсотки повинні нараховуватись до цього моменту. Крім того, вважає, що відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» та ст. 625 ЦК України з відповідача слід стягнути пеню в сумі 5000 грн., 3% річних - 27 796 грн. та інфляційні втрати в розмірі 244776,66 грн.
В судовому засіданні позивач позов підтримав, дав пояснення, аналогічні позовній заяві.
Представник позивача ОСОБА_3 в судовому засіданні позов підтримав, дав аналогічні пояснення, викладені у позові. Зазначив, що банк в даному випадку виступає боржником, а тому відповідно до вимог чинного законодавства повинен сплатити позивачу суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечив. Зазначив, що відповідачем рішення суду виконано та виплачено позивачу кошти за рішенням суду, які зазначені як сума вкладу з нарахованими відсотками. Крім того, договір розірваний у зв'язку з закінченням терміну дії і це встановлено рішенням Сихівського районного суду м.Львова та ухвалою Апеляційного суду Львівської області. Просить в задоволенні позову відмовити, оскільки банк в даному випадку не несе відповідальність за несвоєчасне виконання рішення суду, вважає, що позивачем не вірно обраний спосіб захисту порушеного права з покликанням на Закон України "Про захист прав споживачів", оскільки позивач не є споживачем.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши зібрані по справі докази та з'ясувавши її дійсні обставини, суд приходить до наступного.
Встановлено, що рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 05.03.2015, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 20.05.2015, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено, стягнуто з ПАТ КБ "Приватбанк" на користь позивача банківський вклад в розмірі 217 615,18 грн. та відсотки в розмірі 52 982,86 грн.
З'ясовано, що позивач укладав договір з відділенням банку, який знаходиться на території Автономної Республіки Крим, майно банку конфісковано, діяльність відокремлених структурних підрозділів ПАТ КБ «Приватбанк» на території Республіки Крим припинена.
У ст.61 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи.
Представник відповідача позов не визнає у зв'язку з відсутністю наявних між сторонами договірних відносин, посилається на анексію АРК і те, що в даному випадку існує правовідносини, які виникли у зв'язку з невиконанням рішення суду. Суд вважає, що заперечення на позов з тих підстав, що між сторонами відсутні договірні відносини заслуговують на увагу, оскільки в даному випадку наявні правовідносини, які трансформовані в охоронні, що містять обов'язок відщкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом.
Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
З огляду на визначення договору банківського вкладу, що закріплене в ЦК України та інших нормативно-правових актах, банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору.
Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).
Положення статті 1059 ЦК України врегульовує питання форми банківського вкладу та наслідки недодержання письмової форми договору.
Відповідно до ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, з врахуванням положень ст.ст.57-59 ЦПК України.
Враховуючи те, що позивачем обрахував відсотки за договором банківського вкладу за період з 26.12.2014 по 03.04.2017 в розмірі 136 332 грн. 80 коп., виходячи з умов депозитного договору «Стандарт», не надавши суду жодного доказу про існування вказаного договору з певними умовами, а рішеннями судів встановлено, що термін дії договору закінчився, вклад зроблено у відділенні банку на території АР Крим, яка на момент закінчення договору окупована Російською Федерацією, тому позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача відсотків за договором банківського вкладу у розмірі 136332,80 грн. задоволенню не підлягають за недоведеністю.
Щодо позовних вимог позивача про стягнення з відповідача 5000 грн. - пені; 3% річних у розмірі 27796 грн. та інфляційних втрат у розмірі 216980,66 грн., то в задоволенні таких слід відмовити, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, після вступу рішення Сихівського районного суду м.Львова від 05.03.2015 в законну силу, позивачу 21.07.2015 року видано виконавчий лист і 04.05.2015 постановою державного виконавця Жовтневого ВДВС ДМУЮ відкрито виконавче провадження, де банку запропоновано самостійно виконати вимоги виконавчого листа до 11.08.2015.
Встановлено, що рішення суду виконано, кошти позивачу повернуті, згідно платіжного доручення №166559115 від 03 квітня 2017 року позивач отримав 260 144,39 грн.
Положення Закону України «Про виконавче провадження» визначають, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до п.5 вказаного Закону, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Згідно преамбули Закону України "Про захист прав споживачів" цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
На переконання суду, правовідносини між сторонами врегульовані положеннями Закону України «Про виконавче провадження», де банк виступає боржником, а ОСОБА_2 - стягувачем за рішенням суду, тому в даному випадку застосовувати положення Закону України «Про захист прав споживачів» не має правових підстав.
З врахуванням встановлених обставин справи, суд, керуючись принципом змагальності, оцінюючи, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до вимог ст.88 ЦПК України судові витрати відшкодування не підлягають.
Керуючись ст. ст. 3, 10, 11, 57,60, 61, 209, 214 ЦПК України,
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про стягнення коштів - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя О.Ю.Горбань